Справа № 526/1294/25
Провадження № 2/526/986/2025
03 листопада 2025 року Гадяцький районний суд Полтавської області в складі
головуючої судді Максименко Л.В.
секретаря судового засідання Павленко Т.І.
представника позивача адвоката Гусаренка О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Гадяч цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
з участю відповідача ОСОБА_2
28 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому просить суд визнати за ним право власності на 1\2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 та на 1\2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0932 га, кадастровий номер: 5320410100:50:001:0404, що розташована за вищевказаною адресою. Припинити право спільної сумісної власності подружжя на вищевказане нерухоме майно та стягнути з відповідача понесені ним судові витрати.
Ухвалою суду від 19 травня 2025 року провадження у справі відкрито в порядку загального спрощеного провадження.
05 червня 2025 року від ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала з тих підстав, що позивач пропустив трирічний термін позовної давності із зверненням до суду з цим позовом. Вважає, що відлік строку позовної давності необхідно рахувати з весни 2017 року, коли вона виставила будинок на продаж, але тільки тепер позивач звернувся до суду з позовом. З цих підстав просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.
В судовому засіданні представник позивача адвокат Гусаренко О. М. позов підтримав, пояснивши, що спірний будинок було придбано подружжям під час шлюбу, згодом вони розлучилися і питання розподілу будинку не виникало. 5 квітня 2025 року він дізнався, що колишня дружина зняла його з реєстрації у їх спільному будинку, порушивши його права як співвласника домоволодіння і вважає, що саме з цього моменту порушені його права, тому строк давності не пропущений.
Відповідач ОСОБА_2 позов не визнала, суду пояснила, що під час шлюбу у серпні 2005 року даний будинок був придбаний ними у кредит. Так як вона займалася отриманням кредиту та оформленням іпотеки, договір купівлі - продажу був оформлений на її ім'я та вона власними коштами погашала взятий кредит. Навесні 2017 року відповідач пішов до іншої жінки, вона з дітьми залишилась в цьому будинку і коли виникла необхідність у грошах, вона виставила будинок на продаж, вказавши у оголошенні його і свій номер телефону. ОСОБА_1 віднісся до цього байдуже, будинок не вдалося продати і вона продовжує там проживати та самостійно утримувати домоволодіння. Тривалий час у неї виникають проблеми з оформленням субсидії через реєстрацію ОСОБА_2 в цьому домоволодінні: отримання довідок, складання актів, тому вирішила зняти його з реєстрації у даному домоволодінні лише з метою отримання субсидії.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 07.10.1998 року.
Під час шлюбу 09 серпня 2005 року ОСОБА_2 шляхом укладання договору купівлі продажу придбала житловий будинок з відповідними господарськими будівлями, розташований по АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу серії ВСІ №600018 від 09.08.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Гадяцького районного нотаріального округу Заєць Н. М та зареєстрованого в реєстрі за №3738.
Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.08.2005 №8059772 виданого МПТІЕ «Інвентаризатор», вказане будинковолодіння належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, частка 1\1.
Спірне домоволодіння було придбане подружжям в іпотеку, що підтверджується договором іпотеки, від 09.08.2005 року, укладеного між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк».
Судом встановлено, що на час розгляду справи у суді зобов'язання ОСОБА_2 по вказаному договору іпотеки були повністю виконані, що підтверджується витягом про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек від 09.04.2011 за №30997208, тобто ще під час перебування сторін у шлюбі.
Рішенням 8 сесії 5 скликання Гадяцької міської ради від 12.02.2007 року ОСОБА_2 було передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0932 га, що розташована за вказаною адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного рішення Гадяцької міської ради ОСОБА_2 Гадяцьким районним відділом земельних ресурсів 23.03.2007 року було видано Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії ЯГ №666963, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №010735900305. Кадастровий номер земельної ділянки: 5320410100:50:001:0404.
Згідно рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 01.02.2017 року у справі № 526/33/17 шлюб, зареєстрований 07 жовтня 1998 року у відділі реєстрації актів громадянського стану виконкому Полтавської міської ради між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , актовий запис № 1670було розірвано. Неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишено проживати з матір'ю ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Згідно ч.1 ст.68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Згідно ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Відповідно до ст. 72 СК України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
В той же час, абз. 3 п. 15 Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", роз'яснює, що початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК).
Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. ст.15,16,20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
При цьому відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
З оголошення про продаж будинку у місцевій газеті «БазарМедіа» №14 від 06.04.2017, на яке посилається відповідач у відзиві та примірник якої знаходиться у матеріалах справи, вбачається, що в ньому зазначено номери телефону як позивача, так і відповідача, ОСОБА_1 було відомо про те, що відповідач намагалась продати спірний будинок, однак до цього, зі слів сторін, він віднісся байдуже та не звертався до суду з позовом на захист свого права спільної сумісної власності подружжя, в тому числі і про поділ майна подружжя.
Отже, судом встановлено, що позивачу було відомо про намір відповідача порушити його майнові права ще навесні 2017 року, однак з невідомих причин він їх не захищав.
Відтак, звертаючись з позовом у квітні 2025 року, позивач пропустив строк позовної давності, який сплив у нього 15 лютого 2020 року, коли з дня набрання рішенням суду про розірвання шлюбу законної сили, пройшло три роки.
Суд зауважує, що позовна давність у цивільних справах не застосовувалася з 12.03.2020 та відновились з 4 вересня 2025 року (Закон №4434), тому зупинення строків позовної давності через карантин, а в подальшому військовий стан в даній справі не може застосовуватися.
Відповідач ОСОБА_2 заявила про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Сплив позовної давності, про застосування наслідків якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
Посилання ОСОБА_2 у позові на те, що про порушення свого права він дізнався лише у квітні 2025 року спростовується матеріалами справи.
ОСОБА_1 та його представник посилаються на те, що про порушення своїх прав на спільне сумісне майно позивач довідався 05 квітня 2025 року, коли відповідач без його згоди зняла його з реєстрації місця проживання у спірному будинку.
Дані дії відповідача позивачем не оскаржено, спір про зняття його з місця реєстрації на час розгляду даної справи відсутній.
Проте, зняття ОСОБА_1 з місця реєстрації на думку суду не впливає на обсяг його майнових прав, оскільки даний факт може свідчити лише про порушення його особистих немайнових прав, які як зазначалося, він не оспорює.
Окрім наведеного, суд вважає необхідним звернути увагу і на наступні обставини.
Згідно з частинами першою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування.
В судовому засіданні ОСОБА_2 не спростовувала факту відсутності права спільної сумісної власності подружжя, а просила відмовити у позові в зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Таким чином, в силу положень ст. 60,70 СК України майно, придбане під час шлюбу є спільним майном подружжя і частки в такому майні є рівними, отже ідеальна частка позивача - частина домоволодіння в даному випадку презюмується, а відтак позивач в силу закону може звернутися до реєстратора з питанням реєстрації за ним наявного у нього права власності, проте таких заходів ОСОБА_5 не вживав і відмови реєстратора про неможливість вчинення ним таких дій до суду не надано. Реального поділу домоволодіння він не бажає.
За наведених обставин суд вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки він не вирішує питання фактичного користування майном. Такий спосіб захисту не вирішує реальний конфлікт щодо користування майном, оскільки не здійснюється вказівка, які саме об'єкти в натурі відповідають частці у праві спільної часткової власності. Вказана правова позиція викладена у Постанові КЦС ВП від 06.09.2023 року у справі №760/18875/20
Розглядаючи твердження відповідача про пропущення позивачем строків позовної давності із зверненням до суду з вказаним позовом, як підставу про відмову у його задоволенні, судом враховується наступне.
Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтями 256, 257, 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За правилами ст. 72 СК України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.
З огляду на викладене, суд вважає, що ОСОБА_1 пропущено строк на звернення до суду із даним позовом, який сплив 15 лютого 2020 року, тому його позовні вимоги до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя слід залишити без задоволення саме з цих підстав.
На підставі ч.2 п.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
Керуючись ст. 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст.60, 69-72 СК України, суд
позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_2 .
Головуюча: Л. В. Максименко