Справа № 278/4746/25
Провадження № 2-о/309/232/25
03 листопада 2025 року м. Хуст
Хустський районний суд Закарпатської області
в складі: головуючого - судді Орос Я. В.
за участю секретаря Калинич Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хуст справу за заявою ОСОБА_1 де заінтересована особа ІНФОРМАЦІЯ_1 , Хустський відділ ДРАЦС, Горінчівська сільська рада про встановлення факту смерті , -
До Хустського районного суду звернувся ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту смерті рідного брата ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 та помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у селі Горінчово, Хустського району Закарпатської області.
В обґрунтування вимог заяви зазначено, що ОСОБА_1 , та померлий ОСОБА_2 є рідними братами, та синами ОСОБА_3 (інвалід І групи, довідка МСЕК № 211857) та ОСОБА_4 (померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис №315).
У 1985 році сім'я заявника мешкала в селі Горінчово, Хустський район, Закарпатська область. Брат заявника ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 та помер ІНФОРМАЦІЯ_6 у віці менше року. Через об'єктивні труднощі (віддаленість органів реєстрації, сувора зима, практика поховання без оформлення актів у сільській місцевості) офіційний актовий запис про смерть не було складено, свідоцтво про смерть не видавалося. Факт смерті підтверджується наявністю надгробного пам'ятника на кладовищі села Горінчово з написом: « ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 - ІНФОРМАЦІЯ_8 від батька і матері », а також свідченнями батька заявника.
Станом на сьогоднішній день заявник ОСОБА_1 здійснює постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_3 , який є інвалідом І групи, що підтверджено довідкою МСЕК № 211857. Для підтвердження постійного догляду за батьком та відсутність інших осіб для такого догляду, для отримання відстрочки від мобілізації заявнику ОСОБА_1 необхідно встановити факт смерті брата. З даних підстав, представник заявника звернувся до суду з відповідною вимогою.
В судове засідання заявник ОСОБА_1 не з'явився, про час, дату та місце судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі.
Інші учасники справи на розгляд справи не з'явились, про час та дату були повідомлені належним чином, до суду не надходили заяви про неможливість розгляду справи у їх відсутність.
У зв'язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Заслухавши пояснення заявника, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов до наступного висновку.
Судом по справі встановлено, що заявник ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , який є інвалідом І групи, що підтверджено довідкою МСЕК №211857 (а.с.7-8)
Мати заявника ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.10).
Заявник просить суд встановити факт смерті його брата ОСОБА_2 .
Доказами, які долучені до матеріалів справи, що підтверджують факт смерті брата заявника заявник долучає фотографії надгробка з датами про народження та смерть. Також матеріали справи містять письмові свідчення батька заявника про факт смерті й поховання ОСОБА_5 (засвідчені), та письмові свідчення односельців (а. с.15-21).
Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. При цьому слід мати на увазі, що встановлення з зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті (яке провадиться на підставі п. 4 ст. 273 ЦПК і полягає у з'ясуванні, насамперед, обставин не самої події смерті, а її реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану) та від оголошення особи померлої, яке провадиться за правилами глави 35 ЦПК.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.
Відповідно до п. 1 Розділу 5 «Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні», затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000, підставою для державної реєстрації смерті є: лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за №1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за №1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть); лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; рішення суду про оголошення особи померлою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 319 Цивільного процесуального кодексу України, рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
На підставі ст. 18 Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Статтею 317 Цивільного процесуального кодексу України передбачено негайне виконання судового рішення у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.
В постанові Верховного суду від 28 лютого 2024 року у справі № 506/358/22 зазначено наступне.
Згідно з частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Водночас пункт 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, деталізує положення статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з'ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.
Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами Державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема:
- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);
- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).
Вказані процедури є відмінними між собою та мають певні особливості.
Щодо встановлення факту смерті на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України.
Пунктом 8 частини статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
У заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт (частини перша-друга статті 318 ЦПК України).
Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.
При цьому слід мати на увазі, що встановлення зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті та від оголошення особи померлою.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 591/1461/19.
Отже, встановлення факту смерті фізичної особи на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України можливе лише тоді, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної факту смерті.
Щодо оголошення особи померлою (стаття 46 ЦК України та статті 305-309 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
Згідно з частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.
Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється ЦПК України (частина четверта статті 46 ЦК України).
Відповідно до змісту статті 305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.
Згідно з частиною першою статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою: обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Тому оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті.
Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.
З огляду на викладене, виходячи зі змісту положень статей 43, 46 ЦК України, статей 305, 306 ЦПК України, Верховний Суд дійшов висновку про те, що за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв'язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України).
Аналогічна правова позиції зазначена в постанові Верховного суду від 13.03.2024 року у справі №204/7924/23.
Аналіз змісту заяви заявника у справі свідчить про те, що заявник фактично просить суд встановити факт смерті свого брата у певний час. Як на фактичні підстави звернення до суду заявник посилається на те, що була у 1985 році була практика поховання без оформлення актів у сільській місцевості, віддаленість органів реєстрації, сувора зима.
На переконання суду, дані твердження не відповідають дійсності та є надуманими. Матеріли справи не містять жодних доказів про це. Також в матеріалах справи відсутні докази звернення заявника до Горінчівської сільської ради щодо наявності чи відсутності відповідних записів про смерть ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 .
Як на правові підстави звернення до суду із заявою сторона заявника посилається на пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України, а саме встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Отже, вказані у заяві твердження у своїй сукупності достовірно не свідчать про смерть ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , а лише дають підстави для обґрунтованого припущення смерті за певних обставин, які можуть свідчити про смерть останнього.
З огляду на це підстав для задоволення заяви про встановлення факту смерті ОСОБА_2 у певний час - ІНФОРМАЦІЯ_3 року за пунктом 8 частини першої статті 315 ЦПК України немає.
Керуючись ст.ст.13,81 - 89,263 - 265,268,315,319 ЦПК України, суд,-
В задоволенні заяви ОСОБА_1 де заінтересована особа ІНФОРМАЦІЯ_1 , Хустський відділ ДРАЦС, Горінчівська сільська рада про встановлення факту смерті - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Хустський районний суд , а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з дня його отримання.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду виготовлено 10.11.2025 року.
Суддя Хустського
районного суду: Орос Я.В.