Справа № 591/10302/25
Провадження № 2/591/2502/25
11 листопада 2025 року м. Суми
Зарічний районний суд м. Суми в складі:
головуючого судді Косар А. І.,
секретар судового засідання Хроменко А. О.
справа № 591/10302/25
сторони та інші учасники справи:
позивач ОСОБА_1
представник позивача адвокат Петрищев Олександр Олександрович
відповідач АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СУМИХІМПРОМ»
про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні
У вересні 2025 року в системі «Електронний суд» представник позивача адвокат Петрищев О. О. в інтересах ОСОБА_1 подав до Зарічного районного суду м. Суми вказаний позов, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «Сумихімпром» та 26.08.2025 звільнений з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. Станом на день звільнення відповідач нарахував, але не виплатив йому заборгованість із заробітної плати, розмір якої згідно з довідкою про доходи № 541 від 08.09.2025 склала 91 725.47 грн. Вказана заборгованість залишається не виплаченою. Його середньоденна заробітна плата складає 558.18 грн. У зв'язку з цим позивач має право на стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просить суд стягнути з відповідача на свою користь 91 725.47 грн заборгованості по заробітній платі, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 26.08.2025 по день прийняття рішення судом, а також процесуальні витрати: 1 211.20 грн судового збору та 5 000.00 грн витрат на правову допомогу.
Ухвалою суду від 11 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі з розглядом справи у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
18.09.2025 в системі «Електронний суд» відповідач подав відзив, відповідно до якого вимоги визнає частково, а саме щодо стягнення заборгованості по заробітній платі. В частині розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 26.08.2025 по день ухвалення судового рішення просить зменшити, посилаючись на обставини введення воєнного стану, простій та відсутність сировини на підприємстві, перебування підприємства в стадії приватизації, наявністю в судах понад 200 судових справ, в яких АТ «Сумихімпром» виступає відповідачем.
10.10.2025 в системі «Електронний суд» представник позивача подав додаткові пояснення у справі, відповідно до яких зазначає, що Відповідач у поданому відзиві визнав позов частково, але заявив про необхідність зменшення заявленого до стягнення середнього заробітку, посилаючись на обставини введення воєнного стану, простій та відсутність сировини на підприємстві. Вважає такі доводи необґрунтованими і такими, що не мають правового значення у контексті застосування норм трудового законодавства. Нормами трудового законодавства України встановлено безумовний обов'язок роботодавця провести розрахунок у день звільнення працівника, і не передбачають жодної дискреції для суду щодо зменшення розміру компенсації, оскільки така відповідальність має спеціальний характер і спрямована на забезпечення належного захисту трудових прав. Таким чином, Відповідач не довів, що затримка розрахунку не є наслідком його вини.
Ухвалою суду від 13 жовтня 2025 року закінчено підготовче провадження та призначено справу №10302 до судового розгляду по суті на 11 листопада 2025 року.
Сторони та їх представники у судове засідання не прибули, про розгляд справи повідомлені належним чином. Представник позивача подав заяву про розгляд справи у відсутність сторони позивача, позов підтримує. Неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши наявні в справі докази в їх сукупності, Суд
Згідно відомостей трудової книжки позивач 26.08.2025 звільнений за власним бажанням з АТ «Сумихімпром».
Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
За приписами частини першої статті 47 Кодексу законів про працю (КЗпП) України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Заробітна плата в розумінні частини першої статті 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Як встановлено судом, відповідач вказаних норм трудового законодавства не дотримався.
Згідно довідки про доходи АТ «Сумихімпром» від 08.09.2025 сума, яка належала позивачу до виплат при звільненні з 26.08.2025 складає по заробітній платі 91 725.47 грн.
Позов подано в системі «Електронний суд» 10.09.2025,тобто в межах встановленого строку.
На час розгляду справи представником відповідача не надано до суду будь-яких доказів, щодо належного виконання зобов'язань з виплати заробітної плати позивачу, спростування суми заборгованості чи будь-яких інших заперечень щодо задоволення позову.
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до частини (ч.) першої статті (ст.) 116 Кодексу законів про працю (КЗпП) України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
З матеріалі справи слідує, що при звільненні позивача у порушення вимог статті 116 КЗпП України роботодавцем не було здійснено виплату усіх належних йому сум.
Вказана обставина є підставою для застосування до роботодавця заходів, передбачених статтею 117 КЗпП України, якою визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У чинному національному законодавстві поняття «середній заробіток» вживається у кількох значеннях, зокрема, середній заробіток за час вимушеного прогулу та середній заробіток за час затримки розрахунку.
Так, законодавець встановлює обов'язок роботодавця провести з працівником повний розрахунок в день його звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Таким чином позивач має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Як вже було зазначено вище, позивач звільнився 26.08.2025, тому час розрахунку середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у даній справі розпочався з 27.08.2025.
Середньоденна заробітна плата позивача відповідно до Довідки про доходи АТ «Сумихімпром» складає 558.18 грн.
Стаття 117 КЗпП зобов'язує роботодавця оплатити весь час затримки, проте не визначає у яких днях виміряти період затримки, у календарних чи робочих.
Наявна судова практика не містить однозначний підхід стосовно днів, які враховуються при визначенні середнього заробітку за час затримки розрахунку для цивільних працівників.
Офіційні позиції державних органів теж різні. Наприклад, Держпраці стверджують, що виплату працівнику його середнього заробітку здійснюють за весь час затримки, по день фактичного розрахунку, в робочих днях, починаючи з наступного після звільнення дня, адже такий механізм розрахунку передбачений Порядком №100.
Інше бачення у Мінекономіки, виходячи з останніх роз'яснень держорган стверджує: роботодавець зобов'язаний розраховувати середню за календарні дні, відповідно оплатити затримку теж у календарних днях.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
Отже, повертаючись до матеріалів справи, суд уважає, що середній заробіток за період з дати, наступної після звільнення (27.08.2025) по 11.11.2025 включно (день ухвалення судового рішення) становить 42 979.86 грн (середньоденний заробіток 558.18 грн Х 77 календарних днів =42 979.86 грн).
Таким чином позивач має право на стягнення заборгованості по заробітній платі при звільненні у розмірі 91 725.47 грн та компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 42 979.86 грн з подальшим утриманням податків та зборів.
Представник відповідача у відзиві просив зменшити розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципу справедливості та співмірності.
Суд зазначає, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу (ЦК)України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Враховуючи, що за затримку виплати заробітної плати відповідач несе відповідальність згідно зі статтею 117 КЗпП України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.08.2025 по 11.11.2025 у розмірі 42 979.86 грн з подальшим утриманням податків та зборів.
Щодо клопотання відповідача про зменшення середнього заробітку.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Верховний Суд доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України (правовий висновок Верховного Суду відображений у постанові від 01 квітня 2020 року, справа № 761/16407/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18, у якій зазначено, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
У своєму відзиві на позовну заяву відповідач зокрема посилається на те, що у підприємства тяжкий фінансовий стан, а також, що в даний час підприємство перебуває у стані приватизації. В зв'язку з чим просить зменшити розмір середнього заробітку з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549-552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, і зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.(дивись висновки, викладені в постанові ВС від 09.06.2021 у справі №569/11319/19, в постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).
Cуд приймає до уваги надані відповідачем пояснення, зокрема і ті обставини, що підприємство перебуває у процедурі приватизації. Також суд враховує розмір заборгованості із заробітної плати та період протягом якого вона існувала.
На думку суду заявлена до стягнення сума немає ознак не співмірності із розміром заборгованості, що мав місце, характером цієї заборгованості, та діями відповідача, зокрема в частині п о в н о ї не сплати боргу.
З огляду на викладене посилання відповідача на те, що підприємство тривалий час перебуває у тяжкому фінансовому стані та в даний час відносно підприємства відкрита процедура приватизації, не є у цій справі достатньою підставою для зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
На думку суду стягнення з відповідача вказаної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є справедливим, відповідає вимогам трудового законодавства України та не може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам.
Аналізуючи всі доводи сторін, Суд також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Відповідно до статті 3 ЦПК України та статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Щодо розподілу судових витрат між сторонами
Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат,пов'язаних з розглядом справи.
Також суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного суду у своїй постанові від 8 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 зазначила, що середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Тому при поданні до суду позовної заяви із вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за умови відсутності у вас пільг по сплаті судового збору, необхідно сплатити судовий збір у розмірі 1% від ціни позову (обрахованої суми середнього заробітку), але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня року звернення до суду.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню понесені судові витрати у виді судового збору в розмірі 1 211.20 грн, та оскільки позивач при подачі позову за позовними вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі був звільнений від сплати судового збору, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 211.20 грн.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України).
Із положень чч. 1-5 статті 137 ЦПК України слідує, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
В силу чч. 2-3, 8 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.
До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту. Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).
На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі наданих послуг).
Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Вартість виконаних робіт згідно Акту приймання-передачі послуг з правничої допомоги від 10.10.2025 року становить 5 000.00 грн.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Відповідачем подало заяву про зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 2 000.00 грн. Заяву таку мотивує тим, що справа про стягнення з відповідача заборгованості із заробітної плати на користь ОСОБА_1 є не значної складності. Обсяг, якість та характер наданих послуг адвоката зводиться до складання позовної заяви. Цей документ є досить простим, не містить істотних розрахунків, об'єм складає 2-3 сторінки і на його складання може бути витрачено не більше 2-3 годин робочого часу. Отже, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням обставин та ціни позову, відповідач вважає, що у справі наявні підстави для зменшення витрат на правничу допомогу до 2 000.00 грн, і це є обгрунтованим і пропорційним до предмета спору та виконаної адвокатом роботи.
Визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача суд враховує характер правовідносин, спір щодо яких вирішувався у спрощеному позовному провадженні, без проведення судового засідання, обсяг підготовлених адвокатом доказів. Виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру суд дійшов висновку про зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 3 000.00 грн.
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК України суд вважає необхідним допустити негайне виконання судового рішення про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Керуючись стст. 137, 141, 263, 268, 272, 352, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СУМИХІМПРОМ» (код ЄДРПОУ 05766356, місцезнаходження: вул. Харківська, п/в 12, м. Суми,40003, Україна) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі у розмірі 91 725 (дев'яносто одна тисяча сімсот двадцять п'ять) грн 47 коп.
Рішення суду в частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СУМИХІМПРОМ» (код ЄДРПОУ 05766356, місцезнаходження: вул. Харківська, п/в 12, м. Суми,40003, Україна) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.08.2025 по 11.11.2025 у розмірі 42 979 (сорок дві тисячі дев'ятсот сімдесят дев'ять ) грн 86 коп. з подальшим утриманням податків та зборів.
Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СУМИХІМПРОМ» (код ЄДРПОУ 05766356, місцезнаходження: вул. Харківська, п/в 12, м. Суми,40003, Україна) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1 211.20 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000.00 грн, а усього 4 211 (чотири тисячі двісті одинадцять) грн 20 коп.
Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СУМИХІМПРОМ» (код ЄДРПОУ 05766356, місцезнаходження: вул. Харківська, п/в 12, м. Суми,40003, Україна) в дохід державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, рахунок UA908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п'ята статті 268 ЦПК).
Інформація про сторони та інших учасників справи:
Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
відповідач АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СУМИХІМПРОМ» код ЄДРПОУ 05766356, місцезнаходження: вул. Харківська, п/в 12, м. Суми,40003, Україна.
Суддя А. І. Косар