Справа № 357/12459/25
Провадження № 2/357/5384/25
05 листопада 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Кошель Б. І. ,
при секретарі - Кардаш О. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду № 6 в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У серпні 2025 року адвокат Романенко М. Е., який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», звернувся до суду з даним позовом, шляхом направлення через підсистему «Електронний суд», обґрунтовуючи тим, що 07.07.2015 між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та гр. ОСОБА_1 укладено угоду № 200301956 щодо кредитування. Відповідно до умов Кредитного договору (на умовах повернення, платності, строковості) Банк надав Позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 11450,00 грн., а Відповідач зобов'язався повернути отримані кошти у встановлений в Кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. 20 липня 2020 року ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» (04212, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ: 42649746), далі - Позивач, набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», на підставі договору № 7_БМ від 20.07.2020р., укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15.06.2020р., що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021р. у справі № 910/11298/16 відповідно до якої Позивач визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», в тому числі і за Кредитним договором. Додатком до договору є реєстр кредитних договорів. До позовної заяви надано витяг з додатку 1 до договору від 15.06.2020 №7_БМ про відступлення прав вимоги, який мав місце станом на дату укладання договору із зазначенням, окрім іншого, суми заборгованості. Щодо реєстру кредитних договорів (відступлених)до договору відступлення прав вимоги 20.07.2020 року. Оскільки кредитний портфель придбано з електронного аукціону Національної електронної біржі, протокол №UA-EA-2020- 06-09-000032-b від 15.06.2020 року - то інформація про відступлення права вимоги міститься в публічному доступі на сайтах https://zakupivli.pro/auctions/ua-ea-2020-06- 09-000032-b (посилання на аукціон) та https://torgi.fg.gov.ua/216108 (посилання на паспорт активу на сайті ФГВФО). Окрім того підписаний паперовий варіант реєстру кредитнх договорів. До позовної заяви надано витяг з реєстру що повязано з тим, що відповідно до умов договору було відступлено право вимоги по 109 642 кредитному договору та реєстр до договору містить персональні дані фізичних осіб, надання інформації щодо яких суперечить закону України «Про інформацію». 23 травня 2016 року згідно з рішенням Правління НБУ України №14/БТ ПАТ "Банк Михайлівський" віднесено до категорії неплатоспроможних, а відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №812 розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації. Фактично управління банком перейшло до Фонду. Фонд має право передати право грошової вимоги до позичальника (боржника) за кредитним договором іншому банку на підставі договору про відступлений права вимоги. При цьому згода відповідного боржника (позичальника) на укладення такого договору не вимагається. Приймаючий банк набуває усіх прав та обов'язків кредитора щодо позичальника (боржника), вимоги до якого передані відповідно до договору про відступлення прав вимоги, разом із правами за договором забезпечення таких вимог. Вимогами чинного законодавства України та умовами договору факторингу не передбачена передача програмного забезпечення, що здійснює нарахування заборгованості по сплаті тіла кредиту, нарахуванню відсотків та пені, а також його детального розрахунку з формулою її формування. Це пов'язано з тим, що в разі відступлення права вимоги вже за існуючою заборгованістю Фактор, відповідно до умов договору факторингу, не має право нарахувати відсотки, комісію, неустойку що передбачені умовами кредитного договору. Таким чином, Банк, правонаступником якого є Позивач, виконав свої зобов'язання за Кредитним договором належним чином, в той же час Відповідач порушив умови Кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами в повному обсязі та в визначений строк. Станом на 24.07.2025р. загальний розмір заборгованості Відповідача перед Позивачем за Кредитним договором становить 33943,33 грн., з яких: 10949,45 грн. - заборгованість за кредитом; 22993,88 грн. - заборгованість за відсотками. Заборгованість розрахована станом дату укладання до договору факторингу №7_БМ від 20.07.2020 укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» та зафіксована у додатку до договору - реєстрі кредитних договорів. Заборгованість відповідача за кредитним договором № 200301956 від 07.07.2015 року - 33943,33 грн. Сума збитків з урахуванням 3% річних - 3060,48 грн. Сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань - 7422,20 грн. Разом заборгованість становить - 44426,01 грн. Приналежність права вимоги за вищезазначеними кредитними договорами, які були предметом договору відступлення прав вимоги від 20.07.2020 укладеним між ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», та ТОВ «Діджи Фінанс» було предметом спору у справі № 910/11298/16 Господарського суду міста Києва за позовом ПАТ «Банк Михайлівський» (ухвалою Господарського суду від 03.09.2020 замінено на правонаступника - ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» (далі - ТОВ «ФК «Плеяда»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» (далі - ТОВ «ФК «Фагор»), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО); Національного банку України (далі - НБУ), про застосувати наслідки нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 № 1905 укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «ФК «Плеяда», визнання недійсним договору факторингу від 20.05.2016 р. № 1, укладеного між ТОВ «ФК «Плеяда» та ТОВ «ФК «Фагор». Саме наявність тривалого судового спору щодо приналежності права вимоги кредитору, в деяких випадках за частиною кредитних договорів призвело до спливу встановленого законодавством загального строку позовної давності. У зв'язку з цим позивач просить поновити строк позовної давності для подання позову до гр. ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 200301956 від 07.07.2015 року: стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором № 200301956 від 07.07.2015 року у загальному розмірі 44426,01 грн., яка складається з: суми заборгованості - 33943,33 грн., суми інфляційних втрат - 7422,20 грн., суми 3% річних - 3060,48 грн; стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2025, головуючим суддею визначено Кошеля Б.І. та матеріали передані для розгляду.
Ухвалою судді від 03 жовтня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання на 05 листопада 2025 року.
В судове засідання представник позивача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у прохальній частині позову міститься заява представника позивача, у якій останній просить суд здійснювати розгляд справи без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, надав суду заяву, в якій позовні вимоги визнає в повному обсязі, просить провести розгляд справи без його участі.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалось.
Відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, 07.07.2015 між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду № 200301956 щодо кредитування, відповідно до умов якої, банк наддав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 11450,00 грн, а відповідач зобов'язався повернути отримані кошти у встановлений в Кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.
20.07.2020 р. між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір №7_БМ про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого банк ПАТ «Банк Михайлівський» відступає новому кредитору ТОВ «Діджи Фінанс» належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб, зазначених у Додатку №1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників, за кредитними договорами, що підтверджується копією вказаного договору.
Відповідно до витягу з Додатку № 1 (реєстр договорів, права вимоги за якими відступлені) до Договору факторингу №7_БМ про відступлення прав вимоги за кредитними договорами від 20 липня 2020 року, загальна заборгованість відповідача за договором № 200301956 від 07.07.2015 р. складає 33943,33 грн.
Відповідно до наданої копії платіжної інструкції № 25 від 09 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» сплачено ПАТ «Банк Михайлівський» грошові кошти у сумі 5307308,39 грн.
З даних розрахунку суми заборгованості за кредитним договором № 200301956 від 07.07.2015 р., вбачається, що основна сума заборгованості становить 33943,33 грн. Також позивач нарахував відповідачу суму збитків за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань в розмірі: 7422,20 грн. - сума інфляційних втрат, та 3060,48 грн. - 3 % річних (за період з 22.02.2019 по 23.02.2022).
На підтвердження наявності заборгованості за кредитом позивачем надано виписки по особовим рахункам за період з 23.05.2016 по 27.07.2020 за кредитним договором № 200301956 від 07.07.2015.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року по справі № 910/11298/16 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 04 березня 2021 року у справі № 910/11298/16 в частині немайнових вимог, з ухваленням нового рішення про задоволення позову ТОВ «ФК «Діджи Фінанс» у цій частині. Застосовано наслідки нікчемності договору факторингу від 19 травня 2016 року № 1905, а саме: зобов'язано ТОВ «ФК Плеяда» передати ТОВ «ФК «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19 травня 2016 року № 1905 та актів прийому-передачі від 20 травня 2016 року № 1 і № 2. Визнано відсутніми у ТОВ «ФК «Плеяда» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19 травня 2016 року № 1905, реєстрах прав вимог від 19 травня року 2016 № 1 та від 20 травня 2016 року № 2 до цього договору та актах прийому-передачі від 20 травня 2016 № 1 і № 2 до зазначеного договору факторингу. Визнано недійсним договір факторингу від 20 травня 2016 року № 1, укладений між ТОВ «ФК «Плеяда» та ТОВ «ФК «Фагор». Зобов'язано ТОВ «ФК «Фагор» передати ТОВ «ФК «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19 травня 2016 року № 1905 та актів прийому-передачі до нього від 20 травня 2016 року № 1 і № 2. Визнано відсутніми у ТОВ «ФК «Фагор» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19 травня 2016 року №1905, реєстрах прав вимог до нього від 19 травня 2016 року № 1 та від 20 травня 2016 року № 2, актах прийому-передачі від 20 травня 2016 року до зазначеного договору факторингу № 1 і № 2, та в договорі факторингу від 20 травня 2016 року № 1 та додатках до нього.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області від 29.12.2022 р. про закінчення виконавчого провадження зобов'язано ТОВ «ФК Плеяда» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отриманні ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19 травня 2016 року № 1905 та актів-прийому передачі від 20 травня 2016 року № 1 і № 2.
Постановою приватного виконавця від 17.01.2023 р. про закінчення виконавчого провадження, зобов'язано ТОВ «ФК «Фагот» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отриманні ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19 травня 2016 року № 1905 та актів-прийому передачі від 20 травня 2016 року № 1 і № 2.
Згідно п. 1 ч. 2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до положень ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.ст.526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно до ч. 1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частина 1 ст.612 ЦК України визначає, що боржник, у даному випадку відповідач, вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не виконав зобов'язання у строк, який встановлений договором чи законом.
Згідно з ч. 1ст. 1048 ЦК України, норма якої застосовується й до кредитних правовідносин, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відтак, припис абз. 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст.512ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ч. 1ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч. 1ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно зі ст.1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до ст.1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце.
Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 р. у справі №6-979цс15 боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредиторові, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
З наданих та досліджених судом доказів убачається, що відповідач 07.07.2015 р. уклав кредитний договір з первісним кредитором, за яким отримав грошові кошти у кредит, користувався ними, однак у строки встановлені договором їх не повернув, у зв'язку з чим утворилась заборгованість за ним, яка на підставі договору факторингу була відступлена позивачу.
Виходячи з аналізу наведених норм закону та встановлених судом обставин неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, що призвело до виникнення заборгованості, суд, зважаючи на те, що позивач, який отримав право вимоги до відповідача за договорами факторингу, внаслідок такого порушення позбавлений можливості отримати кредитні кошти та проценти, на що він розраховував при укладенні означеного попередньо договору, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором в сумі 33943,33 грн.
При цьому судом враховуються аргументи позивача, наведені ним в позові на підтвердження підстав для його задоволення, зокрема щодо порушення відповідачем умов договору та вимог чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, оскільки такі знайшли своє підтвердження в ході дослідження зібраних по справі доказів, які, на переконання суду, є належними, допустимими та достовірними в розумінні ст.ст. 77-79 ЦПК України.
Звертаючись до суду із позовом, ТОВ «Діджи Фінанс», окрім самої суми заборгованості за кредитним договором, просило стягнути з відповідача також інфляційні втрати у сумі 7422,20 грн. та трьох процентів річних у сумі 3060,48 грн. за період з 22.02.2019 по 23.02.2022 р.
Згідно зіст. 625 ЦК Україниборжник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тому, враховуючи ту обставину, що відповідач порушив грошове зобов'язання з виплати заборгованості за кредитним договором, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення, зокрема у вигляді стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних на підставі ст. 625 ЦК України.
Щодо строків позовної давності суд зазначає наступне.
Згідно ч. 3 ст.267 ЦКУ позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не було заявлено про застосування спливу строку позовної давності щодо даного спору, а тому суд не вбачає підстав розглядати клопотання про поновлення строків позовної давності для подання позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
З урахуванням наведеного, враховуючи визнання позову відповідачем, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають до задоволення у повному обсязі.
При вирішенні питання про стягнення судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження N 14-382цс19.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру таабо порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.
Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Представник позивача на підтвердження витрат на правову допомогу надав: Договір 26 про надання правничої допомоги від 15.02.2024; Додаткову угоду до Договору 26 про надання правничої допомоги від 15.02.2024 ; Детальний опис робіт (наданих послуг); Акт про підтвердження надання правничої допомоги від 01.08.2025.
З вказаних документів вбачається, що позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн, що документально підтверджені.
ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
В своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Такий же правовий висновок містяться і постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
Під-час розгляду справи на адресу суду від сторони відповідача не надходило жодних заяв або клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що виключає можливість суду самостійно на зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Така правова позиція міститься в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
В постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 607/14338/19-ц зазначено, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.
Аналогічної позиції дотримується ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022 року.
У вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи викладене, а також те, що заявлені позивачем витрати в сумі 7000,00 грн. є співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання правничої допомоги, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також принципу справедливості, та за відсутності обгрунтованого клопотання відповідача про зменшення таких витрат, суд дійшов висновку про можливість стягнення з відповідача на користь позивача 7000,00 грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу, при цьому підстав для зменшення вказаної суми судом не встановлено.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно із п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем були понесені судові витрати у сумі 2422,40 гривень, які документально підтверджені.
Зазначена сума судового збору була сплачена враховуючи те, що позовна заява позивачем була подана до суду в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», то у відповідності до Закону України «Про судовий збір», застосовується понижуючий коефіцієнт 0,8, що узгоджується з правовою позицією, висловлену Верховним Судом в ухвалах від 14.12.2021р. у справі № 9901/454/21, від 31.01.2022р. у справі № 316/356/20, від 03.02.2022р. у справі № 300/1617/21, від 14.02.2022р. у справі № 560/4216/21, від 15.02.2022р. усправі № 560/8629/21.
Однак, згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» та ч. 1 ст. 142 ЦПК України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
Враховуючи зміст наведених правових норм, суд вважає за необхідне повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, тобто 1211,20 грн. сплаченого при поданні позову у розмірі 2422,40 грн., а іншу частину судового збору в розмірі 1211,20 грн. стягнути з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.11, 526, 610, 611, 625, 627,634, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056 ЦК України, ст. 4, 12, 76, 81, 142, 258, 259, 264 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за договором № 200301956 від 07.07.2015 року у розмірі 44426,01 грн, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» із спеціального фонду Державного бюджету України 1211,20 грн. сплаченого товариством судового збору, згідно платіжної інструкції №200301956 від 25.07.2025 про сплату 2422,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»; адреса: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, м. Київ, 04112; ЄДРПОУ:42649746.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .
Суддя Б. І. Кошель