вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" жовтня 2025 р. Справа№ 910/8188/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Сибіги О.М.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 09.10.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМС Консалтинг» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 про забезпечення позову
у справі № 910/8188/25 (суддя Карабань Я.А.)
за позовом заступника керівника Оболонської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМС Консалтинг»
про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою
Заступник керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМС КОНСАЛТИНГ» (надалі - відповідач), у якому просить суд:
- зобов'язати відповідача знести самочинно збудований об'єкт нерухомого майна - виробничо-складську базу площею 333,4 кв.м, яка розташована на земельній ділянці площею 0,1115 га на вулиці Вербовій, 2-А у Оболонському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:78:129:0002);
- скасувати державну реєстрацію права власності за відповідачем на виробничо-складську базу площею 333,4 кв.м, яка розташована на земельній ділянці площею 0,1115 га на вулиці Вербовій, 2-А у Оболонському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:78:129:0002), з припиненням такого права із закриттям розділу та реєстраційної справи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1105907780000);
- зобов'язати відповідача повернути територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,1115 га на вулиці Вербовій, 2-А у Оболонському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:78:129:0002), привівши її у придатний для використання стан;
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:129:0002 у Державному земельному кадастрі та закрити щодо неї поземельну книгу.
Разом з позовом прокурором подано заяву про забезпечення позову, у якій останній просить суд:
- до набрання рішенням законної сили в справі накласти арешт на об'єкт нерухомості - виробничо-складську базу: літ. (А,Б,б,В,в,в1,Г) загальною площею 333,4 кв.м за адресою: вулиця Вербова, будинок 2а в Оболонському районі міста Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1105907780000, номер відомостей про речове право 19025489);
- до набрання рішенням законної сили в справі заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - виробничо-складську базу: літ. (А,Б,б,В,в,в1,Г) загальною площею 333,4 кв.м за адресою: вулиця Вербова, будинок 2а в Оболонському районі міста Києва, в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно вказаного нерухомого майна та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1105907780000, номер відомостей про речове право 19025489).
В обґрунтування заяви прокурор зазначив, що відповідач у будь-який момент може розпорядитися об'єктом самочинного будівництва шляхом відчуження, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. Також прокурор вказує, що існує висока ймовірність відчуження об'єкту нерухомого майна під час розгляду справи в суді, що в подальшому може призвести до ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених прав або інтересів позивача в межах даної справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 заяву заступника керівника Оболонської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про забезпечення позову задоволено.
З метою забезпечення позову до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі:
- накладено арешт на об'єкт нерухомості - виробничо-складську базу: літ. (А,Б,б,В,в,в1,Г) загальною площею 333,4 кв.м за адресою: вулиця Вербова, будинок 2а в Оболонському районі міста Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1105907780000, номер відомостей про речове право 19025489), що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ІМС Консалтинг»;
- заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - виробничо- складську базу: літ. (А,Б,б,В,в,в1,Г) загальною площею 333,4 кв.м за адресою: вулиця Вербова, будинок 2а в Оболонському районі міста Києва, в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно вказаного нерухомого майна та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1105907780000, номер відомостей про речове право 19025489).
Задовольняючи заяву прокурора про забезпечення позову, суд виходив з її обґрунтованості, встановивши існування реальної загрози ефективному захисту та поновленню порушених чи оспорюваних прав чи інтересів заявника у разі задоволення позову без вжиття заходів забезпечення позову, а не вжиття заходів забезпечення позову й подальші ймовірні дії відповідача з відчуження нерухомого майна за висновком суду унеможливлять ефективний захист порушеного права позивача (територіальної громади міста Києва) без нових звернень до суду.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІМС Консалтинг» звернулося 07.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 07.07.2025, у якій просив суд скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі №910/8188/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити заступнику керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову у справі №910/8188/25.
Скаржник вважає оскаржувану ухвалу суду необґрунтованою та такою, що винесена внаслідок неправильного установлення судом фактичних обставин, які мають значення для справи, без врахування позиції відповідача та без з'ясування повноважень позивача щодо подання процесуальних документів та позову у справі № 910/8188/25.
Відповідач наголошує, що на час розгляду цієї справи земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:78:129:0002, площею 0,1115 га не перебуває у власності або у офіційному користування будь - яких осіб, а залишається у власності територіальної громади міста Києва, з огляду на що позивач діє з явним перебільшенням повноважень, визначених законодавством щодо удаваного захисту інтересів держави.
Також відповідач стверджує, що не має жодного наміру здійснювати відчуження нерухомого майна з огляду на те що на даний час здійснюється розгляд господарської справи № 910/12093/24 у Касаційному господарському суді Верховного суду щодо законності визнання укладеним договору оренди вищезазначеної земельної ділянки, а крім того по цей час на розгляді Київської міської ради знаходяться матеріали звернення відповідача щодо передачі в орендне користування вищезгаданої земельної ділянки, а при зміні власника нерухомого майна всі витрати відповідача, а також всі пройдені процедури погодження будуть втраченими.
Крім того, скаржник звертає увагу суду на суперечливий статус прокурора у даній справі та вважає, що незрозуміло про захист чиїх прав у своїй заяві та позові зазначає позивач.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМС Консалтинг» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМС Консалтинг» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі №910/8188/25 залишено без руху, запропоновано апелянту усунути недоліки, надавши докази, що підтверджують надсилання копії апеляційної скарги разом з доданими до неї документами позивачу (Київській міській раді).
21.07.2025 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху від Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМС Консалтинг» на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява, сформована в системі «Електронний суд» 21.07.2025, про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено надсилання копії апеляційної скарги разом з доданими до неї документами Київській міській раді.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМС Консалтинг» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі №910/8188/25, розгляд справи призначено на 24.09.2025. Витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі №910/8188/25.
04.09.2025 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі №910/8188/25.
09.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до тверджень прокурора про те, що для недопущення вчинення відповідачем під час судового розгляду позову у цій справі дій щодо відчуження права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, які можуть нівелювати мету звернення прокурора за захистом інтересів держави до суду, вирішальне значення має своєчасне вжиття судом заходів забезпечення позову, які гарантують реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову, ефективний захист, а також поновлення порушених прав держави, за захистом яких звернувся прокурор.
Прокурор вважає, що доводи ТОВ «ІМС КОНСАЛТИНГ», викладені в апеляційній скарзі, жодним чином не спростовують висновків викладених в ухвалі Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у даній справі, а також враховуючи відсутність доводів підприємства, які б свідчили про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, прокурор просить апеляційну скаргу ТОВ «ІМС КОНСАЛТИНГ» залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі № 910/8188/25 - без змін.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 відкладено розгляд справи №910/8188/25 на 09.10.2025.
09.10.2025 в судове засідання з'явилися представники учасників справи.
Представник відповідача просив апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - скасувати.
Прокурор та представник позивача просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулась з відповідними вимогами у справі про банкрутство.
З аналізу положень статті 136 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що означеною нормою процесуального права передбачено можливість забезпечення позову не лише у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду, а також у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду і ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Тобто, за змістом частини 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України, у вирішенні питання щодо забезпечення позову слід також враховувати за захистом якого порушеного чи оспорюваного права або інтересу звернувся позивач, не обмежуючись лише неможливістю виконання рішення суду та позовними вимогами.
Частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Системний аналіз положень частини 1 статті 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені у частинах 2, 5, 6, 7 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
У вирішенні питання про забезпечення позову слід здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні від 31.07.2003 в справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Судом враховується висновок, викладений в рішенні Конституційного Суду України від 31.05.2011 № 4-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв'язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, «з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову» (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для особи рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в господарській справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, прокурор звернувся до суду з немайновими позовними вимогами про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою за кадастровим номером 8000000000:78:129:0002, яка знаходиться на вулиці Вербовій, 2-А у Оболонському районі міста Києва, зокрема, шляхом зобов'язання відповідача знести об'єкт самочинного будівництва, а відтак у даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Водночас, у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявлених заходів забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість тверджень прокурора про те, що невжиття зазначеного ним заходу забезпечення позову може призвести до вибуття виробничо-складської бази площею 333,4 кв.м, яка розташована на земельній ділянці площею 0,1115 га на вулиці Вербовій, 2-А у Оболонському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:78:129:0002) з володіння відповідача, що зумовить неможливість задоволення позову через неналежність відповідача. З наведеним висновком суду першої інстанції погоджується судова колегія апеляційного суду та вважає, що скаржником у поданій ним апеляційній скарзі вказаного спростовано не було.
Крім того, зміна власника цього нерухомого майна після прийняття відповідного рішення про задоволення вимог позивача в даній справі, чи продовження будівництва на спірній земельній ділянці може унеможливити фактичне виконання майбутнього рішення суду в цій справі.
При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Відтак, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про статус прокурора в даній справі та аргументи про перевищення останнім своїх повноважень щодо захисту інтересів держави, оскільки питання щодо представництва інтересів та ефективності зі зверненням за захистом прав держави в межах даної справи підлягає дослідженню судом при розгляді справи по суті, натомість як під час розгляду питання про забезпечення позову такі обставини дослідженню не підлягають.
За викладених обставин, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників спірних правовідносин; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про існування реальної загрози ефективному захисту та поновленню порушених чи оспорюваних прав чи інтересів заявника у разі задоволення позову без вжиття заходів забезпечення позову, а не вжиття заходів забезпечення позову й подальші ймовірні дії відповідача з відчуження нерухомого майна, унеможливлять ефективний захист порушеного права позивача (територіальної громади міста Києва) без нових звернень до суду.
Разом з цим, як правильно зазначив суд першої інстанції, обраний прокурором спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомості та заборона державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно вказаного нерухомого майна та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що стосується предмета даного позову, є розумним, обґрунтованим та адекватним, має логічний зв'язок з предметом позову та має наслідком лише збереження існуючого становища до набрання рішенням законної сили та протягом дев'яноста днів після цього (частина 7 статті 145 Господарського процесуального кодексу України).
Вказаний захід забезпечення позову, за висновком суду, є співмірним із предметом позовних вимог, а накладення арешту на нерухоме майно та заборона вчиняти реєстраційні дії з ним є тимчасовим заходом, спрямований на підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовну презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року в справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18).
За викладених обставин, вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомості, тобто заборони на право розпоряджатися цим майном та заборона вчиняти реєстраційні дії з таким майном, у даному випадку спрямована на те, щоб протягом судового розгляду спору по суті суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою та забезпечив протягом розгляду справи продовження існування стану, який є предметом спору.
Заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального та ефективного захисту прав позивача, у разі задоволення позовних вимог.
При вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, судом оцінено, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти та дійшов висновку, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно буде мати наслідком збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
На переконання суду, запропонований прокурором захід забезпечення позову не призведе до порушення майнових прав відповідача та не вплине на його господарську діяльність, при цьому він не є тотожним з позовними вимогами, є адекватним та ефективним, а також носить тимчасовий характер, не завдає шкоди та збитків іншим учасникам справи. Разом із тим, вжиття вказаних заявником заходів забезпечення позову спрямоване виключно на збереження існуючого становища та на ефективний захист порушених прав та інтересів позивача в разі задоволення позову.
Відповідно до статті 141 Господарського процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову.
З приводу зустрічного забезпечення суд зазначає, що застосування зазначених заходів відповідно до частини 1 статті 141 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов'язком суду, для реалізації якого, в даному випадку, в господарського суду достатні підстави відсутні.
Враховуючи відсутність доказів можливості завдання збитків заявленим позивачем та задоволеним судом заходом забезпечення позову, з урахуванням законодавчо обґрунтованого характеру вжитого заходу, суд дійшов висновку про відсутність підстав вимагати від позивача зустрічного забезпечення.
Колегія суддів вважає, що відповідач у поданій апеляційній скарзі не зазначає обґрунтованих підстав для скасування ухвали суду першої інстанції в розумінні статті 277 Господарського процесуального кодексу України, при цьому самі лише твердження відповідача про те, що він не має жодного наміру здійснювати відчуження нерухомого майна не можуть бути достатнім спростуванням обґрунтованих висновків суду про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
Підсумовуючи наведене вище, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення заяви заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про забезпечення позову.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі №910/8188/25 прийнята з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМС Консалтинг» задоволенню не підлягає.
У зв'язку зі залишенням без змін ухвали місцевого господарського суду, розподіл сум судового збору здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМС Консалтинг» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі №910/8188/25 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі №910/8188/25 залишити без змін.
3. Матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі №910/8188/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 10.11.2025 після виходу суддів з відпусток.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.А. Гончаров
О.М. Сибіга