65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"12" листопада 2025 р.м. Одеса Справа № 916/4126/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (вул. Шолуденка, 1,м. Київ,04116)
до відповідача: ГАВРИЛІВСЬКИЙ ДИТЯЧИЙ САДОК "РОМАШКА" КАЛАНЧАЦЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ (вул. Миру, буд. 22В, с. Гаврилівка друга, Херсонська область, Каланчацький район (наразі Скадовський район)
про стягнення 141607,45 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулось до суду з позовом до ГАВРИЛІВСЬКИЙ ДИТЯЧИЙ САДОК "РОМАШКА" КАЛАНЧАЦЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ про стягнення 141607,45грн заборгованості за договором постачання природного газу №20-1039/21-БО-Т від 03.11.2021, з яких - 98683,44грн основного боргу за період листопад 2021 року - березень 2022 року, 21000,28грн пені, 4438,62грн 3% річних та 17485,11грн.
Ухвалою від 23.09.2024 суд відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без призначення засідань. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву 15 днів з дня вручення ухвали.
Відповідач отримав ухвалу в електронному кабінеті 23.09.2025 після 17 години, що підтверджується довідкою.
Відзиву на позов відповідач не надав, тому справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 178 ГПК України.
Ухвалою від 11.11.2024 суд зупинив провадження у справі до розгляду справи №908/1162/23.
Постановою Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 залишено без змін постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023, якою було відмовлено в задоволенні позову.
Ухвалою від 16.10.2025 суд поновив провадження у справі.
29.10.2025 позивач подав пояснення, в яких наполягає на задоволенні позовних вимог, посилаючись зокрема на те, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу» та п. 2.4 договору, відповідач розуміючи, що перебуває на окупованій території, мав самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно (до кінця відповідного розрахункового періоду) подавати постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим договором.
Крім того, позивач вважає, що ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» заборонено «переміщення», а не продаж природного газу, який відбувався в даному випадку.
Також позивач посилається на те, що незважаючи на окупацію території, де знаходиться відповідача, неможливо одночасно відключити відповідача від постачання природного газу, а необхідна певна процедура, передбачена Кодексом газорозподільних систем, Правил постачання природного газу. Крім того, він зауважує, що Відповідач не надав доказів того, що він не споживав природний газ, а матеріали справи містять належним чином оформлені акти приймання-передачі природного газу.
Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, суд
встановив:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - Позивач) та ГАВРИЛІВСЬКИМ ДИТЯЧИМ САДОЧКОМ "РОМАШКА" КАЛАНЧАЦЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБАСТІ (далі - Відповідач) 03.11.2021 укладено договір № 20-1039/21-БО-Т постачання природного газу (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.2 договору, природний газ використовується споживачем для власних потреб.
Строк договору з дати укладення і до 31.12.2022 (п. 13.1).
Згідно з п. 4.1 договору, ціна природного газу становить 16554 грн за 1000 куб м з ПДВ.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що постачальник передає споживачу замовлений споживачем обсяг газу у період з листопада 2021 року по грудень 2022 року включно в кількості 14,369 тис. куб метрів.
Оформлення приймання-передачі природного газу відбувається у відповідності до пунктів 3.1 - 3.6 Договору.
Приймання-передача газу, поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем у розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.5 Договору).
На підставі отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписаний уповноваженим представником Постачальника (п. 3.5.2. Договору).
Споживач протягом 2 (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (п.3.5.3. Договору).
У випадку не повернення Споживачем підписаного оригіналу акту до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1. цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених у розділі 4 цього Договору (п.3.5.4. Договору).
Позивач в позовній заяві зазначає, що відповідно до п. 2.1 Договору Позивач передав Відповідачу в період з листопада 2021 по березень 2022 замовлений Відповідачем обсяг (об'єм) природного газу, в тому числі по місяцях, перелік яких із зазначенням обсягу (об'єму) наведено в п. 2.1 Договору, на загальну суму 151 536,67 грн.
На виконання п. 3.5 Договору, Позивачем та Відповідачем були підписані акти приймання-передачі природного газу за листопад 2021 - березень 2022 року, а саме: - акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2021 на суму 17 762,44 грн; - акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2021 на суму 30 326,93 грн; - акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2022 на суму 37 544,46 грн; - акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2022 на суму 30 691,10 грн; - акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2022 на суму 35 243,46 грн; - коригуючий акт приймання-передачі природного газу від 25.04.2022 на суму 35 211,74 грн.
Відповідач частково розрахувався за поставку природного газу періоду з листопада 2021 по грудень 2021 на суму 52853,23грн 24.12.2021, на підтвердження чого позивачем надано інформацію Ощадбанку.
Отже за розрахунком позивача, залишок основного боргу становить 151536,67-52853,23=98683,44грн.
Відповідно до пункту 5.1 Договору оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому Відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-IV, зі змінами та доповненнями (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Станом на час звернення позивача з позовом 19.09.2024 був чинний Господарський кодекс України.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436- IV, зі змінами та доповненнями (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги. Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Суд враховує, що місцезнаходження відповідача - с. Гаврилівка Друга Каланчацького району Херсонської області.
Відповідно до постанови Верховної Ради України № 807-IX від 17 липня 2020 року утворено Скадовський район Херсонської області, до складу якого увійшла Каланчацька селищна територіальна громада.
26.04.2022 набрав чинності наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25.04.2022, яким затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року.
До цього Переліку станом на 25.04.2022 було включено і Каланчацька селищна територіальну громаду.
В цьому Переліку не зазначено конкретно, які території є окупованими, а в яких бойові дії.
В подальшому цей Перелік втратив чинність, оскільки 27.12.2022 набрав чинності наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
В цьому переліку зазначено, що з 24.02.2022 вся територія Скадовського району Херсонської області окупована.
Далі, цей Перелік також втратив чинність, оскільки 20.03.2025 набрав чинності наказ Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, яким затверджено новий Перелік.
Так, відповідно до чинного на день розгляду справи Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затв. наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, Скадовський район Херсонської області перебуває в тимчасовій окупації з 24.02.2022.
Згідно з ст. 3 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (в редакції станом на 01.03.2022 - початок окупації міста Херсон) тимчасово окупованою територією визначається:
1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;
2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
2. Адміністративна межа між тимчасово окупованою територією та іншою територією України збігається із суходільним адміністративним кордоном між Автономною Республікою Крим та Херсонською областю.
3. На адміністративній межі між тимчасово окупованою територією та іншою територією України запроваджується тимчасовий прикордонний контроль.
Статтею 13-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (в редакції станом на 01.03.2022 - початок окупації міста Херсон) на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.
20.03.2022 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», яким було внесено зміни до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", а саме:
1. Статтю 1 доповнити частиною третьою такого змісту:
"3. Дата початку тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України".
2. У статті 3:
у частині першій:
пункт 3 викласти в такій редакції:
"3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України";
доповнити пунктом 4 такого змісту:
"4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями";
частину другу викласти в такій редакції:
"2. Адміністративна межа між тимчасово окупованою територією, передбаченою пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті, та іншою територією України збігається із суходільним адміністративним кордоном між Автономною Республікою Крим та Херсонською областю.
Адміністративна межа між тимчасово окупованою територією, передбаченою пунктом 3 частини першої цієї статті, та іншою територією України визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України".
3. Частину третю статті 4 доповнити абзацом другим такого змісту:
"В умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України".
Статтю 13-1 доповнити новою частиною першою такого змісту:
"1. Положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.
В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями".
У зв'язку з цим частини першу - п'яту вважати відповідно частинами другою - шостою.
Відповідно до ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23.
Так, Верховний Суд зазначив (п. 7.25, 7.26) “Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ “Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України») правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.
Враховуючи викладене, об'єднана палата вважає, що висновок, викладений Верховним Судом у постанові у справі № 910/9680/23 про застосування до спірних правовідносин положень статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" з огляду на загальновідомий факт окупації міста Мелітополь, відповідає Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".»
З огляду на викладене, загальновідомим є факт окупації Скадовського району Херсонської області з 24.02.2022, тому з цього часу мають застосовуватись положення ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", якою заборонено на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.10.2025 у справі № 916/1650/23 та від 05.11.2025 у справі № 916/4148/23.
Отже, період за який позивач просить стягнути з відповідача заборгованість (листопад 2021 року - березень 2022 року) включає період тимчасової окупації Скадовського району Херсонської області, в якому знаходиться відповідач, який розпочався з 24.02.2022.
З огляду на викладене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за природний газ за період з 24.02.2022 по березень 2022 року включно.
Отже, вартість природного газу за період з листопада 2021 року по 23.02.2022 включно становить 17764,44+30326,93+37544,46+25210,55=110846,38грн.
Оскільки відповідач частково розрахувався, то основний борг становить 110846,38-
52853,23=57993,15грн.
Відповідач не надав доказів сплати 57993,15грн основного боргу, як і будь-яких заперечень. Таким чином, позовні вимоги про стягнення 98683,44грн підлягають частковому задоволенню в розмірі 57993,15грн.
Позивач подав пояснення, в яких наполягає на задоволенні позовних вимог, посилаючись зокрема на те, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу» та п. 2.4 договору, відповідач розуміючи, що перебуває на окупованій території, мав самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно (до кінця відповідного розрахункового періоду) подавати постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим договором.
Крім того, позивач вважає, що ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» заборонено «переміщення», а не продаж природного газу, який відбувався в даному випадку.
Також позивач посилається на те, що незважаючи на окупацію території, де знаходиться відповідача, неможливо одночасно відключити відповідача від постачання природного газу, а необхідна певна процедура, передбачена Кодексом газорозподільних систем, Правил постачання природного газу. Крім того, він зауважує, що Відповідач не надав доказів того, що він не споживав природний газ, а матеріали справи містять належним чином оформлені акти приймання-передачі природного газу.
Суд відхиляє посилання позивача, оскільки суд має враховувати практику Верховного Суду про що вже зазначено, а відповідно до змісту постанови Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 вбачається, що поняття «переміщення» і «продаж» не розділяються.
Суд враховує, що у справі № 908/1162/23 розглядався спір про постачання електричної енергії.
Згідно з ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обмеження (припинення) надання комунальних послуг з постачання та розподілу електричної енергії та природного газу здійснюється відповідно до законів, що регулюють сфери електричної енергії та природного газу.
Отже, для припинення постачання природного газу, як і для постачання електричної енергії передбачено певний порядок.
Верховний Суд в постанові № 908/1162/23 не зазначав, що певний порядок припинення постачання споживачу електроенергії є перешкодою для застосування ст. 13-1 «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
У зв'язку з простроченням оплати, позивач просить стягнути з відповідача 21000,28 грн пені, 4438,62 грн 3%річних та 17485,11грн інфляційних, нарахованих станом на 15.10.2023.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 220 ГК України, боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 7.2 Договору, за прострочення строку здійснення остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за п. 8.4 договору, споживач зобов'язується сплатити 3% річних, інфляційні та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми прострочення за кожен день такого прострочення.
Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, інфляційних та 3% річних, які нараховані за вартість газу за період з 24.02.2022 по березень 2022 року включно, оскільки суд відмовив в стягненні такої вартості, про що зазначено вище.
Таким чином, за прострочення оплати газу спожитого в січні 2022 року позивач просить стягнути 6134,02грн пені, 1560грн 3% річних та 6968,01грн інфляції, які нараховані обгрунтовано, тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо прострочки оплати за 23 дні лютого 2022 року, то їх розміри становлять наступні суми:
Основна сума заборгованості за договором:Сума боргу
з 16/04/2022 до 16/10/202225 210,55 грн.
Всього:25 210,55 грн.
Подвійна облікова ставка:
Період 1 (16/04/2022 - 16/10/2022)
Сума боргуПеріод заборгованостіКількість днів прострочкиРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за весь період прострочення
25 210,5516.04.2022 - 02.06.20224810,000.055663,07
25 210,5503.06.2022 - 16.10.202213625,000.1374 696,76
Розрахунок суми пені здійснюється за формулою:
Пеня = С x 2УСД x Д : 100, де
С - сума заборгованості за період,
2 УСД - подвійна облікова ставка НБУ в день прострочення,
Д - кількість днів прострочення.
Період 1 (16/04/2022 - 16/10/2022)
Період розрахункуКількість днів у періодіСума
16.04.2022 - 02.06.2022 : 10,00 (облікова ставка НБУ) 25 210,55 (Сума боргу) x (2 x 10,00 : 365) x 48 днів (прострочення) : 10048663,07 грн.
03.06.2022 - 16.10.2022 : 25,00 (облікова ставка НБУ) 25 210,55 (Сума боргу) x (2 x 25,00 : 365) x 136 днів (прострочення) : 1001364 696,76 грн.
Всього штрафних санкцій за період: 5 359,83 грн.
Всього розмір пені = 5 359,83 грн.
Щодо 3% річних та інфляційних:
Основна сума заборгованості за договором:Сума боргу
з 16/04/2022 до 15/10/202325 210,55 грн.
Всього:25 210,55 грн.
Інфляційні витрати:
Останній період (16/04/2022 - 15/10/2023)Індекс інфляції
травень 2022102,70
червень 2022103,10
липень 2022100,70
серпень 2022101,10
вересень 2022101,90
жовтень 2022102,50
листопад 2022100,70
грудень 2022100,70
січень 2023100,80
лютий 2023100,70
березень 2023101,50
квітень 2023100,20
травень 2023100,50
червень 2023100,80
липень 202399,40
серпень 202398,60
вересень 2023100,50
Розрахунок здійснюється за формулою
ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )
ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,
......
ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Останній період
IIc (102,70 : 100) (103,10 : 100) (100,70 : 100) (101,10 : 100) (101,90 : 100) (102,50 : 100) (100,70 : 100) (100,70 : 100) (100,80 : 100) (100,70 : 100) (101,50 : 100) (100,20 : 100) (100,50 : 100) (100,80 : 100) (99,40 : 100) (98,60 : 100) (100,50 : 100) = 1.17610595
Інфляційне збільшення:
25 210,55 x 1.17610595 - 25 210,55 = 4 439,73 грн.
3% річних
Розрахунок здійснюється за формулою:
Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де
С - сума заборгованості,
Д - кількість днів прострочення.
Період прострочення грошового зобов'язання:Кількість днів у періодіСума
з 16/04/2022 до 15/10/2023 25 210,55 x 3 % x 548 : 365 : 1005481 135,51 грн.
Всього розмір 3% річних становить 1 135,51 грн.
Отже, за прострочення оплати за газ спожитий за 23 дні лютого 2022 року, розмір 3% річних становить 4439,73грн інфляційних, 1135,51грн 3% річних та 5359,83грн пені, які підлягають стягненню з відповідача.
З огляду на викладене, всього суми які підлягають з відповідача за прострочення оплати становлять 11407,74грн інфляційних, 2695,51грн 3% річних, 11493,85грн пені.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги частково.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог 2422,40/141607,45*83590,25=1429,93грн
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з ГАВРИЛІВСЬКОГО ДИТЯЧОГО САДКУ "РОМАШКА" КАЛАНЧАЦЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ (код 39722883, вул. Миру, буд. 22В, с. Гаврилівка друга, Херсонська область, Каланчацький район (наразі Скадовський район) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (код 42399676, м. Київ вул. Шолуденка 1) 57993,15грн основного боргу, 11407,74грн інфляційних, 2695,51грн 3% річних, 11493,85грн пені та 1429,93грн витрат зі сплати судового збору.
3. В решті позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 12 листопада 2025 р.
Суддя В.В. Литвинова