Іменем України
12 листопада 2025 року м. Чернігівсправа № 927/934/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження
За позовом: Чернігівської обласної прокуратури,
код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000, в інтересах держави в особі позивача: Державної служби статистики України,
код ЄДРПОУ 37507880, вул. Шота Руставелі, 3, м. Київ, 01601
до відповідачів: 1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях,
код ЄДРПОУ 43173325, проспект Голосіївський, 50, м. Київ, 03039
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Північ»,
код ЄДРПОУ 43712073, вул. Вокзальна, 80, смт Ріпки, Чернігівська область, 15000
3. Національної академії статистики, обліку та аудиту,
код ЄДРПОУ 04837462, вул. Підгірна, 1, м. Київ, 04107
Предмет спору: про визнання недійсним договору та зобов'язання повернути нерухоме майно,
не викликались,
Чернігівська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Державної служби статистики України звернулась до суду з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Північ» та Національної академії статистики, обліку та аудиту, у якому просить суд:
- визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 13/18-21, укладений 20.05.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Товариством з обмеженою відповідальністю «Смарт Північ» та Національною академією статистики, обліку та аудиту, об'єктом якого є нерухоме майно - будівля колишнього навчального корпусу загальною площею 859 м2, розташована за адресою: м. Чернігів, вул. Гонча, 25;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Смарт Північ» повернути Національній академії статистики, обліку та аудиту за актом приймання-передачі про повернення державного нерухомого майна - будівлю колишнього навчального корпусу загальною площею 859 м2, розташовану за адресою: м. Чернігів, вул. Гонча, 25.
Процесуальні дії у справі.
17.09.2025 прокурор подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 22.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Також ухвалою суду від 22.09.2025 встановлено:
- відповідачам: - п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позов з доданими до нього документами; - п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду та іншим учасникам справи заперечень з доданими до них документами.
- прокурору та позивачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду та іншим учасникам справи відповіді на відзив з доданими до неї документами.
07.10.2025 представник відповідача-2 направив до суду відзив, у якому просить здійснювати розгляд справи з викликом сторін.
Ухвалою суду від 16.10.2025 відмовлено ТОВ «Смарт Північ» у задоволенні клопотання про розгляд справи з викликом сторін.
08.10.2025 відповідач-1 через підсистему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами.
13.10.2025 прокурор через підсистему «Електронний суд» подав до суду відповідь на відзив відповідача-1, а 17.10.2025 - відповідь на відзив відповідача-2.
Суд долучив до матеріалів справи подані учасниками справи заяви по суті (відзиви відповідачів-1, -2 та відповіді прокурора на ці відзиви), як такі, що подані у порядку та строк, встановлені ГПК України та судом, а спір вирішується з їх урахуванням.
04.11.2025 відповідач-2 через підсистему «Електронний суд» подав до суду додаткові пояснення у справі, у яких просить поновити строк на подання доказів та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 07.11.2025 відмовлено ТОВ «Смарт Північ» у поновленні строку на подання доказів, доданих до додаткових пояснень; додаткові пояснення ТОВ «Смарт Північ» залишено без розгляду.
10.11.2025 Громадська організація «Чернігівська міська єврейська громада» направила до суду заяву про залучення її до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2. Вказана заява отримана судом 11.11.2025.
Ухвалою суду від 12.11.2025 зазначену заяву Громадської організації «Чернігівська міська єврейська громада» залишено без розгляду.
Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог законодавства, зокрема, положень Закону України «Про освіту», оскільки спірне нежитлове приміщення, що перебуває на балансі Національної академії статистики, обліку та аудиту, передано в оренду відповідачу-2 із цільовим призначенням на розсуд орендаря, тобто для здійснення діяльності, яка не пов'язана з навчальним процесом або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Отже, за висновком прокурора, наявні обставини для визнання недійсним такого договору на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України та повернення об'єкта оренди його балансоутримувачу.
Відповідач-1 заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні з таких підстав:
- прокурор подав позов з пропуском строку позовної давності;
- об'єкт оренди не використовувався за призначенням навчальним закладом понад п'ять років, а тому може бути використаний при укладенні договору оренди за будь-яким призначенням, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та п. 29 Порядку від 03.06.2020 № 483;
- відсутні підстави для представництва інтересів держави при зверненні прокурора із цим позовом, оскільки він фактично замінює право власника майна в особі Державної служби статистики України на надання правової оцінки даному правочину та, за потреби, подальшого захисту своїх майнових прав.
Відповідач-2 заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні з таких підстав:
- позивач не надав доказів нецільового (не за освітнім призначенням) використання об'єкта оренди (актів обстеження, протоколів огляду, документів по господарську діяльність чи свідчень, отриманих у процесуальному порядку);
- відсутність доказів належності об'єкта до майна закладу освіти. У листі Держстату від 30.04.2025 №16-09/446-25 зазначено, що об'єкт є непрофільним та розглядається як потенційний об'єкт приватизації, що суперечить твердженням позивача про його освітню призначення;
- позов подано після спливу строку позовної давності;
- чинне законодавство дозволяє передачу в оренду нерухомого майна, у тому числі закладів освіти у разі, якщо об'єкт понад 5 років не використовувався в освітній діяльності;
- прокурор не довів, що припинення оренди принесе більше вигод, ніж її продовження. У даному випадку прокуратурою не доведено у чому саме полягає захист інтересів держави, оскільки укладання договору не призвело до порушення інтересів держави чи самого закладу освіти.
Відповідач-3 відзиву на позов у встановлений судом строк до суду не подав.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Оскільки відповідач-3 не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.
Прокурор заперечує проти доводів відповідачів-1, -2, викладених у відзивах, та зазначає:
- згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно об'єктом оренди за оспорюваним договором є нежитлова будівля - навчальний корпус, загальною площею 859 кв.м, право власності на яку зареєстровано за Державною службою статистики України; невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неприналежність цього приміщення до об'єктів освіти.
- спірне майно передано в оренду для використання за цільовим призначенням на розсуд орендаря, з певними винятками. Проте мету (цільове призначення) використання орендованого майна з урахуванням обмежень, визначених ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», у договорі сторонами не визначено;
- ТОВ «Смарт Північ» в Реєстрі суб'єктів освітньої діяльності відсутній. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - відповідач-2 освітню діяльність не здійснює. Внесення 06.10.2025 до видів економічної діяльності ТОВ «Смарт Північ» відомостей за КВЕД: 85.60 Допоміжна діяльність у сфері освіти та надання суду виписки з Єдиного державного реєстру з цих питань також не доводить факту здійснення освітньої діяльності як на час укладення договору, так і на сьогодні;
- надання в оренду приміщень освітніх закладів та установ, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов'язаного з навчально-виховним процесом;
- оскільки Державною службою статистики України, як власником майна, що належить до сфери його управління, заходи до усунення порушень законодавства та захисту інтересів держави після отримання повідомлення прокурора, не вжито, позов до суду не подано, вказане доводить наявність підстав реалізації процесуальних повноважень прокурором у сфері захисту порушених державних інтересів у суді;
- прокурор звернувся за захистом порушеного державного права та інтересу в межах визначеного законом строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України.
Інших заяв по суті у встановлений судом строк до суду не надходило.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
У листі від 14.03.2018 №57 Національна академія статистики, обліку та аудиту (далі - Академія), адресованому РВ Фонду держмайна, зазначила про надсилання копію технічного паспорта будівлі, яка знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Гонча, 25, з метою пошуку потенційних орендарів та повідомила, що будівлю пропонується передати в оренду повністю за умови збереження її цілісності.
Державна служба статистики України (далі - Держстат) у своєму листі від 13.01.2020 №16.2-07/83 запропонувала врахувати пропозиції щодо змісту договору оренди спірного нерухомого майна щодо співвідношення розподілу орендної плати.
17.01.2020 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Коваленком В. В. проведено державну реєстрацію права власності за Державною службою статистики України на нерухоме майно - будівлю навчального корпусу площею 859 кв.м, розташовану за адресою: м. Чернігів, вул. Гонча, 25.
Держстатом надано РВ Фонду держмайна пропозиції щодо використання об'єкта оренди - спірного нерухомого майна - офісні приміщення (додаток до листа Держстату від 06.08.2020 №16-09/1129-20.
У листі від 30.11.2020 №1147 Академія повідомила РВ Фонду держмайна, що будівля навчального корпусу площею 859,0 кв. м, яка знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Гонча, 25, та обліковується на балансі академії в навчальній діяльності більше п'яти років не використовується; особи, які працюють або навчаються в даній будівлі, відсутні.
У листі від 05.02.2024 №109 Академія надала РВ Фонду держмайна перелік обмежень щодо цільового використання спірного нерухомого майна, а саме: 1. Бібліотеки. Театри. Кінотеатри, діяльність з кінопоказів. 2. Науково-дослідні установи, наукові парки. 3. Склади. Камери схову, архіви. 4. Ритуальні послуги. Громадські вбиральні. Збір і сортування вторинної сировини. 5. Стоянки автомобілів. Розміщення транспортних підприємств з перевезення пасажирів і вантажів. Станції технічного обслуговування автомобілів, а у листі від 26.02.2021 №171 просила встановити строк оренди - 5 років.
03.03.2021 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - РВ Фонду держмайна) видало наказ № 13/147 «Щодо прийняття рішення про оголошення аукціону», у пункті 1 якого зазначено оголосити аукціон, за результатами якого може бути укладений договір оренди нерухомого державного майна - будівлі колишнього навчального корпусу загальною площею 859 кв.м, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. Гонча, 25, що обліковується на балансі Національної академії статистики, обліку та аудиту (далі - Балансоутримувач).
У пункті 2 наказу № 13/147 від 03.03.2021 затверджено додаткові умови оренди, а саме: встановити строк оренди - 5 років; обмежити використання об'єкта оренди відповідно до п. 54 Порядку для розміщення наступного цільового призначення: 3. Бібліотеки. Театри. Кінотеатри, діяльність з кінопоказів. 7. Науково-дослідні установи, наукові парки. 10. Склади. Камери схову, архіви. 15. Ритуальні послуги. Громадські вбиральні. Збір і сортування вторинної сировини. 16. Стоянки автомобілів. Розміщення транспортних підприємств з перевезення пасажирів і вантажів. Станції технічного обслуговування автомобілів.
16.03.2021 в ЕТС «Прозорро.Продажі» орендодавець - РВ Фонду держмайна розмістило оголошення про передачу нерухомого майна - будівлі колишнього навчального корпусу площею 859,0 кв.м, розташованої за адресою: Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Гонча, 25, в оренду строком на 5 років з переліком обмежень щодо його цільового використання, який відповідає вказаному у наказі РВ Фонду держмайна від 03.03.2021 №13/147 про оголошення аукціону.
14.04.2021 відбувся аукціон з продажу права оренди спірного нерухомого, за результати якого переможцем визнано ТОВ «Смарт Північ» (протокол про результати електронного аукціону №UA-PS-2021-03-16-000068-1 від 21.04.2021).
20.05.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - Орендодавець), Національною академією статистики, обліку та аудиту (далі - Балансоутримувач) і ТОВ «Смарт Північ» (далі - Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 13/18-21 (далі - Договір оренди), за умовами якого Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування будівлю колишнього навчального корпусу площею 859,0 кв.м, розташовану за адресою: м. Чернігів, вул. Гонча, 25.
У п. 7.1 розділу І Договору оренди зазначено, що майно може бути використане за цільовим призначенням на розсуд Орендаря за винятком цільових призначень:
7.1.1. Бібліотеки. Театри. Кінотеатри, діяльність з кінопоказів.
7.1.2. Науково-дослідні установи, наукові парки.
7.1.3. Склади. Камери схову. Архіви.
7.1.4. Ритуальні послуги. Громадські вбиральні. Збір і сортування вторинної сировини.
7.1.5. Стоянки автомобілів. Розміщення транспортних підприємств з перевезення пасажирів і вантажів. Станції технічного обслуговування автомобілів.
Згідно з п. 2.1 розділу ІІ Договору оренди Орендар вступає у строкове платне користування Майном у день підписання акта приймання-передачі Майна.
За умовами п. 9.1, 16 розділу І, п. 3.3 розділу ІІ Договору оренди місячна орендна плата становить 25 764,00 грн без ПДВ. Орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 50/50%.
Пунктами 4.1, 4.2 розділу ІІ Договору оренди визначено шо у разі припинення договору Орендар зобов'язаний звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно; відшкодувати Балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або витрати орендованого майна; підписати акт повернення з оренди орендованого майна не пізніше наступного робочого дня з моменту його отримання від Балансоутримувача.
Відповідно до пункту 12.1 (1) розділу І, п. 12.1 (1) розділу ІІ Договору оренди він укладений строком на 5 років з дати набрання чинності цим договором. Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором.
На виконання умов Договору оренди Балансоутримувач передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування спірне нежитлову будівлю, про що складено акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.05.2021.
Відповідно до роздруківки з Реєстру суб'єктів освітньою діяльності Національна академія статистики, обліку та аудиту є закладом вищої освіти.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 13.04.2021 видами економічної діяльності ТОВ «Смарт Північ» є: 01.11 - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); 01.50 - змішане сільське господарство; 01.61 - допоміжна діяльність у рослинництві; 01.63 - післяурожайна діяльність; 01.64 - оброблення насіння для відтворення; 49.41 - вантажний автомобільний транспорт; 52.10 - складське господарство.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 06.10.2025 основним видом економічної діяльності ТОВ «Смарт Північ» є 85.60 - допоміжна діяльність у сфері освіти.
ТОВ «Смарт Північ» надало копії платіжних доручень та інструкцій про сплату орендної плати у 2021-2025 роках.
Оцінка суду.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Державної служби статистики України у зв'язку із невиконанням нею своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.
Прокурор вважає, що інтереси держави у даному випадку полягають у недопущенні незаконного, нецільового використання приміщення закладу освіти, загрозі збереження його матеріально-технічної бази, а звернення спрямоване щодо повернення приміщення з метою подальшого використання для задоволення освітніх потреб дітей, забезпечення організації навчально-виховного процесу.
Відповідно до Положення про Державну службу статистики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2014 № 481 (далі - Положення), Державна служба статистики України (Держстат) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України та який бере участь у формуванні державної політики у сфері статистики і забезпечує її реалізацію.
Підпунктом 30 п. 3 Положення передбачено, що Держстат здійснює управління об'єктами державної власності, які належать до сфери його управління.
Як встановив суд, власником спірного нерухомого майна є Державна служба статистики України.
Отже, Держстат у спірних правовідносинах є компетентним державним органом - суб'єктом управління спірним нерухомим майна, балансоутримувачем якого є Національна академія статистики, обліку та аудиту.
З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Держстату з листом від 03.04.2025 №24-334ВИХ-25, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при укладенні між відповідачами спірного договору оренди, а також просив повідомити чи вживались та будуть вживатись заходи щодо захисту інтересів держави в суді.
Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.
У листі від 30.04.2025 №16.2-13/498-75 Держстат повідомив, що він не надав згоди на укладання спірного договору оренди, оскільки чинне законодавство не передбачає вчинення таких дій; мета використання орендованого майна ТОВ «Смарт Північ» Держстату невідома. Також проінформував прокурора, що Держстат листом від 15.04.2025 №16-09/446-25 надав Фонду держмайна інформацію щодо непрофільного нерухомого майна, яке перебуває в управління Держстату та може розглядатися як потенційний об'єкт приватизації, зокрема й інформацію стосовно вищезазначеної будівлі колишнього навчального корпусу.
Інформації щодо вжиття заходів реагування з метою усунення порушень законодавства, допущених при укладенні спірного договору оренди, Держстат не надав.
Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача як органу, який здійснює управління спірним майном, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив.
У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Держстату про визнання недійсним спірного договору оренди.
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Держстату, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду, у зв'язку із чим доводи відповідача-1 про відсутність таких підстав відхиляються судом.
Щодо визнання недійсним Договору оренди.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов'язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначено положеннями Закону України «Про освіту».
Освітній процес - це система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей; освітня діяльність - діяльність суб'єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті; освітня послуга - комплекс визначених законодавством, освітньою програмою та/або договором дій суб'єкта освітньої діяльності, що мають визначену вартість та спрямовані на досягнення здобувачем освіти очікуваних результатів навчання (п. п. 16, 17, 18 ст. 1 Закону України «Про освіту»).
Відповідно до частини 1 статті 80 Закону України «Про освіту» до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Як встановив суд, спірне нерухоме майно є будівлею навчального корпусу та перебуває на балансі вищого навчального закладу державної власності - Національної академії статистики обліку та аудиту, а відтак доводи відповідача-2 про відсутність доказів належності об'єкта до майна закладу освіти відхиляється судом.
Посилання відповідача-2 на лист Держстату від 30.04.2025 №16-09/446-25, у якому зазначено, що об'єкт є непрофільним та розглядається як потенційний об'єкт приватизації, не спростовують факт належності спірного нерухомого майна до майна закладу освіти.
У частині 4 статті 80 Закону України «Про освіту» визначено, що об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.
В свою чергу згідно з підпунктом 2 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796, навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
З викладеного слідує, що чинний на момент укладення оспорюваного договору Закон України «Про освіту» містив положення, якими було імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом своїх приміщень не надає права передачі таких приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об'єктів освіти для цілей, не пов'язаних з освітньою діяльністю.
Закон України «Про освіту» не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов'язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Звідси, питання про те, чи пов'язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях з обслуговуванням учасників освітнього процесу, суди мають вирішувати, виходячи із конкретних обставин справи, з урахуванням того, чи не погіршує надання в оренду майна закладів освіти соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22.
В свою чергу згідно з пунктом 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об'єкти оренди як майно закладів освіти. Такі об'єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов'язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об'єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.
Таким чином, наведені законодавчі приписи передбачають, що договір оренди майна закладів освіти має обмеження щодо використання такого майна і такі обмеження (цільове призначення) повинні бути встановлені у самому договорі.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23, від 09.04.2023 у справі № 927/400/23.
При цьому суд відхиляє доводи відповідачів-1, -2 з посиланням на п. 29 Порядку №483 про можливість передачі в оренду спірного приміщення з будь-яким цільовим призначенням, оскільки воно не використовувалось протягом 5-ти років (для об'єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), враховуючи наступне.
Постанова Кабінету Міністрів України, якою, зокрема, затверджено Порядок №483, має підзаконний характер і має застосовуватися лише в контексті відповідності нормам Закону України «Про освіту», який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання імперативних вимог частини 4 статті 80 цього Закону щодо заборони використання об'єктів освіти і науки з метою надання послуг, не пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Системний аналіз положень Конституції України (зокрема, статті 53, 92) та Закону України «Про освіту» дає підстави для висновку про те, що на державу покладено обов'язок створювати належні та якісні умови для стимулювання і розвитку освіти. Законодавцем передбачено створення навчальних закладів, в тому числі на основі державної власності, а державне майно, надане навчальним закладам, повинно використовуватись виключно на освітні потреби навчального закладу та з метою сталого розвитку суспільства і держави.
При цьому, дії або бездіяльність навчального закладу щодо використання такого майна прямо кореспондує з конституційним правом громадян на отримання освіти та державним обов'язком щодо створення державою належних умов її надання громадянам та подальшого розвитку.
Отже, неналежне використання такого майна прямо порушує державний інтерес у забезпеченні конституційного права громадян на освіту, соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, інвестування в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави, оскільки освіта є державним пріоритетом і таке використання не відповідає цілям, визначеним законодавцем.
Оскільки спірна будівля належать до майна закладу освіти, хоча закладом освіти і не використовуються, від цього статус майна залишається незмінним, також незмінними залишаються і заборони щодо передачі його в оренду з будь-якою метою, у тому числі з метою надання послуг, не пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
У п. 7.1 розділу І Договору оренди зазначено, що майно може бути використане за цільовим призначенням на розсуд Орендаря за винятком цільових призначень:
7.1.1. Бібліотеки. Театри. Кінотеатри, діяльність з кінопоказів.
7.1.2. Науково-дослідні установи, наукові парки.
7.1.3. Склади. Камери схову. Архіви.
7.1.4. Ритуальні послуги. Громадські вбиральні. Збір і сортування вторинної сировини.
7.1.5. Стоянки автомобілів. Розміщення транспортних підприємств з перевезення пасажирів і вантажів. Станції технічного обслуговування автомобілів.
Тобто умови спірного Договору оренди дозволяють орендарю користуватись орендованим майном за будь-яким цільовим призначенням, окрім деяких винятків, у тому числі з метою, що не пов'язана із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Таким чином, укладаючи оспорюваний договір сторони не дотрималися вимог статті 80 Закону України «Про освіту», не встановили обмеження щодо використання такого майна, яке мало б бути пов'язане з навчально-виховним процесом чи обслуговування учасників освітнього процесу саме з метою забезпечення освітнього процесу.
Крім того, станом на 13.04.2021 серед видів економічної діяльності ТОВ «Смарт Північ» були відсутні ті, які були би пов'язані з освітнім процесом.
Жодних доказів на підтвердження надання у спірній будівлі послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо Академією, пов'язаних із забезпеченням її освітнього процесу або обслуговуванням учасників цього освітнього процесу, ТОВ «Смарт Північ» суду не надало.
Зміна ТОВ «Смарт Північ» основного виду економічної діяльності вже після відкриття провадження у справі на « 85.60 Допоміжна діяльність у сфері освіти» не свідчить та не доводить факту здійснення освітньої діяльності як на час укладення договору, так і на теперішній час.
Таким чином, суд доходить висновку, що відсутність у Договорі оренди нерухомого майна конкретного цільового призначення та, навпаки, надання відповідачу-2 права самостійно, на власний розсуд використовувати орендовану будівлю, свідчить про пряме порушення приписів ч. 4статті 80 Закону України «Про освіту».
Надаючи оцінку втручанню у право орендаря на мирне володіння майном, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає наступне.
Закон обмежив передання майна закладів освіти у користування третім особам для використання за іншим призначення ніж для забезпечення освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Контроль за використанням такого майна є важливим, враховуючи, зокрема, обмеженість його, їхнє значення для держави, а також суспільну зацікавленість у цільовому використанні. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів відповідної територіальної громади.
Отже, повернення спірного, протиправно, як встановив суд, переданого в оренду майна, переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом майна закладів освіти.
Заволодіння цим майном всупереч чинному законодавству може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства.
У цій справі суспільний інтерес спрямований на повернення такого з користування орендарем на користь державного закладу освіти для задоволення соціальної потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення права, а саме: у цільовому його використанню; у недопущенні передання майна закладів освіти у користування усупереч чинному законодавству; у недопущенні маніпуляцій із цільовим призначенням такого майна шляхом використання для здійснення комерційної діяльності виключно у власних інтересах.
Вирішуючи питання про повернення спірного майна, суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності, насамперед, володільця цього майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов'язків. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов'язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 52), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20(пункт 40),).
Мета отримання майна закладу освіти у користування зумовлене інтересом особи в його отриманні за відсутності для цього визначених законом перешкод. Наявність останніх має унеможливлювати реалізацію відповідного інтересу. Крім того, пропозиція нерозумних умов, тобто таких, які завідомо є неприйнятними через існування законодавчих заборон і обмежень, а також прийняття іншою стороною таких умов може підтверджувати недобросовісність поведінки обох сторін.
В силу об'єктивних, видимих властивостей такого майна, ТОВ «Смарт Північ», проявивши розумну обачність, могло та повинно було знати про те, що це майно має використовуватись виключно для забезпечення освітнього процесу або обслуговування учасників освітнього процесу.
Таким чином, загальний інтерес у контролі за використанням майна за цільовим призначенням для гарантування забезпечення освітнього процесу у цій справі переважає приватний інтерес ТОВ «Смарт Північ» у збереженні права його користування.
Відтак задоволення цього позову не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном, не порушить справедливий баланс та не покладе надмірний індивідуальний тягар на орендаря.
Отже, зважаючи на викладене та наведені положення законодавства, суд доходить висновку про укладення оспорюваного договору оренди з порушенням вимог закону, а і відтак і про наявність підстав для визнання його недійсним відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
Щодо зобов'язання відповідача-1 повернути спірне нерухоме майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У пунктах 66, 67, 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 викладено такі висновки:
«За змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов'язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).
За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов'язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).
Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв'язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього Кодексу)».
За умовами п 4.1, 4.2 розділу ІІ Договору оренди у разі припинення договору Орендар зобов'язаний звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно; відшкодувати Балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або витрати орендованого майна; підписати акт повернення з оренди орендованого майна не пізніше наступного робочого дня з моменту його отримання від Балансоутримувача Договору оренди у разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів Орендар повертає Балансоутримувачу (або юридичній особі, яку вкаже Орендодавець).
Тобто наслідком визнання недійсним Договору оренди є повернення Орендарем спірного майна Балансоутримувачу (або юридичній особі, яку вкаже Орендодавець).
Оскільки суд визнав спірний договір оренди недійсним, суд доходить висновку, що відповідач-2 немає правомірних підстав для користування спірною будівлею, а відтак повинен її повернути.
Отже, позовна вимога прокурора щодо зобов'язання відповідача-2 повернути спірну будівлю також підлягає задоволенню.
Щодо заяв відповідачів-1, -2 про застосування позовної давності.
Відповідачі-1, -2 заявили про застосування у цій справі наслідків спливу строку позовної давності.
Прокурор заперечує проти поданої відповідачами заяви, оскільки вважає, що строк позовної давності не пропущений.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, тобто суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. В разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатися про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Такі правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/248/20.
При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 виснувала про те, що: «якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та у справі № 469/1203/15-ц). Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».
Прокурор вважає, що оскільки Держстат не є стороною договору від 20.05.2021, а листом від 30.04.2025 за № 16.2-13/498-25 підтвердив, що згоди на його укладення не надавав і мета використання майна орендарем йому не відома, вказане доводить, що позивач не володів інформацією про умови фактично укладеного договору оренди, у зв'язку з чим не був проінформований про порушення своїх прав як власника спірного майна раніше, ніж з дати отримання листа обласної прокуратури від 03.04.2025 за № 24-334ВИХ-25.
Разом з тим, лист від 30.04.2025 №16.2-13/498-75 не містить інформації, що Держстату взагалі не було відомо про укладення Договору оренди. У ньому лише зазначено, що позивач згоди на укладання спірного договору оренди не надав, оскільки чинне законодавство не передбачає вчинення таких дій.
При цьому, навіть незважаючи на те, що Держстат міг не знати про укладення Договору оренди в той же день, проте достеменно знаючи про планування передачі спірного майна в оренду, яке належить позивачу, та надаючи пропозиції щодо умов оренди, реально міг довідатись про фактичне укладення Договору оренди раніше, ніж отримав лист прокуратури від 03.04.2025 № 24-334ВИХ-25.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.02.2024 у справі №917/1173/22 зазначила, що об'єктивно перебіг позовної давності за вимогою заінтересованої особи (уповноваженого державного органу) про визнання недійсним оспорюваного договору оренди, стороною якого позивач не є, не може розпочинатися раніше, ніж з дня укладення договору, незважаючи на попереднє надання такою особою згоди (дозволу) на вчинення такого правочину, оскільки очевидним є те, що до моменту укладення договір є таким, що ще не відбувся, а тому й право позивача до вказаного моменту не може вважатися порушеним у розумінні частини 1 статті 261 ЦК України (див. підпункт 1.3 пункту 1 цієї постанови).
Таким чином, про порушення своїх прав Держстат міг дізнатися не раніше 20.05.2021.
Суд враховує, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, зокрема, визначені статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Зазначений Закон набрав чинності 02.04.2020.
Висновки про відсутність спливу позовної давності, передбаченої статтею 257 Цивільного кодексу України, під час дії карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», зокрема, наведені у постановах Верховного Суду від 26.09.2023 у справі №914/1896/22 та від 25.08.2021 у справі №914/1560/20, на які посилається прокурор у касаційній скарзі.
За наслідками розгляду справи №910/18489/20 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 виснувала, що початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме із моментом набрання чинності 02.04.2020 зазначеним Законом (про таке зазначено, зокрема, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №167/1058/20 та постанові Верховного Суду від 28.03.2024 у справі №903/877/20(903/932/23)).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Однак Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19. Згідно з чинною редакцією вказаного пункту у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Суд враховує, що 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі воєнний стан неодноразово було продовжено та він діє на теперішній час.
За наведених обставин суд доходить висновку, що прокурор не пропустив строк позовної давності при зверненні до суду із цим позовом, а відтак відмовляє у задоволенні заяв відповідачів-1, -2 про застосування наслідків спливу позовної давності.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясовано усі питання, винесені на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки за висновком суду визнаний недійсним Договір оренди був підписаний внаслідок неправомірних дій усіх сторін в однаковій мірі, як Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Національної академії статистики, обліку та аудиту, так і ТОВ «Смарт Північ», суд вважає, що судові витрати мають бути покладені на відповідачів у рівних частинах.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати відповідача-2, пов'язані з розглядом справи, покладаються на нього.
Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 13/18-21, укладений 20.05.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Товариством з обмеженою відповідальністю «Смарт Північ» та Національною академією статистики, обліку та аудиту, об'єктом якого є нерухоме майно - будівля колишнього навчального корпусу загальною площею 859 м2, розташована за адресою: м. Чернігів, вул. Гонча, 25.
3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Смарт Північ» (код ЄДРПОУ 43712073, вул. Вокзальна, 80, смт Ріпки, Чернігівська область, 15000) повернути Національній академії статистики, обліку та аудиту (код ЄДРПОУ 04837462, вул. Підгірна, 1, м. Київ, 04107) за актом приймання-передачі про повернення державного нерухомого майна - будівлю колишнього навчального корпусу загальною площею 859 м2, розташовану за адресою: м. Чернігів, вул. Гонча, 25.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Північ» (код ЄДРПОУ 43712073, вул. Вокзальна, 80, смт Ріпки, Чернігівська область, 15000) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 1614,94 грн витрат зі сплати судового збору.
5. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (код ЄДРПОУ 43173325, пр. Голосіївський, 50, м. Київ, 03039) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 1614,93 грн витрат зі сплати судового збору.
6. Стягнути з Національної академії статистики, обліку та аудиту (код ЄДРПОУ 04837462, вул. Підгірна, 1, м. Київ, 04107) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 1614,93 грн витрат зі сплати судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В. В. Шморгун