Справа № 473/2861/25
Провадження №2/472/466/25
про відмову в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі
22 жовтня 2025 року селище Веселинове
Миколаївської області
Веселинівський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді - Орленко Л.О.,
з участю секретаря
судового засідання - Чорної О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 у с-щі Веселинове Миколаївської області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
20 червня 2025 року до суду за підсудністю надійшла позовна заява Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою суду від 27 червня 2025 року відкрито провадження в справі.
21 липня 2025 року від представника позивача - Савіхіна А.М. до суду надійшла заява, в якій вона просить закрити провадження у справі в зв'язку з відсутністю предмета спору, оскільки відповідач ОСОБА_1 повністю сплатила заборгованість за кредитним договором.
В судове засідання представник позивача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується довідкою про доставку судової повістки до електронного кабінету.
В судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
Суд, вивчивши заяву представника позивача, проаналізувавши норми законодавства, дійшов наступного висновку.
В своїй заяві про закриття провадження у справі представник позивача посилається на те, що відповідач ОСОБА_1 повністю сплатила заборгованість, що свідчить про відсутність предмета спору, а тому просить закрити провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України та повернути сплачений судовий збір.
Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Поряд з цим за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред'явлення позову.
Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).
Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 (провадження № 61-2018св19); Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19 (провадження № 61-1807св20); Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20 (провадження № 61-9658св20) зазначено, що закриття провадження у справі через відсутність предмета спору можливе лише за умови, якщо предмет спору відсутній під час пред'явлення позову.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) відступив від висновку, сформульованого у зазначених постановах, конкретизувавши його таким чином: закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.
Таким чином, закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення, за умови якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Матеріали справи свідчать, що з позовом до суду позивач АТ КБ "ПриватБанк" звернувся в червні 2025 року.
Ухвалою суду від 27 червня 2025 року відкрито провадження в справі та призначено розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження на 22.10.2025 року.
21 липня 2025 року від представника позивача - Савіхіна А.М. до суду надійшла заява, в якій вона просить закрити провадження у справі в зв'язку з відсутністю предмета спору, оскільки відповідач ОСОБА_1 повністю сплатила заборгованість за кредитним договором.
Зі змісту заяви представника позивача вбачається, що відповідач ОСОБА_1 після відкриття провадження у справі повністю погасила кредитну заборгованість перед позивачем.
Отже, після подання позову, відповідач повністю сплатила заборгованість, тобто добровільно задовольнила позовні вимоги позивача, внаслідок чого позивач не підтримує позовні вимоги.
Однак, в своїй заяві представник позивача не зазначає про те, чи сплатила відповідач позивачу окрім кредитної заборгованості, понесені позивачем судові витрати, що свідчить про те, що між сторонами могли залишитись неврегульовані питання, а саме: розподіл судових витрат, в даному випадку - розподіл судового збору, що виключає закриття провадження в справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.
Вказана позиція також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 05.06.2024 року у справі № 756/6412/23, та від 22.05.2024 року у справі № 204/1150/23.
Таким чином, суд дійшов висновку, що заява представника позивача про закриття провадження у справі в зв'язку з відсутністю предмета спору не підлягає задоволенню.
Разом з тим, ч.3 ст.142 ЦПК України визначено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоводення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 199/9188/16-ц зазначив, що правовий аналіз ч.3 ст.142 ЦПК України дає підстави для висновку, що у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача, за виключенням, якщо позивач не підтримує свої вимоги унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову.
Відповідно до положень ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Із заяви представника позивача вбачається, що її фактичний зміст свідчить про відмову позивача від позову унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, наслідком якої є відшкодування відповідачем понесених витрат позивачем.
У такому разі заява про відмову позивача від позову повинна бути вирішена судом у порядку, передбаченому ст.206 ЦПК України, із застосуванням п.4 ч.1 ст. 255 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 257, 259, 260 ЦПК України, суд
Відмовити в задоволенні заяви представника позивача АТ КБ "ПриватБанк" - Савіхіної А.М. про закриття провадження у справі в зв'язку з відсутністю предмета спору.
Судове засідання відкласти на іншу дату та повідомити всіх учасників справи про дату, час та місце наступного судового засідання.
Роз'яснити представнику позивача про те, що позивач має право відмовитись від підтримання позовних вимог в зв'язку з добровільним задоволенням їх відповідачем після пред'явлення позову, та має право просити суд закрити провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст. 255 ЦПК України (відмова позивача від позову) та просити стягнути на свою користь з відповідача понесені судові витрати по справі, подавши до суду відповідне клопотання з доказами сплати відповідачем кредитної заборгованості.
Копію ухвали суду направити учасникам справи до відома.
Ухвала суду окремо від рішення суду по суті розгляду справи апеляційному оскарженню не підлягає.
Суддя Веселинівського районного суду
Миколаївської області Л.О. Орленко