Справа № 752/25103/25
Провадження № 1-кс/752/9205/25
30 жовтня 2025 року слідчий суддя Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду клопотання прокурора Київської міської прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100000000044 від 13.01.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України,
за участю:
прокурора - ОСОБА_4 ,
власника майна - ОСОБА_5 ,
представника власника майна, адвоката - ОСОБА_6 ,
До Голосіївського районного суду міста Києва надійшло клопотання прокурора ОСОБА_3 про арешт тимчасово вилученого майна, яке вилучено в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , яке належать ОСОБА_5 , а саме: грошові кошти на загальну суму 30 тис. доларів США (купюри номіналом по 100 доларів США.
На обґрунтування клопотання зазначено наступне.
Прокурор вказував, що слідчою групою слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні за № 12025100000000044 від 13.01.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що посадові особи Державної установи «Національний науковий центр фтизіатрії, пульмонології та алергології імені Ф. Г. Яновського Національної академії медичних наук України» (ЄДРПОУ: 45227272, м. Київ, вул. Амосова, буд. 10, далі - ДУ «ННЦ ФПА НАМН України») спільно з працівниками ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ДІМ» налагодили протиправну схему з проведення державних закупівель медичних виробів та лікарських засобів за завищеними цінами та розподілу у подальшому отриманого надприбудку між учасниками злочинного механізму.
З метою усунення конкуренції, посадовці Державної установи «Національний науковий центр фтизіатрії, пульмонології та алергології імені Ф. Г. Яновського Національної академії медичних наук України» та представники ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ДІМ» завчасно узгодили внесення до тендерної документації дискримінаційної вимоги, щодо обов'язкового листа-гарантії від виробника, який на момент оголошення торгів мали лише працівники ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ДІМ». Це дозволило їм забезпечити перемогу у закупівлях, навіть попри наявність вигідніших пропозицій. Зокрема, ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ДІМ» стало переможцем у закупівлях: UA-2025-05-09-005929-a (2,36 млн грн, договір №20/05-02 від 19.05.2025), UA-2025-04-14-005299-a (2,95 млн грн, договір №20/04-02 від 22.04.2025), UA-2025-05-10-000335-a (1,88 млн грн, договір №27/05-02 від 27.05.2025).
При цьому було відхилено десять більш економічно вигідних пропозицій (від 556 тис. до 1,1 млн грн).
Слідством задокументовано спілкування заступника медичного директора з адміністративної роботи Державної установи «Національний науковий центр фтизіатрії, пульмонології та алергології імені Ф. Г. Яновського Національної академії медичних наук України» ОСОБА_7 , уповноваженого на проведення закупівель, із працівником ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ДІМ» ОСОБА_8 щодо узгодження медико-технічних вимог та тендерної документації для забезпечення перемоги ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ДІМ». Встановлено також домовленість між ними, що у випадку перемоги іншого учасника торги буде скасовано й оголошено повторно.
Крім того, працівники ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ДІМ» спільно з посадовцями ДУ підготували комерційні пропозиції та технічне завдання для закупівлі медичних матеріалів за потребою торакального хірурга ОСОБА_9 , після чого 31.03.2025 оголошено закупівлю UA-2025-03-31-009994-a (477 тис. грн), у якій 08.04.2025 ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ДІМ» визначено переможцем та 14.04.2025 укладено договір №14/04-01.
Аналогічним чином проведено й інші закупівлі: UA-2025-03-28-011257-a (5,5 млн грн), UA-2025-05-19-005335-a (190 тис. грн, договір №12/06-01 від 13.06.2025), UA-2025-06-16-009194-a (385 тис. грн), UA-2025-06-17-009725-a (4,79 млн грн) та UA-2025-05-10-000335-a (5,34 млн грн, договір №26/06-02 від 24.06.2025).
Отже, встановлено ознаки організованої злочинної змови між посадовими особами державної установи та представниками комерційного підприємства з метою незаконного заволодіння бюджетними коштами через маніпуляції у сфері публічних закупівель.
В ході досудового розслідування встановлено, що на даний час до протиправної діяльності причетна ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою та проживає: АДРЕСА_1 . Остання є завідувач відділення анестезіології та операційного блоку ДУ «ННЦ ФПА НАМН України».
За викладених вище обставин, 23.10.2025 у період часу з 07 год. 17 хв. до 08 год. 31 хв. на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено речі, які належать ймовірно ОСОБА_5 та які мають значення речових доказів у кримінальному провадженні, а саме: грошові кошти на загальну суму 30 тис. доларів США (купюри номіналом по 100 доларів США.
23.10.2025 слідчим СУ ГУНП у м. Києві винесено постанову про визнання речовим доказом у кримінальному провадженні.
Завданням арешту майна прокурор вказає на необхідність запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження та/або інших негативних наслідків.
Метою арешту майна прокурор вказує на пункт перший частини 2 ст. 170 КПК України, а саме: з метою забезпечення збереження речових доказів, що вбачається з постанови про визнання речовими доказами від 23.10.2025, копія якої долучена до матеріалів клопотання.
Судове засідання з розгляду вказаного клопотання призначено на 30.10.2025 р.
Прокурор ОСОБА_4 під час судового розгляду клопотання підтримував у повному обсязі та просив його задовольнити, зазначивши, що накладення арешту є заходом забезпечення у межах досудового розслідування, і необхідно дослідити питання походження грошових коштів.
У судовому засіданні представник власника майна - адвокат ОСОБА_6 заперечив проти задоволення клопотання, зазначивши, що ОСОБА_5 не має відношення до тендерних закупівель, не є підозрюваною у кримінальному провадженні, а вилучені грошові кошти не підлягають конфіскації. Адвокат наголосив, що заробітна плата його клієнтки становить близько 70 тис. грн, а згідно з довідками з банку загальна сума отриманого доходу становить 3 595 456,26 грн, що свідчить про законне походження вилучених коштів, які є її особистими заощадженнями. Також захисник зазначив, що під час обшуку не вилучалися ні мобільні телефони, ні ноутбук, а лише грошові кошти.
Власника майна ОСОБА_5 підтвердила пояснення свого захисника, додавши, що огляд телефону під час обшуку не проводився.
Розглянувши клопотання, дослідивши додані до нього додатки, якими є копії матеріалів досудового розслідування, надавши оцінку відомостям, що у них містяться, слідчий суддя дійшов до наступних висновків.
Розгляд даного клопотання належить до повноважень слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва відповідно до положень п. 1 ч.2 ст. 132 КПК України. Клопотання про арешт майна подане з дотриманням строку, передбаченого ч.5 ст. 171 КПК України.
Так, зі змісту клопотання вбачається, що слідчою групою слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні за № 12025100000000044 від 13.01.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.
23.10.2025 у період часу з 07 год. 17 хв. до 08 год. 31 хв. на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено речі, які належать ймовірно ОСОБА_5 та які мають значення речових доказів у кримінальному провадженні, а саме: грошові кошти на загальну суму 30 тис. доларів США (купюри номіналом по 100 доларів США.
23.10.2025 слідчим СУ ГУНП у м. Києві винесено постанову про визнання речовим доказом у кримінальному провадженні.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Частиною 2 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.
Відповідно до ч.2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
У клопотанні, що розглядається, прокурор посилався на необхідність накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів, а тому слідчим суддею мають бути враховані п.п. 1-2, 5-6 наведеної вище статті.
Так, з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером кримінального провадження № 12025100000000044 від 13.01.2025 року вбачається, що органом досудового розслідування встановлюються обставини вчинення кримінального правопорушення, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, а саме: привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем вчинені у великих розмірах чи в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Протоколом обшуку від 23.10.2025 року підтверджується факт вилучення майна, арешт якого просить прокурор. Підставою для накладення арешту вказано п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.
Проте вирішуючи питання про накладення арешту на майно із підстав визнання його речовим доказом, слідчий суддя самостійно перевіряє його ознакам викладеним у ст. 98 КПК України.
У судовому засіданні стороною власника майна було долучено довідку, видану АТ «Сенс Банк» про те, що у ОСОБА_5 відкрито банківський рахунок та за період з 01.01.2021 року по 25.10.2025 року було зараховано грошові кошти у загальному розмірі 3 595 456,26 грн. Щомісячними надходженнями ОСОБА_5 на вказаний рахунок є заробітна плата.
Крім того було долучено копію наказу № 21-п від 16.01.2018 року про переведення ОСОБА_5 на посаду лікаря-анестезіолога відділення анестезіології по розділу «клініка, на посаду завідувача відділення анестезіології по розділу клініка з 16.01.2018 року.
Таким чином, встановлені слідчим суддею обставини, підтверджені наданими стороною власника майна доказами, дають підстави дійти висновку, що грошові кошти на загальну суму 30 тис. доларів США грн не є предметом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, оскільки не пов'язані з подіями, які перевіряються органом досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025100000000044 від 13.01.2025 року. Незважаючи на їх визнання постановою слідчого речовими доказами, у межах розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя має повноваження самостійно оцінювати відповідність вилучених речей та коштів ознакам речових доказів, визначеним у ст. 98 КПК України.
Абзацом другим частини першої статті 170 КПК України передбачено, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Таким чином, накладення арешту на майно, за відсутності передбачених для цього підстав, порушує права власника на вільне використання своєї власності, що буде суперечити загальним засадам володіння особою майном, приписам національного законодавства та вимогам ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Баландіна проти України», «Батрак проти України», «Панов проти України»).
Приписами ч. 2 ст. 168 КПК України визначено, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Статтею 170 КПК України встановлено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Враховуючи правову кваліфікацію у кримінальному провадженні № 12025100000000044 від 13.01.2025, яке здійснюється за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, а також надані в судовому засіданні, докази, які підтверджують походження грошових коштів, обставини, на яких посилався прокурор в ході судового розгляду не знайшли свого об'єктивного підтвердження.
З огляду на це, підстави для накладення арешту на грошові кошти з метою збереження речових доказів відсутні.
Враховуючи викладене вище, керуючись статтями 98, 110, 131, 170, 171, 309 КПК України, слідчий суддя,
клопотання прокурора про накладення арешту на майно, яке вилучено під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , яке належать ОСОБА_5 , а саме: грошові кошти на загальну суму 30 тис. доларів США (купюри номіналом по 100 доларів СШ залишити без задоволення.
На підставі положень п. 2 ч. 1 ст. 169 КПК України тимчасово вилучене майно, повернути особі, у якої воно було вилучено.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1