11 листопада 2025 року м. Харків Справа № 917/546/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Тихий П.В.
без виклику представників сторін,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Лан - Н", м. Карлівка, Полтавська область, (вх.№1836 П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 04.08.2025 у справі №917/546/25 (суддя Сірош Д.М., постановлене в м. Полтава, дата складення повного тексту - 04.08.2025)
за позовом: Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Лубнигаз", м. Лубни, Полтавська область,"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Лан - Н", м.Карлівка, Полтавська область,
про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних, -
19.03.2025 Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Лубнигаз" звернулось з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Лан - Н" про стягнення 12396,46грн. заборгованості за договором розподілу природного газу, укладеного шляхом підписання заяви-приєднання № 74-ОП/1 від 03.04.2018, з яких: пеня 8373,49грн.; 3 % річних 528,90грн.; та інфляційні 3494,07грн.
У відзиві на позовну заяву поданому до господарського суду Полтавської області 09.04.2025 (вх. № 4715) відповідач заперечував проти позову в повному обсязі, вказуючи на те що позивачем не виконано умови договору та не направлено відповідачу рахунки на оплату, тому останній вважає що строк (термін) оплати відповідно до умов договору ще не настав, що спростовує доводи позивача про порушення його прав та факт наявності заборгованості, а отже позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 8373,49грн., 3 % річних у розмірі 528,90грн., інфляційних у розмірі 3494,07грн. не підлягають задоволенню.
Також відповідач у відзиві на позовну заяву заявив про пропуск строку позовної давності щодо пені, посилаючись на те, що останньою датою, коли нарахована пеня мала бути оплачена є 31.08.2022. Отже, строк позовної давності сплив 05.09.2023.
09.04.2025 відповідачем подано до господарського суду Полтавської області заяву про застосування строку позовної давності (вх. № 4718), в якій просив суд відмовити позивачу в частині стягнення пені в сумі 8373,49грн. з мотивів спливу позовної давності.
09.04.2025 відповідачем подано до господарського суду Полтавської області заяву про зменшення розміру заявлених до стягнення пені, інфляційних та 3 % річних (вх. № 4720), в якій просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача на 99 % до суми стягнення пені - 83,74грн., 3 % річних - 5,29грн., інфляційних - 34,94грн.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 04.08.2025 у справі №917/546/25 позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Лан - Н" на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Лубнигаз" 8373,49грн. пені; 528,90грн. 3 % річних; 3494,07грн. інфляційних; 3028,00грн. судового збору.
Відповідні висновки місцевого господарського суду з посиланням на положення статей 230, 232 Господарського кодексу України та статей 526, 530, 549, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином виконано договірні зобов'язання щодо своєчасної оплати послуг з розподілу природного газу, у зв'язку із чим, нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних у визначених позивачем розмірах є правомірним.
Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про те, що позивач не направив йому рахунки на оплату, а отже, строк оплати за договором ще не настав. При цьому місцевий господарський суд врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 920/1343/21, згідно з якою наявність чи відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату, оскільки такий обов'язок виникає з умов договору, а не з рахунку. Рахунок на оплату за своєю суттю не є первинним документом, а лише містить платіжні реквізити для перерахування коштів і має інформаційний характер.
Відмовляючи у застосуванні строку позовної давності, місцевий господарський суд вказав, що відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України строки позовної давності, визначені статтями 257 і 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину, який тривав з 12.03.2020 до 30.06.2023. Крім того, згідно з пунктом 19 Прикінцевих положень Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану, запровадженого з 24.02.2022, строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, також продовжуються на строк його дії.
Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом 19.03.2025, а також з огляду на момент початку перебігу позовної давності та продовження строків позовної давності, встановлене законом на період дії карантину та воєнного стану, суд дійшов висновку, що звернення до суду з вимогами про стягнення пені здійснено в межах строку позовної давності.
Відмовляючи в задоволенні заяви про зменшення розміру заявлених до стягнення пені, інфляційних та 3 % річних суд першої інстанції вказав, що відповідачем не надано жодних належних доказів неплатоспроможності, оскільки реальний майновий стан та платоспроможність боржника має оцінюватися в сукупності з іншими доказами, серед іншого, але не виключно, інформацією про всі розрахунки боржника (доказами відсутності руху коштів по банківських рахунках, доказами про відсутність майна або його недостатності для виконання зобов'язання перед позивачем та інше). З наданого відзиву на позовну не вбачається фактичне матеріальне становища відповідача станом на час розгляду цієї справи.
Місцевий господарський суд вказав, що надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Враховуючи те, що наведені відповідачем обставини не є винятковими, суд відмовив у задоволенні його заяви про зменшення розміру стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат на 99 %.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Золотий Лан - Н" з рішенням господарського суду Полтавської області не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 04.08.2025 у справі № 917/546/25 в частині стягнення 8373,49грн. пені. 528,90грн. - 3 % річних, 3494,07грн. - інфляційних та зменшити розмір стягнення пені, інфляційних та 3% річних на 99 відсотків. Прийняти нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Лан - Н" на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Лубнигаз" 83,74грн. пені; 5,29 грн. 3 % річних; 34,94грн. інфляційних та 3028,00грн. судового збору.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказує, що оскаржуване рішення прийняте з порушення матеріального права, що є підставою для його скасування та прийняття нового рішення.
Фактично доводи апеляційної скарги є тотожними доводам викладеним у відзиві на позовну заяву поданому до господарського суду Полтавської області від 09.04.2025.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.08.2025 витребувано у господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/546/25; відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.
15.09.2025 матеріали справи №917/546/25 надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Лан-Н на рішення господарського суду Полтавської області від 04.08.2025 у справі №917/546/25; встановлено відповідачу у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України) з дня вручення даної ухвали; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "Добропіллявугілля-видобуток" на рішення господарського суду Полтавської області від 04.08.2025 у справі №917/546/25 ухвалено розпочати з 18.09.2025 без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За приписами частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з частиною 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена учасникам справи через підсистему "Електронний суд" до кабінету користувача і доставлена їм 17.09.2025.
Клопотань від учасників справи про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням не надійшло.
За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
В ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджено матеріалами справи 03.04.2018 між Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Лубнигаз" (надалі - Оператор ГРМ, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Золотий Лан - Н" укладено Типовий договір розподілу природного газу шляхом підписання заяви-приєднання № 74-ОП/1 (т.1 а.с. 6) (надалі - договір) (т.1 а.с. 7-15).
Відповідно до пункту 6.1 Типового договору оплата вартості послуги оператором ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
Згідно з пунктом 1 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ, розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається оператора ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року.
Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ річна замовлена потужність (за замовчуванням) об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, крім випадків, передбачених цією главою.
Згідно з пунктом 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ газовий рік - період часу, який розпочинається з першої газової доби жовтня поточного календарного року і триває до першої газової доби жовтня наступного календарного року.
Водночас, відповідно до пункту 5.3 Типового договору за розрахункову одиницю розподіленого та спожитого природного газу береться один кубічний метр (м куб.) природного газу, приведений до стандартних умов, визначених в Кодексі газорозподільних систем.
Відповідно до Постанови НКРЕКП від 22.12.2021 № 2757 "Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для АТ "Лубнигаз" установлено з 01.01.2022 тариф на послуги розподілу природного газу у розмірі 1,99грн. за 1 м3 на місяць (без урахування ПДВ).
Абзацом 2 пункту 2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ передбачено, що з 01.01.2022 річна замовлена потужність об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2.1 Типового договору за цим договором Оператор ГРМ зобов'язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.
Відповідно до пункту 6.6 договору оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
На виконання умов зазначеного Типового договору, Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Лубнигаз" надало Товариству з обмеженою відповідальністю "Золотий Лан - Н" рахунки на оплату, а саме :
- рахунок на оплату (розподіл газу) № 540 від 09.02.2022 (за березень 2022) на суму 14032,49грн., термін оплати якого 01.03.2022 року. Фактично сплачено - 23.06.2022 (т.1 а.с. 17);
- рахунок на оплату (розподіл газу) № 881 від 21.03.2022 (за квітень 2022) на суму 14032,49грн. термін оплати якого 01.04.2022. Фактично сплачено - 31.08.2022 (т.1 а.с. 17 на звороті);
- рахунок на оплату (розподіл газу) № 1110 від 18.04.2022 (за травень 2022) на суму 14032,49грн., термін оплати якого 01.05.2022. Фактично сплачено - 31.08.2022 (т.1 а.с. 18);
- рахунок на оплату (розподіл газу) № 1370 від 13.05. 2022 (за червень 2022) на суму 14032,49грн., термін оплати якого 01.06.2022. Фактично сплачено - 31.08.2022 (т.1 а.с. 18 на звороті);
- рахунок на оплату (розподіл газу) № 1688 від 20.06.2022 (за липень 2022) на суму 14032,49 грн., термін оплати якого 01.07.2022. Фактично сплачено - 31.08.2022 (т.1 а.с. 19);
- рахунок на оплату (розподіл газу) № 1965 від 15.07.2022 (за серпень 2022) на суму 14032,49 грн., термін оплати якого 01.08.2022. Фактично сплачено - 31.08.2022 (т.1 а.с. 19 на звороті);
- рахунок на оплату (розподіл газу) № 2236 від 10.08.2022 року (за вересень 2022) на суму 14032,49 грн., термін оплати якого 01.09.2022. Фактично сплачено - 05.09.2022 (т.1 а.с. 20).
Відповідачем здійснено оплату за розподіл природного газу повністю, але з порушенням строку, встановленого пунктом 6.6 договору, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, чим порушено умови господарського зобов'язання. Зокрема - вимоги пункту 6.6 договору, що і стало підставою для звернення до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з відповідача 8373,49грн. пені, 528,90грн. 3 % річних, 3494,07грн. інфляційних.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 04.08.2025 у даній справі позов задоволено з підстав викладених вище (т.1 а.с.66-68).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 528,90грн. та інфляційних в сумі 3494,07грн., судова колегія зазначає наступне.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 та у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних, наданий позивачем, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних в розмірі 3494,07грн. та 3% річних у сумі 528,90грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 8373,49грн., судова колегія зазначає наступне.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За правилами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно пункту 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За змістом частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Як було зазначено вище, за умовами пункту 8.2 договору, у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором, він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог для стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 8373,49грн.
Щодо доводів апелянта стосовно того, що місцевим господарським судом не застосовано строк позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 Цивільного кодексу України).
Нормами статей 257, 258 Цивільного кодексу України встановлено, що загальний строк позовної давності становить три роки, а позовна давність щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлена строком в один рік.
Згідно з частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у позові.
Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було подано до господарського суду Полтавської області заяву про застосування строку давності за вимогами про стягнення пені (вх. № 4718 від 09.04.2025) (т.1 а.с.47-51), аналогічне за змістом клопотання було викладно відповідачем у відзиві на позовну заяву (вх. № 4715 від 09.04.2025) (т.1 а.с. 41-46).
В обґрунтування зазначених клопотань, відповідач вказував, що вимоги про стягнення пені у сумі 8373,49грн., нарахованої за період з 01.03.2022 по 05.09.2022 року, задоволенню не підлягають як такі, що пред'явлені з пропуском встановленого строку позовної давності.
Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Також, відповідно до пункту 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2" №211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями), а також постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами та доповненнями) №1236 від 09.12.2020, в Україні встановлено карантин з 12.03.2020.
Водночас, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" № 651 від 27.06.2023, на всій території України відмінено карантин з 24 год 00 хв 30.06.2023, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, карантин на території України діяв у період з 12.03.2020 по 30.06.2023.
24.02.2022 Російська Федерація розпочала воєнні дії на території України. Відповідно до Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 на усій території України введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховна Рада України доповнила розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 19, згідно із яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
З огляду на те, що позивач звернувся до суду з позовом 19.03.2025, враховуючи строки початку перебігу позовної давності та продовження Законом строків позовної давності на строк дії карантину та воєнного стану, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звернення позивача до суду з вимогами про стягнення з відповідача пені, відбулось в межах строку позовної давності.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення пені, інфляційних та 3 % річних, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений судом, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Вирішення питання про зменшення пені та визначення її розміру закон відносить на розсуд суду.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру пені, що реалізується судом на власний розсуд, викладено у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18 та від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
Однак, як свідчать матеріали справи, відповідач не довів наявність таких обставин: він не надав доказів незалежності причин прострочення від своєї волі, не підтвердив непропорційності заявленої до стягнення суми порівняно з можливими збитками позивача, а також не вказав на особливий майновий стан чи інші обставини, які могли б свідчити про винятковість ситуації. Натомість встановлено, що апелянтом неналежним чином виконано зобов'язання щодо своєчасної оплати за договором з розподілу природного газу.
Як зазначав Верховний Суд, нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів та отриманні компенсації за користування утримуваними грошовими коштами (правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постановах Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17).
Вимога сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних є правом кредитора, закріпленим законодавчо як спосіб захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18). Частина друга статті 625 Цивільного кодексу України встановлює право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних як мінімальні гарантії для захисту майнових інтересів кредитора; позбавлення кредитора цього права порушуватиме баланс інтересів і призведе до ситуацій, коли боржник повертає кошти, які через інфляцію матимуть іншу вартість порівняно з моментом їх отримання (постанова Верховного Суду від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21, від 11.07.2023 у справі № 910/15410/21).
З огляду на всі фактичні обставини справи та відсутність доказів того, що порушення зобов'язання сталося з незалежних від відповідача причин, або що випадок є винятковим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру пені, інфляційних та 3 % річних.
Судова колегія відхиляє доводи апелянта про те, що позивачем не направлено відповідачу рахунки на оплату, у зв'язку з чим строк (термін) оплати відповідно до умов договору ще не настав, з огляду на те, що наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату, оскільки такий обов'язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку. За своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати грошові кошти як оплату за надані послуги, тобто носить інформаційний характер. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.04.2020 у справі № 920/1343/21.
Враховуючи, що апелянт не заперечує сплату ним основного боргу, що вочевидь свідчить про його обізнаність щодо наявності рахунків на оплату, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судова колегія зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення господарського суду Полтавської області від 04.08.2025 у справі №917/546/25 без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись ст. ст. 254, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Лан - Н" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 04.08.2025 у справі №917/546/25 залишити без змін.
Повна постанова складена 11.11.2025.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя О.В. Плахов
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя П.В. Тихий