Справа № 357/12824/25
Провадження № 2/357/5475/25
04 листопада 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Кошель Б. І. ,
при секретарі - Кардаш О. Р.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду № 6 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -
У серпні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просила: розірвати шлюб між нею та відповідачем, зареєстрований 16.04.2020 у Дніпровському районному відділі у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №542; стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно від дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повнолітня; судові витрати покласти на відповідача.
Позовні вимоги мотивовано тим, що між нею та відповідачем 16 квітня 2020 року було зареєстровано шлюб. Від спільного шлюбу в них народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначає, що спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння між ними, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов'язки з ведення спільного господарства. У них різні погляди на життя. Відповідач, часто ображав її, висловлюючись на її адресу брутальною лайкою, погрожував фізичною розправою, проживання з ним є неможливим, така поведінка відповідача особливо проявилася останнім часом у цей напружений військовий стан, вона живе в постійному страху та хвилюванні від його «витівок», інтересами сім'ї не цікавиться взагалі. Все це відображається на їїу здоров'ї, тому вона була змушена переїхати в інше місце проживання в тому числі з метою збереження психологічного стану та розвитку дитини. За таких обставин сумісне життя і збереження сім'ї стало неможливими. Фактичні шлюбні відносини між нею та відповідачем припинені з червня 2025 року. Позивач вважає, що подальше спільне життя з відповідачем та збереження шлюбу є неможливим і суперечить її інтересам та інтересам дитини. Примирення між ними неможливе, оскільки їхнє сімейне життя не налагоджується вже тривалий час. Позивач категорично заперечує проти збереження шлюбу, та вважає, що примирення між нею та відповідачем неможливе. Строк для примирення просить не надавати. Позивач вказує, що вона з відповідачем разом не проживають фактично з червня 2025 року та відповідач добровільно погодився на проживання дитини з матір'ю, допоміг перевезти речі. Дитина проживає з нею та перебуває на її утриманні. Водночас відповідач добровільно не бере участі у вихованні та утриманні спільної дитини, її вимоги з приводу утримання залишаються без результатними. Позивач вважає, що відповідач, який є здоровим та працездатним, інших осіб на утриманні не має, тому має реальну змогу сплачувати аліменти на утримання спільної дитини.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2025, головуючим суддею визначено Кошеля Б.І. та матеріали передані для розгляду.
Ухвалою від 24 вересня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 04 листопада 2025 року.
Судом 23.10.2025 р. за вх.№61040 отримано пояснення відповідача по справі, за підписом представника відповідача - адвоката Очкур К. І., в яких остання просила відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. Відповідач вказує, що не визнає позовні вимоги ОСОБА_1 , вважає їх надуманими та перебільшеними. Відповідач не погоджується із твердженням позивачки про те, що між ними відсутнє взаєморозуміння, різняться погляди на сімейні відносини, сімейні обов'язки з ведення спільного господарства та різні погляди на життя. Сторони одружились, тому, що у них було повне взаєморозуміння та спільний погляд на життя та сім'ю. Протягом шлюбу погляди на життя та життєві пріоритети не змінились. У шлюбі у сторін був поділ сімейних обов'язків, відповідач забезпечував сім'ю фінансово, а позивачка дбала за побут. Такий сімейний поділ обов'язків повністю влаштовував і відповідача, і дружину. Відповідач ніколи не відмовляв дружині у допомозі по господарству, в свою чергу, дружина не повідомляла йому, що потребує більшої уваги і підтримки, чи більше участі відповідача у сімейних справах. Відповідач заперечує доводи позовної заяви про те, що він часто ображав дружину та погрожував їй фізичною розправою. Останні два роки дитина сторін дуже часто хворіє, через хвилювання та постійну втому між сторонами виникали непорозуміння та сварки, іноді дуже емоційні. Сторони у такому емоційному та вразливому стані могли говорити один одному образливі слова та різні «дурниці». Відповідач зазначає, що він завжди цікавився інтересами своєї сім'ї, дбав за її добробут, цінував дружину та бажає зберегти шлюб. Відповідач повідомляє суду, що коли дружина прийняла рішення пожити окремо, вона налаштувала дитину проти батька, почала перешкоджати відповідачу спілкуватись із сином. Дружина не відповідає на телефонні дзвінки, уникає зустрічей і відмовляє у спілкуванні та побаченнях із сином. Відповідач зазначає, що любить сина, має з ним тісний контакт, дружні та довірливі відносини. А від дій позивачки страждає і відповідач і дитина, яка не має спілкування з батьком. Останній раз відповідач бачив сина в червні 2025 року. На день народження сина - ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько намагався привітати та провести час з дитиною, про що неодноразово і завчасно повідомляв дружині. Однак, приїхавши за їх місцем проживання, позивачки із дитиною не було вдома, позивачка вимкнула на цілий день телефон. Також, відповідач не заперечував утримувати сина після того, як вони з дружиною почали проживати окремо. Однак, відповідач, як батько бажає продовжувати піклуватись про сина, спілкуватись та бачитись з ним, а не тільки надсилати грошові кошти, які вимагає позивачка. Відповідач зазначає, що оскільки це перший шлюб сторін, то вони роблять помилки, однак їх потрібно визнавати, виправляти і рухатись дані. Відповідач не погоджується із бажанням позивачки розірвати шлюб та вважає, що вони як подружжя здатні подолати проблеми та непорозуміння, що виникли між ними, налагодити відносити та зберегти сім'ю. До пояснень відповідача долучено заяву, в якій сторона відповідача просида надати строк для примирення терміном 3 місяці. В заяві відповідач зазначає, що має намір докласти максимальних зусиль щодо врегулювання з дружиною спірних питань. Відповідач не погоджується із бажанням позивачки розірвати шлюб та вважає, що вони як подружжя здатні подолати усі непорозуміння, знайти спільну мову, налагодити відносити та зберегти сім'ю. У сторін є спільна малолітня дитина і відповідач має велике бажання, щоб дитина росла в повноцінній родині. Відповідач зацікавлений у збереженні сім'ї та докладатиме свої зусилля для відновлення взаєморозуміння, взаємоповаги та почуття любові між подружжям.
Позивач направила до суду заперечення на відзив, які були зареєстровані канцелярією суду 31.10.2025 р. за вх..№63005, в яких зазначила, що вона наполягає на вимогах викладених в позовній заяві, в неї з відповідачем немає порозуміння та спільних поглядів на життя, вона наполягає на розірванні шлюбу, відповідач відмовляється в добровільному порядку сплачувати аліменти на утримання дитини. Просила не надавати термін для примирення, оскільки це не відповідає її інтересам та інтересам дитини.
Сторони в судове засідання не з'явилися, представників не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Судом 04.11.2025 р. за вх..№63885 отримано заяву, в якій позивач просила розгляд справи проводити без її участі. Проти надання строку для примирення заперечує, оскільки присутнє насильство у сім'ї.
Суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності сторін та прийняття судового рішення на підставі наявних матеріалів, оскільки всі учасники справи були належним чином та завчасно у відповідності до вимог ЦПК України повідомлені по дату, час та місце слухання справи, позивач надала заяву про розгляд справи у її відсутності, відповідач скористався своїм правом та подав суду відзив на позовну заяву, в якому висловив свою позицію щодо позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вирішуючи клопотання представника відповідача про надання строку для примирення виходить з наступного.
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до статті 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що розумність строків розгляду справи судом є однією з основних засад цивільного судочинства.
Частиною сьомою статті 240 ЦПК України визначена можливість суду у справі про розірвання шлюбу зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців.
Водночас, у пункті 4 частини першої статті 251 ЦПК України встановлено обов'язок суду зупинити провадження у справі у разі надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення.
Системний аналіз наведених положень матеріального та процесуального права дає підстави для висновку, що заходи для примирення подружжя вживаються судом за таких умов: це не суперечить моральним засадам суспільства; існують об'єктивні обставини, які свідчать, що такі заходи можуть бути дієвими, тобто такими, що можуть призвести до примирення сторін; застосовані заходи для примирення подружжя, якщо вони мають наслідком зупинення провадження у справі, не повинні суперечити загальним засадам цивільного судочинства та не порушувати розумність строків розгляду справ.
Відповідні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі №127/16963/22-ц.
Закріплена у статті 111 СК України норма права є диспозитивною, тому суд вживає заходів щодо примирення подружжя лише у тому випадку, якщо це не буде суперечити моральним засадам суспільства, а за обставинами справи існує реальна можливість примирення сторін.
Оскільки суд не може формально застосовувати інститут примирення подружжя, тому, вирішуючи заяву відповідача про надання строку на примирення, повинен дослідити обставини, які свідчать про можливість примирення сторін.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено висновок по застосуванню статті 111 СК України та вказано, що «примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком».
Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року по справі № 206/3459/16-ц (провадження № 61-21621св17).
Суд, оцінивши на скільки реальною є можливість примирення сторін, у тому числі з урахуванням заперечень позивача, яка висловила свою категоричну позицію щодо наявності підстав для розірвання шлюбу та неможливість збереження сім'ї, ухвалою суду від 04 листопада 2025 року, занесеною в протокол судового засідання, у задоволенні заяви відповідача про надання строку для примирення відмовив.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлено, що 16 квітня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб у Дніпровському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що 16.04.2020 складено відповідний актовий запис № 542, де прізвище після реєстрації шлюбу чоловіка - ОСОБА_5 та дружини - ОСОБА_5 , що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_1 .
З матеріалів справи убачається, що подружжя від даного шлюбу мають малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що в матеріалах справи свідчить наявна копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 .
Також судом встановлено, що позивач є співвласником квартири по АДРЕСА_1 і проживає за вказаною адресою з сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується довідкою від 29.07.2025, виданною головою правління ОСББ «Славіна 34».
Позивач зазначала, що сім'я фактично розпалася, не підтримують сімейно-шлюбних відносин, з червня 2025 року сторони не проживають разом, між ними відсутні взаєморозуміння та взаємоповага, втратила до відповідача почуття любові та поваги.
З боку відповідача під час розгляду справи не було спростовано того факту, що дійсно подружжя не підтримують сімейно-шлюбних відносин та з червня 2025 року не проживають разом, а навпаки підтверджено.
Щодо позовної вимоги про розірвання шлюбу суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 1 СК України, завданням Сімейного кодексу України є зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб.
Відповідно до ч. 2 п. 3 ст. 1 цього Кодексу, завданням Сімейного кодексу України є побудова сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки.
Згідно ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу, та під час його розірвання.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Частиною 1 статті 110 СК України передбачено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Частина 2 ст. 112 СК України передбачає, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
На цьому ж наголошує Верховний Суд України в п. 10 Постанови Пленуму за № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя» - проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Згідно з ч. 3 ст. 115 СК України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Оскільки, як зазначено вище та встановлено судом, що сторони не проживають разом, не ведуть спільного господарства, не підтримують шлюбно-сімейних відносин, позивач наполягала на розірванні шлюбу, суд приходить до висновку, що родина фактично розпалась та її поновлення неможливе, у зв'язку з чим, шлюб необхідно розірвати.
Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.
Таким чином, суд вважає встановленим, що позовна заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі позивача (дружини) по справі.
Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до положення ст. 3 «Конвенції про права дитини» від 20.11.1989, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України закріплений конституційний обов'язок батьків утримувати своїх дітей.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ст. ст. 150, 157 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні та утриманні.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 Сімейного Кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або в твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначені розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення, тощо.
Згідно із ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину визначається Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.
Таким чином, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину є встановленою Законом гарантією для забезпечення інтересів дитини.
Частиною 1 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину однієї чверті, на двох дітей однієї третини, на трьох і більше дітей половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину (ч. 5 ст. 183 СК України).
На підставі ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджується за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу із дня подання такої заяви.
Згідно ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.
Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, при визначенні розміру аліментів суд враховує взаємний обов'язок батьків по утриманню дитини, встановлені обставини справи, оцінює надані докази в їх сукупності, виходячи з принципу розумності, при цьому суд виходить також із захисту інтересів дитини, забезпеченням необхідних для їх життєдіяльності, збереження рівня життя, який дитина має тоді, коли утримується обома батьками та отримує надійне стабільне матеріальне утримання як з боку матері, так і з боку батька для забезпечення гармонійного розвитку.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України).
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України).
З боку відповідача не надано до суду жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача.
Надавши оцінку кожному доказу окремо та оцінивши їх в сукупності, суд бере до уваги в межах даного спору, що сторони працездатні, проблем із здоров'ям не мають, мають спільний обов'язок по утриманню сина, який проживає разом з позивачем.
Приписами ст. 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Враховуючи вищевикладене, наявність визначеного законом обов'язку обох батьків утримувати власну дитину, відсутність домовленості між сторонами (батьками) про утримання сина, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимоги позивача та стягнути з відповідача аліментів на утримання дитини в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15.08.2025 і до досягнення дитиною повноліття.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Враховуючи зміст ст. ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.
Згідно ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
В постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Аналогічні висновки містяться в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) та постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 536/1557/17 (провадження № 61-7584св18), від 30 червня 2020 року у справі № 343/945/19 (провадження № 61-2057св20).
Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20.
Отже, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів, батько дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів.
Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Дана правова позиція міститься в Постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 462/4973/15-ц.
В даному випадку, мати дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів, а батько дитини відповідно у разі погіршення матеріального становища вимогу про зменшення розміру аліментів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Звертаючись до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу, позивачем було сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн, який остання просила стягнути з відповідача на свою користь.
На підставі ст.ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача належить стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Крім того, згідно п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення заборгованості, неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Згідно із ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки позивача звільнено від сплати судових витрат за подання позову про стягнення аліментів, то у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 89, 133, 141, 211, 247, 263-265, 273, 274, 353-355, п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 16 квітня 2020 року у Дніпровському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 542, - розірвати.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 15.08.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у сумі 1211,20 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ; адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_4 .
Суддя Б. І. Кошель