Справа № 127/34652/25
Провадження № 2-а/127/330/25
про повернення позовної заяви
11 листопада 2025 року м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Іщук Т. П., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
31 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 04 вересня 2025 року.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04 листопада 2025 року зазначена позовна заява була залишена без руху, оскільки не відповідала вимогам встановленим нормами КАС України. Зокрема, цією ухвалою попри зазначення ряду недоліків в її оформленні було вказано на необхідність подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду в якій вказати підстави для поновлення цього пропущеного строку.
В порядку виконання вказаної вище ухвали суду позивачем на адресу суду подано клопотання/заява з викладом обставин, що позивачу отримав постанову 27 жовтня 2025 року, та зазначенням про надання квитанції про сплату судового збору та копії позовної заяви з додатками.
Вивчивши подані позивачем матеріали суддя приходить до наступного.
Згідно з ч.1, ч.2 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 цієї статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до реалізації своїх прав та виконання обов'язків.
Відповідно до ст. 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Згідно з ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Отже законом встановлено десятиденний строк звернення до суду з адміністративним позовом з дня ухвалення відповідного рішення та протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Оскільки предметом оскарження є постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, застосуванню підлягає десятиденний строк звернення до суду з позовом з дня ухвалення відповідного рішення.
Як слідує з матеріалів справи, оскаржувану постанову винесено 04 вересня 2025 року, а позов направлено до суду 31 жовтня 2025 року, тобто поза встановленого чинним законодавством строку для оскарження даного виду рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Суд, залишаючи позовну заяву без руху, вказував позивачу про необхідність подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду в якій вказати підстави для поновлення цього пропущеного строку.
Однак, позивач такої заяви не подав та навпаки вважає, що строки він не пропустив.
Суд не погоджується з таким твердженням позивача, так як позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), про що вказувалося вище, а дата отримання особою оскаржуваної постанови може бути обставиною, яка не залежала від волевиявлення позивача і пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення позивачем процесуальної дії.
Суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютними та може піддаватися встановленим законом обмеженням, зокрема у частині пов'язаній із способом їх реалізації (в тому числі строки і процесуальна форма звернення до суду).
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Відповідно до ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішеннях від 28 травня 1985 року в справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" та від 13 лютого 2001 року в справі "Кромбах проти Франції", наголосив, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду.
У рішеннях від 20 травня 2010 року в справі "Пелевін проти України" та від 30 травня 2013 року в справі "Наталія Михайленко проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою.
В рішенні "Prince Hans-Adam II of Liechtenstein проти Німеччини" (рішення від 12 липня 2001 року п. 44) ЄСПЛ зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою.
У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії" та "Девеер проти Бельгії" Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України" зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).
Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року по справі № 240/12017/19 зазначив, що аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Виходячи із системного аналізу норм КАС України у контексті практики ЄСПЛ, слід зазначити, що державою встановлено доступні, чіткі та передбачувані процесуальні правила (обмеження), за дотримання яких особа може реалізувати право на судовий захист.
Таких правил позивач не дотримався та заяви про поновлення строку не подав, хоча суд на це вказував, а тому ним не виконано вимоги ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 04 листопада 2025 року.
Згідно із п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними).
Враховуючи, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви у спосіб подання заяви про поновлення процесуального строку звернення до суду, чим не виконано ухвали від 04 листопада 2025 року, позовна заява підлягає поверненню заявнику на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Керуючись ст. 121, 122, 123, 169, 248, 256, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - повернути позивачеві.
Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: