Справа № 939/272/25
Провадження №2/367/4367/2025
Іменем України
22 жовтня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:
головуючого судді Карабаза Н.Ф.,
при секретарі Зайцевої А.В.,
заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,
До Ірпінського міського суду Київської області звернулося ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором. В позові зазначає, що 25.11.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено договір № 4055390 за умовами якого сума (загальний розмір) кредиту становить 7000,00 грн., проценти за користування кредитом: 4200 грн., які нараховуються за ставкою 2 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. За умовами договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Умовами Кредитного договору передбачена видача кредитних коштів позичальнику безготівково, а саме шляхом переказу коштів на картковий рахунок. 26.07.2024 було укладено договір № 26-07/2024 відповідно до якого ТОВ "МІЛОАН" відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4055390. Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 4055390. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором № 4055390 від 25.11.2021 р., що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 23450,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 7000,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 15120,00 грн.; заборгованість за комісіями - 1330,00 грн. Позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість в розмірі 23450,00 грн., понесені витрати на сплату судового збору в сумі 2422,40 грн., понесені витрати на правову допомогу в сумі 9000,00 грн.
В судове засідання представник позивача не з'явився, надав суду заяву в якій позов підтримує, просив його задовольнити, не заперечує проти ухвалення заочного рішення та розглядати справу в його відсутності.
Відповідач - ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася. Заяву про слухання справи за її відсутності не надала, причини неявки суду не повідомила. Про час і місце слухання справи повідомлена належним чином.
Вивчивши позовні вимоги, дослідивши надані суду документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що 25.11.2021 ОСОБА_1 шляхом реєстрації через особистий електронний кабінет, що створений в ІТС на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан», подала заявку на отримання кредиту (анкету-заяву) № 4055390, в якій містяться: відомості про особу позичальника, суму кредиту 7000,00 грн, строк на який надається кредит - 30 днів; дата повернення кредиту: 25.12.2021; загальна сума до повернення - 12530,00грн. Складові частини сукупної вартості кредиту: комісія за надання кредиту 1330,00грн, що нараховується одноразово за ставкою 19,00 % від суми кредиту за договором; проценти за користування кредитом: 4200,00грн., що нараховуються за ставкою 2,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. В анкеті-заяві наявна таблиця, яка відображає процес оформлення та розгляду заяви позичальника № 4055390 в ІТС товариства. По заяві позичальника № 4055390 кредитодавцем прийнято рішення 25.11.2021 про погодження умов кредитування.
Згідно з довідкою ТОВ «Мілоан» про ідентифікацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з якою укладено договір № 4055390 від 25.11.2021 ідентифікована Товариством. Акцепт договору позичальником здійснено підписанням аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора: W31810, який 25.11.2021 відправлено позичальнику на номер телефону НОМЕР_2 .
25.11.2021 о 16:44 був підписаний договір про споживчий кредит № 4055390 (індивідуальна частина) у формі електронного документу між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , текст якого направлений кредитодавцем в електронний кабінет позичальника.
Договір позики укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача (вчиненим одноразовим ідентифікатором з урахуванням положень ч. 6 і 12 п. 1 ст. 3, п. 12 ст. 11, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 205 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідно до п.1.1 договору кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3. договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2. договору (далі -кредит), а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4. договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.
Згідно п. 1.2. договору сума (загальний розмір) кредиту становить 7000,00грн.
Згідно п. 1.3. договору кредит надасться строком на 30 днів з 25.11.2021 (строк кредитування).
Згідно п. 1.4. договору термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 25.12.2021.
Згідно вимог п. 1.5. договору загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 5530,00 грн. в грошовому виразі та 119,128.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 12530,00 гривень. Загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що кредитодавець і позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому договорі, зокрема позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов'язань.
Згідно п. 1.5.1. договору комісія за надання кредиту: 1330,00 грн., яка нараховується за ставкою 19,00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Згідно п. 1.5.2. договору проценти за користування кредитом: 4200,00 грн., які нараховуються за ставкою 2,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Згідно п. 1.6. договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Згідно п. 1.7. договору тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2, 2.3 цього договору.
Згідно з п. 2.4.1 договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну, передбаченого п. 1.4 договору, а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування.
Можливість продовження кредитування (пролонгація) на умовах надання кредиту із застосуванням процентної ставки, визначеної у п. 1.5.2 договору, врегульовано п. 2.3.1.1 договору, де передбачено період, на який може бути продовжено, визначений у п. 1.3 договору строк кредитування: на 3, 7, 15 днів - максимально, а також вказана ставка комісії, яка підлягає сплаті позичальником кредитодавцю за таке продовження.
Пунктом 3.2.6 договору передбачено право кредитодавця відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати свої права за цим договором на користь третіх осіб у будь-який час протягом строку дії цього договору без згоди позичальника.
У разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовження строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нараховувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України (п. 4.2. договору).
Додатком до договору є Графік платежів, згідно якого у день закінчення строку, на який надано кредит: 25.12.2021 позичальник повинен повернути кредит - 7000,00 грн, сплатити комісію - 1330,00 грн та проценти - 4 200,00 грн, а всього: 12 530,00 грн.
Аналогічні відомості містить Паспорт споживчого кредиту № 4055390.
За змістом п. 2.1 договору кредит надається позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Перерахування суми кредиту 7000 грн., зазначену в анкеті-заяві ОСОБА_1 підтверджується довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Елаєнс» від 10.01.2025 року, з якої вбачається, що на підставі договору № 40484607_26/10/18-1 про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) та про інформаційно-технологічну взаємодію та приймання платежів, укладеного ТОВ "Фінансова компанія «Елаєнс» та ТОВ «МІЛОАН» успішно проведені в системі платежі, а саме: деталі операції: номер в системі FONDY: 465238668; номер операції: bc26f377-6819-42a9-b67f-0a092b6f3dfb_637734555234323012; дата проведення платежу: 25.11.2021; призначення платежу: кошти згідно договору 4055390; сума платежу: 7000.00; валюта платежу: UAH; платіжний метод: карта MASTERCARD; статус платежу: approved; номер карти: НОМЕР_3 ; банк картки отримувача: PRIVATBANK.
26.07.2024 року було укладено договір факторингу № 26-07/2024 відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4055390 від 25.11.2021 року (дата закінчення строку договору про спожитий кредит - 23.02.2022), що вбачається з поданих договору факторингу № 26-07/2024 від 26.07.2024 року та реєстру боржників до вказаного договору.
Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до відповідача за договором про споживчий кредит 4055390 від 25.11.2021.
Як вказував представник позивача, вказаний договір було підписано сторонами у відповідності до положень Закону України «Про електронну комерцію», про що надано довідку про ідентифікацію.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1ст. 628 ЦК України).
Згідно з ч. 1ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформапційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмові формі. Якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовились про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно з вимогами ст. 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
Законом України «Про електронну комерцію» встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощену процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлення в електронній формі.
За приписами ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку передбаченому Цивільним і Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, встановленому статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі ч. 2 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Встановлені судом фактичні обставини у справі, свідчать про те, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов вищезазначених договорів, які оформлені сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Отже, істотні умови договору про споживчий кредит № 4055390 від 25.11.2021 містяться безпосередньо у цьому договорі, підписаному відповідачем одноразовим ідентифікатором.
Згідно з абз. другим частини другої статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договорами або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів повернення отриманих в позику коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування.
На підтвердження суми кредитної заборгованості, яку позивач ТОВ «Факторинг Партнерс» просить стягнути з відповідачки, до позовної заяви долучено складений ТОВ «Мілоан» розрахунок заборгованості під назвою: «Відомість про щоденні нарахування та погашення» за договором № 4055390 у відношенні ОСОБА_1 за період з 25.11.2021 по 23.02.2022.
З урахуванням встановленого, суд дійшов висновку, що відповідач взяті на себе зобов'язання за вищезазначеним договором не виконала, у передбачений в договорі строк кошти (суми кредиту) не повернула, внаслідок чого у неї виникла заборгованість за основним зобов'язанням, яка складається із суми кредиту - 7 000 грн. та заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 1330,00грн.
Таким чином, заборгованість відповідача за тілом кредиту по вказаному договорі в загальній сумі становить 7000,00 грн. та заборгованість за комісією за надання кредиту становить 1330,00 грн. і вимога позивача в цій частині є доведеною, а тому підлягає задоволенню.
Щодо вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками суд зазначає наступне.
За положеннями статтей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що за умовами укладеного між ТОВ «Мілоан» і відповідачем договору про споживчий кредит дана фінансова установа надала позичальнику кредит, а остання зобов'язувалася повернути наданий кредит у повному обсязі у визначений договором строк кредитування 30 днів з 25.11.2021 року до 25.12.2021 року ( п. 1.3., п 1.4. договору № 4055390 від 25.11.2021 року).
Таким чином, позикодавець відповідно до ст. 1048 ЦК України мав право стягнути заборгованість по нарахованих і несплачених процентах за користування кредитними коштами в межах погодженого сторонами строку кредитування 30 днів, тобто до 25.12.2021 року, після закінчення строку дії договору в позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Згідно п. 2.2.3. договору про споживчий кредит № 4055390 від 25.11.2021 року після спливу строку кредитування ( з урахуванням пролонгації) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної базової ставки не може бути збільшено Товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди позичальника.
Позивачем не надано належних доказів щодо надання відповідачем письмової (такої, що прирівнюється до письмової) його згоди на збільшення розміру стандартної базової ставки Товариством.
Позивачем не подано належних та допустимих доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту.
Щодо пролонгації договору, як підстава нарахування відсотків. З матеріалів справи належних та допустимих доказів пролонгації кредитного договору від 25.11.2021 року матеріали справи не містять, оскільки, така пролонгація за умовами договору мала здійснюватися шляхом здійснення платежу на користь позивача та погодження останнім пропозиції позичальника про це.
Крім того, частиною восьмою статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Відповідно до розрахунку заборгованості, що наданий позивачем, позичальник у період з дати укладення договору від 25.11.2021 року по 23.02.2022 року, не здійснив оплату суми нарахованих процентів.
Відповідно до ст. 81 ч 6 ЦПК України «Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях».
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів» .
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА 3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.
Таким чином, у справах про невиконання умов будь-яких договорів позивач має довести, що у відповідача є зобов'язання, яке ним не виконано, а відповідач, відповідно, що зобов'язання ним виконано відповідно до умов договору або не виконано не з його вини.
Позивачем на підтвердження позовних вимог подано розрахунок заборгованості, в якому відображено що відповідач у період з дати укладання договору від 25.11.2021 року по 23.02.2022 року не здійснив жодної оплати суми нарахованих процентів, в тому числі і жодного перерахування щодо погашення отриманого у розмірі 7000грн. кредиту.
Досліджений судом розрахунок заборгованості свідчать про те, що визначені позивачем до стягнення заборгованості по нарахованих та несплачених процентах за користування позикою включає період, який виходить за межі строку кредитування.
Тому суд, не бере до уваги поданий розрахунок заборгованості щодо нарахування відсотків за невиконання умов договору за період з 25.11.2021 року по 23.02.2022 року, оскільки, позивачем не було враховано положення ст. 1050 ЦК України, згідно якої право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, а за умовами договору про споживчий кредит № 4055390 (індивідуальна частина) від 25.11.2021 року сторони встановили строк кредитування 30 днів, тобто до 25.12.2021 року, включаючи дату отримання та повернення позики.
Таким чином, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти за користування кредитом в межах строку кредитування (30 днів з моменту отримання кредиту) у розмірі 4200 грн. = 7000грн. (загальний розмір кредиту) *2% *30 днів.
Щодо стягнення процентів в іншій частині, то такі вимоги до задоволення не підлягають, з огляду на наступне.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У пунктах 91 - 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у цивільній справі № 444/9519/12-ц викладено правовий висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Враховуючи викладені обставини, суд частково задовольняє позовні вимоги позивача, стягує із відповідача на користь позивача заборгованість за договором про споживчий кредит 4055390 (індивідуальна частина) від 25.11.2021 у розмірі: 7000грн. заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за процентами (п.1.5.2. договору) 2 % за користування кредитом - 4200,00грн., 1330,00 заборгованість за комісією за надання кредиту.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Також, питання гонорару адвоката врегульовані в статтях 28-30 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 2017 року 09 червня 2017 року, із змінами затвердженими З'їздом адвокатів України 15 лютого 2019 року.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В своїх роз'ясненнях, наданих у п.п.47-48 Постанови Пленуму «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2017 року №10, ВССУ зазначив, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК України. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Надання платної правової допомоги регламентується Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно частини 1 статті 26 якого, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналізуючи наведене, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності, враховуючи всі аспекти та складність справи, яка не представляє складності, позов, поданий позивачкою невеликого змісту, не потребує значного часу для його виготовлення, на думку суду такі витрати позивача не були неминучими.
Позивач ставить вимогу стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 9000,00грн. При цьому додає договір про надання правової допомоги № 02-07/2024 від 02 липня 2024 року, згідно якого адвокатське об'єднання «ЛІГАЛ АССІСТАНС» бере на себе зобов'язання надавати клієнту ТОВ «ФАКТОРНГ ПАРТНЕРС» послуги в обсязі та на умовах передбачених цим договором.
Згідно п.4.1, договору визначено, що вартість послуг узгоджується сторонами у формі заявок на надання юридичної допомоги, які є невід'ємними додатками до договору.
На підтвердження факту надання професійної правової допомоги надано заявку на надання юридичної допомоги № 25 від 02.12.2024 року та витяг з акту виконаних робіт від 27.12.2024року, за змістом яких вбачається, що правова допомога по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 надана на загальну суму 9 000 грн., з яких - надання усної консультації з вивчення документів 2 год. - 3000 грн.; складання позовної заяви про стягнення боргу 2 год. - 6000 грн.
На думку суду, є підстави для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу.
Частинами першою та другою статті 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд враховує наведені висновки Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (пункти 107-109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 3.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц). Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (пункт 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі № 904/4507/18.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21).
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 2 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).
В той же час, враховуючи критерій оцінки співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу), з огляду на те, що дана категорія справ, не представляє складності, обсяги виконаної роботи є незначними, розгляд справи проведено в порядку спрощеного позовного провадження та без участі сторін, а також з урахуванням принципів пропорційності, співмірності та розумності судових витрат, позиції відповідача щодо зменшення суми витрат на правову допомогу до 2000,00грн. суд приходить до висновку про зменшення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00грн., який буде достатнім, співмірним і справедливим у даному випадку.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Також, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судові витрати у справі, підлягають стягненню з відповідача пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог.
З урахуванням того, що судом ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у справі пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог, зокрема, з відповідача на користь позивача слід витрати по сплаті судового збору в сумі 1283,90 грн., що становить 53% від задоволених судом позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 16, 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, ст. 4, 10, 12, 76, 81, 83, 89, 133, 141, 247, 259, 263-265, 268, 273, 281-282, 352 ЦПК України, суд
Позовні Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», код ЄДРПОУ: 42640371 заборгованість за договором про споживчий кредит № 4055390 (індивідуальна частина) від 25.11.2021 у розмірі 12530,00грн., з яких: 7000грн. заборгованість за тілом кредиту, 1330,00грн. заборгованість за комісією, 4200,00 грн. заборгованість за відсотками згідно умов договору за період з 25.11.2021 року по 25.12.2021 року.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», код ЄДРПОУ: 42640371 понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 1283,90 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», код ЄДРПОУ: 42640371 понесені витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто Ірпінським міським судом Київської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.
Позивач має право оскаржити рішення до Київського апеляційного суду через Ірпінський міський суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було проголошено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя: Н.Ф. Карабаза