Рішення від 03.11.2025 по справі 922/1134/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Господарський суд Харківської області

"03" листопада 2025 р. м. ХарківСправа № 922/1134/17 (922/722/22)

склад суду: суддя Новікова Н. А.

секретар судового засідання: Базака А. А.

позивач: арбітражний керуючий Іванченко А. В. - ліквідатор Дочірнього підприємства «Енвіжн-Холдинг»

відповідачі: 1 - ОСОБА_1 ,

2 - ОСОБА_2 ,

3 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптимум-Фактор»,

треті особиякі не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1 - Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія» (ПАТ «Укрінком»),

2 - Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (ПАТ «Укрінбанк»),

3) ТОВ "ІНВЕСТИЦІЙНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ОБРІЙ"

вимоги позивача: визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна та припинення права власності (в межах справи про банкрутство боржника Дочірнього підприємства «Енвіжн-Холдинг»)

представники учасників справи:

позивача - арбітражного керуючого Іванченко А. В.,

відповідача 1 - Богушка О. В.,

відповідача 2 - Богушка О. В.,

відповідача 3 - не з'явився,

третьої особи 1 - не з'явився,

третьої особи 2 - Коваль Л. Л.,

третьої особи 3 - не з'явився,

боржника - Германа І. В.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

1. СУТЬ СПОРУ.

1.1. Позивач просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 24.03.2017 нерухомого майна: нежитлових приміщень офісу-магазину, загальною площею 328,7 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Оптимум-Фактор», та припинити право власності ОСОБА_1 на дане нерухоме майно; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 24.03.2017 нерухомого майна: приміщення квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 та ТОВ “Оптимум-Фактор», та припинити право власності ОСОБА_1 на дане нерухоме майно; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 24.03.2017 нерухомого майна: майнового комплексу (літ. Б, В), загальною площею 3310,10 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Оптимум-Фактор» та припинити право власності ОСОБА_3 на дане нерухоме майно; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 24.03.2017 нерухомого майна: нежитлових приміщень (в літ. А), підвалу та першого поверху, загальною площею 1302,6 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Оптимум-Фактор» та припинити право власності ОСОБА_3 на дане нерухоме майно.

2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ ГОПОДАРСЬКОГО СУДУ У СПРАВІ.

2.1. Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.02.2022 задоволено заяву позивача про забезпечення позову, заборонено органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зокрема, набуття, зміни, припинення речових прав на нерухоме майно (права власності, користування (оренди, найму), тощо), обтяжень речових прав на нерухоме майно (іпотеки, заборони відчуження тощо) щодо нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень офісу-магазину, загальною площею 328,7 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ; приміщення квартири АДРЕСА_4 ; нерухомого майна: майнового комплексу (літ. Б, В), загальною площею 3310,0 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; нежитлових приміщень (в літ. А) підвалу та 1-го поверху, загальною площею 1302,6 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 .

2.2. Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.06.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження по справі без призначення та визначення дати підготовчого засідання, встановлено відповідачам строк на подання відзивів на позовну заяву та встановлено позивачеві строк на подання відповідей на відзиви.

2.3. Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.07.2022 призначено підготовче засідання по справі на 03.08.2022. В підготовчому засіданні 03.08.2022 протокольною ухвалою оголошено перерву до 15.08.2022.

2.4. У підготовчому засіданні 15.08.2022 протокольною ухвалою в зв'язку з необхідністю вирішення поза межами судового засідання питання про залучення до участі у розгляді даної справи третіх особі, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, було відкладено підготовче засідання на 08.09.2022.

2.5. Ухвалою господарського суду Харківської області 15.08.2022 у задоволенні заяв відповідача 1 та відповідача 2 про залишення позову без розгляду відмовлено.

2.6. Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.08.2022 за власною ініціативою до участі у розгляді справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів залучено: Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія» (ПАТ «Укрінком») (код ЄДРПОУ 05839888, адреса: 93404, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вул. Сметаніна, буд. 3-А); Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» (код ЄДРПОУ 05839888, адреса: 04053, м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, буд.10-А) в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (ПАТ «Укрінбанк») (місцезнаходження уповноваженої особи та адреса для листування: вул. Січових Стрільців, 17, м. Київ, 04053).

2.7. Призначене на 08.09.2022 року судове засідання не відбулось у зв'язку з відпусткою судді, ухвалою господарського суду Харківської області від 16.09.2022 призначено підготовче судове засідання по справі на 05.10.2022.

2.8. Протокольною ухвалою суду від 05.10.2022 на підставі статті 55 Конституції та статті 177 ГПК України суд продовжив строк підготовчого провадження до 24.10.2022 та відклав підготовче засідання на 24.10.2022.

2.9. Протокольною ухвалою суду від 24.10.2022 на підставі статті 185 ГПК України суд закрив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду по суті на 09.11.2022 року.

2.10. В судовому засіданні 09.11.2022 суд перейшов до розгляду справи по суті та на підставі статті 216 ГПК України оголосив перерву до 30.11.2022. Призначене на 30.11.2022 року судове засідання не відбулось в зв'язку з відпусткою судді, ухвалою господарського суду Харківської області від 28.11.2022 призначено розгляд справи на 05 грудня 2022.

2.11. В призначеному на 05.12.2022 судовому засіданні на підставі статті 216 ГПК України судом була оголошена перерва до 14.12.2022.

2.12. В судовому засіданні 14.12.2022 взяли участь в режимі відеоконференції представник боржника, представник першого та другого відповідачів, а також представник другої третьої особи. Інші учасники справи своїх повноважних представників в судове засідання не направили, правом на участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції не скористались, про час та місце розгляду справи повідомлені шляхом направлення ухвали суду на адреси, зазначені в матеріалах справи, а також шляхом завчасного офіційного оприлюднення ухвали суду у відповідності до ст. 122 ГПК України в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а також шляхом направлення телефонограм. В судовому засіданні оголошено перерву в розгляді справи по суті до 26.12.2022.

2.13. Призначене на 26.12.2022 судове засідання ее відбулось в зв'язку з відпусткою судді, розгляд справи призначено на 01.02.2023.

2.14. В судовому засіданні 01.02.2023 суд оголосив перерву в розгляді справи по суті до 09.02.2023.

2.15. В судовому засіданні 09.02.2023 суд оголосив перерву в розгляді справи по суті на 17.02.2023 ( перерву оголошено для надання можливості учасникам справи надати пояснення з окремого питання, зокрема, щодо припинення речового права (закриття об'єкта нерухомого майна) ОСОБА_2 на нерухоме майно, що є предметом спору по справі - нежилого приміщення (літ. А), підвалу та першого поверху, загальною площею 1302,6 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ).

2.16. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.02.2023 суд повернувся до розгляду справи № 922/1134/17 (922/722/22) в підготовче провадження; клопотання (вх. № 3975/23 від 17.02.2023) про зупинення провадження у справі задоволено; зупинено провадження у справі № 922/1134/17 (922/722/22) до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 909/578/17; зобов'язано учасників справи повідомити господарський суд Харківської області про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.

2.17. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.09.2023 провадження у справі № 922/1134/17 (922/722/22) поновлено; призначено підготовче засідання по справі на 18.10.2023; запропоновано учасникам справи надати господарському суду до призначеного по справі судового засідання письмові пояснення: 1) щодо суті спору з врахуванням висновків, викладених в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 909/578/17; 2) щодо припинення речового права (закриття об'єкта нерухомого майна) ОСОБА_2 на нерухоме майно, що є предметом спору по справі - нежилого приміщення (літ. А), підвалу та першого поверху, загальною площею 1302,6 кв. м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд.1-3.

2.18. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.10.2023 клопотання арбітражного керуючого - ліквідатора ДП «Енвіжн-Холдинг» Нагорнєвої Тетяни Володимирівни, заявлене у додаткових поясненнях у справі (вх. № 27815/23 від 12.10.2023), та клопотання ДП «Енвіжн-Холдинг», заявлене у додаткових поясненнях (вх. № 27814/23 від 12.10.2023), про залучення третьої особи у справі задоволено; залучено ТОВ "ІНВЕСТИЦІЙНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ОБРІЙ" (код 39556547, адреса: місто Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, будинок 18, офіс 6/4) до участі у справі № 922/1134/17 (922/722/22) у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів; зобов'язано позивача, відповідачів та третіх осіб у справі направити копію заяв по суті справи залученій третій особі в 5-денний строк з дня проголошення ухвали суду і докази направлення надати господарському суду; встановлено залученій третій особі 5-ти денний строк для надання пояснень господарському суду з моменту отримання матеріалів від учасників справи; відкладено підготовче засідання по справі 01.11.2023.

2.19. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.11.2023 клопотання відповідача 1 (вх. № 29058/23 від 24.10.2023) про зупинення провадження у справі та клопотання відповідача 2 (вх. № 29059/23 від 24.10.2023) про зупинення провадження у справі задоволено; зупинено провадження у справі № 922/1134/17 (922/722/22) до розгляду і оприлюднення судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного суду судового рішення по справі № 913/266/20; зобов'язано учасників справи повідомити Господарський суд Харківської області про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.

2.20. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.03.2025 призначено розпорядче судове засідання у справі на 30.04.2025; зобов'язано ліквідатора ДП «Енвіжн-Холдинг», відповідачів та третіх осіб у справі надати господарському суду за три дні до призначеного судового засідання письмові пояснення щодо суті спору з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.10.2024 у справі № 913/266/20.

2.21. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.04.2025 провадження у справі № 922/1134/17 (922/722/22) поновлено; призначено підготовче судове засідання на 14.05.2025; повторно зобов'язано ліквідатора ДП «Енвіжн-Холдинг», третього відповідача та третіх осіб у справі надати господарському суду за три дні до призначеного судового засідання письмові пояснення по суті спору з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.10.2024 у справі № 913/266/20.

2.22. Протокольною ухвалою суду від 14.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/1134/17 (922/722/22) до судового розгляду по суті на 11.06.2025.

2.23. В судовому засіданні 11.06.2025 відкладено розгляд справи по суті на 06.08.2025. Ухвалою суду від 17.06.2025 враховуючи, що нез'явлення ліквідатора (позивача у справі) в судове засідання з розгляду справи по суті перешкоджає вирішенню спору господарським судом по суті заявлених вимог, викликано в судове засідання на 06.08.2025 ліквідатора ДП «Енвіжн-Холдинг» арбітражного керуючого Іванченко Анастасію Валеріївну.

2.24. Судове засідання, призначене на 06.08.2025, не відбулось в звязку з відрядженям судді та ухвалою суду від 11.08.2025 призначено судове засідання на 20.08.2025, викликано в судове засідання на 20.08.2025 ліквідатора ДП «Енвіжн-Холдинг» арбітражного керуючого Іванченко Анастасію Валеріївну.

2.25. Ухвалою суду від 26.08.2025 призначено розгляд справи по суті на 10.09.2025, викликано в судове засідання на 10.09.2025 ліквідатора ДП «Енвіжн-Холдинг» арбітражного керуючого Іванченко Анастасію Валеріївну.

2.26. Протокольною ухвалою суду від 10.09.2025 оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті на 01.10.2025.

2.27. Протокольною ухвалою суду від 01.10.2025 оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті на 15.10.2025.

2.28. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.10.2025 призначено розгляд справи на 20.10.2025 в звязку із тим, що 15.10.2025 в час призначеного по даній справі судового засідання по території України та, зокрема, в Харківській області, було оголошено сигнал повітряної тривоги у зв'язку з військовою агресією РФ та призначене на 15.10.2025 судове засідання по даній справі не проводилось.

2.29. В судовому засіданні 20.10.2025 суд після судових дебатів перейшов до стадії ухвалення судового рішення та повідомив, що враховуючи відпустку судді рішення буде проголошено в судовому засіданні 03.11.2025.

2.30. В судовому засіданні 03.11.2025 суд проголосив скорочене судове рішення.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА. ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ ПОЗИВАЧА.

3.1. Предметом даного позову є визнання недійсним договорів купівлі-продажу нерухомого майна: від 24.03.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Оптимум-Фактор», від 24.03.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Оптимум-Фактор», від 24.03.2017, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Оптимум-Фактор», від 24.03.2017, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Оптимум-Фактор», а також припинення права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на нерухоме майно, отримане за вказаними договорами купівлі-продажу.

3.2. Юридичними підставами позову є статті 203, 215 ЦК України, стаття 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

3.3. Фактичними підставами позову є:

- невідповідність процедури реорганізації банку (ПАТ «Укрінбанк») способам реорганізації банку, визначених статтею 26 Закону України «Про банки та банківську діяльність»;

- нікчемність договорів про відступлення права вимоги від 23.12.2016, укладених між ПАТ «Укрінком» та ТОВ «Оптимум Фактор» через вчинення правочину органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку із ринку та укладення їх без встановленого законом контролю за реорганізацією банку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- недійсність правочинів з купівлі-продажу нерухомого майна, укладених між ОСОБА_1 та ТОВ «Оптимум-Фактор», а також між ОСОБА_2 та ТОВ «Оптимум-Фактор»;

- відсутність підстав для застосування строків позовної давності для оскарження договорів купівлі-продажу нерухомого майна через бездіяльність попередніх арбітражних керуючих боржника, фактичне ухилення них від виконання покладених на них повноважень ліквідатора боржника та одночасним здійсненням призначеним ліквідатором боржника Нагорнєвою Т. В. всіх належних та необхідних дій при даних обставинах в межах справи про банкрутство боржника, направлених виключно на захист прав та інтересів кредиторів.

3.4. В обґрунтування заявленого позову позивач також посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справі № 925/698/16 від 10 грудня 2019 року, за якими встановлено, що належним суб'єктом, уповноваженим представляти банк у спірних правовідносинах після запровадження у банку тимчасової адміністрації, є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, відповідно до положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

3.5. Також зазначає, що ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «УКРІНКОМ», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку, відсутні юридичні підстави набуття ТОВ «Оптимум Фактор» права відповідної вимоги до ПАТ «ЕНВІЖН-УКРАЇНА» та ДП «ЕНВІЖН - ХОЛДИНГ», попри будь-які заявлені ТОВ «Оптимум Фактор» правовідносини факторингу між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ТОВ «Оптимум Фактор», оскільки відповідні правочини не відповідають частині першій статті 203 ЦК України та є нікчемними у силу частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 36 Закону про гарантування вкладів. Враховуючи нікчемність правочину з відступлення права вимоги на ТОВ «Оптимум- Фактор», останній не набув права вимоги за кредитними та іпотечними договорами, що в свою чергу свідчить про відсутність у ТОВ «Оптимум- Фактор» права іпотекодержателя, яке має похідний характер від основного зобов'язання. Отже, відсутність у ТОВ «Оптимум Фактор» прав іпотекодержателя за договорами іпотеки та кредитним договором, в зв'язку з нікчемністю правочинів про відступленню прав за ними, свідчить про незаконність застосування п. 6.4 відповідних договорів іпотеки та недійсності оспорюваних договорів купівлі продажу.

4. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ВІДПОВІДАЧІВ. ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ ВІДПОВІДАЧІВ.

4.1. Відповідач 1 та відповідач 2 проти задоволення позову заперечують та стверджують, що:

1) договір факторингу та договори відступлення права вимоги укладені між ПАТ «Укрінком» та ТОВ «Оптимум Фактор», є правомірними, чинними, не оскарженими та не визнані недійсними на підставі ст. 203, 215 Цивільного кодексу України у судовому порядку, а відтак всі права, набуті сторонами правочинів, повинні безперешкодно здійснюватися;

2) обов'язки, що виникли внаслідок укладення договорів, підлягають виконанню та прийматись як юридичний факт.

4.2. Мотивуючи заперечення проти позову відповідач 1 та відповідач 2 посилаються також на:

- постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.08.2019 у справі № 826/14033/17, в якій зазначено, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ПАТ «Український інноваційний банк» є однією і тією ж юридичною особою з урахуванням проведеної зміни найменування;

- постанову Верховного Суду Касаційного господарського суду від 25.11.2020 у справі № 922/2144/16 та постанову Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 21.07.2021 по справі № 922/2144/16, в яких зазначено, що відносно посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду № 925/698/16 від 10.12.2019 щодо нікчемності правочину, укладеного органом управління ПАТ «Укрінбанк» з посиланням на приписи частини 3 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не можуть прийматися до уваги як такі, що зроблені за встановлення інших обставин справи, ні ПАТ «Укрінком», ні ТОВ «Оптимуму Фактор» не були учасниками даної справи; крім того, зазначеною вище постановою, справу № 925/698/16 передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, що не означає вирішення спору, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з них;

- постанову Верховного Суду Касаційного господарського суду від 01.06.2022 у справі № 640/5446/19, в якій зазначено, що ПАТ «Український інноваційний банк» (скорочене найменування: ПАТ «Укрінбанк») 13.07.2016 було перейменовано на ПАТ «УКРІНКОМ», яке 28.03.2017 року було перейменовано на ПАТ «Українська інноваційна компанія» (скорочене найменування ПАТ «УКР/ІН/КОМ»), тобто ПАТ «Українська інноваційна компанія» є однією і тією ж юридичною особою з одним кодом ЄДРПОУ 05839888.

4.3. Крім, того відповідачі вказують, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, в зв'язку із чим відповідачами подані до суду заяви про застосування строку позовної давності (вважають, що строк позовної давності для оскарження договорів нерухомого майна сплив 24.03.2020 року).

4.4. Також в обґрунтування заперечень відповідачі зазначають про те, що 14.05.2018 господарський суд Харківської області у справі № 922/1134/17 в межах справи про банкрутство Дочірнього підприємства «Енвіжн-Холдінг» розглянув по суті подану розпорядником майна Звонарьовою Ю. В. заяву про скасування реєстраційних дій та витребування майна з чужого незаконного володіння та ухвалою відмовив у її задоволенні; постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2020 у зазначеній справі касаційну скаргу ліквідатора Дочірнього підприємства "Енвіжн-Холдінг" залишено без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 та ухвалу господарського суду Харківської області від 14.05.2018 у справі № 922/1134/17 залишено без змін.

4.5. Посилаючись на постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.10.2024 у справі № 913/266/20 також зазначають, що: 1) зміни до статуту товариства не є реорганізацією в розумінні банківського законодавства і не впливають на обсяг прав та обов'язків цієї юридичної особи, які виникли раніше у зв'язку із здійсненням нею банківської діяльності в межах своєї спеціальної правосуб'єктності як банківської установи, оскільки внаслідок цього не створився новий учасник правовідносин, а отже ПАТ "Укрінбанк" та ПАТ "Українська інноваційна компанія" є однією й тією ж юридичною особою, з одним й тим самим ідентифікаційним кодом 05839888 і єдиним обсягом прав та обов'язків; 2) зміна найменування банку без попереднього погодження НБУ чи зміна організаційно-правової форми без здійснення процедури реорганізації банку в установленому банківським законодавством порядку не допускаються, тому відповідні зміни до статуту самі по собі не могли бути підставою для втрати зазначеним товариством статусу банку; отже в зазначеному судовому рішенні Верховний суд прийшов до висновку, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» - це нова назва ПАТ «Український інноваційний банк», компанія має ідентифікаційний код 05839888, а отже такий самий обсяг прав та обов'язків як і ПАТ «Український інноваційний банк». Вважають доводи позивача, викладені у позовній заяві стосовно того що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не мала права передавати право вимоги за кредитним договором № 779 від 27.02.2012 року за договором факторингу на користь ТОВ «Оптимум Фактор», оскільки не набуло прав кредитора за договором, необґрунтованими та такими, що не відповідають законодавству України та актуальній судовій практиці, що склалась стосовно правового статусу ПАТ «Українська інноваційна компанія».

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ТРЕТІХ ОСІБ. ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ ТРЕТІХ ОСІБ.

5.1. Третя особа Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія» (ПАТ «Укрінком») в особі арбітражного керуючого (розпорядника майна) Дашко І. В. повідомила господарський суд про те, що ухвалою господарського суду Луганської області від 15.05.2020 відкрито провадження у справі № 913/266/20 про банкрутство ПАТ «Укрінком», введено мараторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Дашко І. В., провадження у справі про банкрутство в даний час триває; також зазначив, що керівник ПАТ «Укрінком» та виконавчі органи його управління виконують свої повноваження у повному обсязі, жодних документів стосовно фінансово-господарської діяльності та іншої діяльності ПАТ «Укрінком» розпоряднику майна не передавалось.

5.2. Третя особа Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" (ПАТ «Укрінбанк») проти позову заперечувала, позовні вимоги підтримувала з наступних мотивів:

- відсутні жодні правові підстави для тверджень про можливе правонаступництво прав та інтересів ПАТ «Укрінбанк» іншим господарським товариствам з врахуванням безпідставного і неправомірного переоформлення коду товариства за ЄДРПОУ, вважає що будь-які рішення і угоди органів управління банку, інших ніж органи ФГВФО, після введення в банку тимчасової адміністрації та процедури ліквідації, є нікчемними в силу частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки не відповідають частині першій статті 203 ЦК України.

5.3. В обґрунтування власної правової позиції посилається на справу № 925/698/16, по якій Великою палатою Верховного суду зроблені висновки про те, що:

- ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «УКРІНКОМ», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку, відсутні юридичні підстави набуття ТОВ «ФК «Інвест ресурс» (чи ТОВ «ФК «Афінаж») права відповідної вимоги до ПАТ «Юрія», попри будь-які заявлені ТОВ «ФК «Інвест ресурс» товариством правовідносини факторингу між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ТОВ «ФК «Інвест ресурс» (чи ТОВ «ФК «Афінаж»), оскільки відповідні правочини не відповідають частині першій статті 203 ЦК України та є нікчемними у силу частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 36 Закону про гарантування вкладів;

- у рамках цього спору Великій Палаті Верховного Суду необхідно вирішити, який суб'єкт є належним позивачем у справі, тобто якій особі належить право вимоги за кредитним договором від 05 лютого 2007 року та договором поруки № 2, за захистом якої звернувся позивач у судовій справі № 925/698/16. Відповідно до цього, враховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що таким суб'єктом був та залишається банківська установа - ПАТ «Український інноваційний банк», відповідне право якого не переходило ані до ПАТ «УКРІНКОМ»/ ПАТ «Українська інноваційна компанія», ані до ТОВ «ФК «Інвест ресурс»;

- стосовно належного суб'єкта, уповноваженого представляти банк у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що після запровадження Фондом у банку тимчасової адміністрації, повноважний суб'єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом відповідно до положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону про гарантування вкладів.

5.4.Також третя особа Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" вказує на те, що у постанові від 16.10.2024 у справі № 913/266/20 Касаційний господарський суд дійшов висновків, які наразі тлумачаться ПАТ "Українська інноваційна компанія" як підстави для фактичного правонаступництва ПАТ "Український інноваційний банк" у кредитних правовідносинах, що суперечить висновкам Великої палати Верховного суду, висловлених у Постанові від 10.12.2019 у справі № 925/698/16, та висновкам Об'єднаної палати КГС від 03.08.2018 у справі №910/8117/17, а отже, з огляду на ієрархію протилежних висновків суду касаційної інстанції, застосуванню до спірних правовідносин підлягають саме висновки Великої палати Верховного суду, висловлені у постанові від 10.12.2019 у справі № 925/698/16.

5.5. Третя особа ТОВ "ІНВЕСТИЦІЙНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ОБРІЙ" письмових пояснень по суті спору господарському суду не надала, про час та місце розгляду справи повідомлялась на адресу, визначену в ЄДРПОУ (код 39556547, адреса: місто Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, будинок 18, офіс 6/4), про причини неявки суд не повідомила, своїми процесуальними правами, визначеними ГПК України, під час розгляду справи не сокристалась.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

6. ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

6.1. 27.02.2012 між Публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк» (ПАТ «Укрінбанк», іпотекодержатель) та Дочірнім підприємством «Сітронікс інформаційні технології» (яке є Дочірнім підприємством «Енвіжн-Холдинг»), що є правонаступником усіх прав та обов'язків ДП «КМ Інвестиції Україна», (іпотекодавець), що виступає майновим поручителем за зобов'язаннями Приватного акціонерного товариства «Сітронікс інформаційні технології» (правонаступником якого є АТ «Енвіжн-Україна»), укладений іпотечний договір (іпотекодавець з метою забезпечення виконання передбачених кредитним договором зобов'язань передав в іпотеку наступне майно: нежитлові приміщення офісу-магазину, загальною площею 328,7 кв. м, які знаходяться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Мала Арнаутська (вулиця Воровського), буд. 84; приміщення квартири АДРЕСА_5 ; майновий комплекс (літ. Б, В), загальною площею 3310,10 кв. м, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. № 1-3, та належать іпотекодавцю на праві приватної власності).

6.2. 12.06.2015 між Публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк» (ПАТ «Укрінбанк», іпотекодержатель) та Дочірнім підприємством «Енвіжн-Холдинг», яке є правонаступником усіх прав та обов'язків ДП «КМ Інвестиції Україна», (іпотекодавець), яке виступає майновим поручителем за зобов'язаннями приватного акціонерного товариства «Енвіжн-Україна» (що є правонаступником усіх прав та обов'язків Приватного акціонерного товариства «Сітронікс інформаційні технології Україна») укладений іпотечний договір (предметом іпотеки за цим договором є нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення (в літ. А) підвалу та 1-го поверху, загальною площею 1302,6 кв. м, (згідно з витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер: 7698215 від 08.08.2013 та відповідно до довідки Київської міської державної адміністрації Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 24.03.2011 НЖ-2011 №4415) - 1295,1 кв. м (згідно з даними витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно від 15.09.2010 №27326960), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сірецька, будинок 1-3, які належать іпотекодавцю на праві приватної власності.

6.3. 13.12.2016 між Публічним акціонерним товариством «Укрінком» (клієнт) та ТОВ «Оптимум Фактор» (фактор) укладений договір факторингу №13/12/16, відповідно до якого фактор зобов'язується передати у розпорядження клієнта за вимогою, грошові кошти у розмірі суми фінансування, а клієнт відступає факторові своє право грошової вимоги до боржника.

6.4. 23.12.2016 між ПАТ «Укрінком» (первісний іпотекодержатель) та ТОВ «Оптимум Фактор» (новий іпотекодержатель) укладений договір про відступлення права вимоги (за іпотечним договором від 27.02.2012). 23.12.2016 між Публічним акціонерним товариством «Укрінком» (первісний іпотекодержатель) та ТОВ «Оптимум Фактор» (новий іпотекодержатель) укладений договір про відступлення права вимоги (за іпотечним договором від 12.06.2015).

6.5. 24.03.2017 ТОВ «Оптимум Фактор» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) на підставі іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. 27.02.2012 за реєстровим № 1022, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Укрінком» та Дочірнім підприємством «Сітронікс інформаційні технології» (іпотекодавець) та договору про відступлення права вимоги за цим договором, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Миргородською Н.Г. 23.12.2016 за реєстровим №1538, уклали два договори купівлі-продажу (згідно з якими продавець продає, а покупець приймає у власність нежитлові приміщення офісу-магазину, загальною площею 328,7 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , за 1337112,00 грн. (договір від 24.03.2017, зареєстрований у реєстрі за №558), та приміщення квартири АДРЕСА_5 , за 913185,00 грн. (договір від 24.03.2017, зареєстрований у реєстрі за № 559).

6.6. 24.03.2017 між ТОВ «Оптимум Фактор» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І.В. та зареєстрований у реєстрі за № 563, відповідно до якого продавець продає (передає у власність), а покупець купує (приймає у власність) майновий комплекс (літ. Б, В), загальною площею 3310,10 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , за 8415684,00 грн.

6.7. 24.03.2017 між ТОВ «Оптимум Фактор» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І.В. та зареєстрований у реєстрі за № 564, відповідно до якого продавець продає (передає у власність), а покупець купує (приймає у власність) нежиле приміщення (у літ. А), підвалу та першого поверху, загальною площею 1302,6 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , за 2781888,00 грн.

6.8. Як встановлено судом шляхом отртимання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, нежитлові примішення за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі укладеного договору між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптимум Фактор» та громадянкою України ОСОБА_1 , зареєстровані за ОСОБА_1 .

6.9. Як встановлено судом шляхом отртимання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, нежитлові примішення за адресою: АДРЕСА_6 , на підставі укладеного договору між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптимум Фактор» та громадянкою України ОСОБА_1 , зареєстровані за ОСОБА_1 .

6.10. Як встановлено судом шляхом отртимання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, нежитлові примішення за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі укладеного договору між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптимум Фактор» та громадянкою України ОСОБА_2 , зареєстровані за громадянкою України ОСОБА_2 .

6.11. Вказані обставини підтверджуються витягами з Єдиного державного реєстру речових прав (аркуш справи 158-168 десятого тому справи) та не заперечувались сторонами під час розглдяу справи господарським судом.

7. ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

7.1. З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:

- Чи відбулась передача прав та обов'язків (заміна кредитора) від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «УКРІНКОМ» з урахуванням реорганізаційний дій в зв'язку з відмовою ПАТ «Український інноваційний банк» від банківської діяльності?

- Чи є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб належним суб'єктом, уповноваженим представляти ПАТ «Український інноваційний банк» у спірних правовідносинах після запровадження у банку тимчасової адміністрації?

- Чи існують фактичні та правові підстави для набуття ТОВ «Оптимум Фактор» права відповідної вимоги до ПАТ «ЕНВІЖН-УКРАЇНА» та ДП «ЕНВІЖН - ХОЛДИНГ» в зв'язку з укладенням 23.12.2016 ПАТ «Укрінком» та ТОВ «Оптимум Фактор» договорів про відступлення права вимоги? Якщо ні, то чи свідчить це про нікчемність даних правочинів?

- Якщо договір про відступлення права вимоги є нікчемним, то чи є це підставою для визнання укладених в подальшому договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсним і для застосування наслідків недійсності правочинів?

- Чи свідчить зміст оспорюваних у справі договорів купівлі-продажу нерухомого майна про наявність у них ознак фраудаторних правочинів?

- Чи сплив строк позовної давності для оскарження договорів купівлі-продажу нерухомого майна у даній справі?

7.2. У відповідності до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно позивач має довести ствердну відповідь на ключові питання, а відповідачі - негативну.

8. ВИСНОВОК СУДУ ПРО ВІДСУТНІСТЬ ПІДСТАВ ДЛЯ ЗАМІНИ КРЕДИТОРА ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ БАНК» НА ПАТ «УКРІНКОМ».

8.1. На підставі постанови Правління Національного банку України від 24.12.2015 №934 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Укрінбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24.12.2015 № 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

8.2. Відповідно до постанови Правління НБУ від 22.03.2016 № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 22.03.2016 № 385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

8.3. Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Укрінбанк» з 23 березня 2016 року до 22.03.2018 року включно. Згідно ч. 1 ст. 36 закону Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

8.4. Відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку: припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.

8.5. На підставі пункту 2 частини п'ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п'ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 15 лютого 2018 року № 536 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» строком на один рік з 23 березня 2018 року до 22 березня 2019 року включно.

8.6. На підставі пункту 2 частини п'ятої статті 12, частини першої статті 35 та статті 38, частини п'ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 21 березня 2019 року № 622 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» строком на один рік з 23 березня 2019 року до 22 березня 2020 року включно.

8.7. З метою виконання всіх заходів, пов'язаних з ліквідацією ПАТ «Український Інноваційний Банк», передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та на підставі пункту 2 частини п'ятої статті 12, частини першої статті 35 та статті 38, частини п'ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 17 березня 2020 року № 616 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» на один рік з 23 березня 2020 року до 22 березня 2021 року включно.

8.8. З метою виконання всіх заходів, пов'язаних з ліквідацією ПАТ «Український Інноваційний Банк», передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №1485 від 10 серпня 2020 року «Про продовження процедури виведення ПАТ «Укрінбанк» з ринку і призначення уповноваженої особи».

8.9. Відповідно до зазначеного рішення продовжено процедуру виведення ПАТ «Укрінбанк» з ринку шляхом виконання заходів щодо управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів. Призначено уповноваженою особою Фонду стосовно продовження процедури виведення ПАТ «Укрінбанк» з ринку провідного професіонала з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Караченцева Артема Юрійовича.

8.10. Власниками/акціонерами ПАТ «УКРІНБАНК» подано низку позовів по оскарженню рішень НБУ та ФГВФО щодо введення в банку тимчаосовї адміністрації та його ліквідації.

8.11. Постановою Окружного адміністративного №суду міста Києва від 16.03.2016 у справі N 826/1162/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016, визнано незаконною та скасовано постанову правління Національного банку України від 24.12.2015 N 934 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» до категорії несплатоспроможних», визнано незаконним та скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 N 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Постановою Верховного Суду України від 24.10.2017 у справі N826/1162/16 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання протиправними постанови правління Національного банку України від 24.12.2015 N 934 i piшення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 N 239 відмовлено.

8.12. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2016 y справі N 826/5325/16, адміністративного суду від 13.07.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016, визнано протиправною та скасовано постанову правління Національного банку України від 22.03.2016 N 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Український інноваційний банк» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.03.2016 N 385 «Про початок процедури ліквідації публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» та делегування повноважень ліквідатора банку. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.02.2021 у справі N 826/5325/16 (адміністративне провадження N K/9901/20337/18) відмовлено у задоволенні заяви Національного банку України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016 у справі. Шостим апеляційним адміністративним судом призначено до розгляду апеляційну скаргу Національного банку України на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 про встановлення способу і порядку виконання судового рішення у справі N 826/5325/16. Ухвалою Верховного Суду від 07.09.2021 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національного банку України на ухвалу Окружного адміністративного суду

міста Києва від 19.04.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2021 у справі № 826/5325/16.

8.13. Постановою Окружного адміністративного суду міста Кисва від 14.12.2017 у справі N 826/14033/17, залишеною без змін постановами Київського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 та Верховного суду від 09.08.2019, адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА IННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» задоволено: визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 24 грудня 2015 року N 934 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії неплатоспроможних»; визнано протиправною та скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 грудня 2015 року N 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «УКРІНБАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». 13.03.2020 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб України звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з заявою про перегляд судового рішення N 826/14033/17. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2020, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2020, відмовлено у задоволенні заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28.01.2021 (адміністративне провадження N K/9901/32818/20) відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2020.

8.14. Внаслідок ухвалення судами вказаних рішень за ініціативою колишніх органів управління банку вчинено низку реєстраційних дій по зміні керівника, адреси, найменування юридичної особи. Змінено найменування ПАТ «УКРІНБАНК» на Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія», скорочена назва ПАТ «УКРІНКОМ».

8.15. 15.05.2020 Господарським судом Луганської області прийнято ухвалу у справі N 913/266/20, якою відкрито провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404, код ЄДРПОУ 05839888), провадження у справі триває.

8.16. Суд виходить з того, що банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України (частина перша статті 4 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

8.17. Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

8.18. Цим завданням кореспондує мета банківського нагляду, визначена у частині першій статті 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також мета банківського регулювання, визначена у частині першій статті 55 Закону України «Про національний банк України».

8.19. Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України (НБУ), спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких НБУ здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку (абзац четвертий статті 1 Закону України «Про національний банк України»).

8.20. Метою Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

8.21. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Фонд та НБУ співпрацюють з метою забезпечення стабільності банківської системи України і захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків.

8.22. З цією метою Фонд і НБУ укладають договір про співпрацю, який передбачає засади співробітництва цих установ у процесі регулювання і нагляду за діяльністю банків, застосування до них заходів впливу, інспекційних перевірок банків, здійснення заходів з виведення неплатоспроможних банків з ринку (частина перша статті 55 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

8.23. Тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду (частина перша статті 35 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

8.24. Особливості передачі активів і зобов'язань неплатоспроможного банку визначені статтею 40 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

8.25. У разі відповідності банку, який віднесений до категорії неплатоспроможних, критеріям, встановленим нормативно-правовими актами Фонду, виконавча дирекція Фонду затверджує план врегулювання, в якому зазначено, що найменш витратним способом виведення банку з ринку є ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому Законом про гарантування вкладів, та подає НБУ пропозицію щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації такого банку. У такому разі тимчасова адміністрація припиняється у день отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (згідно із частиною другою статті 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

8.26. Відшкодування вкладникам коштів за їх вкладами після прийняття рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку з підстав, передбачених частиною другою статті 77 (відкликання банківської ліцензії) Закону України «Про банки і банківську діяльність» закріплене статтею 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка також передбачає відповідне набуття Фондом статусу кредитора відповідного банку. Завершує Фонд відповідні виплати у день подання документів для внесення до Єдиного реєстру запису про ліквідацію банку як юридичної особи.

8.27. Не допускається втручання органів державної влади та інших державних органів чи їх посадових та службових осіб, будь-яких юридичних чи фізичних осіб у виконання функцій і повноважень Національного банку, Ради Національного банку, Правління Національного банку чи службовців Національного банку інакше, як в межах, визначених Конституцією України та Законом про НБУ (частина перша статті 53 Закону України «Про національний банк України»).

8.28. Цьому положенню кореспондує частина сьома статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» стосовно гарантій незалежності Фонду. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом.

8.29. Отже суд констатує, що оскільки ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «УКРІНКОМ», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку, відтак фактичні та юридичні підстави для заміни кредитора ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «Укрінком» відсутні.

9. ВИСНОВОК СУДУ ПРО ПОВНОВАЖНІСТЬ ФОНДУ ГУРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ДЛЯ ПРЕДСТАНВИЦТВА ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ БАНК» У СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ.

9.1. У постанові від 10.12.2019 у справі № 925/698/16 Великою палатою Верховного Суду викладено наступні правові висновки:

- зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційноправової форми, виключення з його назви слова «банк», виключення з видів його діяльності «діяльності комерційних банків» (КВЕД: 64.19) не є ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні статті 108 ЦК України (статті 87 Закону про акціонерні товариства), ані виділом в розумінні статті 109 ЦК України (статті 86 Закону про акціонерні товариства), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні статті 106 ЦК України (статей 83-85 Закону про акціонерні товариства).

- власники ПАТ «Український інноваційний банк», приймаючи рішення про відмову від «банківської діяльності», висловили своє бажання припинити таку діяльність, яка є складовою спеціальної правосуб'єктності банку як юридичної особи, але вони не звернулись до існуючої процедури ліквідації банку за їх рішенням, передбаченої статтею 78 Закону про банки, погодження якої з боку НБУ неможливе в силу чинності у відповідного банку статусу проблемного, що відповідає як статті 78 Закону про банки так і пункту 2.4 глави 2 розділу ІІІ Положення про заходи впливу;

- також відповідно до банківського законодавства реорганізація банку або його ліквідація за рішенням власників має відбуватись за погодження з НБУ. Відповідного погодження не встановлено. Разом з тим банківським законодавством, зокрема статтями 16 та 46 Закону про банки, також передбачено інформування та погодження з НБУ змін до статуту банку, а також їх реєстрацію тільки після погодження таких змін НБУ. Однак весь обсяг організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не погоджувався НБУ, попри те, що таке погодження є обов'язковим;

- банківське законодавство не передбачає правонаступництво у разі ліквідації банку. Крім того, з урахуванням частини шостої статті 77 Закону про банки, частини третьої статті 53 Закону про гарантування вкладів, пункту 3.1 глави 3 розділу ІІІ Положення про заходи впливу ліквідація банку ані за ініціативою НБУ, ані за ініціативою власників банку не може вважатись завершеною, оскільки не відповідає вимогам цих нормативних положень, що визначають момент закінчення ліквідації банку;

- правочину між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» щодо передачі прав та обов'язків банку не відбулось, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. Іншої передбаченої статтею 512 ЦК України зміни кредитора в особі ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») не доведено;

- реорганізація банку в іншу особу, або передача прав та обов'язків банку іншій особі за іншими правочинами, навіть зміна назви, якщо це тягне трансформацію носія таких прав та обов'язків, має проводитись у спосіб, який відповідає закону, а за наявності прогалин в законодавчому регулюванні загальним принципам законодавства, в першу чергу спеціального, яке регулює банківську діяльність як специфічний вид діяльності. Не можуть ставитись діями однієї особи під загрозу система банківського нагляду, встановлена банківським законодавством, та реалізація мети цього законодавства;

- виведення банку з ринку шляхом виключення слова «банк» з його назви та «банківської діяльності» з видів його діяльності законом не передбачено; попри те, що закон не містить прямої заборони вказаних рішень керівників банку як таких, здійснення цього без узгодження з НБУ не відповідає загальним принципам банківського законодавства;

- отже, перехід прав та обов'язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «УКРІНКОМ» та наступних осіб, які заявляли про своє отримання прав та обов'язків цього банку, не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своє діяльності «банківської діяльності» без дотримання вимог банківського законодавства; Організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не відповідають вимогам банківського законодавства;

- враховуючи те, що ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «УКРІНКОМ», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку, відсутні юридичні підстави набуття ТОВ «ФК «Інвест ресурс» (чи ТОВ «ФК «Афінаж») права відповідної вимоги до ПАТ «Юрія», попри будь-які заявлені ТОВ «ФК «Інвест ресурс» товариством правовідносини факторингу між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ТОВ «ФК «Інвест ресурс» (чи ТОВ «ФК «Афінаж»), оскільки відповідні правочини не відповідають частині першій статті 203 ЦК України та є нікчемними у силу частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 36 Закону про гарантування вкладів;

- водночас у рамках цього спору Великій Палаті Верховного Суду необхідно вирішити, який суб'єкт є належним позивачем у справі, тобто якій особі належить право вимоги за кредитним договором від 05 лютого 2007 року та договором поруки № 2, за захистом якої звернувся позивач у судовій справі № 925/698/16. Відповідно до цього, враховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що таким суб'єктом був та залишається банківська установа - ПАТ «Український інноваційний банк», відповідне право якого не переходило ані до ПАТ «УКРІНКОМ»/ ПАТ «Українська інноваційна компанія», ані до ТОВ «ФК «Інвест ресурс»;

- скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом;

- управління банком Фондом у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ».

9.2. Відповідно до частини 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

9.3. 23.05.2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13.05.2020 року №590-ІХ. Вказаним Законом внесено ряд змін до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

9.4. Так, відповідно до частин 1, 2 ст. 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду виключно з метою встановлення їх законності.

9.5. Оскарження рішень, визначених частиною першою цієї статті, не зупиняє виконання оскаржуваного рішення або дії. У відповідності до частин 4, 5, 6 ст. 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», розпочата процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку не може бути зупинена/припинена, у тому числі у разі визнання протиправними (незаконними) та скасування індивідуальних актів Національного банку України та/або Фонду, що були підставою для її початку.

9.6. Визнання протиправними (незаконними) та скасування рішень (індивідуальних актів), визначених частиною третьою цієї статті, не відновлює того становища банку, яке існувало до прийняття такого акта/ рішення, включаючи відновлення правового статусу цього банку та відновлення прав акціонерів на момент прийняття такого акта/рішення; не може бути підставою для визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення банку з ринку та ліквідації; не породжує будь-яких прав у осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого індивідуального акта/рішення, крім права на відшкодування завданої шкоди.

9.7. Частинами 2, 3 розділу II. Прикінцеві та перехідні положення Закону №590-ІХ встановлено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до дня набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

9.8. Фонду: здійснити (продовжити) процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, ліквідацію банків відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», підстави (індивідуальні акти) для початку тимчасової адміністрації, ліквідації яких було визнано протиправними (незаконними) та скасовано до дня набрання чинності цим Законом». Отже, виведення з ринку Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк», з огляду на вказані норми закону та правові висновки, а також на підставі відповідних рішень ФГВФО, продовжується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб шляхом призначення уповноваженої особи ФГВФО на продовження виведення ПАТ «Український інноваційний банк» з ринку.

9.9. Таким чином суд приходить до висновку про те, що належний суб'єкт, уповноважений представляти Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» у спірних правовідносинах після запровадження Фондом у банку тимчасової адміністрації, а також повноважний суб'єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

9.10. Отже суд враховує саме правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові по справі № 925/698/16 від 10 грудня 2019 року, які мають ключове та вирішальне значення при розгляді даного спору, які необхідно розглядати як вирішення виключної правової проблеми, дослідження якої має суттєве значення для розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема про обсяг прав та обов'язків ПАТ «Українська інноваційна компанія». Відтак при розгляді даного спору господарський суд керується приорітетністю правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові № 925/698/16 від 10 грудня 2019 року.

9.11. З тих самих підстав суд враховує також при розгляді даної справи, що окремою ухвалою від 10 грудня 2019 року по справі № 925/698/16 Велика Палата Верховного Суду за результатом аналізів справи та на підставі системного тлумачення положень банківського законодавства дійшла, зокрема, таких висновків: будь-які зміни до статуту банку, у тому числі щодо зміни його найменування, незалежно від перебування банку під наглядом Національного банку України чи в управлінні Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, можливі виключно після їх погодження Національним банком України. Припинення банком банківської діяльності можливе виключно у порядку, передбаченому Законом «Про банки і банківську діяльність» та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; Велика Палата Верховного Суду врахувала, що непоодинокі випадки здійснення реєстрації змін до статутів банків після скасування судами рішень про визнання банку неплатоспроможним і запровадження у банку тимчасової адміністрації, а також рішень про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і початок процедури ліквідації, призводить до зловживань у порядку ведення господарської діяльності таких банків та порушення порядку припинення банківської діяльності під контролем, встановленим системою гарантування вкладів фізичних осіб.

10. ВИСНОВОК СУДУ ПРО НІКЧЕМНІСТЬ ДОГОВОРІВ ПРО ВІДСТУПЛЕННЯ ПРАВА ВИМОГИ.

10.1. Згідно з положеннями частини другої та третьої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

10.2. Частиною першою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Згідно з частиною третьої цієї ж статті представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

10.3. Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

10.4. Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом (частини перша та четверта статті 104 ЦК України). Особливості ліквідації банків встановлюються Законом України «Про банки і банківську діяльність». Реорганізація банку - злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступникам (абзац сороковий частини першої статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

10.5. У разі реорганізації банку шляхом перетворення до таких правовідносин не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи. Під час проведення реорганізації банку шляхом перетворення кредитори не мають права вимагати від банку припинення чи дострокового виконання зобов'язання (частина третя статті 26 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

10.6. Власники банку мають право розпочати процедуру ліквідації банку за рішенням загальних зборів лише після надання на це згоди НБУ та за умови відкликання банківської ліцензії. Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством про ліквідацію юридичних осіб, у разі якщо НБУ після отримання рішення власників про ліквідацію банку не виявив ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного. В іншому випадку НБУ відмовляє в погодженні згідно з пунктом 2.4. глави 2 розділу III Положення про заходи впливу.

10.7. Якщо банк, який ліквідується за ініціативою власників, віднесено НБУ до категорії проблемних або неплатоспроможних, НБУ та Фонд вживають щодо нього заходи, передбачені Законом про банки та Законом про гарантування вкладів (згідно із статтею 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Правління банку зобов'язане протягом трьох робочих днів інформувати НБУ, зокрема про: про кандидатуру на призначення на посаду керівника банку, зміну юридичної адреси і місцезнаходження банку, наявність хоча б однієї з підстав для віднесення банку до категорії проблемних або неплатоспроможних або для відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку, припинення банківської діяльності (згідно із пунктами 1, 2, 5 та 6 частини першої статті 46 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

10.8. Банк подає документи для проведення державної реєстрації змін до статуту банку після їх погодження НБУ. Перелік документів та порядок погодження змін до статуту банку встановлюються НБУ. НБУ приймає рішення про погодження змін до статуту банку або про відмову в їх погодженні не пізніше місячного строку з дня подання повного пакета документів. НБУ в установленому ним порядку вносить відповідний запис до Державного реєстру банків після проведення державної реєстрації змін до установчих документів (частини четверта та шоста-восьма статті 16 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

10.9. Погодження змін, що вносяться до статутів банків, регулюються, зокрема главою 1 розділу VII Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, затвердженого постановою Правління НБУ від 08 вересня 2011 року № 306, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2011 року за №1203/19941.

10.10. Погодження призначення та визначення відповідності професійної придатності та ділової репутації керівників банку, керівника підрозділу внутрішнього аудиту (у разі їх зміни) регулюється главою 3 розділу VII Положення про ліцензування банків. Зокрема, відповідно до пункту 1.8 глави 1 розділу VII Положення про ліцензування банків банк у разі зміни свого найменування зобов'язаний у новій редакції статуту зробити запис про правонаступництво банку з новим найменуванням щодо передачі йому всього майна, прав і зобов'язань банку з попереднім найменуванням.

10.11. Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними (частина третя статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

10.12. Відповідно до змісту положень банківського законодавства лише реорганізація банку передбачає правонаступництво. Способи реорганізації банку передбачені статтею 26 Закону України «Про банки і банківську діяльність». До реорганізації не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи. Зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно- правової форми, виключення з його назви слова «банк», виключення з видів його діяльності «діяльності комерційних банків» (КВЕД: 64.19) не є ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні статті 108 ЦК України (статті 87 Закону України «Про акціонерні товариства»), ані виділом в розумінні статті 109 ЦК України (статті 86 Закону України «Про акціонерні товариства»), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні статті 106 ЦК України (статей 83-85 Закону України «Про акціонерні товариства»).

10.13. Отже, в результаті організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року нова банківська установа відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не утворилась.

10.14. Власники ПАТ «Український інноваційний банк», приймаючи рішення про відмову від «банківської діяльності», висловили своє бажання припинити таку діяльність, яка є складовою спеціальної правосуб'єктності банку як юридичної особи, але вони не звернулись до існуючої процедури ліквідації банку за їх рішенням, передбаченої статтею 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність», погодження якої з боку НБУ неможливе в силу чинності у відповідного банку статусу проблемного, що відповідає як статті 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність» так і пункту 2,4 глави 2 розділу III Положення про заходи впливу. Також відповідно до банківського законодавства реорганізація банку або його ліквідація за рішенням власників має відбуватись за погодження з НБУ. Відповідне погодження відсутнє.

10.15. Разом з тим банківським законодавством, зокрема статтями 16 та 46 Закону України «Про банки і банківську діяльність», також передбачено інформування та погодження з НБУ змін до статуту банку, а також їх реєстрацію тільки після погодження таких змін НБУ. Однак весь обсяг організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не погоджувався НБУ, попри те, що таке погодження є обов'язковим. Банківське законодавство не передбачає правонаступництво у разі ліквідації банку.

10.16. З урахуванням частини шостої статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частини третьої статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», пункту 3.1 глави 3 розділу III Положення про заходи впливу, ліквідація банку ані за ініціативою НБУ, ані за ініціативою власників банку не може вважатись завершеною, оскільки не відповідає вимогам цих нормативних положень, що визначають момент закінчення ліквідації банку.

10.17. Отже, незалежно від того чи проведена ліквідація банку чи ні, банк зобов'язаний узгоджувати внесення змін до свого статуту з НБУ відповідно до вимог банківського законодавства. Відповідна вимога є обов'язковою незалежно від чинності Постанови НБУ про неплатоспроможність банку, Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію, Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку, Рішення Фонду про ліквідацію банку.

10.18. Правочину між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» щодо передачі прав та обов'язків банку не відбулось, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. Іншої передбаченої статтею 512 ЦК України зміни кредитора в особі ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») не доведено.

10.19. Відповідно до банківського законодавства (частини 6 статті 38, частини першої та п'ятої статті 52 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») Фонд забезпечує вимоги кредиторів банку за рахунок реалізації вимог банку до боржників.

10.20. Реорганізація банку в іншу особу, або передача прав та обов'язків банку іншій особі за іншими правочинами, навіть зміна назви, якщо це тягне трансформацію носія таких прав та обов'язків, має проводитись у спосіб, який відповідає закону, а за наявності прогалин в законодавчому регулюванні загальним принципам законодавства, в першу чергу спеціального, яке регулює банківську діяльність як специфічний вид діяльності. Не можуть ставитись діями однієї особи під загрозу система банківського нагляду встановлена банківським законодавством, та реалізація мети цього законодавства. Виведення банку з ринку шляхом виключення слова «банк» з його назви та «банківської діяльності» з видів його діяльності законом не передбачено.

10.21. Враховуючи те, що ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «Українська інноваційна компанія», останнє не набуло прав банку.

10.22. Отже, перехід прав та обов'язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «УКРІНКОМ» та наступних осіб, які заявляли про своє отримання прав та обов'язків цього банку, не міг відбуватись без дотримання вимог банківського законодавства. Організаційні зміни банку не відповідають вимогам банківського законодавства.

10.23. Враховуючи те, що ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «УКРІНКОМ», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку, відсутні юридичні підстави набуття ТОВ «Оптимум Фактор» права відповідної вимоги до ПАТ «ЕНВІЖН-УКРАЇНА» та ДП «ЕНВІЖН - ХОЛДИНГ», оскільки відповідні правочини не відповідають частині першій статті 203 ЦК України та є нікчемними у силу частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 36 Закону про гарантування вкладів. Аналогічні висновки викладені в постановах Касаційного господарського суду Верховного Суду від 26.07.2022 у справі №913/266/20(914/2373/18), від 29.06.2022 у справах №913/266/20(711/10273/17), №913/266/20(915/1388/16).

10.24. Враховуючи нікчемність правочинів з відступлення права вимоги на ТОВ «Оптимум-Фактор», останній не набув права вимоги за кредитними та іпотечними договорами, що в свою чергу свідчить про відсутність у ТОВ «Оптимум-Фактор» права іпотекодержателя, яке має похідний характер від основного зобов'язання.

11. ВИСНОВОК СУДУ ПРО НАЯВНІСТЬ ОЗНАК ФРАУДАТОРНИХ ПРАВОЧИНІВ.

11.1. При розгляді спору по суті заявлених вимог суд виходить із імперативного припису чинного процесуального закону, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

11.2. При цьому під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

11.3. Предметом судового розгляду у цій справі є позов ліквідатора Дочірнього підприємства «Енвіжн-Холдинг» арбітражного керуючого в межах справи про банкрутство № 922/1134/17 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна та припинення права власності. Підставами для визнання недійсними договорів позивачем визначено положення статей 3, 13, 203, 215 Цивільного кодексу України.

11.4. Отже, зважаючи на зміст предмета судового розгляду, необхідним є вирішення питання правомірності заявлення позовних вимог про визнання оспорюваних правочинів недійсними з підстав, передбачених нормами ЦК України.

11.5. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, статтею 42 КУзПБ.

11.6. Відповідно до положень статек 14 та 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

11.7. Тобто, позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

11.8. Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

11.9 Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

11.10. Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

11.11. Верховний Суд неодноразово висловлювався, що обов'язок ліквідатора здійснити повноту дій, спрямованих на виявлення та повернення активів боржника (частина перша статті 65 КУзПБ), кореспондується з правовою презумпцією сумнівності правочинів при дослідженні угод боржника у справі про банкрутство (постанови Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17, від 19.07.2022 у справі № 904/6251/20 (904/316/21)).

11.12. Так, правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.

11.13. Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

11.14. Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.Цей термін походить від англ. «fraud» - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

11.15. Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

11.16. Межі є невід'ємною рисою будь-якого суб'єктивного права. Суб'єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

11.17. Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов'язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

11.18. За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб'єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб'єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом. Тобто уповноважена особа, маючи суб'єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово «зловживання» за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було. Семантичне тлумачення терміну «зловживання правом» призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб'єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

11.19. Відтак, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов'язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

11.20. У зв'язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

11.21. Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у присутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

11.22. Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України «Про виконавче провадження»).

11.23. Велика Палата Верховного Суду, кваліфікуючи правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробила такий правовий висновок:

«Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).

11.24. Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора. Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).

11.25. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку. Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

11.26. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

11.27. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

11.28. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

11.29. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною (така правова позиція викладена у постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

11.30. У цій справі предметом спірних договорів є продаж боржником нерухомого майна за наявності, за твердженням позивача, невиконаних боржником зобов'язань за іпотечним договором.

11.31. Водночас врегулювання платоспроможності боржника з точки зору банкрутства та можливості реалізації наявного у боржника нерухомого майна з метою задоволення вимог кредиторів підвищує рівень цінності нерухомості як активу для боржника у силу сталості ринку нерухомості та відносно повільного зносу нерухомості як активу. Такий підхід визначає необхідність прискіпливої уваги учасників провадження у справі про банкрутство та суду до реалізації боржником власної нерухомості з точки зору фраудаторності такого правочину.

11.32. Таким чином, визнання правочину фраудаторним у межах справи про банкрутство вимагає від суду дослідження питання впливу відчуження майна на можливість ймовірного задоволення вимог кредиторів у банкрутстві за рахунок відчуженого майна. При цьому обмін нерухомого майна, що належить боржникові і являє собою по суті спосіб забезпечення вимог кредиторів до такого боржника, у межах виконавчого провадження/процедур банкрутства на вимоги до третьої особи може мати місце.

11.33. Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. А основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління (стаття 133 ГК України).

11.34. Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов'язку перед кредитором. У зв'язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об'єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб'єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов'язання.

11.35. Таким чином, саме у сфері підприємницької діяльності допоки суд не встановив правомірного інтересу боржника при укладенні правочину, а також відсутність зв'язку між укладенням правочину та уникненням відповідальності перед кредиторами за виконання зобов'язань, не можна стверджувати про відсутність ознак фраудаторності договору.

11.36. Як вбачається з матеріалів прави, спірні правочини були укладені боржником у період існування невиконаних зобов'язань, які виникли на підставі іпотечного договору та які в подальшому стали підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Енвіжн-Холдинг».

11.37. Провадження у справі № 922/1134/17 про банкрутство Дочірнього підприємства «Енвіжн-Холдинг» порушено ухвалою господарського суду Харківської області від 20.04.2017 за загальною процедурою відповідно до статті 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Звонарьову Юлію В'ячеславівну.

11.38. При цьому оскаржувані договори купівлі-продажу нерухомого майна укладені 24.03.2017, тобто фактично за місяць до порушення провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Енвіжн-Холдинг».

11.39. Таким чином іпотечне майно, яке перебувало у власності ДП «Енвіжн-Холдинг», в порушення майнових інтересів боржника було перереєстровано на ТОВ «Оптимум-Фактор», а в подальшому перереєстровано на фізичних осіб, які є відповідачами по даній справі, відтак внаслідок зазначених дій ДП «Енвіжн-Холдинг» втратило нерухоме майно, за рахунок якого мало б відбутись задоволення вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі.

11.40. Отже суд приходить до переконливого висновку про те, що оспорювані договори були укладені в результаті недобросовісних дій боржника, на шкоду інтересам кредиторів з ознаками зловживання боржником правом власності.

11.41. Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верхового Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.10.2022 по справі № 904/624/19.

11.42. Також судом враховується, що однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відтак дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

11.43. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які формально не порушують конкретних імперативних норм, але є недобросовісними та по суті являють собою зловживання правом.

11.44. Згідно зі статтями 3, 13 ЦК України договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки штучно унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

11.45. Згідно з висновком об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеним у постанові від 07.12.2018 у справі №910/7547/17 вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

11.46. Такий підхід до подібних правочинів вчинених на шкоду стягувачів є усталеною практикою Верховного суду (див. постанову від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, від 19.05.2021 у справі №693/624/19, від 26.05.2021 №727/2525/20, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19), від 22.09.2022 №905/858/15, від 06.10.2022 №902/1023/19 (902/163/22).

11.47. З урахуванням встановлених судом обставин справи, суд приходить до висновку про те, що укладені відповідачами договори слід кваліфікувати саме, як фраудаторні правочини, оскільки останні вчинені боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредиторами, за відсутності можливості погашення таких вимог. Враховуючи викладене, а також враховуючи відсутність у боржника інших активів в розмірі достатньому для задоволення законних вимог кредиторів, суд прийшов до висновку про те, що спірні договори є фраудаторним і їх укладення порушує права та охоронювані законом інтереси як безпосередньо боржника, так і кредиторів. При цьому наслідком визнання договорів фраудаторними є їх недійсність.

12. ВИСНОВОК СУДУ ПРО НЕДІЙСНІСТЬ ДОГОВОРІВ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ НЕРУХОВОГО МАЙНА ТА ЗАСТОСУВАННЯ НАСЛІДКІВ НЕДІЙСНОСТІ ПРАВОЧИНІВ.

12.1. Частинами 1, 2 ст. 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України.

12.2. Отже, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (аналогічний висновок викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18).

12.3. Слід зазначити, що при розгляді спорів в порядку ст. 42 КУзПБ належить брати до уваги, що дії боржника, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03.03.2020 у справі № 910/1405/14).

12.4. Відповідно до частин першої, п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

12.5. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

12.6. Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння підстав визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16.

12.7. Договір, який укладений з метою уникнути виконання зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним і бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора (позиція Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19).

12.8. З урахуванням викладеного визнання договорів фраудаторними з наведених вище підстав та встановлення факту порушення оспорюваними договорами прав та охоронюваних законом інтересів боржника та кредиторів тягне за собою визнання договорів недійсними на підставі частин першої, п'ятої статті 203, статті 215 ЦК України.

12.9. Відповідно до стаття 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

12.10. З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що визнання договорів фраудаторними правочинами, визнання договорів недійсними означає наявність підстав для застосування наслідків недійсності правочину, а тому позовні вимоги про припинення права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на нерухоме майно також є законними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

12.11. При цьому судом відхиляються посилання відповідачів на презумпцію правомірності договору про відступлення права вимоги до ТОВ «Оптимум Фактор», укладеного 23.12.2016 між ПАТ «Укрінком» та ТОВ «Оптимум Фактор», як підстави для відмови у позові, оскільки, як зазначено вище, зазначений договір про відступлення права вимоги, є нікчемним в силу статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а безпосереднім предметом позову є визнання недійсним договорів купівлі-продажу, що досліджується у сукупності в розрізі обставин, як тих, що передували укладенню спірних договорів купівлі-продажу, так і тих, що відбулися пізніше. Відтак посилання щодо неможливості визнання недійсним договорів купівлі-продажу лише з мотиву того, що договір про відступлення права вимоги не визнаний судами недійсним, не відповідає діючому законодавству.

12.12. Також суд критично ставиться до припущень відповідачів щодо преюдиційності фактів, встановленими рішеннями по іншим справам, зокрема, у справах № 826/14033/17, № 922/2144/16, № 640/5446/19.

12.13. В силу статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.

12.14. Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 75 ГПК України).

12.15. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 236 ГПК України).

12.16. Європейський суд з прав людини в рішенні від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» вказав, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який зокрема передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Аналогічна позиція ЄСПЛ закріплена ним також і в інших рішеннях (у справі «Салов проти України» від 06.09.2005, у справі «Брумареску проти Румунії» від 28.10.1999 та ін.).

12.17. Верховний Суд (Касаційний господарський суд) у постанові від 24.05.2018 (п.п.3444) у справі №922/2391/16 розтлумачив норми процесуального закону стосовно преюдиції. Відзначаючи преюдиціальні факти серед підстав звільнення від обов'язку доказування, він вказав на те, що преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу. Суд у цій постанові наголосив на тому, що суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом того самого питання між тими самими сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють дотриманню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з погляду процесуальної економії.

12.18. Велика Палата Верховного Суду вказуючи на відмінність фактів встановлених рішенням суду від їх правової оцінки вказала, що преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що відображено у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (пункт 32 постанови від 03.07.2018 р. у справі № 917/1345/17). Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин (постанова ВГСУ від 22.02.2017 справа № 927/788/16).

12.19. Відтак, зміст положень частин четвертої, сьомої статті 75 ГПК України та з урахуванням наведених позицій Верховного Суду преюдиціальними є обставини (явища, дії, події, факти), які відповідають таким умовам: 1) вони безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом; 2) вони відображені у мотивувальній частині судового рішення; 3) їм надана правова оцінка судом, а також 4) такі обставини не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

12.20. З врахуванням вищевказаних обстави суд дійшов висновку про те, що зазначені обставини по іншим судовим справам, на які посилаються відповідачі, не є преюдиційними для даної конкретної господарської справи із визначеним предметом спору та суб'єктним складом учасників, відтак є лише оцінкою іншим судом певних обставин, в зв'язку із чим такі посилання відповідачів щодо преюдиційності обставин у інших судових справах № 826/14033/17, № 922/2144/16, № 640/5446/19 відхиляє як такі, що позбавлені фактичного та юридичного мотивування, а також які спростовуються вищевказаними приписами чинного законодавства.

13. ВИСНОВОК СУДУ ПРО ЗВЕРНЕННЯ ПОЗИВАЧА З ПОЗОВОМ У МЕЖАХ СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ.

13.1. У заявах про застосування строку позовної давності відповідач 1 та відповідач 2 посилаються на те, що строк позовної давності для оскарження договорів купівлі-продажу нерухомого майна по даній справі сплив 24.03.2020, оскільки строк позовної давності для вимог про визнання договору недійсним починається з моменту укладення спірного договору, тобто з 24.03.2017.

13.2. Суд не погоджується з цими запереченнями відповідача з огляду на наступне.

13.3. Так, дійсно згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а за приписами статті 257 вказаного кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

13.4. Водночас, згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19) строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 нього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

13.5. Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 №211 (з наступними змінами) установлено на всій території України карантин з 12 березня 2020 року.

13.6. Враховуючи вищевикладене, в суду відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності, оскільки строк позовної давності щодо вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна продовжився на підставі наведених вище правових норм і тому станом на даний час його не пропущено.

13.7. Європейський суд з прав людини також неодноразово наголошував, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення у справах "Фінікарідов проти Кіпру", "Іліан проти Туреччини" та ін.).

13.8. Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі 922/1467/19 зазначив, що за змістом статті 267 ЦК України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі можна дійти до висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим. При цьому, очевидно, підкреслює Верховний Суд, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

13.9. Так само і в даному випадку обставини справи, а саме факт відкриття 13 липня 2017 року Подільським районним судом м. Києва провадження у справі № 758/8111/17 за позовною заявою Дочірнього Підприємства «Енвінж-Холдинг» до товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимум-Фактор» та фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання дій незаконними та визнання недійсними договорів купівлі-продажу, розгляд якої завершився лише у вересні 2022; тривалий розгляд позову в межах справи про банкрутство боржника у справі № 922/1134/17 за позовом розпорядника майна про скасування реєстраційних дій та витребування майна з чужого незаконного володіння; безпосередня тривала бездіяльність арбітражних керуючих Прохорова В. С. та Звонарьової Ю. В., які фактично ухилялись від виконання покладених на них повноважень ліквідатора боржника в частині захисту прав боржника та кредиторів, дають підстави для висновку про те, що у позивача у даній справі дійсно відсутні підстави вважати, що його позовні вимоги заявлені з порушенням процесуальних норм.

13.10. При цьому суд звертає особливу увагу на те, що представник відповідачів звертався до господарського суду із заявою про залишення позову по даній справі без розгляду з посиланням на те, що Подільським районним судом м. Києва розглядається справа № 758/8111/17, яка є ідентичною по заявленим вимогам із даною справою № 922/1134/17 (922/722/22), тобто фактично сам визнав відсутність пропущення строку позовної давності позивачем для звернення до суду за захистом свого порушеного права, які спричинені укладенням оскарженими договорами купівлі-продажу нерухомого майна.

13.11. Таким чином, заяви відповідачів про застосування строків позовної давності щодо вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна не підлягають задоволенню, оскільки позов ліквідатора заявлений виключно з метою захисту прав кредиторів та боржника у справі про банкрутство Дочірнього Підприємства «Енвінж-Холдинг», а також задля недопущення порушення права особи на доступ до правосуддя, визначених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що повністю кореспондується із основними конституційними засадами судочинства, з принципами верховенства права, справедливості, добросовісності і розумності.

13.12. Відтак суд констатує, що причини подання позову лише в лютому 2022 по даній справі пов'язані з обставинами, що залежать не тільки і не стільки від позивача, а й з обставинами, котрі знаходяться по за межами його контролю, а отже позивач звернувся до господарського суду із позовом по даній справі про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна у межах строків позовної давності.

14. ВИСНОВОК СУДУ ЩОДО ОБРАНОГО ПОЗИВАЧЕМ СПОСОБУ ЗАХИСТУ ПОРУШЕНОГО ПРАВА.

14.1 Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

14.2. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Відповідно до абзацу другого пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

14.3. Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

14.4. Згідно зі статтею 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

14.5. Згідно з ч.4 ст.11 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року.

14.6. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

14.7. Саме «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату у простіший спосіб; і винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації або які вимагають подальших звернень особи, чиї права порушені, до суду або до інших державних органів, не відповідає нормам Конвенції.

14.8. Європейський суд з прав людини у рішенні від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пункти 28 - 36, Series A N 18) 13 січня 2011 року (остаточне) у справі «Чуйкіна проти України» нагадав, що стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», а тому застосування ефективного способу захисту порушеного права, як обов'язок держави покладається на суд, а не на особу, яка звернулась до суду з позовом.

14.9. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні ст. 6, 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, що не відповідає згадуваній нормі Конвенції.

14.10. Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9).

14.11. Способи захисту є передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права або охоронюваного законом інтересу. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності суду по захисту прав.

14.12. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

14.13. Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

14.14. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

14.15. В абз.16 п. 4.10 постанови ВС № 920/842/19 від 23.12.2021 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд неодноразово звертали увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

14.16. За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

14.17. Відповідно до пунктів 1, 2, частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

14.18. Оскільки рішення суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу має наслідком припинення речових прав, тому з метою реального захисту та відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів боржника та кредиторів, з огляду на триваюче існування спору сторін, а також враховуючи наявні попередні судові спори щодо спірного нерухомого майна, з метою ефективного захисту порушених прав, суд дійшов висновку про доцільність за фактичних обставин справи припинити право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на нерухоме майно, яке отримано ними за оспорюваними договорами купівлі-продажу нерухомого майна.

14.19. Суд констатує, що позовна вимога про припинення права власності є ефективним способом правового захисту в даних конкретних обставинах господарської справи, не суперечить приписам ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а відтак є такою, що підлягає задоволенню судом.

14.20. Також судом при визначенні вірності обраного позивачем способу захисту порушених прав враховується, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.05.2018 у справі 922/1134/17 було відмовлено у задоволенні заяви розпорядника майна про скасування реєстраційних дій та витребування майна (яке є предметом спору по даній справі) з чужого незаконного володіння в зв'язку із відсутністю підстав для витребування майна, які передбачені ст. 388 ЦК України.

15. ВИСНОВОК СУДУ СТОСОВНО САНКЦІЙ, ВВЕДЕНИХ ВІДНОСНО БОРЖНИКА РІШЕННЯМ РАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ УКРАЇНИ.

15.1. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про санкції» з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

15.2. Одним з видів санкцій згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про санкції» є - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном.

15.3. Відповідно до частини 3 статті 5 Закону України «Про санкції» рішення щодо застосування санкцій приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію Указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання.

15.4. Додатком № 2 до Рішення Ради Національної безпеки та оборони України від 28 квітня 2017 року, яке введено в дію Указом Президента України від 15 травня 2017 року № 133/2017 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», терміном на три роки застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) (п. 298) до ДП «Енвіжн-Холдинг» (ЄДРПОУ 25412078, м. Харків, вул. Космічна, 21-А), зокрема: 1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) обмеження торговельних операцій; 3) запобігання виведенню капіталів за межі України; 4) зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; 5) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; 6) обмеження або припинення надання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування; 7) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом; 8) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; 9) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; 10) заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності.

15.5. Вищевказані санкції у вигляді тимчасового обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном відносно боржника введені в зв'язку із тим, що єдиним учасником (власником) ДП «Енвіжн-Холдинг» є ТОВ «МОНЕКО» (100 % частки в статутному капіталі належить громадянину РФ ОСОБА_4 ).

15.6. Суд зазначає, що положеннями частини сьомої статті 41 Конституції України визначено, що використання власності не може завдавати шкоди, зокрема, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

15.7. Пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року допускає реалізацію державою права вводити в дію відповідні закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Зазначене відповідає вищевказаному припису Конституції України.

15.8. Втручання у право мирного володіння майном має легітимну мету забезпечити контроль за власністю особи, яка може нести потенційну загрозу національним інтересам України. Вказаний контроль є необхідним для ефективного реагування держави на загрози її безпеці, що підтверджує, зокрема, преамбула Закону України «Про санкції». Зазначена мета відповідає пункту 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

15.9. Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законом і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка його зазнала. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між передбачуваною метою та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

15.10. Таким чином втручання у право мирного володіння майном позивача не позбавляє власника права власності, а лише тимчасово - на чітко визначений строк - обмежує можливість реалізації цього права в Україні, таке втручання є пропорційним легітимній меті та не становитиме надмірного тягаря для власника.

15.11. ВІдтак рішення щодо майна в цій частині має виключно превентивний характер, забороняючи небажаній особі розміщувати власність на території України та користуватися нею, що дозволило б такій особі впливати на внутрішні справи суверенної держави навіть за своєї фізичної відсутності.

15.12. Зазначене дає підстави суду стверджувати про те, що запроваджені відносно боржника санкцій жодним чином не змінюють правовий режим власності майна ДП «Енвіжн-Холдинг» та не є перешкодою для розгляду господарським судом даного спору, адже наслідком розгляду даного спору в межах справи про банкрутство боржника ДП «Енвіжн-Холдинг» є виключно захист майнових інтересів боржника та кредиторів, тобто в даному випадку судове рішення сприяє досягненню виключно легітимної мети - повернення майна в ліквідаційну масу боржника, за рахунок якого реально можливо виконати грошові зобов'язання боржника перед кредиторами, як це прямо визначено нормами КзПБ. При цьому суд зауважує, що строк застосування санкцій стосовно ДП «Енвіжн-Холдинг» закінчився 21.05.2024 згідно Державного реєстру санкцій.

16. ЩОДО ІЄРАРХІЇ ПРАВОВИХ ВИСНОВКІВ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

16.1. Як свідчать матерали справи, сторони по даній справі в обгрунтування своїх вимог та заперечень посилаються на правові висновки Верховного Суду, які є суперечливими (протилежними) за своїм змістом.

16.2. Зокрема, позивач в обргунтування заявленого позовову посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16, відповідно до яких:

«Отже, перехід прав та обов'язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «УКРІНКОМ» та наступних осіб, які заявляли про своє отримання прав та обов'язків цього банку, не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своє діяльності «банківської діяльності» без дотримання вимог банківського законодавства. Організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не відповідають вимогам банківського законодавства.

Враховуючи те, що ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «УКРІНКОМ», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку, відсутні юридичні підстави набуття ТОВ «ФК «Інвест ресурс» (чи ТОВ «ФК «Афінаж») права відповідної вимоги до ПАТ «Юрія», попри будь-які заявлені ТОВ «ФК «Інвест ресурс» товариством правовідносини факторингу між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ТОВ «ФК «Інвест ресурс» (чи ТОВ «ФК «Афінаж»), оскільки відповідні правочини не відповідають частині першій статті 203 ЦК України та є нікчемними у силу частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 36 Закону про гарантування вкладів.

Стосовно належного суб'єкта, уповноваженого представляти банк у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що після запровадження Фондом у банку тимчасової адміністрації, повноважний суб'єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом відповідно до положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону про гарантування вкладів.

Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом».

16.3. Водночас відповідачі, заперечуючи проти позову, посилаються на висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.06.2022 у справі № 640/5446/19 та Верховного суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.10.2024 у справі № 913/266/20, відповідно до яких:

«ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ БАНК» (скорочене найменування - ПАТ «УКРІНБАНК») 13.07.2016 було перейменовано на ПАТ «УКРІНКОМ», яке 28.03.2017 року було перейменовано на ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» (скорочене найменування ПАТ «УКР/ІН/КОМ»), тобто ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» є однією і тією ж юридичною особою з одним кодом ЄДРПОУ 05839888.

Такі зміни до статуту товариства не є реорганізацією в розумінні банківського законодавства і не впливають на обсяг прав та обов'язків цієї юридичної особи, які виникли раніше у зв'язку із здійсненням нею банківської діяльності в межах своєї спеціальної правосуб'єктності як банківської установи, оскільки внаслідок цього не створився новий учасник правовідносин, а отже ПАТ «Укрінбанк» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» є однією й тією ж юридичною особою, з одним й тим самим ідентифікаційним кодом 05839888 і єдиним обсягом прав та обов'язків.

Водночас судова палата вкотре наголошує, що зміна найменування банку без попереднього погодження НБУ чи зміна організаційно-правової форми без здійснення процедури реорганізації банку в установленому банківським законодавством порядку не допускаються, тому відповідні зміни до статуту самі по собі не могли бути підставою для втрати зазначеним товариством статусу банку».

16.4. Оскільки висновки Верховного суду є обовязковими для всіх субєктів владних повноважень в силу вимог процесуального закону, суд вирішуючи спір по даній справі досліджує питання ієрархії протилежних правових висновків касаційної інстанції.

16.5. Правовий висновок Верховного Суду - це не весь текст постанови, а лише її ключова частина, де сформульовано позицію щодо застосування конкретної норми права в подібних правовідносинах, і цей висновок є обов'язковим для всіх суб'єктів владних пов'язань. Цей висновок є частиною постанови, ухваленої за результатами касаційного розгляду справи, і спрямований на забезпечення стабільності та єдності судової практики.

16.6. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

16.7. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив частини четвертої статті 403 ЦПК України, якою передбачено таку підставу передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні ВП ВС, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини. На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року по справі №154/3029/14-ц.

16.8 Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

16.9. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

16.10. 17 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 932/9029/23, провадження № 61-16072 св 23 (ЄДРСРУ № 116388652) досліджував питання щодо ієрархії протилежних правових висновків суду касаційної інстанції.

16.11. Верховний Суд звертає увагу, що цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками Об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (постанови Верховного Суду: від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20, провадження № 61-9003св21).

16.12. Тобто правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного, мають перевагу над висновками колегії суддів, тому саме вони підлягають застосуванню. Указане узгоджується з правовими висновками, викладеними в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 09 серпня 2019 року у справі № 910/12968/17 (провадження № 12-120гс19) та в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 квітня 2021 року у справі № 910/11131/19 (пункт 9.27).

16.13. Враховуючи, що позиція позивача підтверджена висновком (правовою позицією) Великої Палати Верховного суду, водночас заперечення відповідачів обґрунтовуються посиланнями на постанови Верхового суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, Верховного суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, суд приходить до винсовку про те, що в силу ієрархії висновків Верховного суду, застосуванню підлягає саме висновок (правова позиція) Великої палати Верховного суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16, відповідно до якої оскільки ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «УКРІНКОМ», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку, відсутні юридичні підстави набуття ТОВ «Оптимум Фактор» права відповідної вимоги до ПАТ «ЕНВІЖН-УКРАЇНА» та ДП «ЕНВІЖН - ХОЛДИНГ», оскільки відповідні правочини не відповідають частині першій статті 203 ЦК України та є нікчемними у силу частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 36 Закону про гарантування вкладів.

17. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТОМ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ГОСПОДАРСЬКИМ СУДОМ.

17.1. Беручи до уваги, що:

- ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «УКРІНКОМ», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку, відсутні юридичні підстави набуття ТОВ «Оптимум Фактор» права відповідної вимоги до ПАТ «ЕНВІЖН-УКРАЇНА» та ДП «ЕНВІЖН - ХОЛДИНГ», оскільки відповідні правочини не відповідають частині першій статті 203 ЦК України та є нікчемними у силу частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 36 Закону про гарантування вкладів,

- іпотечне майно, яке перебувало у власності ДП «Енвіжн-Холдинг», в порушення майнових інтересів боржника було перереєстровано на ТОВ «Оптимум-Фактор», а в подальшому перереєстровано на фізичних осіб, які є відповідачами по даній справі, відтак внаслідок зазначених дій ДП «Енвіжн-Холдинг» втратило нерухоме майно, за рахунок якого мало б відбутись задоволення вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі, тобто оспорювані договори були укладені в результаті недобросовісних дій боржника, на шкоду інтересам кредиторів з ознаками зловживання боржником правом власності,

- укладені відповідачами договори слід кваліфікувати саме, як фраудаторні правочини, оскільки останні вчинені боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредиторами, за відсутності можливості погашення таких вимог, а враховуючи відсутність у боржника інших активів в розмірі достатньому для задоволення законних вимог кредиторів, відтак спірні договори є фраудаторним і їх укладення порушує права та охоронювані законом інтереси як безпосередньо боржника, так і кредиторів, наслідком визнання договорів фраудаторними є їх недійсність,

- визнання договорів фраудаторними правочинами, визнання договорів недійсними свідчить про наявність підстав для застосування наслідків недійсності правочину,

- позивач звернувся до господарського суду із позовом по даній справі про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна у межах строків позовної давності,

- рішення суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу має наслідком припинення речових прав, тому з метою реального захисту та відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів боржника та кредиторів, з огляду на триваюче існування спору сторін, а також враховуючи наявні попередні судові спори щодо спірного нерухомого майна, з метою ефективного захисту порушених прав вимоги про визнання недійсним договорів купівлі-продажу та припинення права власності є ефективним способом правового захисту в даних конкретних обставинах господарської справи, не суперечить приписам ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»,

суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.03.2017 нерухомого майна - нежитлових приміщень офісу-магазину, загальною площею 328,7 кв. м, які знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, буд. 84, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптимум Фактор» та громадянкою України ОСОБА_1 та припинення права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення офісу-магазину, загальною площею 328,7 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.03.2017 нерухомого майна - приміщення квартири АДРЕСА_2 , та припинення права власності на нерухоме майно - приміщення квартири АДРЕСА_2 , визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.03.2017 нерухомого майна - майнового комплексу (літ. Б, В), загальною площею 3310,10 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , та припинення права власності на нерухоме майно - майновий комплекс (літ. Б, В), загальною площею 3310,10 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , в звязку із чим позов задовольняє в цій частині.

17.2. Відносно вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.03.2017 нерухомого майна - нежитлових приміщень (в літ. А), підвалу та першого поверху, загальною площею 1302,6 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Оптимум-Фактор» та припинення права власності ОСОБА_3 на дане нерухоме майно суд зазначає наступне.

17.2.1. Як свідчать матеріали справи, 21.05.2020 р. в межах виконавчого провадження здійснено відчуження майна (нерухомого майна - нежилого приміщення (в літ. А), підвалу та першого поверху, загальною площею 1302,6 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ) з публічних торгів на користь ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія Обрій», та на підставі висновку № 1/26/05 від 26.05.2020 року ТОВ "Бюро технічної інвентаризації" щодо технічної можливості об'єднання об'єктів нерухомого майна, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д. М. було прийнято рішення про закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на об'єкт за номером 128250180000.

17.2.2. Таким чином нерухоме майно (нежилого приміщення (в літ. А), підвалу та першого поверху, загальною площею 1302,6 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ), яке є предметом спору по даній справі, було відчужено Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТИЦІЙНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ОБРІЙ" та в подальшому об'єкт нерухомого майна за номером 128250180000 перестав існувати через закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

17.2.3. Суд зазначє про те, що частина 2 ст. 16 ЦК України, визначає, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

17.2.4. Верховний Суд вже неодноразово наголошував на тому, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57. постанови від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. висновки у пунктах 72. - 76. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018р. у справі № 488/5027/14-ц).

17.2.5. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

17.2.6. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

17.2.7. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

17.2.8. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з погляду зору ст. 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996р. у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

17.2.9. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Проте засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75. рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005р.).

17.2.10. Водночас, ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

17.2.11. Отже, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

17.2.12. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що зазвичай, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункти 5.5., 5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018р. у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019р. у справі №310/11024/15-ц).

17.2.13. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібну правову позицію сформульовано, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018р. у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019р. у справі №48/340, від 22 жовтня 2019р. у справі № 923/876/16.

17.2.14. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020р. у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021р. у справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021р. у справі № 910/2861/18.

17.2.15. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52. постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021р. у справі № 925/642/19, пункт 99. постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021р. у справі № 910/10011/19).

17.2.16. За наведених обставин справи та приписів вказаних норм права суд діійшов до висновку про те, що позов в частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.03.2017 нерухомого майна - нежитлових приміщень (в літ. А), підвалу та першого поверху, загальною площею 1302,6 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Оптимум-Фактор» та припинення права власності ОСОБА_3 на дане нерухоме майно задоволенню не підлягає, оскільки за обставин відчуження Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТИЦІЙНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ОБРІЙ" вказаного нерухомого майна та закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, внаслідок чого об'єкт нерухомого майна за номером 128250180000 перестав існувати, обраний позивачем спосіб захисту прав не є ефективним, не є належним в розумінни вимог чинного законодавства оскільки не буде мати наслідком поновлення прав позивача, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

7.3. Вищевказані обстаивни є підставою для часткового задовоелння заявлених позовних вимог.

18. СУДОВІ ВИТРАТИ.

18.1. Частиною четвертою статті 129 ГПК України визначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задовоених позовних вимог, в зв'язку із чим витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви по даній справі покладаються пропорційно задоволеним судом позовним вимогам на відповідачів.

19. На підставі викладеного та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 24.03.2017 нерухомого майна - нежитлових приміщень офісу-магазину, загальною площею 328,7 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптимум Фактор» та громадянкою України ОСОБА_1 та припинити право власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення офісу-магазину, загальною площею 328,7 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 24.03.2017 нерухомого майна - приміщення квартири АДРЕСА_2 , укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптимум Фактор» та громадянкою України ОСОБА_1 та припинити право власності на нерухоме майно - приміщення квартири АДРЕСА_2 .

4. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 24.03.2017 нерухомого майна - майнового комплексу (літ. Б, В), загальною площею 3310,10 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптимум Фактор» та громадянкою України ОСОБА_2 та припинити право власності на нерухоме майно - майновий комплекс (літ. Б, В), загальною площею 3310,10 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

5. В решті позову відмовити.

6. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Дочірнього підприємства «Енвіжн-Холдинг» (вул. Космічна, буд. 21-А, м. Харків, 61145, ЄДРПОУ 25412078) 7 029,50 гривень витрат по сплаті судового збору.

7. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Дочірнього підприємства «Енвіжн-Холдинг» (вул. Космічна, буд. 21-А, м. Харків, 61145, ЄДРПОУ 25412078) 2 067,5 гривень витрат по сплаті судового збору.

8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимум-Фактор» (вул. Городецького, буд. 11, офіс 27, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 37194782) на користь Дочірнього підприємства «Енвіжн-Холдинг» (вул. Космічна, буд. 21-А, м. Харків, 61145, ЄДРПОУ 25412078) 7 029,50 гривень витрат по сплаті судового збору.

9. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.11.2025.

Суддя Н.А. Новікова

Попередній документ

131723430

Наступний документ

131723432

Інформація про рішення:

№ рішення:	131723431
№ справи:	922/1134/17
Дата рішення:	03.11.2025
Дата публікації:	13.11.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Харківської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:; майнові спори, стороною в яких є боржник

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (20.10.2025)
Дата надходження:	21.02.2022
Предмет позову:	визнання недійсними договорів

Розклад засідань:

Минулі засідання (73)

26.11.2025 07:31	Господарський суд Харківської області
26.11.2025 07:31	Господарський суд Харківської області
26.11.2025 07:31	Господарський суд Харківської області
26.11.2025 07:31	Господарський суд Харківської області
26.11.2025 07:31	Господарський суд Харківської області
26.11.2025 07:31	Господарський суд Харківської області
26.11.2025 07:31	Господарський суд Харківської області
26.11.2025 07:31	Господарський суд Харківської області
26.11.2025 07:31	Господарський суд Харківської області
30.01.2020 10:30	Касаційний господарський суд
06.02.2020 16:30	Касаційний господарський суд
27.02.2020 09:45	Касаційний господарський суд
26.05.2020 10:45	Господарський суд Харківської області
25.06.2020 10:40	Господарський суд Харківської області
17.08.2020 11:00	Господарський суд Харківської області
27.08.2020 10:40	Господарський суд Харківської області
17.09.2020 12:30	Східний апеляційний господарський суд
02.11.2020 11:00	Господарський суд Харківської області
25.11.2020 11:20	Господарський суд Харківської області
10.12.2020 10:30	Касаційний господарський суд
18.01.2021 11:00	Господарський суд Харківської області
26.01.2021 10:45	Касаційний господарський суд
09.02.2021 14:30	Касаційний господарський суд
12.05.2021 11:30	Господарський суд Харківської області
12.07.2021 11:00	Господарський суд Харківської області
13.09.2021 11:00	Господарський суд Харківської області
13.12.2021 11:30	Господарський суд Харківської області
24.01.2022 11:00	Господарський суд Харківської області
28.02.2022 11:00	Господарський суд Харківської області
15.08.2022 10:30	Господарський суд Харківської області
06.09.2022 10:00	Східний апеляційний господарський суд
07.09.2022 10:45	Господарський суд Харківської області
08.09.2022 14:00	Господарський суд Харківської області
05.10.2022 14:00	Господарський суд Харківської області
09.11.2022 10:30	Господарський суд Харківської області
09.11.2022 14:00	Господарський суд Харківської області
23.11.2022 16:00	Східний апеляційний господарський суд
30.11.2022 10:30	Господарський суд Харківської області
05.12.2022 10:00	Господарський суд Харківської області
14.12.2022 14:30	Господарський суд Харківської області
26.12.2022 12:00	Господарський суд Харківської області
17.01.2023 11:00	Східний апеляційний господарський суд
01.02.2023 14:30	Господарський суд Харківської області
06.02.2023 12:00	Господарський суд Харківської області
09.02.2023 12:45	Східний апеляційний господарський суд
09.02.2023 14:30	Господарський суд Харківської області
17.02.2023 12:00	Господарський суд Харківської області
15.03.2023 11:00	Господарський суд Харківської області
10.05.2023 10:45	Господарський суд Харківської області
06.09.2023 10:00	Господарський суд Харківської області
18.10.2023 10:30	Господарський суд Харківської області
01.11.2023 10:30	Господарський суд Харківської області
13.12.2023 10:00	Господарський суд Харківської області
03.04.2024 10:00	Господарський суд Харківської області
22.04.2024 14:30	Господарський суд Харківської області
08.05.2024 13:00	Господарський суд Харківської області
07.08.2024 11:00	Господарський суд Харківської області
06.11.2024 10:00	Господарський суд Харківської області
27.11.2024 11:30	Господарський суд Харківської області
04.12.2024 13:15	Господарський суд Харківської області
26.03.2025 10:00	Господарський суд Харківської області
30.04.2025 09:30	Господарський суд Харківської області
14.05.2025 10:30	Господарський суд Харківської області
11.06.2025 10:00	Господарський суд Харківської області
11.06.2025 12:30	Господарський суд Харківської області
06.08.2025 14:00	Господарський суд Харківської області
20.08.2025 12:00	Господарський суд Харківської області
10.09.2025 11:00	Господарський суд Харківської області
10.09.2025 13:00	Господарський суд Харківської області
01.10.2025 11:30	Господарський суд Харківської області
15.10.2025 13:30	Господарський суд Харківської області
20.10.2025 11:30	Господарський суд Харківської області
03.11.2025 15:30	Господарський суд Харківської області