Номер провадження: 22-ц/813/4936/25
Справа № 513/1108/24
Головуючий у першій інстанції Бучацька А. І.
Доповідач Сегеда С. М.
04.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Громіка Р.Д.,
Комлевої О.С.,
за участю:
секретаря Козлової В.А.,
представника ОСОБА_1 - адвоката Кобильника Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кобильника Дениса Олеговича на ухвалу Саратського районного суду Одеської області від 11 березня 2025 року, постановлену під головуванням судді Бучацької А.І., про відмову у задоволені заяви про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами у справі за заявою ОСОБА_1 , за участю ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу від 20.09.2024 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини,
встановив:
23.01.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Саратського районного суду Одеської області із заявою про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами, в якій просила суд:
- скасувати судовий наказ Саратського районного суду Одеської області від 20.09.2024 року у цивільній справі № 513/1108/24 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 від заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 18.09.2024 року до повноліття дитини.
- ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у видачі судового наказу та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Заяву обґрунтувала тим, що з 15.08.2024 року по теперішній час ОСОБА_2 перебуває на військовій службі. Виходячи з положень ч.2 ст.160 ЦПК України та ст.181 СК України ОСОБА_2 не мав права вимоги про стягнення із заявниці аліментів на утримання молодшої доньки, так як з нею не проживав ані тоді ані зараз.
Викладені обставини вважає нововиявленими, адже ані суду, ані заявниці вони не були відомі станом на час розгляду справи за заявою ОСОБА_2 .
Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 11.03.2205 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 було відмовлено (а.с.93-97).
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Кобильник Д.О. ставить питання про скасування ухвали Саратського районного суду Одеської області від 11.03.2025 року, ухвалення нового судового рішення, яким заяву про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.100-102).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника адвоката Реу Р.В., просить оскаржуване судове рішення залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (а.с.132-136).
Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, за участю представника ОСОБА_1 - адвоката Кобильника Д.О., та у відсутність інших учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання (а.с.156-157).
Колегія суддів також зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.
На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, колегія суддів вирішила слухати справу за участю з'явившихся учасників справи, у відсутність інших учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, відзив на неї (а.с.132-136), колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що наведені представником заявника у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, підстави для перегляду судового наказу за нововиявленими обставинами, в розумінні статті 423 ЦПК України, не є нововиявленими обставинами, оскільки не спростовують факти, що були покладені в основу судового наказу та не можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, яку надав суд у такому наказі, а також фактично зводяться до незгоди з прийнятими судовими рішеннями у цій справі та переоцінки доказів, покладених в основу судового наказу.
Однак, з такими висновками суду погодитись на можна, з огляду на наступні обставини.
Так, ч. 5 ст. 183 СК України визначено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Тобто, вказаною нормою матеріального права чітко встановлено, хто має право на отримання аліментів від іншого з батьків - особа, яка проживає з дитиною.
Однак, відповідно до довідки від 30.08.2024 №4313/2, заявник ОСОБА_2 знаходиться на військовій службі з 15.08.2024, що не заперечувалось представником ОСОБА_2 - адвокатом Реу Р.В. (а.с.26).
Проте, як вбачається з матеріалів справи, із заявою про видачу судового наказу ОСОБА_2 звернувся до суду 18.09.2024, тобто, перебуваючи вже на військовій службі.
Однак, звертаючись до суду із заявою про видачу судового наказу, заявник ОСОБА_2 приховав зазначений факт, можливо з тих підстав, що розкриття такої інформації перед судом може вирішально вплинути на прийняте рішення за заявою і йому може суд відмовити, оскільки особа об'єктивно не може одночасно перебувати на військовій службі в учбовому (навчальному) центрі у Львівській області, що вбачається із довідки №4313/2 від 30.08.2024 (а.с.26), та проживати разом із неповнолітньою дитиною в Одеській області за адресою: АДРЕСА_1 .
Оскільки сторони не спілкуються і ОСОБА_1 дізналася про ці обставини лише від старшої доньки в середині січня 2025 року, то зазначені обставини свідчать про те, що факт проходження військової служби ОСОБА_2 в період з 15.08.2024 по 20.09.2024 (дата видання судом оскаржуваного судового наказу) є нововиявленою обставиною та не була відома ні суду, ні матері дитини - ОСОБА_1 , в інтересах якої і заявлено апеляційну скаргу.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами, суд в оскаржуваній ухвалі зазначив, що свідок ОСОБА_4 повідомила суду, що її неповнолітня сестра - ОСОБА_3 проживає наразі з нею та батьком. Однак, такі доводи не відповідають дійсності та спростовуються наданими в суді першої інстанції показаннями вказаного свідка, оскільки вона зазначила, що тільки вона проживає разом із сестрою, батько перебуває на військовій службі, мати - за кордоном.
Зазначені обставини підтвердила зазначений свідок і в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Більше того, вона вказала, що утримує її і молодшу сестру тільки їх мати, яка в теперішній час перебуває на заробітках за кордоном, кожного дня спілкується з ними по телефону, а батько взагалі ніякої матеріальної допомоги їм не надає і з ними не спілкується.
Зазначені обставини підтвердила в суді апеляційної інстанції і неповнолітня ОСОБА_3 .
Що стосується довідки № 525 від 22 липня 2024 року (а.с.7, 76) старости Кривобалківського сільського округу ОСОБА_5 про те, що заявник ОСОБА_2 зареєстрований та постійно приживає за адресою: АДРЕСА_1 і до складу його сім'ї входить дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і знаходиться на повному його утриманні, то колегія суддів зазначає, що відповідно до листа в.о. сільського голови ОСОБА_6 від 03.02.2025 р., № 184/02-21 згідно розпорядження в.о. сільського голови № 16 від 03.03.2025 року «Про результати службового розслідування стосовно старости Кривобалківського старостинського округу № 2 Успенівської сільської ради ОСОБА_7 » на старосту накладено дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про недопустимість здійснення повторного правопорушення (а.с.83).
Таким чином, суд не мав правових підстав для видання судового наказу, так як матеріалами справи достеменно підтверджено, що заявник ОСОБА_2 станом на 18.09.2024 не проживав разом з неповнолітньою донькою ОСОБА_3 і не надавав їй матеріальної допомоги на її утримання.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду не відповідає вимогам законності і обґрунтованості, доводи апеляційної скарги її повністю спростовують, оскільки ухвалу прийнято не у відповідності до вимог матеріального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу суду - скасувати та скасувати судовий наказ Саратського районного суду Одеської області від 20.09.2024 року і у задоволенні заяви ОСОБА_2 про видачу судового наказу слід відмовити.
При цьому колегія суддів зазначає, що в разі скасування судового наказу, заявник ОСОБА_2 не позбавлений права повторно звернутися до суду в загальному позовному порядку із позовом про стягнення аліментів, якщо він вважає, що має відповідне право вимоги, адже в справі наявний спір про право на отримання аліментів на утримання неповнолітньої дочки сторін.
Колегія суддів також вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 605,60 грн., як те передбачено вимогами ст. 141 ЦПК України
Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кобильника Дениса Олеговича задовольнити.
Прийняти постанову, якою ухвалу Саратського районного суду Одеської області від 11 березня 2025 року про відмову у задоволенні заяви про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами скасувати.
Судовий наказ Саратського районного суду Одеської області від 20.09.2024 року у цивільній справі № 513/1108/24 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 від заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 18.09.2024 року до повноліття дитини, скасувати і у задоволенні заяви ОСОБА_2 про видачу судового наказу відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11.11.2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Р.Д. Громік
О.С. Комлева