вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" листопада 2025 р. Справа№ 911/1873/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Тищенко О.В.
Хрипуна О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт»
на рішення Господарського суду Київської області від 11.08.2025 (повний текст підписано 29.08.2025)
у справі № 911/1873/25 (суддя Мальована Л.Я.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укроргсинтез»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт»
про стягнення 170 466,67 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укроргсинтез» звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт» збитків у розмірі 170 466,67 грн., завданих неналежним виконанням договірних зобов'язань з реєстрації податкових накладних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не зареєстрував належним чином чотири податкові накладні на загальну суму 1 022 800,00 грн., в тому числі ПДВ 170 466,67 грн., чим завдав позивачу збитків, а тому зобов'язаний сплатити на користь останнього компенсацію у розмірі податкового кредиту.
У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:
- реєстрацію податкових накладних спочатку було зупинено, а потім скасовано держаною податковою службою. У квитанції про зупинення податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються, зокрема, критерії ризиковості платника податку та/або ризиковості здійснення операцій, на підставі якого (яких) зупинено реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, з розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку; пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для розгляду питання прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі або відмову в такій реєстрації (пункт 11 Порядку № 1165);
- позивач не надав жодних доказів того, що відповідач завдав йому своїми діями збитки. У ситуації, коли позивач не довів права на позов у матеріально-правому сенсі, правомірність або неправомірність дій відповідача, є недоведеною, встановити факт порушення прав ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Укроргсинтез» неможливо;
- для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків з контрагента, який не здійснив реєстрацію ПН у ЄРПН, необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення:1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання) у вигляді не реєстрації ПН у ЄРПН; 2) шкідливого результату такої поведінки збитків у вигляді втраченого ПК; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками - право на відображення ПК безпосередньо залежить від факту реєстрації ПН; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду бездіяльність контрагента у виконанні обов'язку з реєстрації ПН у ЄРПН. У разі відсутності хоча б одного із вищезазначених елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків настати не може;
- встановлені чіткі терміни для реєстрації в ЄРПН розрахунку коригування 1095 календарних днів з дати складання податкової накладної, до якої він складений. Отже, як безпосередньо податкова накладна, так і розрахунок коригування до неї, можуть бути зареєстровані в ЄРПН не пізніше 1095 календарних днів з дати складання такої податкової накладної. При цьому слід враховувати, що розрахунок коригування може бути зареєстрований в ЄРПН виключно до зареєстрованої в ЄРПН податкової накладної. Зазначений строк в 1095 днів для включення до податкового кредиту суми ПДВ на отриманий товар ще не пройшов, а отже доводи позивача про втрату ним права на податковий кредит є передчасними.
У відповіді на відзив позивач зауважує на тому, що:
- податкові накладні було скасовано з причин, які прямо пов'язані з порушеннями, допущеними відповідачем при їх складанні та поданні на реєстрацію. В отриманих рішення контролюючого органу про скасування податкових накладних зазначено: «за результатами розгляду, комісією регіонального рівня прийнято рішення про відмову в реєстрації податкової накладної»;
- найбільш вагомим для даної справи є висновок, викладений у п. 7.16 постанови Верховного Суду від 01.12.2023 у справі № 926/3347/22, де суд зазначає: «збільшення податкового кредиту є майновим інтересом покупця, який реалізовується лише за умови належного виконання продавцем обов'язку щодо складання та реєстрації податкових накладних». Таким чином, Верховний Суд визнає наявність прямого причинно-наслідкового зв'язку між неналежним виконанням продавцем податкового обов'язку та завданням шкоди майновим інтересам покупця, що безпосередньо стосується і предмету позову у цій справі. За наслідками розгляду, Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які безпідставно відмовили у задоволенні вимог про відшкодування збитків, завданих неналежною реєстрацією ПН продавцем, та направив справу на новий розгляд. У результаті нового розгляду справи Господарським судом Чернівецької області було прийнято рішення від 16.04.2024 про задоволення позову. Суд, зокрема, встановив, що відповідачем було допущено порушення вимог податкового законодавства під час реєстрації ПН (зокрема, з помилками), що має ознаки протиправної поведінки, внаслідок якої постраждав майновий інтерес покупця, а також існує прямий причинно-наслідковий зв'язок між порушенням продавцем своїх обов'язків та втратою покупцем права на податковий кредит.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зауважив на тому, що:
- наявність збитків у будь-якому випадку підтверджується конкретними доказами, які дозволяють суду встановити наявність чи відсутність прямих збитків та складу господарських правовідносин в цілому. Позивачем крім квитанцій про зупинення реєстрації податкових накладних не надано жодних доказів взагалі. Крім того, квитанції, що додані до позовної заяви. не є допустимими доказами, оскільки не містять жодної інформації про збитки;
- як слідує з судової практики при визначенні можливості задоволення позову про стягнення збитків, дослідженню та доведенню з боку позивача є вина (протиправна діяльність) відповідача. З загальної теорії права відомо, що вина має дві форми умисел та необережність. При цьому, будь-яка з означених форм підлягає доведенню суб'єктом доказування згідно ГПК України в загальному порядку. Позивач не надає доказів цього елементу правопорушення, ігнорує обов'язок доказування при цьому звертаючись до суду з позовом, що ґрунтується на загальних міркуваннях, що носить формальний характер.
У додаткових поясненнях позивач зауважив на тому, що:
- у справі наявні всі елементи складу господарського правопорушення, передбаченого ст. 22 ЦК України та ст. 224-225 ГК України, а саме: протиправна поведінка відповідача підтверджується наданими документами - зокрема, фактами зупинення та подальшого скасування реєстрації податкових накладних через порушення вимог ПК України; збитки полягають у втраті права на податковий кредит, що є формою майнового інтересу покупця (позивача) відповідно до п. 7.16 постанови Верховного Суду у справі №926/3347/22 від 01.12.2023; причинно-наслідковий зв'язок між порушенням відповідачем обов'язку зареєструвати податкову накладну та втратою позивачем права на податковий кредит є очевидним і логічно зумовленим - без належної реєстрації ПН формування податкового кредиту є неможливим. Щодо форми вини, відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України, обов'язок довести відсутність вини покладено на відповідача. Жодних доказів, чи принаймні пояснень, що спростовують вину, відповідач не надав;
- про вчинене порушення з боку відповідача позивачем було повідомлено у досудовому порядку шляхом направлення обґрунтованої претензії. Однак відповідач - як суб'єкт, на якого покладено обов'язок реєстрації ПН відповідно до ст. 201 ПК України - не вжив жодних ефективних заходів для виправлення ситуації: чи то через об'єктивну неможливість виконати вимоги законодавства, чи внаслідок свідомого ігнорування своїх зобов'язань. У цій ситуації позивач був позбавлений будь-яких реальних засобів самостійного усунення порушення і не зобов'язаний очікувати на його гіпотетичне добровільне усунення протягом усього передбаченого строку. Умови звернення до суду як форма захисту права вже були на той момент об'єктивно наявні.
Рішенням Господарського суду Київської області від 11.08.2025 у справі № 911/1873/25 позов задоволено повністю.
Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що:
- нормами ПК України на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними суми податку можуть бути віднесені покупцем товарів/послуг до складу податкового кредиту;
- саме зупинення реєстрації податкових накладних, підтверджена належними первинними документами, поданими разом із позовною заявою, свідчить про втрату чинності реєстрації відповідних ПН та фактичне порушення відповідачем вимоги щодо їх належного оформлення та подання до ЄРПН. Повторна ж відмова контролюючого органу у реєстрації таких ПН, зафіксована у додаткових доказах, що подані у відповідь на відзив, не змінює природи порушення, а лише підтверджує, що відповідач не зміг або не захотів усунути допущене порушення навіть у разі повторної спроби;
- відповідач не виконавши свій обов'язок, передбачений п. 9.12. спірного договору, завдав позивачу збитків на суму 170 466,67 грн., а тому зобов'язаний відшкодувати їх.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.08.2025 у справі № 911/1873/25 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянта послався на:
- те, що судом першої інстанції порушено норми ГПК України щодо предметної юрисдикції. Суд застосував п. 9.12 спірного договору, в якому чітко прописано, що він діє лише у разі порушення постачальником вимог діючого законодавства щодо оформлення та реєстрації податкової накладної. Це публічно-правові відносини, жодних доказів порушення податкового законодавства позивачем не надано. Не враховано постанову Касаційного господарського суду № 926/3347/22 щодо нікчемності положень договору про обов'язок зареєструвати податкову накладну та відшкодувати збитки за не реєстрацію, оскільки це доводиться на підставі норм законодавства;
- неправильне встановлення обставин в мотивувальній частині рішення суду, п. 1 критеріїв ризиковості, обсяг постачання дорівнює або перевищує величину залишку обсягу придбання такого товару/послуги та обсягу його постачання не є порушенням податкового законодавства. Це автоматичний критерій за яким слідує подальша перевірка господарської операції ДПС згідно наданих пояснень. Підстави для відмови в реєстрації податкових накладних судом взагалі не встановлені, відповідні докази не подані. В матеріалах справи немає ні податкових накладних ні рішень комісії ДПС про відмову в реєстрації;
- те, що судом першої інстанції не досліджувалися критерії наявності господарського правопорушення та його основні елементи (протиправної поведінки, причинного зв'язку, вини особи, шкідливого результату). Докази зазначених складових відсутні (податкова накладна, реєстрація платником ПДВ, рішення про відмову в реєстрації накладних). Збитки позивача ніде не відображені, сума збитків є недоведеною. Це є порушенням матеріального права, норм ЦК України;
- те, що судом першої інстанції не враховано спеціальні податкові строки встановлені пунктом 192.1 статті 192 ПК України в межах яких може бути зареєстрована податкова накладна, а також не враховано норми, щодо зупинення податкових строків під час воєнного стану до 01.08.2023, що свідчить про те, що права позивача не порушено на момент звернення до суду.
В апеляційній скарзі апелянт просить приєднати до матеріалів справи копію листа ГУ ДПС у Київській області від 05.08.2025 № 18609/12/10-36-04-05 з підстав поважності причин пропуску строку для подання доказів, що об'єктивно не залежали від відповідача.
Окрім цього, в апеляційній скарзі апелянтом заявлено клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2025 справа № 911/1873/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В.
Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн. * 100 = 302 800,00 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 302 800,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт» про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи залишено без задоволення; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт» на рішення Господарського суду Київської області від 11.08.2025 у справі № 911/1873/25; розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
29.09.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, обґрунтовуючи це наступним:
- в апеляційній скарзі відповідач намагається применшити свою вину, вказуючи на те, що зупинка реєстрації була проведена в «автоматичному режимі». При цьому факт зупинки реєстрації податкових накладних, не залежить від механізмів виявлення порушень, це лише питання внутрішньої методології організації роботи податкових органів. Сам факт зупинки реєстрації податкових накладних, без різниці в «автоматичному» режимі чи «ручному», свідчить про головне: має місце рішення податкового органу, оформлене в документарному вигляді, та яке тягне за собою цілком реальні правові наслідки для обох сторін. Зокрема, воно свідчить про (1) порушення відповідачем норм податкового законодавства при реєстрації податкової накладної, та (2) призводить до втрати позивачем права на податковий кредит наслідок такого порушення відповідача. Заяви відповідача про «автоматичний» характер зупинки є спробою применшити значення рішення контролюючого органу та обесцінити його наслідки, що не має жодного правового підґрунтя та в жодному випадку не звільняє його від відповідальності перед позивачем;
- хоча термін «скасування податкової накладної» (анулювання), яким оперує суд першої інстанції у мотивувальній частині, дійсно прямо не вказаний у нормативних актах, у судовій практиці, в тому числі - на рівні Верховного Суду, є загальноприйнятою альтернативна лексика (така як «скасування податкової накладної», «відміна реєстрації», «анулювання»), яка не змінює суті юридичного значення процедури. Рішення податкового органу про зупинку реєстрації податкової накладної призводить до втрати податкового кредиту позивачем, що є прямим юридично значущим наслідком і підтверджує наявність збитків фінансового характеру для покупця товарів чи послуг за договором внаслідок деліктної поведінки контрагента;
- строк для реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних є імперативною нормою ПК України. Згідно з положеннями ПК України, цей строк складає 15- 20 календарних днів (залежно від моменту виникнення першої події). Недотримання цього строку вже є саме по собі порушенням норм податкового законодавства та характеризується як протиправна поведінка відповідача, оскільки прямо призводить до втрати права на податковий кредит;
- враховуючи, що строк реєстрації ПН давно минув, протиправна поведінка на сьогоднішній день вже має місце та триває більше року, а відповідач не продемонстрував жодним чином свої реальні наміри щодо виправлення ситуації, більше того - під час судових засідань визнав, що жодних реальних кроків щодо відновлення реєстрації ПН на сьогоднішній день не планує та не готує, суд першої інстанції правомірно врахував факт протиправної поведінки Відповідача та її вплив на фінансовий стан Позивача як покупця товарів та послуг, що має право на податковий кредит.
Щодо наданої відповідачем під час апеляційного перегляду копії листа ГУ ДПС у Київській області від 05.08.2025 № 18609/12/10-36-04-05, колегія суддів зазначає про таке.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов'язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.
У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).
У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).
Колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглядати справу по суті з врахуванням наданої апелянтом в суді апеляційної інстанції копії листа ГУ ДПС у Київській області від 05.08.2025 № 18609/12/10-36-04-05.
Станом на дату ухвалення постанови інших пояснень та клопотань до суду не надходило.
Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, а також закінчення встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 процесуальних строків на подачу відзиву, заперечення на відзив, всіх заяв та клопотань, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів, інших письмових пояснень, заслухавши пояснення представника учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні або скасуванню, з наступних підстав.
03.10.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укроргсинтез» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт» (постачальник) було укладено договір поставки та монтажно-налагоджувальних робіт № 10-1 (далі договір).
Згідно з п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити підйомник вантажний електричний та провести монтажно-налагоджувальні роботи щодо поставки обладнання, а замовник зобов'язується прийняти обладнання, виконати роботи та сплатити постачальнику вартість обладнання і робіт за ціною та в порядку, визначеними договором.
Відповідно до п. 2.1. договору загальна вартість договору становить 1 022 800,00 грн., в тому числі ПДВ 20 % - 170 466,66 грн. Загальна вартість договору включає: вартість обладнання, транспортування на об'єкт, монтажно-налагоджувальні роботи, вартість обрамлення дверей шахти, будівельно-оздоблювальні роботи по шахті, вартість обов'язкових платежів при введенні в експлуатацію, вартість комплекту хімічних дюбелів, вартість диспетчеризації, вартість додаткових металоконструкцій, ПДВ.
Згідно п. 9.12. договору постачальник зобов'язаний зареєструвати податкову накладну в єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) не пізніше строку, що визначений законодавством.
У разі порушення постачальником вимог діючого законодавства щодо оформлення та реєстрації податкової накладеної, постачальник зобов'язаний без будь-яких додаткових вимог з боку замовника сплатити на користь останнього компенсацію у розмірі податкового кредиту, відносно якої мала бути оформлена/зареєстрована така податкова накладна.
Зазначена компенсація має бути сплачена постачальником на користь замовника не пізніше 3 (трьох) банківських днів з останнього дня, встановленого законодавством для реєстрації податкової накладної в ЄРПН. Замовник має право затримати оплату на суму податкового кредиту з ПДВ неоформлених/незареєстрованих податкових накладних за виконані роботи (надані послуги) до оформлення/реєстрації таких податкових накладних.
У разі несплати компенсації постачальником, замовник має право недоплатити суму компенсації в двократному розмірі, з платежів на користь постачальника за надані послуги, виконані роботи, про що замовник повідомляє постачальника в довільній формі. Залік зустрічних однорідних вимог проводиться без підписання сторонами додаткових документів (заяв, угод, актів, протоколів і тому подібне).
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору відповідач поставив позивачу обладнання, зазначене у специфікації до договору, що підтверджується видатковою накладною № 1 від 03.04.2023.
Також, згідно акту надання послуг № 1 від 03.04.2023 відповідачем були надані послуги по доставці та монтажу підйомника з матеріалом, всього на загальну суму 134 800,00 грн.
На виконання вимог податкового законодавства України, а також п. 9.12 укладеного сторонами договору, відповідачем було зареєстровано 4 податкові накладні, що підтверджується наступними квитанціями: №9222603868 від 27.10.2022 на суму 621 600 грн. з ПДВ; №9262725612 від 08.12.2022 на суму 266 400 грн. з ПДВ; №9065605568 від 30.03.2023 на суму 67 400,00 з ПДВ; №9090911944 від 25.04.2023 на суму 67 400,00 грн. з ПДВ. Всього на загальну 1 022 800 грн. в т.ч. ПДВ 170 466,67 грн.
Матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечується, що реєстрацію вказаних податкових накладних було зупинено, а в подальшому Державною податковою службою України прийнято рішення про відмову у реєстрації вказаних накладних.
21.02.2025 позивач направив на адресу відповідача претензію № UOS-210225-09 з вимогою сплатити компенсацію податкового кредиту, відносно якої мали бути належним чином оформлені податкові накладні. Дана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
З огляду на вказане позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просить стягнути з відповідача збитки у розмірі 170 466,67 грн., завдані неналежним виконанням договірних зобов'язань з реєстрації податкових накладних.
Правові позиції сторін детально викладені вище.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі
Згідно статті 623 ЦК України:
- боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1);
- розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (ч. 2);
- збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (ч. 3);
- при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч. 4).
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 20.12.2010 у справі № 06/113-38.
Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.
Згідно з підпунктом 14.1.181 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Статтею 198 ПК України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; права й обов'язки платників податку в сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.
Згідно з пунктом 198.1. статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Пунктом 198.3. статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.
Відповідно до пункту 201.1. статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.4 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця, а пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН покупцем послуг, отже з огляду на положення ПК України саме на відповідача покладено обов'язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкові накладні та/або розрахунки коригування до таких податкових накладних.
Вказаним зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту. Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №906/824/21, від 10.01.2022 у справі №910/3338/21, від 03.12.2018 у справі №908/76/18, на які посилається скаржник.
Хоча обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31.01.2023 у справі №904/72/22, на яку посилається скаржник.
Тому належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов'язку щодо складення та реєстрації належним чиним податкових накладних (постанова Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №906/824/21, на яку посилається скаржник).
Згідно з ч.2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. У ч.1 ст. 614 ЦК України зазначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №753/7281/15-ц, від 21.02.2021 у справі №904/982/19, від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, від 21.09.2021 у справі №910/1895/20, від 18.10.2022 у справі №922/3174/21.
Отже, наявність вини презюмується, тобто не підлягає доведенню позивачем. Водночас відповідач для звільнення від відповідальності може доводити відсутність протиправності дій та вини, зокрема, шляхом оскарження рішення податкового органу про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в адміністративному порядку або в суді (відсутність вини буде підтверджуватися рішенням, ухваленим на користь платника податку, яке набрало законної сили, і фактом реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у ЄРПН на виконання такого рішення). Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.05.2024 у справі № 910/155/23
Як встановлено вище у цій справі відповідачем було зареєстровано 4 податкові накладні реєстрацію яких було зупинено, а в подальшому Державною податковою службою України прийнято рішення про відмову у реєстрації вказаних накладних. При цьому відповідачем не було оскаржено ані дії Державної податкової служби України щодо зупинення реєстрації податкових накладних, ані дії останньої щодо відмови реєстрації вказаних накладних.
У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №916/334/22 зазначено, що факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов'язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни.
Отже, відсутність реєстрації податкової накладної в ЄРПН, внаслідок чого один контрагент був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися правом на зменшення податкового зобов'язання, власне і є протиправною поведінкою іншого контрагента.
Враховуючи, що учасниками справи не надано, а матеріали справи не містять належних доказів реєстрації відповідачем податкової накладної на операції з постачання позивачу товару та надання послуг, у зв'язку з чим у позивача відсутня можливість включити кошти у розмірі 170 466,67 грн до суми податкового кредиту, що, у свою чергу, є збитками, понесеними позивачем.
Як вже зазначалось, чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної в ЄРПН покупцем товарів. Тому обов'язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну покладено на позивача, як продавця товару, в розумінні ст. 201 Податкового кодексу України.
У постанові від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 1 січня 2015 року ПК України не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати.
Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Тобто саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.
Відповідно, лише зареєстрована в ЄРПН накладна є підставою для формування податкового кредиту.
Отже, наведеними вище нормами ПК України на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними суми податку можуть бути віднесені покупцем товарів/послуг до складу податкового кредиту.
Аналогічні правові висновки застосувала об'єднана палата КГС ВС у постанові від 03.08.2018 у справі № 917/877/17.
Колегія суддів також вважає за необхідне врахувати, що за висновком, наведеним у пункті 10.2. постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, права покупця у випадку порушення продавцем свого обов'язку щодо належної реєстрації податкових накладних зводяться лише до можливості подання скарги, проте ініціювати проведення податкової перевірки контролюючим органом покупець не може.
Колегія суддів вважає помилковими твердження відповідача про те, що спір сторін має публічно-правовий характер та зазначає, що вказане спростовується висновками Верховного Суду викладеними, зокрема у наведених вище постановах.
З огляду на вказані обставини суду першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у розмірі 170 466,67 грн., завданих неналежним виконанням договірних зобов'язань з реєстрації податкових накладних. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ) гарантує право на справедливий суд, невід'ємним елементом якого ЄСПЛ визнає вимогу щодо вмотивованості (обґрунтованості) судових рішень. Хоча термін "вмотивованість" прямо не згадується у статті 6, ЄСПЛ послідовно тлумачить його як обов'язкову складову справедливого судового розгляду.
У справі «Van de Hurk v. the Netherlands» ЄСПЛ наголосив, що дія статті 6 Конвенції полягає, серед іншого, в тому, щоб зобов'язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами. У справі «Hirvisaari v. Finland» Суд зазначив, що однією з функцій вмотивованого рішення є демонстрація сторонам того, що їх вислухали, а також надання можливості оскаржити таке рішення.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутим, йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
У рішенні у справі «Peleki v. Greece» (заява № 69291/12; пункт 71) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява № 19867/12, пункт 85).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне, обґрунтоване та мотивоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Київської області від 11.08.2025 у справі № 911/1873/25, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт» на рішення Господарського суду Київської області від 11.08.2025 у справі № 911/1873/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 11.08.2025 у справі № 911/1873/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 10.11.2025
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.В. Тищенко
О.О. Хрипун