Справа № 346/1423/25
Провадження № 1-кп/346/513/25
11 листопада 2025 року м. Коломия
Коломийський міськрайонний суд
Івано-Франківської області
у складі: головуючого судді ОСОБА_1
з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
потерпілої ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Коломия матеріали кримінального провадження внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12025096180000054 від 21 лютого 2025 року про обвинувачення:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Княждвір, Коломийського району Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1 , українця, з середньою освітою, громадянина України, розлученого, не працюючого, раніше не судимого,
за ст. 126-1 КК України,
Обвинувачений вчинив умисні дії, які виразились у домашньому насильстві, тобто умисному систематичному вчиненні фізичного та психологічного насильства щодо особи, з якою обвинувачений перебуває у сімейних відносинах, що призвело до фізичних та психологічних страждань, погіршення життя потерпілої.
Злочини вчинено за наступних обставин.
Обвинувачений ОСОБА_5 починаючи з 2021 року по даний час, діючи умисно, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, передбачаючи їх суспільні наслідки і бажаючи настання таких наслідків, систематично вчиняв фізичне та психологічне насильство щодо своєї колишньої дружини - ОСОБА_4 , з якою він перебував у сімейних відносинах, що призводило до її психологічних та фізичних страждань, погіршення якості її життя.
Так, постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13.12.2021 року ОСОБА_5 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення відносно колишньої дружини ОСОБА_4 , передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Крім того, 02.11.2023 року ОСОБА_5 перебуваючи за адресою свого проживання в АДРЕСА_1 , після вживання алкогольних напоїв, вчинив словесний конфлікт із ОСОБА_4 в ході чого лаявся нецензурною лайкою в її сторону та демонстративно взяв до рук сокиру та погрожував нею останній фізичною розправою.
Також у січні 2024 року ОСОБА_5 перебуваючи за вищевказаною адресою, після вживання алкогольних напоїв, вчинив словесний конфлікт із ОСОБА_4 в ході чого лаявся нецензурною лайкою в її сторону, а у квітня 2024 року, під час словесної перепалки із ОСОБА_4 , вчинив відносно неї психологічне насильство, що полягало у тому, що ОСОБА_5 лаявся нецензурною лайкою в її сторону, а також демонстративно взяв до рук тарілку та погрожував нею.
18.02.2025 року близько 02:30 год ОСОБА_5 вчинив словесний конфлікт з ОСОБА_4 , в ході чого лаявся нецензурною лайкою в її сторону та умисно наніс долонею правої руки декілька ударів в область голови та обличчя, в результаті чого завдав ОСОБА_4 фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень.
Внаслідок умисних, систематичних протиправних дій ОСОБА_5 потерпілій ОСОБА_4 завдано фізичні та психологічні страждання, що виразились у втраті енергійності, втомі, фізичному дискомфорті, втраті позитивних емоцій та негативних переживаннях.
В судовому засіданні обвинувачений визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину в повному обсязі, погодився зі всіма кваліфікуючими ознаками кримінального правопорушення за обставин, викладених у обвинувальному акті.
Обвинувачений вказав, що дійсно мали місце ці події, він розкаюється, жалкує що таке вчиняв і переконує, що виніс урок і більше такого вчиняти не буде.
В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_4 вказала, що її колишній чоловік ОСОБА_5 систематично вчиняв щодо неї насильницькі дії психологічного і фізичного характеру після вживання алкогольних напоїв. Такі випадки розпочались в 2021 року і мали місце в 2023-2024 роках. Остання подія мала місце в лютому 2025 року, ОСОБА_5 вночі лаявся до неї та наніс їй кілька ударів. На наступний день вона звернулась в поліцію щоб притягти його до відповідальності. Стверджує, що після тих подій ОСОБА_5 змінив ставлення до неї і не допускає подібних ситуацій, просить суворо його не карати.
Оскільки обвинувачений в судовому засіданні вину визнав повністю, а також те, що він не оспорює фактичні обставини вказані в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, не наполягає на дослідженні інших доказів, розуміє неможливість в подальшому оскаржувати дані фактичні обставини в апеляційному порядку, а тому відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, дослідження доказів відносно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, судом визнано недоцільним та обмежено обсяг доказів, що підлягають дослідженню, допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, які характеризують його особу.
Обвинувачений та інші учасники процесу не заперечували проти обмеженого порядку дослідження доказів, при цьому суд переконався, що вони правильно розуміють зміст ст. 349 КПК України.
Суд вважає, що дії обвинуваченого правильно кваліфіковані за ст. 126-1 КК України як вчинення умисних дій, які виразились у домашньому насильстві, тобто умисному систематичному вчиненні фізичного та психологічного насильства щодо особи, з якою обвинувачений перебуває у сімейних відносинах, що призвело до фізичних та психологічних страждань, погіршення життя потерпілої
Призначаючи покарання, суд враховує наступне.
Стаття 65 КК України передбачає, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
У ст. 17 Закону від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Суд) передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Згідно п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо конкретного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимоги ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчиненню нових злочинів.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке у відповідності до ст.12 КК України є нетяжким злочином, особу винного, який є громадянином України, з середньою освітою, розлучений, на утриманні неповнолітніх дітей немає, офіційно не працевлаштований, раніше не судимий, на обліку в лікаря психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно.
Обставинами, що пом'якшують покарання, суд визнає визнання обвинуваченим вини та щире каяття.
Суд зазначає, що у цій справі щирим каяттям є відверта негативна оцінка обвинуваченим своєї кримінально караної поведінки, визнання тих обставин, які йому ставляться в провину, а отже, характеризує його поведінку після вчинення злочину з позицій психологічної переорієнтації, коли він справді засуджує свій вчинок та визнає його антисуспільний характер, добровільно повернувся до військової служби і надалі бажає виконувати свій військовий обов'язок.
Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.
З огляду на викладене, та виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації та приймаючи до уваги, що покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу, суд у даному конкретному випадку вважає за можливе призначити обвинуваченому ОСОБА_5 покарання у межах санкції статті обвинувачення, а саме: за ст.126-1 КК України у виді пробаційного нагляду, оскільки саме таке покарання буде необхідне і достатнє для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Також, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України суд вважає за доцільне застосувати до обвинуваченого ОСОБА_5 обмежувальний захід, поклавши на нього обов'язок пройти програму для кривдників.
Запобіжний захід ОСОБА_5 не обирався та суд не вбачає підстав для його обрання.
Цивільний позов, процесуальні витрати відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 31, 176-179, 369 371, 373 376, 394, 395 КПК України,
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України та призначити йому покарання у виді одного року пробаційного нагляду.
У відповідності до ч. 2 ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_5 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
На підставі п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України застосувати до обвинуваченого ОСОБА_5 обмежувальний захід, поклавши на нього обов'язок пройти програму для кривдників на строк два місяці.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_5 , що умисне невиконання обмежувальних заходів, передбачених ст. 91-1 КК України, або умисне невиконання обмежувальних приписів, або умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом, є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 390-1 КК України.
Апеляційну скаргу на вирок можуть подати: обвинувачений, його захисник в частині, що стосується інтересів обвинуваченого, прокурор, потерпілий, його представник у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції, при цьому вирок не підлягає оскарженню в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.
На вирок може бути подана апеляція до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд протягом 30 днів з моменту його проголошення, особою, що не була присутня під час його проголошення - з дня отримання копії судового рішення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя: ОСОБА_1