вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" листопада 2025 р. Справа№ 910/11735/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
секретар судового засідання Місюк О.П.
за участю представників:
позивача - не з'явилися;
відповідача - Романюка С.П.;
прокуратура - Константинової І.В.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.09.2025
за заявою Заступника керівника Київської міської прокуратури про забезпечення позову
у справі №910/11735/25 (суддя - Шкурдова Л.М.)
за позовом Заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Господарського-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСО"
про стягнення заборгованості.
Заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Господарського-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України звернувся із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСО" про стягнення 37465822,61 грн.
Позов обґрунтований тим, що відповідач у період незаконного володіння державним майном, розташованим по вул. Ямській, 72-А у м. Києві, неправомірно ним розпоряджався, зокрема, передавав його в оренду, у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача доходів, одержаних за період незаконного володіння державним майном з 03.01.2020 по 08.08.2024, інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 37465822,61 грн.
Одночасно з позовною заявою заступником керівника Київської міської прокуратури подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСО" та на належне товариству нерухоме майно, а саме - майновий комплекс загальною площею 7725,64 кв.м по вул. Ямській, 72 у м. Києві (реєстраційний номер нерухомого майна №1716205780000), в межах суми 37465822,61 грн.
В обґрунтування поданої заяви прокурор зауважив, що предметом позову у даному випадку є вимога майнового характеру про стягнення грошових коштів у розмірі 37465822,61 грн.
При цьому, згідно відкритих відомостей, розміщених на сайті https://opendatabot.ua/c/23536097, статутний фонд відповідача складає 14000000 грн, чистий прибуток за результатами 2024 року склав 253000 грн. Такі фінансові показники, на переконання прокурора, вказують на потенційну неможливість виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань у разі задоволення позову.
Окрім того, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за відповідачем зареєстровано право власності на майновий комплекс загальною площею 7725,64 кв.м по вул. Ямській, 72 у м. Києві (реєстраційний номер нерухомого майна №1716205780000). Проте, вказане майно перебуває в іпотеці на підставі іпотечного договору та договору позики грошових коштів в сумі 310000 грн від 29.01.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІСО" та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , строк виконання основних зобов'язань за якими сплив 04.02.2024.
При цьому, згідно з відкритими даними засновниками іпотекодавця (Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСО") за договором є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які згідно п. п. 4, 5 договору про внесення змін до іпотечного договору від 04.02.2022 перебувають у зареєстрованих шлюбах з іпотекодержателями за договором - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
На переконання прокурора, вказані обставини неспівмірності суми позики (310 тис) та наданого в її забезпечення майна (комерційна нерухомість площею майже 8 тис. кв.м. розташована в центрі столиці), взаємопов'язаність іпотекодавця та іпотекодержателів, ставлять під сумнів реальність укладених між ними як основного договору позики, так і договору іпотеки, та свідчить про те, що основною метою укладення вказаних договорів є уникнення/ускладнення можливості забезпечення майнових обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСО" за рахунок належного товариству нерухомого майна. Відтак наявні обґрунтовані підстави для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту як на грошові кошти, що належать відповідачу, так і на належне йому майно в межах суми позову.
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у задоволенні заяви Заступника керівника Київської міської прокуратури відмовлено.
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що:
- у заяві про забезпечення позову не наведено достатніх обґрунтувань та не доведено будь-якими доказами тієї обставини, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та майно у даному випадку може істотно ускладнити чи унеможливити невиконання рішення суду;
- прокурором не надано доказів того, що відповідач здійснює будь-які дії, спрямовані на відчуження майнового комплексу загальною площею 7725,64 кв.м;
- саме лише посилання на потенційну можливість існування загрози того, що в разі прийняття рішення судом його виконання буде неможливим, без наведення належного обґрунтування та без підтвердження таких посилань відповідними доказами, не є достатньою підставою для задоволення такої заяви.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали порушено приписи процесуального права та неповно з'ясовано всі обставини справи.
Скаржник зазначає, що метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред'явлення позову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду. При цьому стала практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову, однак визначає, що такі обґрунтування не обов'язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (відповідні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №916/143/24). Саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення (відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 26.09.2024 у справі №913/288/24).
Предметом позову у даній справі є вимога майнового характеру про стягнення на користь держави неправомірно отриманих відповідачем грошових коштів у розмірі 37465822,61 грн, що у 2,5 разів перевищує статутний фонд відповідача (14000000 грн) та майже у 150 разів більше офіційно задекларованого відповідачем отриманого за 2024 рік чистого прибутку (253000 грн).
Водночас, належне відповідачу нерухоме майно (майновий комплекс загальною площею 7725,64 кв.м по вул. Ямській, 72 у м. Києві (реєстраційний номер нерухомого майна №1716205780000), перебуває в іпотеці за іпотечним договором від 29.01.2019, який має ознаки фіктивності.
Прокурор вважає, що зазначені об'єктивні фактори потенційної неплатоспроможності відповідача, а також його попередня недобросовісна поведінка щодо незаконного набуття права власності на державне майно, вжиті ним заходи з метою ускладнення виконання власних майнових зобов'язань свідчать про наявність загрози неможливості виконання судового рішення, поставленого на користь держави.
При цьому, скаржник звернув увагу, що накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2025 апеляційну скаргу у справі №910/11735/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач), Андрієнко В.В., Буравльов С. І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі №910/11735/25,справу призначено до розгляду на 28.10.2025, надано відповідачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.
28.10.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСО" надійшло клопотання про відкладення розгляд справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСО" про відкладення розгляду справи задоволено частково, у розгляді справи №910/11735/25 оголошено перерву до 11.11.2025.
11.11.2025 Київська міська прокуратура подала до суду клопотання про долучення до матеріалів справи інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.11.2025.
11.11.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСО" надійшов відзив на апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури.
Після перерви, у судовому засіданні 11.11.2025 колегія суддів розглянувши клопотання позивача про долучення доказів дійшла висновку про відмову в його задоволенні, зважаючи на наступне.
Статтею 80 ГПК України чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за ч. 2 вказаної статті позивач повинен подати суду докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч. ч. 4, 5 вказаної статті).
У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги (у тому числі клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням), мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена до суду та належним чином обґрунтована.
У свою чергу, ст. 269 ГПК України якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Системний аналіз ст. ст. 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази в підтвердження позову повинні існувати на момент звернення до суду з позовною заявою, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовом (в разі неможливості подання доказів у встановлений строк позивач повинен повідомити, який доказ не може бути подано). Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача).
Проте, у даному випадку, позивач просить суд долучити докази (інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.11.2025), яка датована вже після постановлення оскаржуваної ухвали судом першої інстанції (23.09.2025), тобто доказ, якого взагалі не існувало на момент розгляду заяви судом першої інстанції.
Отже, така обставина, як відсутність існування доказів на момент постановлення ухвали суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі №922/393/18.
За наведеного, враховуючи, що станом на дату постановлення місцевим господарським судом оскаржуваної ухвали (23.09.2024) наданого позивачем доказу не існувало, він не можуть бути прийняті судом та долучений до матеріалів справи.
Щодо поданого відповідачем відзиву на апеляційну скаргу, суд зауважив наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Згідно з п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 263 ГПК України відзив на апеляційну скаргу має містити обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги; у разі необхідності - клопотання особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу.
Частинами 1 та 2 статті 118 ГПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Убачається, що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2025 про відкриття провадження у даній справі встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - 15 днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Згідно довідки про доставку електронного документа ухвала суду від 09.10.2025 надіслана Товариству з обмеженою відповідальністю "ТІСО" в його електронний кабінет 10.10.2025 об 14:22.
Відтак, відзив на апеляційну скаргу мав бути поданий відповідачем до 27.10.2025, тоді як поданий лише 11.11.2025, тобто поза межами строку, встановленого судом апеляційної інстанції, для подання відзиву на апеляційну скаргу. Поважних причин, які стали підставою для пропуску Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІСО" строку для подання відзиву мотивувальна частина відзиву не містить.
Ураховуючи наведене, відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСО" підлягає залишенню без розгляду, оскільки поданий поза межами встановленого строку, протягом якого може бути подано відзив на апеляційну скаргу.
Представники сторін надали пояснення по суті спору. Скаржник вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати, задовольнити заяву про забезпечення позову. Представник відповідача заперечував проти вимог викладених у апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу без змін, як таку, що постановлена у відповідності до норм чинного законодавства.
Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши думку представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм процесуального законодавства, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (п. 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі №916/2239/22.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі №925/1316/22, від 18.05.2023 у справі №910/14989/22, від 24.06.2022 у справі №904/8506/21.
За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №914/2072/20.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Матеріали справи свідчать, що предметом позову у цій справі є вимога заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Господарського-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСО" 37465822,61 грн, а саме безпідставно одержані доходи за період незаконного володіння державним майном з 03.01.2020 по 08.08.2024, а також 3% річних та інфляційних нарахувань.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позву Київська міська прокуратура вказувала, зокрема, на наявність ризиків неможливості виконання судового рішення, поставленого на користь держави, з огляду на: розмір статутного фонду відповідача (14000000 грн), який майже у 2,5 рази менший від ціни позову; суму задекларованого у 2024 році чистого прибутку (253000 грн); перебування в іпотеці належного відповідачу нерухоме майно (майновий комплекс загальною площею 7725,64 кв.м по вул. Ямській, 72 у м. Києві (реєстраційний номер нерухомого майна №1716205780000).
Окрім того, в судовому засіданні 28.10.2025 прокурорша повідомила суд про зняття арешту з майна відповідача, що накладений в рамках кримінального провадження.
Отже, виконання судового рішення в цій справі безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.
Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції, крім іншого, вказав, що у заяві про забезпечення позову не наведено достатніх обґрунтувань та не доведено будь-якими доказами тієї обставини, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та майно у даному випадку може істотно ускладнити чи унеможливити невиконання рішення суду.
На противагу наведеному варто зауважити, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Такого висновку дійшла об'єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.12.2023 у справі №917/805/23, від 11.10.2023 у справі №916/409/21, від 15.09.2023 у справі №916/2359/23, від 08.08.2023 у справі №922/1344/23, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 22.04.2024 у справі №922/3929/23, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.
Разом з тим необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватися до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватися для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні ст. 163 ГПК України.
Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред'явлення позову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.
Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов'язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов'язаних з передачею грошових сум чи майна.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 06.10.2022 у справі №905/446/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 07.11.2024 у справі №915/538/24, на які покликається скаржник та багатьох інших, у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідача (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнта) у розумінні ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема: спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати, яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитиме про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто, спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі, в разі задоволення позову, у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах та належного йому майна в межах спірної суми.
Колегія суддів зауважує, що відповідач не позбавлений права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідача та в залежності від цього встановити, чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).
При цьому, у разі, коли відповідач не доводить, що наявних у нього грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим. Аналогічний висновок Верховного Суду міститься у постановах від 07.01.2025 у справі №910/1/21, від 06.10.2025 у справі №907/312/25.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі №753/22860/17).
Як було зазначено вище, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову прокурор вказав (з наданням відповідних доказів), що статутний фонд відповідача складає 14000000 грн, чистий прибуток за результатами 2024 року склав 253000 грн.
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за відповідачем зареєстровано право власності на майновий комплекс загальною площею 7725,64 кв.м по вул. Ямській, 72 у м. Києві (реєстраційний номер нерухомого майна №1716205780000). Проте, вказане майно перебуває в іпотеці на підставі іпотечного договору та договору позики грошових коштів в сумі 310000 грн від 29.01.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІСО" та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , строк виконання основних зобов'язань за якими сплив 04.02.2024.
При цьому, згідно з відкритими даними засновниками іпотекодавця (Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСО") за договором є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які згідно п. п. 4, 5 договору про внесення змін до іпотечного договору від 04.02.2022 перебувають у зареєстрованих шлюбах з іпотекодержателями за договором - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про необґрунтованість заяви позивача про забезпечення позову та про відсутність підстав для її задоволення, оскільки невжиття судом заходів забезпечення позову, у даному випадку, може ускладнити або навіть унеможливити виконання рішення суду.
Північний апеляційний господарський суд, оцінивши надані прокурором докази, а також встановивши з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника, наявності зв'язку між заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що невжиття заходів забезпечення позовних вимог щодо накладення арешту на грошові кошти та майно, що належать відповідачу в межах суми позову, може значно ускладнити або навіть зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, вжиття такого заходу є адекватним змісту порушеного права, на відновлення якого поданий позов. Визначені заявником заходи забезпечення позову гарантуватимуть виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог та ефективний захист оспорюваних прав та інтересів заявника.
Разом з тим суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідач не обмежений в праві звернутися до суду із заявою про часткове скасування заходів забезпечення позову у разі, якщо на його рахунках перебуває сума коштів у розмірі, передбаченому в ухвалі про забезпечення позову, або вартість майна (його частини) перевищує розмір накладеного арешту у порядку, передбаченому ст. 145 ГПК України.
Водночас на даний час відсутня можливість встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, а також встановити на яке майно (із відповідною вартістю) можливо накласти арешт у межах забезпечення позову, оскільки відповідачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано жодних доказів в підтвердження недоцільності та неспівмірності заходів забезпечення про вжиття яких просить позивач.
З урахуванням підстав та предмету позову у даній справі, балансу інтересів сторін, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги та доходить висновку про наявність підстав для задоволення заяви Заступника керівника Київської міської прокуратури про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках відповідача та належне відповідачу майно у межах суми позову.
Оцінюючи підстави для вжиття заходів для забезпечення позову у цій справі та подані на їх обґрунтування відповідні докази, апеляційний господарський суд врахував, що вжиття заходів до забезпечення позову у спосіб, визначений позивачем, є безпосередньо пов'язаними з предметом позову, відтак, застосування заходів забезпечення позову не порушує прав та охоронюваних законом інтересів будь-яких осіб, а лише запровадить законні обмеження, наявність яких дозволить створити належні умови для розгляду судом позову. В цій частині суд апеляційної інстанції також враховує висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 щодо застосування статей 136- 139 ГПК України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення відповідно до ст. 277 ГПК України, зокрема, є не з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на те, що за результатами перегляду даної справи судом доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а при вирішенні питання про забезпечення позову місцевим господарським судом не було з'ясовано всіх обставин справи та не дотримано вимог процесуального закону (ст. ст. 136, 137 ГПК України), що призвело до постановлення помилкової ухвали, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі №910/11735/25 з прийняттям нового рішення про задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
У зв'язку зі задоволенням апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 136, 137, 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі №910/11735/25 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким заяву Заступника керівника Київської міської прокуратури про забезпечення позову задовольнити.
4. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСО" (код ЄДРПОУ: 23536097, вул. Ямська, 72, м. Київ) та на належне Товариству з обмеженою відповідальністю "ТІСО" нерухоме майно, а саме: майновий комплекс загальною площею 7725,64 кв.м. по вул. Ямській, 72 у м. Києві (реєстраційний номер нерухомого майна №1716205780000), у межах суми позову в розмірі 37465822,61 грн (тридцять сім мільйонів чотириста шістдесят п'ять тисяч вісімсот двадцять дві гривні 61 копійка).
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСО" (код ЄДРПОУ: 23536097, вул. Ямська, 72, м. Київ) на користь Київської міської прокуратури (код ЄДРПОУ: 02910019, банк: ГУ ДКСУ, Київ, код банку: 820172; рахунок UA168201720343100001000011062) 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) судового збору, сплаченого за подання заяви про забезпечення позову та 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
6. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.
Стягувач: Київська міська прокуратура (код ЄДРПОУ: 02910019, вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150).
Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІСО" (код ЄДРПОУ: 23536097, вул. Ямська, 72, м. Київ).
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути пред'явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку до 05.11.2028.
Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст постанови складено 12.11.2025.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко