справа № 361/3896/24
провадження № 1-кс/361/1877/25
27.10.2025 м. Бровари
Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
за участі прокурора ОСОБА_3 ,
адвоката ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні з залі суду клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 42023112130000063 від 31.05.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 240 КК України, -
Адвокат ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , звернувся до слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області з клопотанням про скасування арешту майна в межах кримінального провадження внесеного до ЄРДР за № 42023112130000063 від 31.05.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 240 КК України.
Клопотання обгрунтоване наступним: 19.10.2024 слідчим СВ Броварського РУП ГУНП в Київській області ОСОБА_7 проведено обшук домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 у кримінальному провадженні N?42023112130000063 від 31.05.2023.
Під час вказаного обшуку слідчим було вилучено:
- договір № СФ-124-п-зв від 06.04.2020 - оригінал з підписами та печаткою на 1-му аркуші з двох сторін;
- протокол №5/20 від 05.05.2020 - оригінал на 2-х аркушах з підписами та печаткою;
- протокол №6/20 від 28.05.2020 - оригінал на 1-му аркуші з підписами та печаткою;
- мобільний телефон «Iphone 15 pro» імей: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ;
- мобільний телефон «Iphone 12 pro» імей: НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ;
- мобільний телефон «Samsung Galaxy A71» імей: НОМЕР_5 , НОМЕР_6 .
Ухвалою слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 у справі N?361/3896/24 від 21.10.2024 було накладено арешт на вказане майно.
Адвокат зазначає, що у відповідності до статті 174 КПК України, власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Вважає за необхідне звернути увагу слідчого судді на обставини, що мають істотне значення при розгляді клопотання сторони обвинувачення про арешт майна, однак не були враховані слідчим суддею при розгляді клопотання та постановленні ухвали про арешт майна, що полягають в наступному:
1. На момент накладення арешту на майно кримінальному провадженні відсутня обгрунтована підозра у вчиненні кримінального правопорушення.
На момент постановлення слідчим суддею ухвали про накладення арешту на майно ОСОБА_5 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у зазначеному кримінальному провадженні жодній особі не було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 240 Кримінального кодексу України.
Повідомлення про підозру ОСОБА_5 було вручено лише 27 серпня 2025 року, тобто майже через рік після накладення арешту на майно. Ця обставина свідчить про відсутність на момент арешту обгрунтованої підозри, яка відповідно до вимог ст. 170 КПК України є обов?язковою передумовою для застосування арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження.
Просить звернути увагу, що сторона обвинувачення у відповідності до тексту ухвали обгрунтовувала необхідність накладення арешту майна рапортом оперативного працівника та оперативною інформацією, що не має статусу доказів у відповідності до ст.84 КПК України та практики Верховного Суду, адже є суб?єктивною думкою працівника правоохоронного органу і не може містити відомостей, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженню.
2. Відсутні ризики, що виправдовують арешт майна.
Разом з тим, при постановленні вищевказаної ухвали жодним чином не обґрунтовано, які факти чи обставини дають можливість прийти до висновку, що ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , як власники майна, можуть мати на меті приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження вилученого майна під час обшуку.
Вказане свідчить про формальний підхід під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно, без належного дослідження його матеріалів та перевірки доказів, якими мали бути підтверджені підстави для застосування арешту майна, передбачені статтями 170-173 КПК України. Такий підхід суперечить вимогам статей 94, 132, 173 КПК України, які зобов?язують суд перевіряти обґрунтованість клопотання, а також наявність зв?язку між майном та кримінальним правопорушенням.
Вважає, що ухвала про накладення арешту на майно постановлена без належної оцінки доказів і доводів сторони захисту, що свідчить про порушення принципів змагальності, пропорційності та законності при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження.
3. Щодо наявності у вилученого майна статусу речового доказу.
Відповідно до статті 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об?єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, що можуть бути використані як докази факту чи обставин, які встановлюються під час кримінального провадження. До речових доказів також належать предмети, що були об?єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, для можливості визнання майна речовим доказом воно повинно містити на собі або в собі відомості, що можуть бути використані у кримінальному провадженні з метою доведення факту чи обставин вчинення кримінального правопорушення.
Разом з тим, у зазначеній ухвалі вбачається формальний підхід до оцінки наявності у вилученого майна статусу речового доказу. Судом не наведено, яким саме чином вилучені об?єкти відповідають критеріям, визначеним ст. 98 КПК України.
В ухвалі не зазначено, чи були стороною обвинувачення встановлені будь-які відомості, що мають доказове значення для кримінального провадження у вилучених документах або мобільних телефонах, а також не наведено відомостей про те, чи містять на собі зазначені об?єкти конкретні сліди кримінального правопорушення.
Виходячи з наведеного, вилучені під час обшуку 19.10.2024 року в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 документи та мобільні телефони у кримінальному провадженні №42023112130000063 від 31.05.2023 не можуть вважатися речовими доказами у розумінні ст. 98 КПК України.
Крім того, потенційний інтерес для слідства становить не сам пристрій (мобільний телефон), а виключно інформація, що міститься на ньому. Це повністю узгоджується з положеннями ст. 168 КПК України, якою передбачено можливість тимчасового доступу до речей і документів для отримання відомостей, що мають значення для кримінального провадження.
Отже, навіть якщо припустити, що на момент накладення арешту на майно певна інформація, яка могла становити інтерес для досудового розслідування, містилася на вилучених мобільних телефонах, підстави для арешту самих пристроїв були відсутні, оскільки з тексту ухвали не вбачається, що вони містять ознаки речових доказів чи будь-яку інформацію, яка б підтверджувала обставини вчинення кримінального правопорушення.
4. Щодо необхідності повернення речових доказів та проведення експертизи.
Відповідно до статті 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1.13 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 N? 53/5, строк проведення експертизи встановлюється керівником експертної установи і не повинен перевищувати 90 календарних днів. Лише у випадку значного завантаження експерта та за наявності письмової домовленості з органом, який призначив експертизу, може бути встановлений більший розумний строк.
Отже, навіть якщо припустити, що вилучення мобільних пристроїв здійснювалось з метою проведення експертного дослідження, воно мало бути завершене не пізніше січня 2025 року, після чого зазначені термінали зв?язку, після копіювання необхідної інформації, повинні були бути повернуті володільцю.
Разом з тим, навіть якщо б за результатами експертизи в мобільних пристроях було виявлено інформацію, що має доказове значення, подальше утримання цих пристроїв під арештом є безпідставним та недоцільним.
Таким чином, починаючи з 19.10.2024 року і до теперішнього часу, стороною обвинувачення не призначено жодної експертизи, не проведено огляду вилучених пристроїв, не зафіксовано фактів об?єктивної необхідності в їх утриманні. Це свідчить про затягування досудового розслідування та грубе порушення вимог статей 2, 28 та 100 КПК України.
З урахуванням зазначеного, орган досудового розслідування мав достатньо часу (понад рік) для проведення необхідних експертних досліджень або копіювання даних із вилучених мобільних терміналів. Тому потреба в подальшому арешті майна відсутня, а сам арешт суперечить вимогам статті 100 КПК України.
Відтак, вилучене майно має бути повернуте законним власникам, оскільки воно втратило ознаки речового доказу і подальше його утримання с невиправданим обмеженням права власності.
В судовому засіданні адвокат ОСОБА_4 підтримав клопотання, також в судовому засіданні просив долучити повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 20.10.2025 та звернув увагу, що дана підозра вручена ОСОБА_5 в межах кримінального провадження № 12025111130001950 від 16.10.2025 (яке виділено з матеріалів кримінального провадження № 42023112130000063).
Прокурор в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 .. Також долучив постанову прокурора у кримінальному провадженні від 16.10.2025 про виділення матеріалів досудового розслідування, а також перелік процесуальних документів, протоколів про результати проведення слідчих (розшукових) дій, речей та документів, що виділені у матеріали досудового розслідування та № 120251111300001950. Зазначив, що передчасно скасовувати арешт на зазначені у клопотанні предмети, оскільки ще необхідно провести огляд телефонів.
Заслухавши думку учасників засідання, слідчий суддя вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Як вбачається з мотивувальної частини ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 21.10.2024, при накладенні арешту слідчий суддя виходив з того, що накладення арешту зумовлено потребами досудового розслідування з метою збереження речових доказів, з метою повного та всебічного дослідження обставин кримінального провадження, з метою подальшого призначення та проведення експертиз.
Крім того, слідчий суддя у вищевказаній ухвалі дійшов висновку про те, що вищезазначене майно має доказове значення у кримінальному провадженні та, що на даному етапі досудового розслідування була необхідність у забезпеченні збереження вказаного майна як речового доказу, оскільки незастосування арешту може призвести до його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Незважаючи на те, що досудове розслідування здійснюється протягом тривалого проміжку часу, стороною обвинувачення не надано доказів, які б свідчили про будь-які логічні та об'єктивні підстави для продовження накладення арешту на вказане майно, яке є власністю осіб, в інтересах яких звертається адвокат.
Крім того, з аналізу долучених прокурором процесуальних документів, а саме: постанови про виділення матеріалів досудового розслідування від 16.10.2025 та додатку до нього - переліку процесуальних документів, протоколів про результати проведення слідчих (розшукових) дій, речей та документів, що виділені у матеріали досудового розслідування за № 12025111130001950 вбачається, що речові докази такі як наведені у клопотанні мобільні телефони до нового кримінального провадження не виділялись.
Також прокурором необґрунтовано доцільність продовження перебування таких речових доказів як: договір № СФ-124-п-зв від 06.04.2020, протокол №5/20 від 05.05.2020, протокол №6/20 від 28.05.2020, в оригіналах, в якості речових доказів, оскільки в межах виділеного кримінального провадження, ОСОБА_5 повідомлено про підозру за ч. 3 ст. 240 КК України - як незаконне видобування корисних копалин місцевого значення у великому розмірі, вчинене службовою особою з використанням службового становища, за попередньою змовою групою осіб. Яке доказове значення, та доцільність продовження перебування наведених документів під арештом, має для органів прокуратури доказове значення, для доведення пред'явленого обвинувачення, слідчому судді не наведено.
Також слідчий суддя погоджується з доводами адвоката ОСОБА_4 , що наведені у клопотанні майно ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , більше року перебуває під арештом в органі досудового слідства, протягом вказаного періоду суду не надано доказів, до призначено та проведено експертизи, не проведено огляду вилучених пристроїв, не зафіксовано і слідчому судді не доведено фактів об'єктивної необхідності в їх утриманні.
Керуючись ст. ст. 170,171, 174, 175 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 42023112130000063 від 31.05.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 240 КК України - задовольнити.
Скасувати арешт майна накладений ухвалою слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області у справі N?361/3896/24 від 21.10.2024 накладеного на наступне майно:
- договір № СФ-124-п-зв від 06.04.2020 - оригінал з підписами та печаткою на 1-му аркуші з двох сторін;
- протокол №5/20 від 05.05.2020 - оригінал на 2-х аркушах з підписами та печаткою;
- протокол №6/20 від 28.05.2020 - оригінал на 1-му аркуші з підписами та печаткою;
- мобільний телефон «Iphone 15 pro» імей: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ;
- мобільний телефон «Iphone 12 pro» імей: НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ;
- мобільний телефон «Samsung Galaxy A71» імей: НОМЕР_5 , НОМЕР_6 .
Зобов?язати слідчого СВ Броварського РУП ГУНП в Київській області ОСОБА_7 негайно повернути вилучене при проведенні обшуку 19.10.2024 року майно, а саме:
- договір N? СФ-124-п-зв від 06.04.2020 - оригінал з підписами та печаткою на 1-му аркуші з двох сторін;
- протокол N?5/20 від 05.05.2020 - оригінал на 2-х аркушах з підписами та печаткою;
- протокол N?б/20 від 28.05.2020 - оригінал на 1-му аркуші з підписами та печаткою;
-мобільний телефон «Iphone 15 pro» імей: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ;
- мобільний телефон «Iphone 12 ро» імей: НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ;
- мобільний телефон «Samsung Galaxy A71» імей: НОМЕР_5 , НОМЕР_6 .
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області протягом 5 (п'яти) днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали виготовлено 11.11.2025.
Слідчий суддя ОСОБА_9