11.11.25
22-ц/812/19/25
Єдиний унікальний номер судової справи: 475/760/21
Провадження № 22-ц/812/19/25 Доповідач суду апеляційної інстанції Самчишина Н.В.
Постанова
Іменем України
11 листопада 2025 року м. Миколаїв справа №475/760/21
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Самчишиної Н.В.,
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання - Шурма Є.М.,
за участю: представників позивача - Хитрук О.С., Саннікової Н.Г.,
представника відповідача ОСОБА_1 - Вуїв О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства «Осінь» на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 квітня 2024 року, ухвалене в складі головуючої судді Ротар М.М., в приміщенні того ж суду, за позовом Селянського (фермерського) господарства «Осінь» до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Душейко Олеся Михайлівна, Доманівська селищна рада Миколаївської області, про визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельних ділянок, припинення права власності, витребування земельних ділянок, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
У серпні 2021 року Селянське (фермерське) господарство «Осінь» (далі СФГ «Осінь») звернулося до суду з вищезазначеним позовом, який уточнювало та обґрунтовувало наступним.
На підставі рішення Доманівської районної ради народних депутатів Доманівського району Миколаївської області від 28 грудня 1994 року ОСОБА_2 видано державний акт від 24 березня 1995 року серії І-МК № 004100 на право постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га, для ведення селянського (фермерського) господарства, що розташована на території Володимирівської сільської ради народних депутатів, яка була ним передана до створеного СФГ «Осінь».
Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області за №4771/0/14-19-СГ від 15 липня 2019 року було припинено право постійного користування вищевказаною земельною ділянкою, у зв'язку зі смертю користувача земельної ділянки ОСОБА_2 .
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2021 року вищезазначений наказ визнано недійсним та за СФГ «Осінь» визнано право постійного користування земельною ділянкою площею 50,00 га призначеною для ведення селянського фермерського господарства, яка була надана на ім'я ОСОБА_2 відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 24 березня 1995 року.
Між тим, реалізувати обумовлене рішення позивач позбавлений можливості, оскільки ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області було проведено поділ вищевказаної земельної ділянки на земельні ділянки орієнтованою площею по 2 га та в подальшому здійснено об'єднання раніше сформованих земельних ділянок у дві земельні ділянки: площею 25,7806 га кадастровий номер 4822781200:01:000:0159 та площею 24 га кадастровий номер 4822781200:01:000:0158.
07 серпня 2020 року було зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказані земельні ділянки.
Посилаючись на порушення своїх прав, як користувача земельної ділянки, уточнюючи позовні вимоги, остаточно СФГ «Осінь» просило:
-визнати протиправною та скасувати із закриттям Поземельної книги державну реєстрацію земельної ділянки, площею 24 га кадастровий номер 4822781200:01:000:0158 та земельної ділянки, площею 25,7806 га кадастровий номер 4822781200:01:000:0159 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та приватною формою власності, які розташовані в межах Володимирської сільської ради Доманівського району Миколаївської області;
-припинити право власності ОСОБА_1 та скасувати державну реєстрацію права власності на вказані земельні ділянки;
-витребувати у ОСОБА_1 у постійне користування СФГ «Осінь» земельні ділянки площею 24 га кадастровий номер 4822781200:01:000:0158 та площею 25,7806 га кадастровий номер 4822781200:01:000:0159, які сформовані в межах земельної ділянки, визначених Державним актом на право постійного користування землею І-МК №004100 від 24 березня 1995 року, розташовані на території Володимирської сільської ради Доманівського району Миколаївської області;
-зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області відновити цільове призначення, площу, межі земельної ділянки, наданої у постійне користування СГ «Осінь» площею 50,0 га ріллі, на території Володимирської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, для ведення селянського (фермерського) господарства, межі якої визначено Державним актом на право постійного користування землею І-МК №004100 від 24 березня 1995 року.
У відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях ОСОБА_1 , діючи через свого представника, просила у задоволенні позову відмовити. Посилалася на обрання позивачем невірного способу захисту та необґрунтованість позову, оскільки позивачем не доведено, що належні їй земельні ділянки, розташовані на земельній ділянці переданій у користування позивачу. До того ж, в рішенні господарського суду не встановлено, що наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 15 липня 2019 року №4771/0/14-19- СГ визнано недійсним з моменту його прийняття. Отже, цей наказ став недійсним лише з 17 травня 2021 року, тобто дати набрання рішенням суду законної сили, тоді, як правильно зазначав позивач, ОСОБА_1 набула право власності 07 серпня 2020 року, тобто тоді, коли наказ був дійсним. Звертала увагу на те, що ОСОБА_1 набула право власності не на підставі оскарженого наказу. Вважала, що право постійного користування приватної юридичної особи - не є правом, яке можна захищати шляхом подання позову про витребування майна з чужого незаконного володіння. Зазначала, що позовні вимоги є взаємовиключними, а вимога щодо зобов'язання вчинити певні дії - передчасними.
У відзиві на позовну заяву Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, посилалось, як на недоведеність позову, неналежний спосіб захисту, так і те, що воно є неналежним відповідачем.
У письмовій заяві Доманівська селищна рада Миколаївської області не заперечувала проти позову вказавши, що внаслідок протиправної передачі спірної земельної ділянки у власність та державної реєстрації цього права позивач позбавлений можливості реалізувати своє право володіння і користування земельною ділянкою. Пред'явлення позивачем віндикаційного позову вважала ефективним способом захисту порушеного права, інші вимоги похідними.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 квітня 2024 року відмовлено у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що земельна ділянка площею 50 га з кадастровим номером 4822781200:01:000:0123 є тією ж самою земельною ділянкою, право на постійне користування якою визнано за позивачем рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2021 року у справі № 915/1417/20.
В апеляційній скарзі СФГ «Осінь» просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга обґрунтована невідповідністю висновків суду обставинам справи та положенням чинного цивільного та цивільно-процесуального законодавств, а саме, ігноруванням наданих позивачем доказів доданих до позовної заяви.
Також в порушення вимог ст. 239 ЦПК України судом не було досліджено лист відділу економіки, розвитку сільських територій та земельних відносин Доманівської селищної ради Миколаївської області. За наявності доказів на підтвердження того, що зазначені земельні ділянки сформовані в межах земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користування СФГ «Осінь», суд безпідставно зробив висновок про недоведеність позивачам порушення його права на користування земельною.
Суд не звернув уваги на графічні зображення земельних ділянок у Державному акті на право постійного користування земельною ділянкою та Витягах з Державного земельного кадастру на спірні земельні.
Заявник вказував, що іншої такої земельної ділянки з такою конфігурацією, а також в таких межах, не існує на території Володимирської сільської ради Доманівського району.
Заперечуючи проти позову представник відповідача не надала суду належних та допустимих доказів того, що належні ОСОБА_1 земельні ділянки не є такими, що створені в межах земельної ділянки, що належить на праві постійного користування позивача.
Представник відповідача Панченко С.С. не надала відповідей на запитання щодо обставин придбання земельних ділянок в 25 осіб, яким було виділено у власність земельні ділянки площею 2.00 га, щодо порядку об'єднання земельних ділянок. Не було надано для огляду і технічну документацію щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Клопотання представника позивача, з метою з'ясування цих питань, про виклик до суду ОСОБА_1 , про витребування зазначених документів для огляду залишено судом без задоволення. Відповідач ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області також, заперечуючи проти позову, не надав будь-якої технічної документації щодо спірних земельних ділянок.
Разом з апеляційною скаргою СФГ «Осінь» подане клопотання про долучення до матеріалів справи копії наказів про надання дозволу на виготовлення технічної документації, повідомлення від ПП «Моноліт», копії викопіювання з кадастрової карти з інформацією щодо земельної ділянки. Обґрунтовуючи клопотання, заявник посилався на те, що не мав інформації про їх наявність та отримав після ухвалення оскаржуваного рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - Вуїв О.В., просила відмовити в задоволенні клопотання про долучення доказів у справі, повернути його особі, яка його подала та залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду - без змін.
Відзив мотивований тим, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, оскільки є суперечливими вимоги про скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок та витребування цих земельних ділянок. Позивач не довів того, що спірні земельні ділянки, які є власністю ОСОБА_1 , площею 24 га та 25.7816 га є тією ж земельною ділянкою, площею 50,00 га, яка належала СФГ «Осінь», позивачем обрано неналежний спосіб захисту. Позивачем не доведено незаконності набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на спірні земельні ділянки. Додані до апеляційної скарги, зокрема 26 наказів ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 04 вересня 2019 року, тоді як позивач вказує на 25 осіб, яким були передані земельні ділянки, не підтверджують передачу у власність земельних ділянок з вказаними позивачем кадастровими номерами та позивач не вказував на незаконність такої передачі земельних ділянок. Відповідь одного з відділів Доманівської селищної ради не є достатнім доказом, що свідчить про ідентичність земельної ділянки площею 50, 00 га наданої в постійне користування позивачеві, і двох спірних земельних ділянок, які належать відповідачу ОСОБА_1 . До того ж, позивачем надано не рішення Доманівської селищної ради про відмову, а відповідь одного з її відділів. Посилання на те, що суд безпідставно не порівняв графічні зображення земельних ділянок, які містяться у витягах з ДЗК з планом земельної ділянки, вказаним у державному акті не заслуговують на увагу, оскільки суд не має спеціальних знань в галузі геодезії та картографії. Будь-яких висновків спеціаліста чи експерта, якими було би підтверджено накладання земельних ділянок з ділянкою позивача останнім не надано. Додана до апеляційної скарги відповідь ПП «Моноліт- Вознесенськ» є неналежним доказом, будь-якої поважної причини неможливості отримання даної відповіді до закінчення розгляду справи у суді першої інстанції позивачем не надано. Це так само стосується і інших документів доданих до апеляційної скарги. До того ж, представник відповідача вказувала про неможливість передання в постійне користування земельної ділянки історико - культурного призначення, на якій знаходиться курган. ОСОБА_1 не була залучена до розгляду справи № 915/1417/20, рішенням у якій Господарський суд Миколаївської області визнав недійсним наказ ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області від 15 липня 2019 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою», а тому відсутні підстави врахування судом цього рішення, як преюдиційного. Також представник посилався на порушення принципу правомірності втручання держави у право мирного володіння майном, в разі витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 .
Правом подання відзиву на апеляційну скаргу інший відповідач та треті особи не скористалися.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Доманівської районної Ради народних депутатів Доманівського району Миколаївської області від 28 грудня 1994 року ОСОБА_2 у постійне користування надана земельна ділянка площею 50 га, розташована на території Володимирівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.
24 березня 1995 року ОСОБА_3 отримав державний акт на право постійного користування землею серії І-МК №004100, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 72.
28 грудня 1995 року СФГ «Осінь» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Протоколом загальних зборів СФГ «Осінь» № 1 від 02 листопада 2020 року затверджено Статут СФГ в новій редакції.
Відповідно до пункту 1.5 Статуту засновником господарства є ОСОБА_4 .
Відповідно до пункту 5.1 Статуту до земель Господарства належать: земельна ділянка, яка належала на праві постійного користування засновнику Господарства, а саме ОСОБА_2 та посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серія І-МК №004100, виданого 24 березня 1995 року; земельні ділянки, що належать на праві приватної власності його членам, придбані або надані в оренду.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №4771/0/14-19-СГ від 15 липня 2019 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» вирішено вважати припиненим право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,00 га, надане громадянину України ОСОБА_2 , посвідченого державним актом на право постійного користування землею серія І-МК №004100, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №72 від 24 березня 1995 року, розташовану в межах території Володимирівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, віднести земельну ділянку загальною площею 50,00 га до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Володимирівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області.
Згідно з Інформацією про земельну ділянку, 15 листопада 2019 року проведено реєстрацію земельної ділянки площею 50,00 га з кадастровим номером 4822781200:01:000:0123 з цільовим призначенням: землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичним особам). В цей же день відомості було перенесено до архіву.
Іншої інформації щодо реєстрації земельної ділянки та віднесення її до земель запасу на виконання наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №4771/0/14-19-СГ від 15 липня 2019 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області не надало.
03 липня 2019 року державним кадастровим реєстратором Хитрук О.С. надано викопіювання земельної ділянки з кадастрової карти (плану).
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2021 року (справа № 915/1417/20 ), яке набрало законної сили, було задоволено позов СФГ «Осінь» та визнано за СФГ «Осінь» право постійного користування земельною ділянкою площею 50,00 га призначеною для ведення селянського фермерського господарства, яка була надана на ім'я ОСОБА_2 відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 24 березня 1995 року; визнано недійсним наказ від 15 липня 2017 року №4771/0/14-19-СГ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою».
Рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області Пухтій С.М. від 12 липня 2021 року СФГ «Осінь» відмовлено в реєстрації права користування земельною ділянкою на підставі рішення Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2021 року, державного акта серії І-МК №004100 від 24 березня 1995року, в зв'язку з відсутністю кадастрового номера земельної ділянки.
Відповідно до довідки відділу економіки, розвитку сільських територій та земельних відносин Доманівської селищної ради Миколаївської області №355 від 04 жовтня 2021 року на заяву ОСОБА_4 від 20 вересня 2021 року про надання дозволу на розробку технічної документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 50 га для ведення фермерського господарства із земель комунальної власності відмовлено та повідомлено, що відповідно до його викопіювання дана земельна ділянка складається з двох частин з кадастровими номерами 4822781200:01:000:0158 площею 24 га та 4822781200:01:000:0159 площею 25.7816 га. Згідно публічної карти земельні ділянки знаходяться у приватній власності з цільовим призначенням 01.03 Для ведення особистого селянського господарства.
На підставі відомостей з ДЗК, серії та номер 22033923, 07 серпня 2020 року приватним нотаріусом Душейко О.М. Миколаївського міського нотаріального округу було зареєстровано з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства право приватної власності ОСОБА_1 на дві земельні ділянки: площею 25,7816 га кадастровий номер 4822781200:01:000:0159 та площею 24 га кадастровий номер 4822781200:01:000:0158.
Ухвалою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 01 листопада 2021 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2021 року.
Згідно з Інформацією про земельну ділянку площею 24 га кадастровий номер 4822781200:01:000:0158 та земельну ділянку площею 25,7816 га кадастровий номер 4822781200:01:000:0159 до Державного земельного кадастру 04 серпня 2023 року ФОП ОСОБА_5 внесені відомості про зміни відображення на Публічній кадастровій карті України земельної ділянки утвореної шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 4822781200:01:000:0123.
Земельна ділянка (архівна) з кадастровим номером 4822781200:01:000:0123 була поділена на земельні ділянки по 2 га, для ведення особистого селянського господарства, одна площею 1,841 га, з кадастровими номерами: 4822781200:01:000:0147, 4822781200:01:000:0136, 4822781200:01:000:0143, 4822781200:01:000:0150, 4822781200:01:000:0133, 4822781200:01:000:0140, 4822781200:01:000:0141, 4822781200:01:000:0142, 4822781200:01:000:0139, 4822781200:01:000:0127, 4822781200:01:000:0130, 4822781200:01:000:0137 (в подальшому об'єднані з кадастровим номером 4822781200:01:000:0158, площею 24,0 га), а також 4822781200:01:000:0134, 4822781200:01:000:0125, 4822781200:01:000:0126, 4822781200:01:000:0128, 4822781200:01:000:0129, 4822781200:01:000:0131, 4822781200:01:000:0132, 4822781200:01:000:0135, 4822781200:01:000:0138, 4822781200:01:000:0145, 4822781200:01:000:0146, площею 1,841 га, 4822781200:01:000:0146, 4822781200:01:000:0149(в подальшому об'єднані з кадастровим номером 4822781200:01:000:0159, площею 25,841 га,0 га),
З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що на підставі договорів купівлі-продажу, які посвідчені Душейко О.М. приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу від 10 лютого 2020 року, право власності на земельні ділянки, з вищевказаними кадастровими номерами було зареєстровано право за власником ОСОБА_1 , а 07 серпня 2020 року проведено державну реєстрацію речове право погашено на підставі об'єднання об'єктів нерухомого майна.
Отже, на даний час земельна ділянка площею 49.7816 га належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.
Рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області Пухтій С.М. від 12 липня 2021 року СФГ «Осінь» відмовлено в реєстрації права користування земельною ділянкою на підставі рішення Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2021 року, державного акта серії І-МК №004100 від 24 березня 1995 року в зв'язку з відсутністю кадастрового номера земельної ділянки.
У суді першої інстанції клопотання про призначення експертизи позивачем не заявлялося у зв'язку з відсутністю технічної документації, оскільки відповідач у судові засідання не з'являвся, технічної документації на належну йому земельну ділянку не надав.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 15-1 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Відповідно до статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
На час надання засновнику фермерського господарства права постійного користування спірною земельною ділянкою був чинним Земельний кодекс від 18 грудня 1990 року (далі - ЗК України 1990 року), який у відповідній редакції передбачав певне регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою.
Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина друга статті 7 ЗК України 1990 року). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні ради народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК України 1990 року).
Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50 ЗК України 1990 року). Землю у постійне користування надавали ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п'ятої статті 7 ЗК України 1990 року).
Велика Палата Верховного Суду у пункті 22 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20) зазначила, що передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство (як самостійна юридична особа), а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство (цей висновок не стосується права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства; оскільки таке право є успадковуваним, тобто передається у спадщину, то воно залишається у володінні фізичної особи і після створення селянського (фермерського) господарства, про що Велика Палата Верховного Суду зазначила у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17).
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у пункті 23 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20) дійшла висновку, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства відбувається фактична заміна постійного землекористувача, і обов'язки останнього переходять до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації.
Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює цей висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб'єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем.
Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник (наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 10 квітня 2019 року (пункти 23-29) й ухвалі від 13 листопада 2019 року (пункти 17 - 18) у справі № 275/82/18, а також у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (пункти 6.24 - 6.29) щодо належності права на продовження договірних відносин з користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства саме такому господарству, а не його засновникові).
01 січня 2002 року набрав чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року, згідно з частиною першою статті 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у частині другій статті 92 ЗК України.
Фермерські господарства та фізичні особи до зазначеного переліку не належали. Водночас у пункті 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України від 25 жовтня 2001 року було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду її строк мав визначатися відповідно до закону.
Конституційний Суд України 22 вересня 2005 року ухвалив рішення № 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України щодо обов'язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України зазначив, що відсутні підстави визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України, оскільки використання у ній терміна «набувають» (який означає «ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь») свідчить, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 01 січня 2002 року до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини Рішення).
Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України не є суб'єктом такого права.
Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов'язків щодо такої ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц (провадження № 14-355цс19)).
Пунктом 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державний земельний кадастр» передбачено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).
Відповідно до частини п'ятої статті 116 ЗК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
У справі, яка переглядається, право постійного користування СФГ «Осінь» земельною ділянкою площею 50 га на час звернення з позовом до суду не припинилося ні внаслідок переоформлення такого права, ні через смерть його засновника ОСОБА_2 .
Такий висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).
Відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до глави 29 цього Кодексу.
Глава 29 ЦК України в тому числі регулює поняття негаторних і віндикаційних способів захисту.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов'язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав».
Звертаючись до суду, СФГ «Осінь» зазначало, що спірна земельна ділянка сформована із 25 земельних ділянок, які були надані певним особам, по 2 га кожному, внаслідок припинення права постійного користування СФГ «Осінь» наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 17 липня 2019 року, який у подальшому був скасований рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2021 року, яке набрало законної сили.
Суду апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_4 подала лист ПП «Моноліт - Вознесенськ» від 21 травня 2024 року б/н про неможливість виконання укладеного між ними договору про розроблення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 50 га, яка належала на праві постійного користування ОСОБА_2 , розташованої в межах території Доманівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області. При цьому спеціаліст посилається на те, що в ході проведення підготовчих робіт виявлено, що сформовано і зареєстровано в ДЗК земельні ділянки: ділянка № НОМЕР_1 площею 24,0000 га землі сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 4822781200:01:000:0158 та ділянка № НОМЕР_2 площею 25.7816 га землі сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 4822781200:01:000:0159. В межах сформованих земельних ділянок входить земельна ділянка, яка належала на праві постійного користування (нині померлого) ОСОБА_2 .
Факт того, що земельні ділянки з кадастровим номером 4822781200:01:000:0158 та 4822781200:01:000:0159, що належить відповідачу ОСОБА_1 , є тією ж земельною ділянкою, що була передана у постійне користування ОСОБА_2 рішенням Доманівської районної ради народних депутатів Доманівського району Миколаївської області від 28 грудня 1994 року, підтверджується у тому числі письмовими поясненнями голови Доманівської селищної ради Миколаївської області (т.3 а.с. 119-121), довідкою відділу економіки, розвитку сільських територій та земельних відносин Доманівської селищної ради Миколаївської області №355 від 04 жовтня 2021 року про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку технічної документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 50 га для ведення фермерського господарства із земель комунальної власності, якою повідомлено, що відповідно до його викопіювання дана земельна ділянка складається з двох частин з кадастровими номерами 4822781200:01:000:0158 площею 24 га та 4822781200:01:000:0159 площею 25.7816 га. Згідно публічної карти земельні ділянки знаходяться у приватній власності з цільовим призначенням 01.03.
Дані щодо іншої земельної ділянки з такою конфігурацією, в таких межах, що була віднесена до земель запасу на виконання наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївської області від 15 липня 2019 року №4771/0/14-19-СГ, матеріали справи не містять та судом не встановлено.
Згідно приписів частини третьої статті 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суд увід 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21) зазначено, що: «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції вважав за можливе задовольнити клопотання представника позивача Хитрук О.С. про долучення до матеріалів справи повідомлення від ПП «Моноліт - Вознесенськ», яке отримано позивачем після ухвалення рішення на його звернення в грудні 2023 року, викопіювання з кадастрової карти (плану) з інформацією щодо земельної ділянки, копії 26 наказів, оскільки, як пояснив представник, вона отримала їх вже під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, до цього Доманівська селищна рада Вознесенського району Миколаївської області, яка була залучена до участі у справі як третя особа та не заперечувала проти задоволення позовних вимог, таких документів суду першої інстанції не подала.
Також апеляційний суд звертав увагу на те, що не надали будь-якої технічної документації щодо спірних земельних ділянок і відповідачі.
Крім цього, колегія суддів вважає, що долучені до матеріалів справи документи щодо спірних земельних ділянок не є новими обставинами, що були встановлені апеляційним судом.
Зазначені докази лише підтвердили обставини, на які посилався позивач та є такими, що надали можливість більш повно та всебічно встановити обставини справи та дати їм належну оцінку. Вказані докази колегія суддів вважає належними та допустимими, оскільки не встановлено, що вони видані неуповноваженими особами.
Посилання у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на те, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2021 року у справі №915/1417/20 не має преюдиційного значення для справи, яка переглядається, оскільки встановлені у господарській справі факти не мають значення для вирішення вказаної справи так як вони не стосувались відповідача ОСОБА_1 і вона не була учасником тієї справи, не заслуговують на увагу.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.
Отже обставини, встановлені рішенням Господарського суду Миколаївської області, безпосередньо стосуються предмета спору та фактів, викладених СФГ «Осінь» у позовній заяві. Та обставина, що ОСОБА_1 не була залучена до участі у справі правового значення не має, оскільки рішення Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2021 року є чинним.
Крім того, заперечуючи проти позову з посиланням на недоведеність факту, що належна ОСОБА_1 земельна ділянка є тією ж земельною ділянкою, що належала ОСОБА_2 , представник відповідача не надав суду належних та допустимих доказів того, що ця земельна ділянка є іншою. Не спростовано встановлених обставин і відповідачем ГК Держгеокадастру у Миколаївській області.
Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем пред'явлені вимоги щодо витребування у відповідача ОСОБА_1 земельної ділянки площами 24 га та 25,7806 га, тому відхиляє заперечення відповідача ОСОБА_1 щодо більшої площі земельної ділянки наданої у користування ОСОБА_6 .
Висновком експерта судової земельно-технічної експертизи № 24-6185 від 14 серпня 2025 року, встановлено, що земельні ділянки площею 24 га з кадастровим номером 4822781200:01:000:0158 та площею 25,7816 га з кадастровим номером 4822781200:01:000:0159, які розташовані в межах території Володимирівської сільської ради Доманівського (натепер Вознесенського) району Миколаївської області та призначені для ведення особистого селянського господарства, та належать на праві приватної власності ОСОБА_1 частково накладаються на земельну ділянку, площею 50 га, яка розташована в межах території Володимирівської сільської радим Доманівського (зараз Вознесенського) району Миколаївської області, яка призначена для ведення селянського (фермерського) господарства та була передана ОСОБА_2 в постійне користування на підставі рішення Доманівської районної ради Доманівського району Миколаївської області від 28 грудня 1994 року, план якої зображено в Державному акті на право постійного користування землею, виданого на ім'я ОСОБА_2 24 березня 1995 року (серія НОМЕР_3 , зареєстрованого за №72.
Відповідно до наданих каталогів координат кутів зовнішніх меж землекористування виконаних та завірених сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_7 - Павлова, площа накладення земельної ділянки з кадастровим номером 4822781200:01:000:0158 становить 2222202.8 кв.м. (22.22028 га) та земельної ділянки з кадастровим номером 4822781200:01:000:0159 становить 243432.8 кв.м (24.34328 га) (схематичне зображення наявне у дослідницькій частині висновку експерта схема №1).
Допитана у судовому засіданні апеляційного суду експерт Корман Т.І. підтвердила те, що була попереджена про кримінальну відповідальність згідно ухвали апеляційного суду про призначення експертизи та обставини викладенні у висновку експертизи, а також не врахування нею площі земельної ділянки, яка накладається, на якій розташований курган.
Допитана у судовому засіданні ОСОБА_8 , яка є сертифікованим інженером - землевпорядником, підтвердила, що математична обробка геодезичних вимірювань виконана в прийнятій проекції та в Державній умовній системі координат 1962 року (СК-63) перерахована в УСК - 2000 відповідно до Наказу Міністерства Аграрної політики та продовольства України від 02 грудня 2016 року №609 «Про затвердження порядку використання Державної референтної системи координат УСК -2000 при здійсненні робіт із землеустроєм».
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналізуючи вищевказані обставини у сукупності, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про недоведеність накладення земельної ділянки, користувачем якої є СФГ «Осінь» із спірними земельними ділянками, власником з яких є ОСОБА_1 , адже надані позивачем письмові докази: лист ПП «Моноліт - Вознесенськ» від 21 травня 2024 року, викопіювання з кадастрової карти (плану), довідка відділу економіки, розвитку сільських територій та земельних відносин Доманівської селищної ради Миколаївської області №355 від 04 жовтня 2021 року, інформація про земельну ділянку, а також висновок експерта №24-6185 від 14 серпня 2025 року, в сукупності підтверджують факт проведення інвентаризації земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_1 , присвоєння кадастрових номерів, внесення до Національної кадастрової системи та накладення спірних земельних ділянок на земельну ділянку, що перебуває у користуванні позивача на підставі Державного акту про право користування землею І -МК№ 004100 від 1995 року.
Як встановлено вказані обставини наявності прав ОСОБА_1 на земельні ділянки стали перешкодою для позивача у наданні дозволу на розробку технічної документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 50 га для ведення фермерського господарства із земель комунальної власності згідно державного акту.
Вказане свідчить про доведення наявності порушених прав та законних інтересів позивача. Доказів, які б спростовували вказані обставини матеріали справи не містять.
З огляду на наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, не оцінивши відповідно до статті 89 ЦПК України надані представниками учасників справи докази, не повно дослідив обставини справи, дійшов помилкового висновку про недоведеність того факту, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 4822781200:01:000:0158 та 4822781200:01:000:0159, власником якої є ОСОБА_1 , частково, у визначених експертом площах, є тією ж земельною ділянкою, що була передана у постійне користування ОСОБА_2 рішенням Доманівської районної ради народних депутатів Доманівського району Миколаївської області від 28 грудня 1994 року.
Отже, накладена частина спірної земельна ділянка вибула з користування її законного володільця СФГ «Осінь» та була надана ГУ Держгеокадастру у власність іншим особам з порушенням норм чинного законодавства, зокрема частини п'ятої статті 116 ЗК України, та поза межами його повноважень, визначених частиною четвертою статті 122 ЗК України.
Враховуючи викладене, є законні підстави для витребування спірної земельної ділянки на користь позивача СФГ «Осінь» з незаконного володіння ОСОБА_1 .
Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 10 липня 2023 року у справі № 670/217/20 (провадження № 61-1169св23).
Щодо правомірності втручання держави в право громадян на мирне володіння майном, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Аналогічні правові висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18).
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) вказано, що під час розгляду справи кінцевий набувач розпорядився його процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв'язку з вимогою про витребування земельної ділянки, що не позбавляє кінцевого набувача права заявити такий позов у разі ініціювання повернення земельної ділянки власникові. Навіть у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до проміжної набувачки, в якої придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжна набувачка до первинного набувача.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися з вимогою про відшкодування завданих збитків до продавців земельних ділянок.
Щодо вимог про визнання протиправною та скасування із закриттям Поземельної книги державної реєстрації земельної ділянки, площею 24 га кадастровий номер 4822781200:01:000:0158 та земельної ділянки, площею 25,7806 га кадастровий номер 4822781200:01:000:0159 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та приватною формою власності, які розташовані в межах Володимирської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, а також припинення права власності ОСОБА_1 та скасування державної реєстрації права власності на вказані земельні ділянки.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого не власника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом.
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що ефективним способом захисту порушеного права СФГ «Осінь» в цій справі є пред'явлена позивачем вимога про витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_1 (віндикаційний позов), а позовні вимоги про припинення права власності ОСОБА_1 , скасування державної реєстрації права власності на вказані площі земельних ділянок, визнання протиправною та скасування із закриттям поземельної книги державної реєстрації земельних ділянок не відповідають критерію ефективності обраних способів захисту, в зв'язку з чим задоволенню не підлягають.
До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини 6 статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.
Стаття 24 цього Закону передбачає, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.
Згідно частини 4 статті 25 Закону поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Відповідно до п. 114 постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру від 17 жовтня 2012 р. № 1051 державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі:
1) поділу чи об'єднання земельних ділянок - на підставі заяви про державну реєстрацію земельних ділянок, які утворилися в результаті такого поділу чи об'єднання;
2) коли протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстроване з вини заявника, - на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до зазначеного Реєстру;
3) ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.
У разі скасування державної реєстрації з підстав, зазначених у підпунктах 2, 3 цього пункту, Державний кадастровий реєстратор у десятиденний строк повідомляє про це за формою згідно з додатком 23 особу, за заявою якої здійснено державну реєстрацію земельних ділянок, а в разі наявності зареєстрованих речових прав на неї - суб'єктів таких прав.
Відомості про земельну ділянку у разі скасування її державної реєстрації:
набувають статусу архівних за рішенням Державного кадастрового реєстратора;
відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи;
зберігаються в Державному земельному кадастрі постійно разом з відомостями про відповідного Державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями.
За такого, враховуючи особливість порядку державної реєстрації земельних ділянок, колегія суддів вважає, що скасування із закриттям Поземельної книги державної реєстрації земельної ділянки, площею 24 га кадастровий номер 4822781200:01:000:0158 та земельної ділянки, площею 25,7806 га кадастровий номер 4822781200:01:000:0159 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та приватною формою власності, які розташовані в межах Володимирської сільської ради Доманівського району Миколаївської області не призведе до ефективного захисту прав позивача.
Щодо зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області відновити цільове призначення, площу, межі земельної ділянки, наданої у постійне користування СГ «Осінь» площею 50,0 га ріллі, на території Володимирської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, для ведення селянського (фермерського) господарства, межі якої визначено Державним актом на право постійного користування землею І-МК №004100 від 24 березня 1995 року. Такі вимоги колегія суддів вважає передчасними, оскільки не внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно.
У зв'язку з викладеним, посилання представника відповідача Панченко С.С. про неможливість передання в постійне користування земельної ділянки історико-культурного призначення, на якій розташований курган, який не витребовується, а також накладення земельної ділянки СФГ «Осінь» на інші земельні ділянки, колегія суддів відхиляє, як безпідставні.
Враховуючи вищевикладене, колегія вважає, що наявні законні підстави для витребування на користь позивача з незаконного володіння ОСОБА_1 двох земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, площі яких наведені у висновку експерта.
Оскільки суд першої інстанції був іншої думки, та на підставі пунктів 3,4 частини першої статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог СФГ «Осінь».
Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі статті 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь СФГ «Осінь» слід стягнути 2 270 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції, а також 3405 грн судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції та 28170, 82 грн витрат, пов'язаних з проведенням експертизи.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Осінь» задовольнити частково.
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Селянського (фермерського) господарства «Осінь» задовольнити частково.
Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА АДРЕСА_1 ) на користь Селянського (фермерського) господарства «Осінь» (ЄДРПОУ 23086872) земельну ділянку з кадастровим номером: 4822781200:01:000:0158, площею накладення 222202.8 кв.м. (22.22028 га) та земельну ділянку з кадастровим номером 4822781200:01:000:0159, площею накладення 243432.8 кв.м. (24.34328 га), що схематично зображено у дослідницький частині на схемі № 1 висновку експерта № 24-6185 судової земельно-технічної експертизи від 14 серпня 2025 року, складеного експертом Миколаївського відділення ОНДІСЕ Корман Т.
Відмовити в задоволенні інших позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА АДРЕСА_1 ) на користь Селянського (фермерського) господарства «Осінь» (ЄДРПОУ 23086872) 2 270 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції, 3 405 грн судового збору подання та розгляд апеляційної скарги та 28 170, 82 грн витрат пов'язаних з проведенням експертизи.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: В.В. Коломієць
Т.В. Серебрякова
Повна постанова складена 12 листопада 2025 року