Рішення від 10.11.2025 по справі 905/169/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5

РІШЕННЯ

іменем України

10.11.2025р. Справа №905/169/25 (226/1524/24)

Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.

при секретарі Кравець А.Є., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519; адреса: 84320, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Хортицька, 87б)

про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 248958,20 грн., стягнення моральної шкоди в розмірі 50000 грн., -

сторони не з'явились, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду на стадії розпорядження майном знаходиться справа № 905/169/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ»; на офіційній сторінці Верховного суду веб-порталу Судова влада України опубліковано відповідне оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» за №75623 від 26.03.2025.

Від Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська надійшла цивільна справа № 226/1524/24 (№ провадження 2/932/648/25) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 248958,20 грн. та моральної шкоди в розмірі 50000 грн., для розгляду в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (вх.№ 3764/25).

За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріалам присвоєно єдиний унікальний номер справи № 905/169/25 (226/1524/24) та на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства за протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.05.2025 передано на розгляд судді Величко Н.В.

Ухвалою від 01.10.2025 господарський суд прийняв до свого провадження цивільну справу № 226/1524/24 для розгляду в межах господарської справи № 905/169/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ"; вирішив справу № 905/169/25 (226/1524/24) розглядати за правилами спрощеного провадження, судове засідання призначив на 21.10.2025, визнав явку представників сторін не обов'язковою, встановив сторонам строк для подачі суду заяв по суті та документів, вирішив інші процедурні питання.

Ухвалою від 21.10.2025 розгляд справи відкладено на 10.11.2025, визнано явку представників сторін не обов'язковою.

Про хід справи позивач повідомлений шляхом розміщення на сторінці Господарського суду Донецької області відповідного оголошення, відповідач - в системі "Електронний суд", що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Також, всі процесуальні акти суду у цій справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу Судова влада України в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними та загальнодоступними для безоплатного перегляду згідно Закону України "Про доступ до судових рішень", що свідчить про наявність додаткової можливості у сторін ознайомитись із судовими рішеннями у даній справі.

З огляду на приписи статей 120, 122, 242 Господарського процесуального кодексу України, позивач та відповідач вважаються повідомленими про розгляд справи належним чином.

У судовому засіданні сторони участі не приймали, що в розумінні ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України не є перешкодою для розгляду справи в цьому судовому засіданні.

Суд відхиляє подане 30.10.2025 в системі "Електронний суд" клопотання ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" про відкладення розгляду справи (вх.№01-41/10177/25), оскільки до цього клопотання не додано будь-яких доказів на підтвердження викладених у ньому аргументів. До того ж позовна заява перебуває на розгляді в суді з 1 липня 2024 року (ухвала про відкриття провадження у справі Димитровським міським судом Донецької області) і відповідач мав достатньо часу для збору доказів на підтвердження власної позиції і надання їх суду.

За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

З огляду на необхідність розгляду господарської справи впродовж розумних строків в контексті встановлених п. 1 статті 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року гарантій, явка представників учасників справи у судове засідання не була визнана обов'язковою, учасники справи мали достатньо часу для висловлення своєї правової позиції і надання доказів на підтвердження аргументів, тому суд вважає можливим розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами у цьому судовому засіданні в приміщенні суду у відсутність учасників справи, що не з'явились.

У позовній заяві ОСОБА_1 посилався на те, що він з 15.03.2023 перебував у трудових відносинах з відповідачем, станом на 01.05.2024 у підприємства утворилась заборгованість по заробітній платі перед позивачем за березень 2024 року у сумі 86808,18 грн. 01.05.2024 позивач прибув на підприємство о 6:00 год на перший наряд, разом з іншими працівниками дільниці № 1-1 звернувся до керівництва підприємства та дільниці з вимогою виплатити заборгованість з заробітної плати, в іншому випадку працівники вирішили не приступати до роботи до погашення заборгованості, але керівництво підприємства повідомило їх про те, що у випадку якщо працівники не стануть до роботи їх буде звільнено за прогул. Об 11:00 год. в приміщенні нарядної дільниці № 1-1 в присутності позивача представниками адміністрації підприємства був складений акт по факту відмови позивача від роботи, при цьому, як зазначає позивач, йому було відмовлено у залученні до акту письмових пояснень по факту відмови від роботи. Приблизно о 13:30 год. позивач залишив територію підприємства. Наступного дня, 02.05.2024, позивач прибув на підприємство о 6:00 год на перший наряд, але був не допущений на територію підприємства працівниками охорони, які повідомили що позивач звільнений за прогул. 15.05.2024 поштою позивач отримав від підприємства копію наказу від 01.05.2024 № 152к "Про застосування дисциплінарного стягнення", згідно з яким позивач був звільнений 01.05.2024 за скоєний прогул 01.05.2024 відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вважаючи свої права порушеними, позивач просить суд: визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" від 01.05.2024 № 152к "Про застосування дисциплінарного стягнення", поновити ОСОБА_1 на роботі гірником очисного забою 5 розряду підземним з повним робочим днем в шахті на дільниці №1-1 ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ", стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.05.2024 по день ухвалення рішення, стягнути моральну шкоду у сумі 50000,00 грн.

На підтвердження вимог надано суду наступні документи: паспортні дані та картку платника податків позивача, витяг з трудової книжки НОМЕР_2 , довідку Пенсійного фонду України від 22.05.2024 про індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5), опис вкладення у цінний лист від 01.05.2024, повідомлення ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" № 88/8 від 01.05.2024 про звільнення та наказ № 152к від 01.05.2024 про звільнення.

Відповідач подав відзив на позовну заяву та додаткові пояснення у справі, згідно з якими ТОВ "КРАСНОЛИМАСЬКЕ" заперечує проти задоволення позовних вимог. Посилається на те, що за його даними, 01 травня 2024 року гірник очисного забою підземної дільниці № 1-1 ОСОБА_1 таб. № 49808 у 6-00 годин отримав наряд на виконання робіт в підземних умовах, повинен був прибути на робоче місце для виконання своїх трудових обов'язків о 8-00 годині 01.05.2024. Але після отримання наряду ОСОБА_1 відмовився їхати в шахту на своє робоче місце для виконання своїх трудових обов'язків і 01.05.2024 позивач саме за своєї вини не потрапив на робоче місце та не приступив до виконання своїх трудових обов'язків. Відповідно до доповідної заступника начальника дільниці №1-1 ОСОБА_2 від 01.05.2024, ОСОБА_1 відмовився їхати в шахту, у зв'язку з чим скоїв прогул. Адміністрацією підприємства було запропоновано позивачу надати пояснення про причини відсутності на робочому місці, а також документи, які підтверджують поважність причини відсутності (за їх наявності), але позивач пояснень та документів, які підтверджують поважність причини відсутності на робочому місці до підприємства не надав. За даним фактом складено Акт № 7 від 01.05.2024. О 12:34 год. ОСОБА_1 взагалі покинув територію підприємства без попередження адміністрації, наряд на виконання робіт в підземних умовах виконано не було у зв'язку із відсутності на роботі 01.05.2024. Відповідач стверджує, що позивач був звільнений за скоєний прогул по п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України законно. Відповідно до Акту №10 від 01.05.2024 ОСОБА_1 відмовився отримати та ознайомитися під підпис з наказом №152к від 01.05.2024 "Про застосування дисціплінарного стягнення", хоча йому він був зачитаний в голос. Цього ж дня (01.05.2024) вказаний наказ про звільнення було відправлено позивачу цінним листом з описом вкладення Укрпоштою. Крім цього відповідач наголошує, що позивач звернувся до суду з цим позовом із порушенням місячного строку, визначеного ст. 233 КЗпП України, що також є підставою для відмови в задоволенні позову.

На підтвердження заперечень надано суду наступні документи: правовстановлюючі документи, доповідну заступника начальника дільниці № 1-1 ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" від 01.05.2025, витяг з журналу обліку робочого часу (форма ТР-П16) - довідка про відмітки таб.№ 49808 ОСОБА_1 , повідомлення № 88/8 від 01.05.2024 про звільнення та наказ ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" № 152к від 01.05.2024 про застосування дисциплінарного стягнення, опис вкладення до цінного листа та поштову накладну від 01.05.2024 № 8531001090717, довідки № 476 від 10.07.2024 про заборгованість та № 477 від 10.07.2024 про середньоденний заробіток на дату звільнення.

Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі КузПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з частиною 4 статті 7 КУзПБ у разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.

Позивачем не надано суду письмові пояснення щодо звернення/не звернення до господарського суду із заявою про грошові вимоги до боржника з таким самим предметом як у цьому спорі в порядку ст. 45 КУзПБ в межах справи № 905/169/25. Судом таких обставин не встановлено. Відтак відсутні підстави для залишення без розгляду цієї позовної заяви на підставі спеціальної норми - частини 4 статті 7 КУзПБ.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ, ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ:

Як встановлено судом та не оспорюється сторонами, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 15.03.2023 перебував у трудових відносинах з ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ", працюючи гірником очисного забою 5 розряду підземним з повним робочим днем у шахті.

01 травня 2024 року гірник очисного забою підземної дільниці № 1-1 ОСОБА_1 , таб. № 49808, у 6-00 годин отримав наряд на виконання робіт в підземних умовах.

Позивач повинен був прибути на робоче місце для виконання своїх трудових обов'язків о 8-00 годині 01.05.2024р.

Сторонами не оспорюється, що після отримання наряду ОСОБА_1 відмовився їхати в шахту на своє робоче місце для виконання своїх трудових обов'язків.

Згідно наявного в матеріалах справи табелю обліку робочого часу (арк.справи 34) ОСОБА_1 , таб. № 49808, 01.05.2024 о 05:55 год. прибув на територію підприємства, о 12:34 год. залишив територію підприємства.

Відповідно до доповідної заступника начальника дільниці №1-1 ОСОБА_2 від 01.05.2024, складеної об 11:05 год (арк.справи 33), ОСОБА_1 відмовився їхати в шахту у 1-шу зміну, чим скоїв прогул.

Згідно наказу ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКА" від 01.05.2024 № 152к "Про застосування дисциплінарного стягнення" ОСОБА_1 , гірника очисного забою підземного 5 розряду дільниці № 1-1 (таб. № 49808), звільнено 01.05.2024 за скоєний прогул по п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Даний наказ надісланий 01.05.2024 рекомендованою поштою позивачу разом з повідомленням № 88/8 від 01.05.2024 про звільнення.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Згідно із ст. 1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Відповідно до ст. 2 цього Кодексу працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором, або угодою сторін.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов'язків.

Статтею 140 КЗпП України визначено, що трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша статті 147 КЗпП).

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків.

Частиною першою статті 149 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У постановах Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 536/1755/20 (провадження № 61-21194св21), від 27 листопада 2023 року у справі № 486/78/23 (провадження № 61-14192св23), від 13 грудня 2023 року у справі № 621/2124/22 (провадження № 61-11016св23) вказано, що: «при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Таким чином, у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. При цьому власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня. Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі у день звільнення. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі здійснюється виходячи з конкретних обставин та наданих сторонами доказів. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника».

У справі, що розглядається, суд встановив, що 1 травня 2024 року своїх трудових обов'язків ОСОБА_1 не виконував, що підтверджується доповідною запискою заступника начальника дільниці №1-1 ОСОБА_2 від 01.05.2024 та не оспорюється самим позивачем.

ОСОБА_1 відмовився їхати в шахту у 1-шу зміну, чим скоїв прогул, при цьому, будь-яких причин відсутності на роботі, які могли бути би визнані поважними, позивач не навів.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що об 11:00 год. в приміщенні нарядної дільниці № 1-1 в присутності позивача представниками адміністрації підприємства був складений акт по факту відмови позивача від роботи, при цьому, як зазначає позивач, йому було відмовлено у залученні до акту письмових пояснень по факту відмови від роботи. Проте, до матеріалів справи не надано доказів відмови адміністрації підприємства ОСОБА_1 надати пояснення про причини відсутності на робочому місці. В матеріалах справи відсутні докази вжиття відповідачем будь-яких заходів для надання відповідачу відповідних пояснень 01.05.2024 у тому числі й поштою.

Як зазначає позивач, причиною відмови від виконання наряду 01.05.2024 стала наявність непогашеної підприємством-роботодавцем заборгованості по заробітній платі перед позивачем за березень 2024 року у сумі 86808,18 грн., на підтвердження чого надано інформаційну довідку Пенсійного фонду України від 22.05.2024 про індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5).

Суд зазначає, що офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 стосовно працівника підтверджують лише його страховий стаж та не можуть бути прийняті судом як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31.05.2021 у справі № 242/3051/18 (провадження № 61-1021св19), висловлено позицію щодо даного доказу.

Інших доказів наявності заборгованості по заробітній платі та періоду її виникнення станом на 01.05.2024 позивач до матеріалів справи не надав.

Сама по собі наявність заборгованості роботодавця перед працівником не є поважною причиною для порушення трудової дисципліни та відповідно прогулу. Щоб отримати борг із роботодавця, працівнику слід було звертатися до судових або інших органів, а не пропускати роботу. Позивачем не доведено поважність причини для невиходу на роботу, не доведено, що явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не могли бути усунуті самим працівником, а обставини, що склалися, зокрема наявність заборгованості по заробітній платі, могли бути усунуті позивачем у спосіб, передбачений законодавством про оплату праці.

Суд вважає, що звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України проведено з дотриманням норм трудового законодавства, оскільки він вчинив прогул, який роботодавець належним чином зафіксував та документально підтвердив, що свідчить про відсутність підстав для поновлення позивача на роботі.

Відтак, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" від 01.05.2024 № 152к "Про застосування дисциплінарного стягнення" та поновлення ОСОБА_1 на роботі гірником очисного забою 5 розряду підземним з повним робочим днем в шахті на дільниці №1-1 ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ".

Похідні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.05.2024 по день ухвалення рішення та про стягнення моральної шкоди у сумі 50000,00 грн. також задоволенню не підлягають.

У статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тягар доказування (доведення обставин справи) покладається законом на сторону, яка висуває певні вимоги або заявляє заперечення. І в даному випадку цей обов'язок позивачем не виконаний, оскільки ним не доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог.

Вирішуючи питання судових витрат у справі, суд зазначає, що оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України понесені судові витрати слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519) про визнання незаконним та скасування наказу № 152к від 01.05.2024 "Про застосування дисциплінарного стягнення", поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 248958,20 грн., стягнення моральної шкоди в розмірі 50000 грн. - відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення підписано 12.11.2025.

Суддя Н.В. Величко