10 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 904/1290/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Мамалуй О.О.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.09.2025
(головуючий - Чус О.В., судді Кощеєв І.М., Іванов О.Г.)
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2025
(суддя - Фещенко Ю.В.)
у справі №904/1290/25
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат"
про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 14 712,12 грн,
У 2025 році Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення суми нарахованих інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 14 712, 12 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2025 у справі №904/1290/25, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.09.2025, позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 14 712, 12 грн задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" 112, 34 грн - 3% річних та 18,50 грн частину витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
15.10.2025 Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.09.2025 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2025 у справі №904/1290/25.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця", Суд дійшов висновку, що слід відмовити у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, передбачених підпунктами "а-г" цієї норми.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом ч. 7 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року встановлений у розмірі 3 028,00 грн.
У п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України зазначено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом спору у справі №904/1290/25 є стягнення 14 712,12 грн. Оскільки предметом спору в цій справі є стягнення суми меншої, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2025 рік - 302 800,00 грн), то у розумінні ГПК України ця справа є малозначною.
Водночас у п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України передбачено випадки наявності підстав для перегляду в касаційному порядку судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Скаржник у касаційній скарзі зазначає про наявність підстав для перегляду в касаційному порядку оскаржуваних судових рішень, які передбачені пп. "а" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Необхідність відкриття касаційного провадження у справі скаржник обґрунтовує тим, що на даний час існує неоднакове застосування судами норм у подібних правовідносинах, а саме щодо нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат від суми простроченого зобов'язання, а тому, на думку скаржника, касаційна скарга стосується права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Проте Суд вважає, що наведені у касаційній скарзі доводи, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки зазначені доводи зводяться до заперечення встановлених судами обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Суд зазначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття таких рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом.
Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).
Таким чином, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у ч. 1 ст. 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями ст. 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Оскільки предметом спору у справі №904/1290/25 є стягнення суми, що є меншою, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а в касаційній скарзі не наведено іншого обґрунтування щодо наявності підстав, передбачених пп. "а-г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, то касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.09.2025 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2025 у справі №904/1290/25 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1.Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.09.2025 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2025 у справі №904/1290/25.
2.Копії ухвали надіслати учасникам справи.
3.Надіслати скаржнику касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами. Копію касаційної скарги залишити у Верховному Суді.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.А. Кролевець
Судді О.М. Баранець
О.О. Мамалуй