Справа №: 645/7587/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №: 11-кп/818/2348/25 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: продовження запобіжного
заходу обвинуваченому
11 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , з участю захисника ОСОБА_7 , без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме - обвинуваченого ОСОБА_8 , належним чином повідомленого про розгляд справи, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши, у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Немишлянського районного суду м. Харкова від 30.10.2025, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною ухвалою суду першої інстанціїзадоволено прокурора у кримінальному провадженні № 12025220000000700 від 27 травня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченихч.2 ст. 436-2, ч.3 ст. 436-2, ч.1 ст.110, ч.1 ст. 161 КК України.
Обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі "Харківський слідчий ізолятор" до 26 грудня 2025 року, без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції в частині продовження строку тримання під вартою, захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 .
В обґрунтування своїх вимог посилається на незгоду з кваліфікацією дій обвинуваченого та недоведеність зазначених в клопотанні ризиків, вважаючи їх такими, що не існують.
Вважає, що прокурором не доведено жодним доказом, що його підзахисний має на меті переховування, що вважає припущенням, яке нічим не підкріплене, обґрунтовуючи це тим, що обвинувачений добровільно не чинив опору під час затримання та намагається допомогти слідству, з метою встановлення істини по справі та не заперечує своєї причетності до скоєного правопорушення. Також зазначає, що обвинувачений не має наміру переховуватись, оскільки він має родину, в якій є годувальником, а також є законослухняним громадянином, ніколи не порушував закон та не притягався до адміністративної або кримінальної відповідальності. Щодо перетину кордону обвинуваченим зазначив, що стороною обвинувачення навіть не зазначено, чи є у нього закордонний паспорт, до того ж, це твердження є суперечливим, оскільки він має інвалідність, а отже, як би хотів, то давно перетнув би кордон, проте, цього не зробив.
Також захисник вважає, що обвинувачений не має можливості знищити або сховати будь-яку річ чи документ, оскільки всі предмети, що мають відношення до скоєного правопорушення, вилучено під час проведення слідчих дій, і вони знаходяться на зберіганні у слідства, крім того, він не має такої мети.
Здійснювати тиск на свідків у обвинуваченого також, на думку захисника, немає можливості, як і на експерта, оскільки йому не відомо навіть які експертні дослідження та в яких установах, призначено, будь-яких родинних зв'язків у правоохоронній або судовій системі, він не має, як і будь-якої соціальної ваги.
Вчинити інше кримінальне правопорушення, чи продовжити те, в якому звинувачується, на думку захисника, обвинувачений не збирається, оскільки навіть після затримання, він зазначив у протоколі, що щиросердно кається у скоєному та визнає свою провину.
До того ж, захисник зазначає, що подальше тримання під вартою несе ризик для здоров'я його підзахисного.
Все вищенаведене, на думку захисника, свідчить про необґрунтованість клопотання та ризиків, наведених в ньому, що свідчить про те, що воно не підлягає задоволенню.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Захисник ОСОБА_7 підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити в повному обсязі.
Прокурор заперечував проти задоволення клопотання, вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а ризики, наведені в клопотанні, доведеними.
Обвинувачений в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, повідомлявшись належним чином про дату та час розгляду апеляційної скарги, будь-яких заяв щодо неможливості розгляду за його відсутності, від нього не надходило.
Враховуючи вищевикладене, керуючись положеннями ч.4 ст.422-1 КПК України, колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд даної справи без участі обвинуваченого, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Крім того, такий розгляд відповідає вимогам ст.401 КПК України, так як апеляційна скарга захисника не стосується погіршення становища обвинуваченого.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, доводи захисника обвинуваченого, думку прокурора, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та відомості, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
З матеріалів провадження вбачається, що до Немишлянського районного суду м. Харкова для розгляду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12025220000000700 від 27 травня 2025 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченихч.2 ст. 436-2, ч.3 ст. 436-2, ч.1 ст.110, ч.1 ст. 161 КК України.
В судовому засіданні прокурор просив про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , посилаючись на продовження існування ризиків, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, тяжкість обвинувачення та наявність ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, які дають підстави вважати, що ОСОБА_8 може 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Застосування інших більш м'яких запобіжних заходів прокурор вважав не можливим для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно даного обвинуваченого, суд вважав доведеними стороною обвинувачення ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ризик переховування від органу досудового розслідування/суду суд вважав актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження, оскільки він обумовлений, серед іншого, і можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання. Тяжкість ймовірного покарання, на думку суду, особливо сильно підвищують ризик переховування від органу досудового розслідування та/або суду на перших етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності, зокрема, в умовах дії воєнного стану, усвідомлюючи передбачені санкціями статей покарання у вигляді позбавлення волі на строк до восьми років, а також усвідомлюючи неможливість повного контролю державною владою кордонів та території України в умовах Збройної агресії російської федерації проти України, обвинувачений може переховуватись від органу досудового розслідування, а в подальшому під час судового розгляду й від суду, на території рф чи тимчасово окупованих частинах території України. Крім того, ОСОБА_8 визнаний ВЛК не придатним до військової служби з виключенням із військового обліку, що дає йому право безперешкодно перетинати державний кордон України, й тим самим залишити Україну та ухилитися від відповідальності за вчинені ним кримінальні правопорушення. Також останній має намір виїхати до своєї доньки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка наразі проживає на території Республіки Польща, що також, на думку суду, не буде сприяти швидкому та неупередженому досудовому розслідуванню.
Ризик знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на думку суду, також є актуальним, оскільки наразі досудове розслідування кримінального провадження триває, вирішується питання про проведення цілої низки слідчих (розшукових) та процесуальних дій з метою отримання доказів, які обвинувачений, будучи без запобіжного заходу, або при застосуванні менш суворого запобіжного заходу, може знищити, сховати або спотворити.
Також суд вважав, що ОСОБА_8 може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, оскільки характер поширюваної ОСОБА_8 інформації, дає підстави вважати про його позитивну налаштованість до держави-агресора та про необхідність у наданні їй підтримки у боротьбі з Україною. Тому, враховуючи його погляди, існує ризик продовження ОСОБА_8 інкримінованих йому кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2, ч. 1 ст. 110, ч. 1 ст. 161 КК України чи вчинення останнім іншого кримінального правопорушення.
Враховуючи вищенаведене, суд вважав, що співставлення можливих негативних наслідків для обвинуваченого, у вигляді його можливого ув'язнення у невизначеному майбутньому, з можливим засудженням до покарання, у виді позбавлення волі, у найближчій перспективі доводять, що ці ризики є достатньо високими безвідносно стадії кримінального провадження, а обставини інкримінованого кримінального правопорушення свідчать про можливість обвинуваченого вчинити інші кримінальні правопорушення, зокрема, проти основ національної безпеки України.
У зв'язку з вищевикладеним, суд вважав, що застосування менш обтяжливого запобіжного заходу, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а застосований запобіжний захід - тримання під вартою відносно обвинуваченого в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів, з урахуванням стадії досудового розслідування, погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених п.п.1,2,5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення може вдатися до відповідних дій.
Враховуючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, у разі визнання винуватим за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ч.3 ст.436-2 КК України, існує вірогідність, що він, з метою ухилення від кримінальної відповідальності, розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання винним у вчиненні інкримінованого злочину, може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання, враховуючи, що він обвинувачується у виправдовуванні, визнанні правомірною, запереченні збройної агресії рф проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії рф проти України як внутрішнього громадянського конфлікту, виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію рф проти України, розпочату у 2014 році, представників збройних формувань рф, регулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих рф, яке ним вчинене повторно.
Вказані злочини є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад. під час дії воєнного стану, що, з урахуванням розміру покарання, яке може бути призначене обвинуваченому, в разі визнання винуватості, може свідчити про те, що він може переховуватись від суду.
Враховуючи також відомості і конкретні обставини вчинення злочину, який йому інкримінується, виходячи зі змісту формулювання обвинувального акту, зокрема обставин вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, існує вірогідність вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, в тому числі проти основ національної безпеки України.
Крім того, не виключений ризик знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, враховуючи, що досудове розслідування кримінального провадження триває, вирішується питання про проведення цілої низки слідчих (розшукових) та процесуальних дій з метою отримання доказів, які обвинувачений, будучи без запобіжного заходу, або при застосуванні менш суворого запобіжного заходу, може знищити, сховати або спотворити.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Враховуючи, що військова агресія проти України, є обставиною (ризиком), яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, ймовірність ризику того, що обвинувачений може переховуватись від слідства та суду, є досить значною, як і ризик вчинити ним інше кримінальне правопорушення, враховуючи фактичні обставини інкримінованого йому обвинувачення.
Обґрунтованість обвинувачення підтверджується фактичними доказами, що містяться в матеріалах провадження. Вказане свідчить про достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, запобігання яким шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим та не ефективним.
Порядок розгляду судом клопотання про продовження запобіжного заходу відповідає вимогам п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Згідно п. 48 рішення "Чеботарь проти Молдови" № 3561/06 від 13.11.2007 р. Європейський Суд з прав людини зазначив "Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності ст. 5, 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення ні в момент арешту, ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, в кінцевому рахунку, пред'явленні обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання". (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, №182 та Мюррей проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1994 року, п.55, Series A, № 300-A).
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин цього кримінального провадження та характеру дій, які інкримінуються обвинуваченому, а саме того, що він обвинувачується у вчиненні злочину проти основ національної безпеки України, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, оскільки є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які передбачають державну безпеку, обороноздатність, незалежність держави, її конституційний лад.
Крім цього, у рішенні ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» №9627/81 від 14 березня 1984 року суд зазначив, що «питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою»; у справі «Мюррей проти Сполученогс Королівства» №14310/88 від 23 жовтня 1994 року «факти, які є причиною виникнення підозрі не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування вирок) чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процес) кримінального розслідування».
З висновками суду щодо доведеності наявності ризиків, передбачених п.п. 1,2,5 ч.1 ст.177 КПК України та необхідності продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно даного обвинуваченого, погоджується і колегія суддів.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції постановив рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких постановив відповідне рішення.
Отже, враховуючи вищенаведені відомості у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовував в суді першої інстанції та мотивує при апеляційному розгляді, необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання даної особи під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника обвинуваченого.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.ст.7, 176-206, 331,392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 422-1, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Немишлянського районного суду м. Харкова від 30.10.2025 про продовження щодо обвинуваченого за ч.ч.2,3 ст.436-2, ч.1 ст.110, ч.1 ст.161 КК України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 26 грудня 2025 року, без визначення розміру застави, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ _______________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3