Справа № 592/18085/25
Провадження № 1-кп/592/1205/25
12 листопада 2025 року м. Суми
Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12025200480002594, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.10.2025 за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Суми, громадянина України, не працюючого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 не судимого, рнокпп НОМЕР_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України за участю сторін кримінального провадження:
прокурора Окружної прокуратури м. Суми - ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_3 ,
захисника-адвоката - ОСОБА_5 ,
та за участі потерпілого - ОСОБА_6 ,
установив:
Формулювання обвинувачення пред'явленого ОСОБА_3 , визнаного судом доведеним.
Близько 13 год. 30 хв. 07.10.2025 ОСОБА_3 поблизу будинку № 4 по вул. Реміснича у м. Суми побачив раніше невідомого хлопця, яким виявився ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та який йшов йому назустріч.
ОСОБА_3 попросив у ОСОБА_6 мобільний телефон для здійснення телефонного дзвінку. ОСОБА_6 , не розуміючи дійсних намірів ОСОБА_3 та бажаючи допомогти раніше невідомій особі, передав йому власний мобільний телефон «Xiaomi Redmi Note 11».
ОСОБА_3 , отримавши мобільний телефон, не приховуючи своїх дій від ОСОБА_6 , утримуючи мобільний телефон при собі, почав відходити від власника майна. ОСОБА_6 розуміючи дійсні наміри ОСОБА_3 та вхопивши останнього за руку прохав повернути мобільний телефон. ОСОБА_3 в свою чергу повідомив ОСОБА_6 , що мобільний телефон не поверне, вирвався від нього та з мобільним телефоном, яким він відкрито заволодів, з місця вчинення кримінального правопорушення зник, завдавши ОСОБА_6 матеріального збитку.
У подальшому о 18 год. 11 хв. 07.10.2025 ОСОБА_3 затримано у порядку ст. 208 КПК України та під час особистого обшуку у нього вилучено мобільний телефон «Xiaomi Redmi, 2201117TY», яким він відкрито заволодів у ОСОБА_6 .
Згідно висновку товарознавчої експертизи № СЕ-19/119-25/16866-ТВ від 14.10.2025 вартість мобільного телефону «Xiaomi Redmi Note 11 Graphite Gray 4 GB RAM 128 GB ROM» IMEI 1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 на час вчинення кримінального правопорушення становить 3617 грн.
Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
За встановлених обставин суд вважає доведеним, що ОСОБА_3 вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж) в умовах воєнного стану та його дії кваліфікує за ч. 4 ст. 186 КК України.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 по пред'явленому обвинуваченню за ч. 4 ст. 186 КК України свою вину за фактичних обставин, установлених під час досудового розслідування та викладених у обвинувальному акті визнав повністю. Суду пояснив, що повністю згоден з пред'явленим обвинуваченням, 07.10.2025 він був "напідпитку", побачив потерпілого ОСОБА_6 , вирішив заволодіти його телефоном. Підійшовши до потерпілого, попрохав у нього його телефон, отримавши його, почав тікати, потерпілий просив його повернути телефон, але він перебіг на іншу сторону дороги та зник з викраденим. Був затриманий та добровільно видав викрадене майно, в послідуючому передав потерпілому ще 5000 грн. на відшкодування завданої шкоди. Не оспорює вартість викраденого телефона, встановленої експертним висновком, згоден відшкодувати процесуальні витрати за проведену експертизу.
У вчиненому щиро розкаюється, засуджує свою поведінку, просив пробачення у потерпілого, не призначати суворе покарання.
Потерпілий ОСОБА_6 відмовився надавати показання під час судового розгляду, надав письмову заяву, відповідно до якої він одержав від ОСОБА_3 на відшкодування шкоди 5000 грн., претензій ні морального, ні матеріального характеру не має. Не наполягає на покаранні ОСОБА_3 , що пов'язане з позбавленням волі, він з ОСОБА_3 примирився.
Визнавши на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, з'ясувавши правильне розуміння учасниками судового провадження змісту цих обставин, за відсутності сумнівів у добровільності їх позиції, роз'яснивши, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку, враховуючи думку учасників судового провадження, суд обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого, а також необхідних для вирішення інших питань, зокрема, щодо процесуальних витрат, заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Також відповідно до п. 6 розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Стосовно спрощення кримінального правосуддя» рекомендується, що оскільки при процедурі «заява підсудного про визнання вини» від обвинуваченого вимагається явка до суду на ранній стадії провадження, щоб заявити в суді публічно чи приймає він чи спростовує обвинувачення проти себе, то суд в таких випадках має вирішувати, обійтися без всього процесу розслідування або його частини чи негайно перейти до розгляду особи правопорушника, ухвалення вироку та, по можливості, вирішення питання щодо компенсації.
Показання обвинуваченого щодо обставин вчиненого злочину є послідовними, логічними, не містять протиріч, не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції, а тому визнаються судом належним доказом на підтвердження пред'явленого обвинувачення.
Обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.
ОСОБА_3 визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, має молодий вік, знаходиться в складних життєвих умовах, повністю відшкодував завдану злочином шкоду - ці обставини відповідно до ст. 66 КК України суд визнає такими, що пом'якшують його покарання.
Обставин, що обтяжують покарання відповідно до ст. 67 КК України - не встановлено.
Мотиви призначення покарання.
Кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_3 , передбачене ч. 4 ст. 186 Кримінального кодексу України, відповідно до ч. 5 ст. 12 Кримінального кодексу України є тяжким злочином.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 Кримінального кодексу України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до роз'яснень викладених Пленумом Верховного Суду України у постанові «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 Кримінального кодексу України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
При призначенні обвинуваченому покарання, суд на підставі ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
У п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами покарання» зазначено, що виходячи з того, що встановлення пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. При цьому, у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008), Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Згідно ч. 6 ст. 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.ч. 5 та 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються судами при застосуванні таких норм права.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09.10.2018 у справі № 56/4830/17-к вказала про те, що визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно ч. 1 ст. 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст. 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
При цьому, у п. 8 Постанови ПВСУ № 7 від 24.10.2010 Верховний Суд України звернув увагу на те, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або не призначення обов'язкового додаткового покарання (ст. 69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
Вирішуючи питання про вид та розмір покарання, яке буде необхідне та достатнім для виправлення ОСОБА_3 та попередження нових кримінальних правопорушень, суд враховує тяжкість та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, сім'ю, не працює, має сталі соціальні зв'язки, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, а отже відсутні її потенційні небезпечності для суспільства, суд не вбачає, що останній не є таким, що не зможе виправитися без ізоляції від суспільства, не є небезпечною для суспільства та потребує певного прощення державою без реального відбування покарання, тому при його безальтернативності за ч. 4 ст. 186 КК України, суд вважає, що покарання у виді позбавлення волі становитиме надмірний тягар для останнього та не виконуватиме мети, закріпленої у кримінальному законі.
Враховуючи викладене, засади, передбачені ст. 65 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, суд вважає за потрібне призначити покарання ОСОБА_3 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, з застосуванням ст. 69 КК України та при призначенні основного покарання, перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 4 ст. 186 КК України у виді пробаційного нагляду та покласти на обвинуваченого обов'язки, що визначені ч.ч. 2, 3 ст. 59-1 КК України.
Саме визначене покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Дана позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справах «Ювченко та інші проти України» (рішення від 09.04.2020), та в справі «Скачкова та Рижа проти України» (рішення від 16.07.2020), де зазначено, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».
У справі «Белане Надь проти Угорщини» (рішення від 13.12.2016) та у справі «Садоха проти України» (рішення від 11.07.2019) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у ст. 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Вирішення цивільного позову.
Цивільний позов заявлений не був.
Вирішення питання про долю речових доказів, процесуальних витрат, заходів забезпечення кримінального провадження, тощо.
Питання про долю речових доказів необхідно вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України арешт, накладений на майно, яке вилучене в ході досудового розслідування, підлягає скасуванню.
Відповідно до положень ст. 174 КПК України необхідно скасувати арешт накладений на майно ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 09.10.2025 (справа № 592/16382/25).
Положеннями ч. 1 ст. 118 КПК України визначено, що процесуальні витрати складаються із витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів.
Частиною 2 ст. 124 КПК України встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Згідно з вимогами п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку зазначаються рішення про відшкодування процесуальних витрат.
У відповідності до пункту 11 постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 07.07.1995 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтвердженні витрати на залучення експерта.
Частиною 1 ст. 126 КПК України визначено, що суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
Відповідно до ст.ст. 122, 124 КПК України слід стягнути з обвинуваченої на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта для проведення товарознавчої експертизи № СЕ-19/119-25/16866-ТВ від 14.10.2025 у сумі 2674 грн. 20 коп.
Вказаний розмір процесуальних витрат та факт їх понесення ніким із учасників судового розгляду не оспорюється.
Згідно протоколу затримання особи, підозрюваною у вчиненні злочину від 07.10.2025 ОСОБА_3 був затриманий у порядку ст. 208 КПК України о 18 годині 11 хвилин 07.10.2025.
Ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 09.10.2025 у справі № 592/16385/25 до ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту з забороною залишати місце проживання цілодобово з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 не порушував умови застосованого щодо нього запобіжного заходу і сторони у ході судового розгляду не подавали клопотання про зміну, скасування чи обрання іншого запобіжного заходу, суд вважає, що з метою забезпечення виконання судового рішення, запобіганню існуючих ризиків, до набрання вироком законної сили, але не довше ніж до 09.01.2026 слід залишити ОСОБА_3 застосований ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 09.10.2025 у справі № 592/16385/25 запобіжний захід у виді домашнього арешту з забороною залишати місце проживання цілодобово з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України. Такий запобіжний захід на переконання суду може забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Крім того, згідно ч. 7 ст. 72 КК України домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України при складанні покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення: одному дню позбавлення волі відповідають два дні пробаційного нагляду.
До строку покарання ОСОБА_3 слід зарахувати:
- строк його попереднього ув'язнення у період з 07.10.2025 до 09.10.2025 включно із розрахунку, що одному дню позбавлення волі відповідає два дні пробаційного нагляду;
- строк його перебування під цілодобовим домашнім арештом з 10.10.2025 та до набрання вироком законної сили, але не довше ніж до 09.01.2026, із розрахунку, що три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі, та відповідно одному дню позбавлення волі відповідає два дні пробаційного нагляду, тобто три дні цілодобового домашнього арешту відповідають двом дням пробаційного нагляду.
Керуючись статтями 368, 371, 374, 376, 392, 615 Кримінального процесуального кодексу України, суд,
ухвалив:
ОСОБА_3 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за частиною 4 статті 186 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання із застосуванням статті 69 Кримінального кодексу України у виді пробаційного нагляду на строк 3 (три) роки.
На підставі частин 2, 3 статті 59-1 Кримінального кодексу України покласти на ОСОБА_3 до відбуття призначеного покарання обов'язки:
-періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;
-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
-виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Строк покарання у виді пробаційного нагляду ОСОБА_3 обчислювати з дня постановки на облік уповноваженим органом з питань пробації, відповідно до статті 49-2 Кримінально-виконавчого кодексу України.
До набрання вироком законної сили, але не довше ніж до 09.01.2026 залишити ОСОБА_3 застосований ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 09.10.2025 у справі № 592/16385/25 запобіжний захід у виді домашнього арешту з забороною залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 цілодобово з покладенням обов'язку прибувати за кожною вимогою до суду та у відповідності до частини 5 статті 194 КПК України обов'язки: 1) не відлучатися з м. Суми без дозволу слідчого, прокурора або суду; 2) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; 3) утриматися від спілкування з потерпілим ОСОБА_6 ; 4) здати, за наявності, на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, визначених в ухвалі слідчого судді Ковпаківського районного суду міста Суми.
На підставі ч. 1, 7 ст. 72 КК України у строк відбування покарання ОСОБА_3 зарахувати:
- строк його попереднього ув'язнення у період з 07.10.2025 до 09.10.2025 включно із розрахунку, що одному дню позбавлення волі відповідає два дні пробаційного нагляду;
- строк його перебування під цілодобовим домашнім арештом з 10.10.2025 та до набрання вироком законної сили, але не довше ніж до 09.01.2026, із розрахунку, що три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі, та відповідно одному дню позбавлення волі відповідає два дні пробаційного нагляду, тобто три дні цілодобового домашнього арешту відповідають двом дням пробаційного нагляду.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта у розмірі 2674 (дві тисячі шістсот сімдесят чотири) грн. 20 коп.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 09.10.2025 (справа № 592/16382/25) на речі, які добровільно видав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час затримання, а саме: мобільний телефон «Xiaomi - Redmi» модель: 2201117ТY з IMEI1: НОМЕР_2 , IMEI2: НОМЕР_3 , в слоті якого наявна картка пам'яті micro CD 16 Gb, а також сім-картка ПрАТ «ВФ Україна» № НОМЕР_4 .після набрання вироком законної сили скасувати.
Речові докази у кримінальному провадженні : мобільний телефон «Xiaomi - Redmi» модель: 2201117ТY з IMEI1: НОМЕР_2 , IMEI2: НОМЕР_3 , в слоті якого наявна картка пам'яті micro CD 16 Gb, а також сім-картка ПрАТ «ВФ Україна» № НОМЕР_4 , які передані потерпілому ОСОБА_6 на зберігання - після набрання вироком законної сили залишити потерпілому ОСОБА_6 .
Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_7