23 жовтня 2025 року м. ТернопільСправа № 921/477/25
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Боровця Я.Я.
за участю секретаря судового засідання Шевчук К.О.
Розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Охорона Девелопмент", вул. Анни Ахматової, 13-Д, офіс 27, м. Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільхлібпром", вул.С.Будного, 3, м. Тернопіль
про стягнення заборгованості в сумі 257 560,00 грн.
У судове засідання учасники судового процесу не з"явилися.
Судові процедури.
Судом роз'яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах справи згідно до вимог ГПК України.
Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 ГПК України.
Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.
Суть справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Охорона Девелопмент" звернулося до Господарського суду Тернопільської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільхлібпром" про стягнення заборгованості в сумі 257 560,00 грн.
Відкриття провадження у справі.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2025, для розгляду справи №921/477/25 визначено суддю Боровця Я.Я.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 11.08.2025 відкрито провадження у справі №921/477/25 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 09.09.2025. Витребувано у позивача докази про надання послуг за період січень - квітень місяці 2025 року.
Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Розгляд справи по суті.
У судовому засіданні - 09.09.2025 розпочато розгляд справи по суті.
Протокольною ухвалою від 09.09.2025 судове засідання відкладено на 23.09.2025.
Ухвалою суду від 09.09.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Охорона Девелопмент" про витребування доказів, задоволено. Витребувано у Головного управління Державної податкової інспекції у Тернопільській області відомості стосовно відображення/невідображення ТОВ "Тернопільхлібпром" в податковій звітності по ПДВ за червень 2025 р., зокрема в додатку №1 до податкової декларації з ПДВ, операції з придбання у ТОВ "Охорона Девелопмент" послуг загальною вартістю 96 000,00 грн в тому числі ПДВ в сумі 16 000,00 грн.
Головне управління Державної податкової інспекції у Тернопільській області, на виконання вимог ухвали суду від 09.09.2025, надіслало до суду відповідь №19383/6/19-00-04-01-03 від 18.09.2025 (вх. № 6691 від 22.09.2025), долучивши при цьому витяг з додатка №1 до податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2025 року поданої ТОВ "Тернопільхлібпром".
Ухвалою суду від 23.09.2025 судове засідання відкладено на 09.10.2025 з підстав, викладених в ній.
Протокольною ухвалою від 09.10.2025 судове засідання відкладено на 16.10.2025.
Згідно частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
При розгляді справи по суті, суд з'ясував обставини справи, дослідив докази у справі.
У судовому засіданні 16.10.2025 суд перейшов до стадії ухвалення рішення та оголосив перерву до 23.10.2025.
23.10.2025 оголошено скорочене рішення, відповідно до вимог статті 240 ГПК України.
Інші процесуальні дії.
Ухвалами суду від 28.08.2025 та від 25.09.2025 заяви представника позивача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, задоволено.
Аргументи сторін.
Правова позиція позивача.
В обґрунтування позову позивач посилається на обставину порушення відповідачем умов Договору про надання охоронних послуг №1 від 01.06.2024 в частині здійснення несвоєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг з охорони майна відповідача.
У судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просить суд задоволити.
Заперечення відповідача.
Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив. Однак, 09.10.2025 надіслав до суду клопотання про відкладення судового засідання для надання можливості укладення між сторонами мирової угоди (вх. № 7120).
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи, положення статті 13 ГПК України, якою в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, беручи до уваги, що явка представника відповідача не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ГПК України, та те, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами на подання відзиву, суд дійшов висновку, що у матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті.
Крім того, судом враховано, що у відповідності до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Отже, сторони не позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду щодо даної справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Фактичні обставини, встановлені судом.
01 червня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Охорона Девелопмент" (як, Охороною) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тернопільхлібпром" (як, Замовником) укладено Договір про надання охоронних послуг №1, відповідно до умов якого Замовник передає, а Охорона приймає під охорону об"єкт - офісні приміщення, цехи по виробництву продукції, матеріальні цінності та інше майно, що знаходиться за адресою 46027, м.Тернопіль, вул. С.Будного, 3. Вид охорони визначається як інспекторсько-сторожова служба охорони (п.1.1 Договору).
Згідно пункту 1.2. Договору охорона здійснюється 3 (трьома) цілодобовими постами.
Пунктом 3.1. Договору визначено, що щомісячна вартість послуг по даному Договору становить 96 000,00 грн з урахуванням ПДВ, вартість одного поста становить 32 200,00 грн з урахуванням ПДВ.
При прийнятті товарно-матеріальних цінностей Замовника під охорону, Охорона бере на себе зобов"язання чітко дотримуватись інструкції по охороні, внутрішніх наказів підприємства та чинного законодавства України (п.1.4. Договору).
Відповідно до п.1.5. Договору охорона об"єкта здійснюється у дні та години, вказані у дислокації (Додаток №1), що є невід"ємною частиною даного Договору, та згідно регламенту несення служби. Система охорони об"єкта та дислокації постів визначається Охороною та узгоджується із Замовником.
Пунктом 3.1. Договору передбачено обов"язки Охорони, зокрема Охорона зобов"язується прийняти об"єкт під охорону згідно з інструкцією по охороні об"єкту, внутрішніми наказами підприємства та нормами діючого законодавства України.
Умовами договору, зокрема п.7.1., п.7.2., сторони домовилися, що за надані послуги Замовник сплачує Охороні щомісячно суму оплати Договору, обумовлену сторонами (п.1.3. Договору). Оплата послуг Охорони здійснюється щомісячно до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим , за безготівковим розрахунковим або продукцією по договірній ціні, але не вище ринкової ціни, на підставі Договору. В разі прострочення розрахунку після 05 (п"ятого) числа Замовник зобов"язаний сплатити 10 % від загальної вартості послуг за 1 день.
Послуга, передбачена цим Договором, вважається наданою якісно і в повному обсязі, якщо протягом місяця, у якому вона надавалась, від Замовника не надходило письмових претензій (п.7.3. Договору).
Акт про надання охоронних послуг підписується Замовником в останній день місяця (п.7.4. Договору).
Даний Договір набирає чинності з моменту підписання акту прийому - передачі та діє до 31 грудня 2024 року (п.9.1. Договору).
Також, між сторонами складено та підписано Додаток №1 - Дислокація об"єкту , що передається та охороняється службою охорони ТОВ "Охорона Девелопмент", в якому визначено найменування об"єкту - ТОВ "Тернопільхлібпром", адреса об"єкту - 46027, м. Тернопіль, вул. С.Бандери, 3, найменування поста - КПП (1-ий пост), КТП (2-ий пост) та СГП (3-ий пост).
Крім того, 01.06.2024 між сторонами складено та підписано Додаток №2 - Акт прийому - передачі об"єкта під охорону до Договору про надання охоронних послуг, відповідно до якого Замовник передав, а Охорона прийняв під охорону товарно-матеріальні цінності, що є власністю Замовника. Охорона ТМЦ здійснюється цілодобовими постами згідно Додатку №1 до Договору.
Договір та Додатки №1 та №2 підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.
На виконання своїх договірних зобов'язань, позивач надав, а відповідач отримав послуги на суму 226 360,00 грн, про що свідчить Акти надання послуг №2 від 31.01.2025, №6 від 28.02.2025, №10 від 31.03.2025, №14 від 30.04.2025 та Акт звірки взаємних розрахунків за період січень - квітень 2025 року, які підписані повноважними представниками сторін без зауважень та претензій.
Також, у період з 01.05.2025 по 30.06.2025 фактом надання позивачем та отримання послуг відповідачем свідчать Акти надання послуг № 18 від 31 травня 2025 року на суму 96 000,00 грн та №21 від 30 червня 2025 року на суму 96 000,00 грн.
Відповідно до податкового законодавства позивачем сформовано податкові накладні.
Однак, відповідач свої договірні зобов"язання щодо оплати за отримані послуги виконав лише частково у розмірі 180 000,00 грн, про що свідчать платіжні інструкції №11577 від 09.05.2025, №255 від 11.05.2025, №11600 від 15.05.2025, №277 від 20.05.2025, №6592 від 26.05.2025, №11661 від 27.05.2025, №6608 від 30.05.2025, №11691 від 03.06.2025, №322 від 04.06.2025, №330 від 07.06.2025, №11723 від 10.06.2025, №11754 від 18.06.2025, №6632 від 24.06.2025, №400 від 27.06.2025, №11855 від 11.07.2025, №11865 від 15.07.2025.
Як стверджує позивач, відповідач порушив умови договору щодо строків оплати послуг, у зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 238 360,00 грн (на момент звернення з даним позовом до суду).
Позивачем, у зв"язку з порушенням строків оплати, нараховано відповідачу, 10% у розмірі 19 200,00 грн, на підставі п. 7.2. Договору.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв"язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.
Визначаючи правову природу спірних правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані з укладенням Договору про надання охоронних послуг №1 від 01.06.2024, який за правовою природою є договором надання послуг та які підпадають під правове регулювання глави 63 Цивільного кодексу України.
Суд врахував, що з 28.08.2025 втратив чинність Господарський кодекс України, згідно ст. 17 Закону України № 4196-IX "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб", який визначає правові та організаційні засади діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб, але на час звернення позивача з позовом 05 серпня 2025 році, був чинний.
Норми права, застосовані при вирішенні спору та мотиви, з яких виходив суд при ухваленні рішення.
Всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Тобто, право на судовий захист у суб'єкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).
У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Господарського кодексу України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).
Договір виконує функцію безпосередньої правостворюючої підстави виникнення зобов'язання. Це означає, що права та обов'язки сторін, які становлять зміст зобов'язання, виникають із самого договору і не потребують інших факторів.
У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки.
Здійснення правочину законодавчо може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.
Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.
Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків, передбачено статтею 205 Цивільного кодексу України.
Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).
Взаємовідносини сторін виникли на підставі Договору про надання охоронних послуг №1 від 01.06.2024, який за правовою природою є договором надання послуг.
Зазначений правочин підписаний повноважними представниками сторін, не має ознак договору недійсність якого прямо встановлена законом. Відомості про визнання його недійсним у суду відсутні.
Вказаний договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору про надання охоронних послуг, строк дії договору, умови надання послуг/отримання, факт виконання, загальна вартість наданих послуг, настання строку їх оплати та наявність часткової чи повної оплати.
Правова природа цих зобов'язань - що виникають з надання/споживання послуг, зумовлює врахування (при вирішенні питання/спору щодо виникнення обов'язку їх оплати, розміру та вартості для їх оплати) загальних положень Закону щодо надання/споживання/підстав для оплати послуг та відповідних особливостей, що регламентовані, зокрема положеннями статей 901, 903 ЦК України
Загальні правила надання послуг визначені, зокрема, Цивільним кодексом України, статтею 901 якого передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
При цьому загальне правило статті 903 ЦК України передбачає оплатність послуги за договором про надання послуги, якщо договором передбачено надання послуг за плату, у зв'язку з чим правила та вимоги щодо оплатності послуг застосовуються у разі їх надання. Тоді як за відсутності факту та доказів надання відповідних послуг надавач послуг позбавлений права та підстав вимагати їх оплати від отримувача послуг.
Водночас положення статей 901, 903 ЦК України, що презюмують виникнення правовідносин щодо надання послуг за договором, не виключають застосування до цих правовідносин у передбачених Законом випадках положень частини третьої статті 11 ЦК України, за якими цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Встановлені обставини у даній справі, свідчать, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі Договору про надання охоронних послуг №1 від 01.06.2024, за умовами якого Замовник передає, а Охорона приймає під охорону об"єкт - офісні приміщення, цехи по виробництву продукції, матеріальні цінності та інше майно, що знаходиться за адресою 46027, м.Тернопіль, вул. С.Будного, 3. Вид охорони визначається як інспекторсько-сторожова служба охорони (п.1.1 Договору).
Згідно пункту 1.2. Договору охорона здійснюється 3 (трьома) цілодобовими постами.
При прийнятті товарно-матеріальних цінностей Замовника під охорону, Охорона бере на себе зобов"язання чітко дотримуватись інструкції по охороні, внутрішніх наказів підприємства та чинного законодавства України (п.1.4. Договору).
Відповідно до п.1.5. Договору охорона об"єкта здійснюється у дні та години, вказані у дислокації (Додаток №1), що є невід"ємною частиною даного Договору, та згідно регламенту несення служби. Система охорони об"єкта та дислокації постів визначається Охороною та узгоджується із Замовником.
Пунктом 3.1. Договору передбачено обов"язки Охорони, зокрема Охорона зобов"язується прийняти об"єкт під охорону згідно з інструкцією по охороні об"єкту, внутрішніми наказами підприємства та нормами діючого законодавства України.
Акт про надання охоронних послуг підписується Замовником в останній день місяця (п.7.4. Договору).
Також, між сторонами складено та підписано Додаток №1 - Дислокація об"єкту , що передається та охороняється службою охорони ТОВ "Охорона Девелопмент", в якому визначено найменування об"єкту - ТОВ "Тернопільхлібпром", адреса об"єкту - 46027, м. Тернопіль, вул. С.Бандери, 3, найменування поста - КПП (1-ий пост), КТП (2-ий пост) та СГП (3-ий пост).
Фактом виконання умов Договору надання позивачем та отримання відповідачем охоронних послуг підтверджується Актом від 01.06.2024 прийому - передачі об"єкта під охорону до Договору про надання охоронних послуг (Додаток №2), відповідно до якого Замовник передав, а Охорона прийняв під охорону товарно-матеріальні цінності, що є власністю Замовника. Охорона ТМЦ здійснюється цілодобовими постами згідно Додатку №1 до Договору.
Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем надано, а відповідачем отримано послуги на суму 226 360,00, що підтверджується Актами надання послуг №2 від 31.01.2025, №6 від 28.02.2025, №10 від 31.03.2025, №14 від 30.04.2025 та Актом звірки взаємних розрахунків за період січень - квітень місяці 2025 року, які підписані повноважними представниками сторін без зауважень та претензій.
Також, у період з 01.05.2025 по 30.06.2025 фактом надання позивачем та отримання послуг відповідачем підтверджується Актами надання послуг № 18 від 31 травня 2025 року на суму 96 000,00 грн та №21 від 30 червня 2025 року на суму 96 000,00 грн.
Відповідно до податкового законодавства позивачем сформовано податкові накладні (містяться в матеріалах справи).
Слід зазначити, що Головне управління Державної податкової інспекції у Тернопільській області, на виконання вимог ухвали суду від 09.09.2025, надіслало до суду відповідь №19383/6/19-00-04-01-03 від 18.09.2025 (вх. № 6691 від 22.09.2025), долучивши при цьому витяг з додатка №1 до податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2025 року поданої ТОВ "Тернопільхлібпром".
Згідно інформації слідує, що відповідачем відображено операції з придбання товарів / послуг в ТОВ "Охорона Девелопмент" на суму 96 000,00 грн.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 Цивільного кодексу України ).
Пунктом 3.1. Договору визначено, що щомісячна вартість послуг по даному Договору становить 96 000,00 грн з урахуванням ПДВ, вартість одного поста становить 32 000,00 грн з урахуванням ПДВ.
Умовами договору, зокрема п.7.1. сторони домовилися, що за надані послуги Замовник сплачує Охороні щомісячно суму оплати Договору, обумовлену сторонами (п.1.3. Договору). Оплата послуг Охорони здійснюється щомісячно до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, за безготівковим розрахунковим або продукцією по договірній ціні, але не вище ринкової ціни, на підставі Договору.
Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Так, відповідач свої договірні зобов'язання щодо оплати за отримані послуги виконав частково у розмірі 180 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №11577 від 09.05.2025, №255 від 11.05.2025, №11600 від 15.05.2025, №277 від 20.05.2025, №6592 від 26.05.2025, №11661 від 27.05.2025, №6608 від 30.05.2025, №11691 від 03.06.2025, №322 від 04.06.2025, №330 від 07.06.2025, №11723 від 10.06.2025, №11754 від 18.06.2025, №6632 від 24.06.2025, №400 від 27.06.2025, №11855 від 11.07.2025, №11865 від 15.07.2025 (містяться в матеріалах справи).
Отже, основний борг відповідача перед позивачем станом на дату прийняття рішення становить 238 360,00 грн.
Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202 - 205 ГК України, ст.ст. 599 - 601,604 - 609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином, спір між сторонами виник внаслідок неналежного виконання відповідачем, своїх договірних зобов'язань в частині несвоєчасної оплати за отримані послуги.
Водночас у матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано суду доказів щодо повної оплати суми заборгованості за надані послуги у заявленому до стягнення розмірі.
Пунктом 7.3 Договору передбачено, послуга, передбачена цим Договором, вважається наданою якісно і в повному обсязі, якщо протягом місяця, у якому вона надавалась, від Замовника не надходило письмових претензій.
У даному контексті суд звертає увагу на те, що факт підписання відповідачем означених актів без будь-яких зауважень дозволяє дійти до висновку, що надані позивачем послуги на вказану суму є прийнятими відповідачем.
Отже, у відповідача виник обов'язок щодо оплати наданих послуг.
Крім того, саме акт наданих послуг є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції, та, відповідно, є підставою для здійснення розрахунків за фактично надані послуги.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.05.2018 у справі №914/1556/17.
Слід зазначити, що Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.01.2022 у справі №927/738/19.
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 238 360,00 грн, який неоплачений станом на день розгляду спору, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та неспростовані відповідачем.
Як визначено статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Укладаючи Договір, сторони погодили всі його істотні умови, зокрема і обсяг відповідальності.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
В силу вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина 2 статті 549 ЦК України).
Неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (стаття 217 Господарського кодексу України).
Отже, за змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу ч.1 ст.230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст.231 ГК України.
Крім того, із системного аналізу наведених норм права вбачається, що неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим, пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Умовами договору, зокрема п.7.2., сторони домовилися, що в разі прострочення розрахунку після 05 (п"ятого) числа Замовник зобов"язаний сплатити 10 % від загальної вартості послуг за 1 день.
Суд дослідивши п.7.2. Договору та розрахунок здійснений позивачем на підставі зазначеного пункту, дійшов висновку, що позивачем нараховано штраф у розмірі 10%.
Тобто, сторонами погоджено розмір, підстави та строк нарахування штрафу за прострочення виконання грошових зобов'язань.
Підставами для нарахування штрафу є порушення Покупцем умов договору в частині порядку оплати за наданні послуги.
Розрахунок штрафу, який здійснений позивачем, перевірено судом та встановлено, що він відповідає обставинам справи щодо прострочення відповідача, умовам договору та вимогам чинного законодавства, і є арифметично правильним.
Судом, перевірено розрахунок штрафу та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення 10 % у розмірі 19 200,00 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.
Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.
Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновок суду.
Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.
Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.
Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.
Верховний Суд у справі № 521/17654/15-ц (постанова від 16 січня 2019 року) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuitinomnibusrebuspraecipuumesseiustitiaeaequitatisquequamstrictiiurisrationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".
При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.
Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Так, згідно статті 13 Цивільного кодексу України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Суд наголошує, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Отже, правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення є вимоги позивача про стягнення з відповідача 238 360,00 грн боргу та 19 200,00 грн 10 % штрафу.
Судові витрати.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (пункт 5 частини 1 статті 237 ГПК України).
Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Щодо судового збору у розмірі 3 863,40 грн.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Факт зарахування сплаченого позивачем при зверненні до суду з позовом судового збору в сумі 3 863,40 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області.
В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 3 863,40 грн покладається на відповідача.
23.10.2025 при проголошенні скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частини) судом зазначено зокрема в вступній частині "розглянув справу в порядку загального позовного провадження" замість - "розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження ".
Частиною 7 статті 233 ГПК України передбачено, що виправлення в судових рішеннях повинні бути застережені перед підписом судді.
Зважаючи на наведене, суд робить застереження про виправлення в цій частині рішення до її підписання суддею.
Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 3 863,40 грн покласти на відповідача.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільхлібпром", вул.С.Будного, 3, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 30836947 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Охорона Девелопмент", вул. Анни Ахматової, 13-Д, офіс 27, м. Київ, код ЄДРПОУ 43067702 - 238 360,00 грн основного боргу, 19 200,00 грн - 10% та 3 863,40 грн судового збору.
4. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256-257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Примірник рішення надіслати сторонам у справі до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України.
Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Повне рішення складено та підписано "12" листопада 2025 року.
Суддя Я.Я. Боровець