Справа № 127/29021/25
Провадження № 2-о/127/523/25
11.11.2025 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі : головуючого судді Федчишена С.А.,
при секретарі Швець Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення юридичного факту, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся в суд з заявою про встановлення юридичного факту. Заява мотивована тим, що згідно довідки від 02.08.2025 №170 ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_2 у званні майора, тобто є військовослужбовцем. З 02.07.2019 заявник перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 02.07.2019 серії НОМЕР_1 . Відповідно до довідки квартирно - експлуатаційного відділу м. Вінниці МОУ від 26.08.2025 № 573/8/87 ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним за вказаною адресою фактично проживають: ОСОБА_2 - дружина, ОСОБА_3 - донька, ОСОБА_4 - донька дружини від першого шлюбу, ОСОБА_5 - син дружини від першого шлюбу. Дружина заявника - ОСОБА_2 має сина від першого шлюбу - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження. Фактичним утриманням, вихованням, задоволенням навчальних, культурних, соціально-побутових, оздоровчих потреб неповнолітнього ОСОБА_5 займався та займається заявник. Як вбачається з довідки ІНФОРМАЦІЯ_4 від 25.08.2025 № 181 (копія додається) на утриманні заявника, тобто ОСОБА_1 дійсно знаходиться сім'я у складі: дружина - ОСОБА_2 , донька - ОСОБА_3 , донька - ОСОБА_6 , донька дружини - ОСОБА_4 , син дружини - ОСОБА_5 . Більш того, заявник має статус батька багатодітної сім'ї, що підтверджується довідкою Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради від 03.10.2024 № 233652. ОСОБА_1 має достатній рівень доходу, що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_4 від 26.08.2025 № 191, який дає йому змогу створювати належні побутові та соціальні умови для виховання сина дружини від першого шлюбу - ОСОБА_5 . Водночас, дружина заявника ОСОБА_2 перебуває у декретній відпустці, що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 17.03.2025 № 76 , у зв'язку з чим не має достатнього рівня доходу, необхідного для утримання членів своєї сім'ї, у тому числі свого неповнолітнього сина ОСОБА_5 . Таким чином, встановлення факту перебування неповнолітнього ОСОБА_5 на утриманні ОСОБА_1 здійснюється з метою належного обгрунтування наявності підстав для звільнення останнього з військової служби. Просить встановити факт перебування ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 18.02.2010), уродженця м. Вінниці на утриманні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОК11П НОМЕР_4 , уродженця м. Вінниці.
Ухвалою суду від 29.09.2025року відкрито провадження по справі та призначено судове засідання.
В судовому засіданні заявник заяву підтримав, просив задовольнити.
Представник заінтересованої особи в судовому засіданні при винесені рішення покладався на розсуд суду.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, показання свідків, дослідивши матеріали заяви, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що згідно довідки від 02.08.2025 №170 ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_2 у званні майора, тобто є військовослужбовцем.
З 02.07.2019 заявник перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 02.07.2019 серії НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки квартирно - експлуатаційного відділу м. Вінниці МОУ від 26.08.2025 № 573/8/87 ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним за вказаною адресою фактично проживають: ОСОБА_2 - дружина, ОСОБА_3 - донька, ОСОБА_4 - донька дружини від першого шлюбу, ОСОБА_5 - син дружини від першого шлюбу. Дружина заявника - ОСОБА_2 має сина від першого шлюбу - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження.
Як вбачається з довідки ІНФОРМАЦІЯ_4 від 25.08.2025 № 181 на утриманні заявника, тобто ОСОБА_1 дійсно знаходиться сім'я у складі: дружина - ОСОБА_2 , донька - ОСОБА_3 , донька - ОСОБА_6 , донька дружини - ОСОБА_4 , син дружини - ОСОБА_5 .
Заявник має статус батька багатодітної сім'ї, що підтверджується довідкою Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради від 03.10.2024 № 233652.
ОСОБА_1 має достатній рівень доходу, що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_4 від 26.08.2025 № 191.
Дружина заявника ОСОБА_2 перебуває у декретній відпустці, що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 17.03.2025 № 76.
Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Розглядаючи справу, суд забезпечив учасникам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, зокрема, позивач скористався правовою допомогою.
Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950р. кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлений законом, який вирішить спір щодо його права та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суди, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України, розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя (ст.5 ч.1 ЦПК), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Завданнями цивільного судочинства (ст.2 ЦПК) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно зі ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Розглядаючи вказану справу на підставі наведених і встановлених у судовому засідання фактів суд констатує, що вони регулюються правовідносинами, визначеними нормами ЦПК України.
В даній справі заявник звернувся до суду з вказаною заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просить суд встановити факт, що на його утриманні перебуває неповнолітній син ОСОБА_5 .
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У справі, яка є предметом розгляду у суді, заявник просить встановити факт перебування ОСОБА_5 на його утриманні. Заявлені вимоги, пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а також для звільнення з військової служби.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Відповідно до статтей 180, 181СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
З цього слідує, що підставою встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини особою, яка не має з нею кровного споріднення (як заявник у цій справі), є доведеність існування обставин, в силу яких обсяг прав матері або біологічного батька дитини обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Спори, що виникають між сторонами, вирішуються шляхом перемовин, а в разі неможливості вирішити конфлікт - у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Вирішуючи заявлений позов, відповідно до встановлених у суді обставин, суд виходить з того, що в умовах дії режиму воєнного стану факт перебування на утриманні іншої особи дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.
Статтею 268СК України закріплений обов'язок вітчима утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів, сестер, або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Вітчим - це чоловік (нерідний батько) рідної матері дитини, з яким мати й дитина постійно проживають однією сім'єю.
Вітчим має особливий правовий статус, що істотно відрізняється від статусу батька, усиновлювача, опікуна та піклувальника, характеризується мінімально необхідним набором прав та обов'язків щодо пасинка, падчерки.
Як було зазначено вище, сімейне законодавство, а саме стаття 268СК України передбачає права та обов'язки щодо утримання вітчимом падчерки, пасинка.
Відносини, які виникають між дитиною та особами, у сім'ї яких вона виховувалась, є подібними до стосунків між рідними батьками та дітьми. Але наявність у дитини родичів за походженням при визначенні кола осіб, які мають обов'язки щодо її утримання, відповідно до законодавства підлягає врахуванню.
Тому обов'язок осіб, у сім'ї яких виховувалась дитина, щодо її утримання виникає за умови відсутності у неї батьків, баби, діда, повнолітніх братів і сестер.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_5 , має рідного батька - ОСОБА_7 .
Батько дитини не позбавлений батьківських прав, не звільнений від обов'язку надання коштів на утримання дитини.
Законом не заборонено добровільно утримувати неповнолітніх дітей своєї дружини від першого шлюбу, дбати про їх всебічний розвиток, забезпечувати повсякденні побутові потреби, навчання, піклуватися про духовний та фізичний стан, проте таке право заявника не породжує юридичного значення за наслідками встановлення факту, про який просить заявник.
Суду не було надано доказів того, що у заявника як у вітчима виник обов'язок утримувати неповнолітнього сина його дружини від першого шлюбу. Надання ж матеріального утримання чужій дитині добровільно (навіть в разі доведення такого факту) не означає, що дитина перебуває на утриманні особи в розумінні Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Виходячи з аналізу вищевказаних норм та обставин суд зазначає, що заявник як вітчим та за згодою матері дитини може добровільно брати участь у вихованні чи навіть утриманні дитини своєї дружини, проте це не породжує юридичного обов'язку щодо утримання заявником цієї дитини.
Так законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов'язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.
Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.
У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.
Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.
Отже, за наявності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.
Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, визначивши юридичну природу правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до переконання, що відсутні докази на підтвердження існування підстав для необхідності встановлення такого юридичного факту, окрім того, задоволення заяви може створити передумови для ухилення заявника від мобілізації на період воєнного стану, який є особою призовного віку відповідно до Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Окрім того, у справі, яка розглядається, заявник просить установити факт перебування дитини на його утриманні, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки і для батька дитини.
У зв'язку із зазначеним, суд приходить до переконання про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 , оскільки факт, який просить встановити заявник, не породжує юридичних наслідків, тобто від його встановлення особисті права ОСОБА_1 як особи, яка може бути, в тому числі, призвана (мобілізована) на військову службу під час мобілізації, не зміняться та не припиняться.
Так, відповідно до статті 23 Закону № 2232-XII, підставою для відстрочки від призову під час мобілізації є, зокрема, встановлення факту самостійно виховання та утримання дитину за рішенням суду.
Окрім того, необхідність надання саме «рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини» передбачена і в Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560.
Тобто під час розгляду справи суд зобов'язаний залучити до участі в справі всіх зацікавлених осіб, якими є орган опіки та піклування, батько та мати дитини та встановити, чи здійснює утримання дитини батько дитини чи інша особа, з урахуванням того, що саме окреме провадження наділяє суд можливістю активної участі щодо встановлення обставин.
З огляду на встановлене, суд вважає, що заявник у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов'язку, а не дійсного захисту своїх сімейних прав, або інтересів дитини.
Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Зважаючи на це, заява про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітньої дитини у цій справі фактично пред'явлений особою, яка може бути мобілізована на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а відтак суд приходить до висновку, що заявник у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов'язку (проходження військової служби), що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення заяви.
Крім того, суд звертає увагу і на те, що у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі №139/122/14-ц вказано, що: «під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов'язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право».
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження перебування на утриманні неповнолітньої дитини необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав матері та батька дитини обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Разом з тим, слід відзначити, що СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини.
Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо утримання дитини.
Окрім того, суд, оцінюючи доводи і докази, на які посилається заявник, враховує та, що у справі відсутній висновок органу опіки та піклування щодо підтвердження факту перебування неповнолітньої дитини на утриманні заявника.
Зокрема, в умовах воєнного стану саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про встановлення фату самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений ст.65 Конституції України обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з'ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань в цьому напрямку, та належним чином мотивувати свій висновок про можливість визначення такого факту.
Також, суд вказує на те, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов'язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі №754/5841/17.
Так, у зв'язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації з 24 лютого 2022 року указом Президента в Україні введено воєнний стан, строк дії якого наразі продовжено до 03.02.2026 року.
Відповідно до пп.4 п.1 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Аналіз зазначених норм права дозволяє зробити висновок, що встановлення факту, про який просить заявник, може бути підставою для подальшого отримання відстрочки чи звільнення з військової служби, проте умови існування в державі воєнного стану, строк дії якого наразі продовжено до 03.02.2026р., можуть визначати домінування суспільного інтересу над приватним, що характерно для сучасної України, яка перебуває зараз в стані війни з росією, у зв'язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації з 24.02.2022р.
На підставі викладеного, відповідно до вимог ст.ст.12,13,81,89,258,259,265,273,280-282 ЦПК України суд -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12.11.2025 року.
ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 .
Суддя: