вул. Шевченків шлях, 30-А, м. Березань, Київська область, 07541
№ провадження 2/356/464/25
Справа № 753/14704/25
РІШЕННЯ (ЗАОЧНЕ)
10.11.2025 Березанський міський суд Київської області у складі:
головуючої судді Дудар Т.В.
за участю секретаря Харченко Ж.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Березанського міського суду Київської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
До Березанського міського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 19.10.2024 було укладено кредитний договір (оферти) № 19.10.2024-100001449.
Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 17000,00 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 19.10.2024, строком на 98 днів.
Позивач зазначає, що ОСОБА_1 19.10.2024 електронним цифровим підписом підписано пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору та отримано на свій рахунок кошти в розмірі 17000 грн., а отже акцептовано умови договору. Також, позичальником ОСОБА_1 під час укладання кредитного договору №19.10.2024-100001449 пройдено ідентифікацію шляхом використання системи BankID Національного банку.
Отже, як зазначено в позовній заяві, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за договором виконано в повному обсязі.
В свою чергу, ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на 24.01.2025, утворилась заборгованість у розмірі 44033,50 грн., що складається з: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 16450 грн., по процентам в розмірі 16533,50 грн., по комісії в розмірі 2550,00 грн., та неустойки в розмірі 8500,00 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
Відтак, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 19.10.2024-100001449 від 19.10.2024 у розмірі 44033 грн. 50 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп.
Ухвалою Березанського міського суду Київської області від 10.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, клопотання позивача задоволено частково, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, до суду не направив свого представника (а.с. 38; 43).
Разом з тим, у прохальній частині позовної заяви представник позивача просив суд проводити розгляд справи за відсутності представника ТОВ «Споживчий центр», а також в позовній заяві зазначив, що позивач не заперечує проти заочного розгляду справи (а.с. 5).
Відповідачу ОСОБА_1 копія ухвали від 10.09.2025, судові повістки про виклик до суду, були надіслані судом на адресу місця проживання відповідача, зареєстровану у встановленому законом порядку.
Однак, конверти повернулися до суду з відміткою органів поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 40-41; 45-48).
Згідно з п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Тобто, відповідач є належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання в силу вимог ст. 128 ЦПК України.
Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, а також надав сторонам строк для подачі відзиву, відповіді на відзив, заперечень.
Кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з матеріалами справи, аргументами іншої сторони та реагувати на них відповідно до вимог ЦПК України.
Відповідач ОСОБА_1 не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим ст. 178 ЦПК України, та не подав відзив на позовну заяву.
Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Підстав, передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України, для відкладення судом розгляду справи, суд не вбачає.
В силу приписів ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Як визначено ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Зважаючи на те, що належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання відповідач ОСОБА_1 повторно не з'явився в судове засідання без поважних причин та без повідомлення причин такої неявки, не подав відзив, а позивач не заперечує проти проведення заочного розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність усіх умов для проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими Главою 11 Розділу ІІІ ЦПК України (ч. 2 ст. 281 ЦПК України).
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною 1 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
В силу приписів ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказами згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 15 ЦК України закріплює право особи на захист цивільних прав та інтересів. Так, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що матеріали справи містять копію пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта), копію заявки кредитного договору № 19.10.2024-100001449, копію відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №19.10.2024-100001449 (кредитної лінії), копію додатку до кредитного договору №19.10.2024-100001449 від 19.10.2024 інформаційне повідомлення позичальника ОСОБА_1 (а.с. 8-14).
Відповідно до п. 3.1 пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта) кредитодавець зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію (ї) (якщо комісія (ії) встановлена(і) договором.
Згідно з п. 4.1 вказаного договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5167-80ХХ-ХХХХ-2323.
До позовної заяви долучено лист від ТОВ «Універсальні платіжні рішення» за вих. №1-0107 від 01.07.2025, де зазначено інформацію про успішне перерахування коштів на плітіжну картку клієнта 19.10.2024 15:11:28 на суму 17000,00 грн., номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 542497956, призначення платежу: Видача за договором кредиту №19.10.2024-100001449 (а.с. 18).
Також, до позовної заяви долучено довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором №19.10.2024-100001449 від 19.10.2024 р., позичальник ОСОБА_1 . Згідно з даною довідкою заборгованість за даним кредитним договором складає: 16450,00 грн. - основний борг; 16533,50 грн. - проценти; 2550,00 грн. - комісія; 8500,00 грн. неустойка; разом: 44033,50 грн. (а.с. 19).
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).
В силу приписів ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За правилом частини першої ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Як закріплено у ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів врегульовані Законом України «Про електронну комерцію».
Так, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. (ч. 3, 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа, що закріплено в ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
На підтвердження своїх позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» надало суду копії пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта), заявки кредитного договору № 19.10.2024-100001449, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №19.10.2024-100001449 (кредитної лінії), додатку до кредитного договору №19.10.2024-100001449 від 19.10.2024 інформаційне повідомлення позичальника ОСОБА_1 . Як вказано в даних документах, вони підписані електронним підписом позичальника - одноразовим ідентифікатором для підписання кредитного договору Е814. Тобто, згідно з зазначеними матеріалами, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №19.10.2024-100001449 від 19.10.2024, в електронній формі.
Також суд підкреслює, що згідно з п. 13.7 копії пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта) даний договір укладено відповідно до правил надання коштів та банківських металів у кредит Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» у редакції, чинній на дату укладення кредитного договору (а.с. 10).
Виходячи з вказаного положення пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта), суд приходить до висновку, що позивачем на підтвердження обставин, на які він посилається в позові, не було додано до позовної заяви зазначених правил надання коштів та банківських металів у кредит, що позбавило суд можливості перевірити чи дійсно ОСОБА_1 звертався до ТОВ «Споживчий центр» з бажанням отримати кредит.
До позовної заяви долучено лист від ТОВ «Універсальні платіжні рішення» за вих. №1-0107 від 01.07.2025, де зазначено інформацію про успішне перерахування коштів на плітіжну картку клієнта 19.10.2024 15:11:28 на суму 17000,00 грн., номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 542497956, призначення платежу: Видача за договором кредиту №19.10.2024-100001449, відповідно до умов договору на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024, укладеного між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Споживчий центр».
Разом з тим, до позову не додано зазначений договір, який би підтверджував повноваження та умови ТОВ «Універсальні платіжні рішення» на здійснення фінансових операцій на замовлення платника - ТОВ «Споживчий центр».
До позовної заяви не долучено належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кредитор - ТОВ "Споживчий цент" свої зобов'язання за кредитними договорами № 19.10.2024-100001449 від 19.10.2024 виконало, надавши саме відповідачу кредитні кошти у розмірі та у спосіб, визначений договором, а саме: первинних бухгалтерських документів, передбачених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» або документів, передбачених ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» у разі здійснення розрахунків у сфері електронної комерції відповідно до Законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Копія листа за вихідним номером № 1-0107 від 01.07.2025 не може бути належним доказом отримання ОСОБА_1 кредитних коштів за договором, оскільки з нього вбачається, що фінансова операція - перерахування коштів на платіжну картку клієнта - було здійснено на невідомо кому належний картковий рахунок, доказів того, що ОСОБА_1 є клієнтом ТОВ "Універсальні платіжні рішення", якому перераховані зазначені в листі кошти, суду надано не було.
Суд зазначає, що до позовної заяви не долучено належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» свої зобов'язання за кредитним договором №19.10.2024-100001449 від 19.10.2024 виконало, надавши відповідачу кредит у розмірі та у спосіб, визначений договором. Зокрема, не надано виписки з особового рахунку, копії квитанції, меморіального ордеру тощо, в яких би зазначалося про перерахування саме ТОВ «Споживчий центр» на картковий рахунок відповідача 17000 грн.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, згідно з частиною п'ятою статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В ухвалі про відкриття провадження у справі, серед іншого, було роз'яснено позивачу та відповідачу порядок та строки подачі доказів.
Частиною першою статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Суд звертає увагу на те, що позивач не звертався до суду із клопотаннями про витребування доказів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст. 12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Отже, матеріалами справи не підтверджується факт існування у відповідача ОСОБА_1 перед позивачем заборгованості за кредитним договором №19.10.2024-100001449 від 19.10.2024.
Кредитний договір, як і договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Матеріали справи не містять доказів передання грошових коштів у передбачений кредитним договором №19.10.2024-100001449 від 19.10.2024 спосіб відповідачу.
При цьому, суд бере до уваги, що до позовної заяви, на виконання припису ч. 4 ст. 177 ЦПК України, представником позивача додано копію платіжної інструкції про сплату судового збору за подання цієї позовної заяви, яка містить усі необхідні реквізити бухгалтерського документу, у тому числі відомості про призначення платежу: «101 Судовий збір, за позовом ТОВ Споживчий центр до ОСОБА_1 , Дарницький районний суд м. Києва», підпис та відмітку надавача платіжних послуг (а.с. 6).
З викладеного суд робить висновок, що представник позивача обізнаний, що документом, яким доводиться відповідна сплата коштів є платіжна інструкція, квитанція, яка заповнена у визначеному законом порядку та її виконання підтверджено надавачем платіжних послуг.
Отже, суд вважає, що в матеріалах справи відсутні належні докази укладення кредитного договору, належні первинні розрахункові документи, що позбавляє можливості перевірити факт звернення відповідача за отриманням кредитних коштів, а також факт перерахування чи отримання позичальником коштів у кредит, перевірити розмір спірної заборгованості, порядок її нарахування, а також підстави та порядок нарахування відсотків за користування кредитом.
Таким чином, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, і питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Позивач при пред'явленні позову до суду сплатив судовий збір в сумі 2422,40 гривень (а.с. 6).
Отже, з огляду на відмову у задоволенні позову судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі наведеного та керуючись ст. 15-16, 203, 205, 207, 509-510, 526, 611, 627, 1048-1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. 4, 5, 12-13, 76-81, 141, 258-259, 268, 274, 279, 354-356 ЦПК України, суд
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення до Київського апеляційного суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, код ЄДРПОУ: 37356833.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Суддя Т.В. Дудар