Номер провадження: 11-сс/813/2017/25
Справа № 505/3071/25 1-кс/505/1328/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
05.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши матеріали кримінального провадження №12025161180000482 від 02.07.2025 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Подільського районного суду Одеської області від 25.09.2025 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Котовськ Одеської області, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України,
встановив:
Слідчим відділенням №2 СВ Подільського районного управління поліції ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №12025161180000482 від 02.07.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307 КК України.
23.09.2025 року ОСОБА_6 затримано в порядку п.2 ч.1 ст.208 КПК України та повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України за обставин викладених у клопотанні слідчого.
Ухвалою слідчого судді Подільського міськрайонного суду Одеської області від 25.09.2025 року задоволено клопотання слідчого відділення №2 СВ Подільського РУП ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 та до підозрюваного ОСОБА_6 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком до 21 листопада 2025 року .
В якості альтернативного запобіжного захожу визначена застава - 80 (вісімдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 242240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень, та у разі внесення застави на підозрюваного покладені обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді захисник ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_6 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 . Захисник посилається на те, що її підзахисний є громадянином України, одружений, має неповнолітню дитину, є інвалідом ІІІ групи, раніше не притягався до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання та позитивно характеризується. Звертає увагу, що підозрюваний повністю визнає свою вину у вчиненому злочині, тому не має наміру переховуватись від органу досудового розслідування та впливати на свідків.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала слідчого судді не оскаржена.
Апеляційний розгляд проведено за відсутності прокурора та захисника ОСОБА_5 , які будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду, в судове засідання не з'явились, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подали.
Розгляд скарги також проведено без участі підозрюваного, оскільки клопотання про забезпечення його участі не заявлялось та сам підозрюваний не подавав до суду клопотання про розгляд скарги захисника в його присутності.
За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.107, ч.4 ст.405 КПК України (далі - КПК) апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали провадження за клопотанням слідчого та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст.404 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.2 КПК основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Питання, які слідчий суддя повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначені змістом ст.ст.177, 178, 183 КПК.
Відповідно до вимог ст.177 КПК, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст.178 КПК та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного перегляду оскарженої ухвали встановлено, що слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону в частині обрання підозрюваному запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
На переконання колегії суддів, слідчий суддя, приймаючи рішення про доцільність застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахував обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування такого запобіжного заходу та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність обрання підозрюваному запобіжного заходу у виді тримання під вартою, в зв'язку з відсутністю достатніх стримуючих факторів, які б дозволили менш суворим запобіжним заходам дієво запобігти ризикам, доведеним слідчим і прокурором.
Апеляційний суд вважає, що слідчим суддею в повній мірі досліджено питання наявності обґрунтованої підозри, а матеріали провадження містять достатньо доказів, що б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозра, пред'явлена ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України є обґрунтованою.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_6 в апеляційній скарзі захисника не оскаржується.
Апеляційний суд вважає, що на даному етапі досудового розслідування додані до клопотання слідчого докази є вагомими та достатніми для обґрунтування підозри.
При цьому, відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено.
Апеляційний суд вважає, що слідчим суддею в достатній мірі досліджене питання щодо існування наявності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК, які зазначені в оскарженій ухвалі.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України є тяжким, оскільки передбачає покарання за його вчинення у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна.
Таким чином, відповідно до вимог ч.2 ст.183 КПК України до ОСОБА_6 може бути застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Апеляційний суд погоджується з доводами клопотання сторони обвинувачення про наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК, а саме, що: підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду; впливати на свідків у кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити вчиняти нові злочини.
Кримінальне правопорушення, яке інкримінується підозрюваному відноситься до категорії тяжких злочинів в сфері незаконного обігу наркотичних засобів, що дає підстави вважати, що під тяжкістю покарання, яке загрожує підозрюваному у разі доведеності його провини останній може вдатись до спроб переховуватись від органу досудового розслідування та суду.
Крім того, підозрюваний може впливати на свідків у кримінальному провадженні з метою схилити їх до зміни своїх первинних показань.
Апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими, свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч.1,2 ст.23, ст.224, ч.4 ст.95 КПК.
У даному кримінальному провадженні підозрюваний також може перешкоджати проведенню досудового розслідування іншим чином, зокрема перешкоджати встановлювати інших можливих співучасників злочинної діяльності пов'язаної з поширенням наркотичних засобів.
Крім того, не можна не виключати ризик того, що перебуваючи на свободі підозрюваний може продовжити вчиняти нові злочини.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, а ніж тримання під вартою, на даному етапі досудового розслідування не зможе забезпечити належного виконання підозрюваним його процесуальних обов'язків, і не дасть змогу органу досудового розслідування контролювати місце його перебування.
Обставин передбачених ч.2 ст.183 КПК України, що виключають можливість застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, апеляційним судом не встановлено.
Колегія суддів звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання підозрюваного під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.199 КПК, в тому числі і з урахуванням результатів досудового розслідування.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Також, щоб розмір застави можна було вважати таким, який здатен забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, слідчий суддя повинен, враховувати положення ст.177, 178 КПК, та раціонально співставити його з доведеними у справі ризиками, даними про особу підозрюваного, тяжкістю вчиненого злочину. При цьому судді слід мати на увазі, що, виходячи з практики ЄСПЛ, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Застава фактично є гарантією, що підозрюваний чи обвинувачений буде сумлінно виконувати визначені кримінально процесуальним законом обов'язки, а суд має визначити таку суму застави, яка б дисциплінувала і мотивувала останнього на їх виконання.
Слідчий суддя належним чином виконав вимоги кримінального процесуального Закону та, в якості альтернативного запобіжного заходу, визначив ОСОБА_6 заставу в межах п.2 ч.5 ст.182 КПК.
На переконання апеляційного суду перспектива втрати застави у визначеному слідчим суддею розмірі, буде достатнім стримуючим фактором для підозрюваного, щоб запобігти виникненню у нього бажання переховуватись від органу досудового розслідування, або будь-яким іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновок слідчого судді про необхідність обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу підозрюваного і сама підозра у вчиненні тяжкого злочину, дають достатні підстави вважати, що на даний час дійсно існують зазначені слідчим суддею ризики, які виправдовують обрання саме такого виду запобіжного заходу.
Пунктом 1 ч.3 ст.407 КПК передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про неспроможність доводів захисника стосовно незаконності оскарженої ухвали, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала слідчого судді - залишенню без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 182, 183, 376, 404, 405 406, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Подільського міськрайонного суду Одеської області від 25.09.2025 року, якою в кримінальному провадженні № 12025161180000482 від 02.07.2025 року до підозрюваного ОСОБА_6 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, з визначенням розміру застави - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4