Справа № 752/27230/25
Провадження №: 2/752/12002/25
про передачу справи за підсудністю
11.11.2025 Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кирильчук І. А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до російської федерації в особі Уряду російської федерації, Публічного акціонерного товариства «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром-Капітал», Міжнародної компанії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешл Лімітед» про відшкодування моральної шкоди, спричиненої військовою агресією проти України,
Через систему «Електронний суд» до Голосіївського районного суду міста Києва надійшов цивільний позов ОСОБА_1 до російської федерації в особі Уряду російської федерації, Публічного акціонерного товариства «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром-Капітал», Міжнародної компанії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешл Лімітед» про відшкодування моральної шкоди, спричиненої військовою агресією проти України.
В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями позовну заяву передано на розгляд судді Кирильчук І. А.
Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду і відкриття провадження у справі, суд встановив таке.
Обґрунтовуючи підсудність даного позову Голосіївському районному суду міста Києва позивач у позовні заяві зазначив, що на підставі частини третьої статті 28 ЦПК України за місцем свого постійного проживання він подає позов саме до Голосіївського районного суду міста Києва (абзац 3 а. с. 26 позовної заяви).
У позовній заяві позивач вказав свою адресу: АДРЕСА_1 .
Так, частиною третьою статті 28 ЦПК України передбачено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди.
Частиною шостою статті 187 ЦПК України встановлено, що у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Відповідно до частин восьмої, дев'ятої статті 187 ЦПК України суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Із відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 11 листопада 2025 року № 1997458 встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з 04 червня 1987 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
У той же час, визначаючи підсудність позову Голосіївському районному суду міста Києва на підставі частини третьої статті 28 ЦПК України за місцем свого постійного проживання, у позовній заяві позивач вказав адресу фактичного свого проживання: АДРЕСА_1 .
Вивчивши матеріали позовної заяви та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку про те, що зазначений позов не може бути прийнятий до розгляду Голосіївським районним судом міста Києва та підлягає направленню за підсудністю, з наступних підстав.
Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.
Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.
Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.
Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів.
Порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов'язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд (стаття 378, пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Обґрунтовуючи підсудність даного позову Голосіївському районному суду міста Києва позивач у позовні заяві зазначив, що на підставі частини третьої статті 28 ЦПК України за місцем свого постійного проживання він подає позов саме до Голосіївського районного суду міста Києва.
Відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно з частиною шостою статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Правовідносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання, випадки їх обмеження регулює Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
В статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV, визначені наступні терміни: місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Відповідно до частини другої статті 16 Прикінцевих положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання особи, яке на день набрання чинності цим Законом підтверджувалося пропискою або було відповідно зареєстроване, вважається зареєстрованим.
Водночас, суд наголошує, що терміни «місце проживання (перебування, знаходження)» чинне законодавство пов'язує саме з зареєстрованим у встановленому Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» порядку проживанням особи, а не за її фактичним перебуванням.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21 сформулював такі висновки: «особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення. Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа. Положення частини першої статті 27, частини першої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом. Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності. Отже в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення. З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання».
Місцем проживання (перебування) позивача в даному випадку являється зареєстроване у встановленому законом порядку місце його проживання, що кореспондується з положеннями статті 29 ЦК України та Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», яким є: АДРЕСА_2 .
При цьому суд зазначає, що договір купівлі-продажу квартири від 23 грудня 2016 року, який долучений до позовної заяви, відповідно до якого ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 , не є документом, що офіційно підтверджує зареєстроване місце проживання чи перебування особи. Сама по собі наявність договору купівлі-продажу не може свідчити, що вказана у договорі адреса є зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Договір купівлі-продажу лише підтверджує право власності позивача на вказану квартиру.
Приписи частини третьої статті 28 ЦПК України, на які посилається позивач, обґрунтовуючи підстави звернення до Голосіївського районного суду міста Києва саме за місцем свого постійного проживання, прямо вказують на те, що місце проживання чи перебування позивача має бути зареєстрованим.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів проходження передбаченої Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», а також Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 07 лютого 2022 року процедури реєстрації місця проживання чи перебування за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у пункті 1 статті 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь - який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Інтерпретація суті конструкції «суд, встановлений законом» викладена Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України». Так, ЄСПЛ наголосив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Правова позиція ЄСПЛ у вказаній справі дозволяє виокремити дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
З наведеного вище вбачається, що розгляд справи судом з порушенням правил територіальної юрисдикції є порушенням права особи на справедливий суд (частина перша статті 6 Конвенції).
Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (частина перша статті 378 ЦПК України).
Отже, при відсутності зареєстрованого місця проживання чи перебування позивача в Голосіївському районі міста Києва вищевказана позовна заява є не підсудною Голосіївському районному суду міста Києва.
Відповідно до положень частини дев'ятої статті 187 ЦПК України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Згідно пунктом 1 частиною першою статті 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Таким чином, враховуючи, що зареєстрованим місцем проживання позивача є адреса: АДРЕСА_2 , то даний позов не підсудний Голосіївському районному суду міста Києва та підлягає направленню на розгляд за підсудністю до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
Керуючись статтями 4, 28, 31, 353, 354 ЦПК України, суд
Матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до російської федерації в особі Уряду російської федерації, Публічного акціонерного товариства «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром-Капітал», Міжнародної компанії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешл Лімітед» про відшкодування моральної шкоди, спричиненої військовою агресією проти України, передати за підсудністю на розгляд до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Ухвала виготовлена 11 листопада 2025 року.
Суддя І. А. Кирильчук