10.11.25
22-ц/812/2023/25
Єдиний унікальний номер судової справи 489/6346/24
Номер провадження 22-ц/812/2023/25
Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Постанова
Іменем України
10 листопада 2025 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Серебрякової Т.В.,
суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,
з секретарем судового засідання Повертайленко Ю.В.,
за участі: представника заявника - ОСОБА_1 ,
представника Інгульського відділу ДВС - Тарасенка К.В.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) ухвалу, яка постановлена Інгульським районним судом міста Миколаєва 03 вересня 2025 року, під головуванням судді Кокорєва В.В., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за скаргою Комунального підприємства «Миколаївкомунтранс» на дії старшого державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Ігнатовської Ангеліни Михайлівни щодо закінчення виконавчого провадження,
У червні 2025 року Комунальне підприємство «Миколаївкомунтранс» (далі - КП «Миколаївкомунтранс») звернулось до суду із скаргою на дії старшого державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) (далі - Інгуський ВДВС) Ігнатовської Ангеліни Михайлівни щодо закінчення виконавчого провадження.
В обґрунтування скарги зазначено, що 03 квітня 2025 року Ленінським районним судом міста Миколаєва було видано виконавчий лист на виконання заочного рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19 листопада 2024 року у справі №489/6346/24 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь КП «Миколаївкомунтранс» заборгованості за надані послуги з вивезення побутових відходів у розмірі 4 664 грн. 52 коп. та судового збору у розмірі 3 028 грн.
На підставі заяви КП «Миколаївкомунтранс» про відкриття виконавчого провадження старшим державним виконавцем Інгульського ВДВС Ігнатовською А.М. 24 червня 2025 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №78441714 про стягнення з ОСОБА_2 на користь КП «Миколаївкомунтранс» заборгованості за надані послуги з вивезення побутових відходів у розмірі 4 664 грн. 52 грн. та судового збору у розмірі 3 028 грн.
Проте, того ж дня 24 червня 2025 року старшим державним виконавцем Інгульського ВДВС Ігнатовською А.М. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №78441714 в зв'язку із смертю боржника ОСОБА_2 згідно з актовим записом про смерть від 19 листопада 2021 року №24132.
Постанову про закінчення виконавчого провадження КП «Миколаївкомунтранс» вважає неправомірною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки, отримавши дані про смерть боржника, головний державний виконавець не вчинила жодних дій щодо отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну сторони її спадкоємцями, зокрема, шляхом звернення до компетентних органів/осіб для отримання відомостей про заведення спадкової справи, видачу свідоцтва про право на спадщину, що в подальшому дало б змогу звернення до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження.
Посилаючись на викладене, КП «Миколаївкомунтранс» просило:
визнати дії старшого державного виконавця Інгульського ВДВС Ігнатовської А.М. щодо закінчення виконавчого провадження №78441714 неправомірними, а постанову про закінчення виконавчого провадження №78441714 від 24 червня 2025 року скасувати;
зобов'язати старшого державного виконавця Інгульського ВДВС Ігнатовську А.М. відновити виконавче провадження №78441714 та надіслати КП «Миколаївкомунтранс» копію постанови про його відновлення.
Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 03 вересня 2025 року скаргу КП «Миколаївкомунтранс» задоволено.
Визнано дії старшого державного виконавця Інгульського ВДВС Ігнатовської А.М. щодо закінчення виконавчого провадження №78441714 неправомірними, а постанову про закінчення виконавчого провадження №78441714 від 24 червня 2025 року скасовано.
Зобов'язано старшого державного виконавця Інгульського ВДВС Ігнатовську А.М. поновити виконавче провадження №78441714 та надіслати КП «Миколаївкомунтранс» постанову про його відновлення.
Ухвала районного суду обґрунтована тим, що старшим державним виконавцем Ігнатовською А.М. не було дотримано вимог Закону України «Про виконавче провадження» при вчиненні виконавчих дій у виконавчому провадженні №78441714, оскільки в даному випадку державний виконавець повинен був вирішити питання про наявність (відсутність) правонаступників та їх залучення, а тому скарга КП «Миколаївкомунтранс» є обґрунтованою та підлягає до задоволення.
В апеляційній скарзі Інгульський ВДВС посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу районного суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги скарги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що так як виконавчий лист №2/489/2348/24 (489/6346/24), виданий 03 квітня 2025 року Ленінським районним судом міста Миколаєва на людину, яка була померлою, старшим державним виконавцем, враховуючи положення ст.37 ЦПК України встановлено, що правонаступництво у даному випадку не допускається, у зв'язку з чим винесена постанова про закінчення виконавчого провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження».
Суд першої інстанції при винесенні ухвали не врахував правові висновки Верховного Суду по справі №681/1267/22, викладені у постанові від 30 червня 2023 року, які повністю співпадають з обставинами справи, так як смерть боржника наступила в обох випадках до звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі.
На думку Інгульського ВДВС, судом першої інстанції не досліджувалися правові висновки Верховного Суду зазначені відділом та вони не бралися до уваги, а також не повністю встановлені всі обставини які мають істотне значення для справи. Окрім того, не зазначено, які норми закону було порушено старшим державним виконавцем, що призвело до визнання його дій неправомірними та, як наслідок, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження.
23 жовтня 2025 року від КП «Миколаївкомунтранс» надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У відзиві стягувач зазначав, що апеляційна скарга є безпідставною, неправомірною та такою, що не підлягає задоволенню. Ухвалу Інгульського районного суду міста Миколаєва від 03 вересня 2025 року просив залишити без змін.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до положень ч.ч.1,2,3,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване судове рішення відповідає вказаним вимогам закону.
Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання.
У п.9 ч.3 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч.1 ст.18 ЦПК України).
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
При цьому, судовий контроль за виконанням судових рішень, зокрема, право сторони виконавчого провадження на звернення до суду зі скаргою на рішення, дію чи бездіяльністю державного виконавця регламентовано Розділом VІІ ЦПК України та Законом України «Про виконавче провадження».
Так, згідно із ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Аналогічні положення закріплені у ст.447-1 ЦПК України, за якою сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні ст.6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року в справі «Case of Immobiliare Saffi v. Italy», від 19 березня 1997 року в справі «Case of Hornsby v. Greece»).
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі України органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконання судового рішення є невід'ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана із попередніми єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає у захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.
Згідно із ч.ч.1,2 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення (згідно із п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» - тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (згідно із ч.5 ст.26 Закону про виконавче провадження).
Відповідно до положень ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі:
1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення;
2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення;
3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника;
4) прийняття Національним Банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;
5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;
6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена;
7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів;
9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;
10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;
11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону;
12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;
13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону;
14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв'язку з цим перераховані до Державного бюджету України;
15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку» за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки;
16) врегулювання (погашення, списання) відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», її дочірньою компанією «Газ України», публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз», оператором газотранспортної системи та операторами газорозподільних систем, за спожитий природний газ, а також послуги з його транспортування та розподілу відповідно, перед теплогенеруючими організаціями за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, перед електропостачальниками або операторами системи розподілу (як правонаступниками в частині прав та обов'язків за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією) за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням, яке набрало законної сили;
17) списання згідно з пунктами 2-3,2-4та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України в повному обсязі сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа;
18) списання згідно з пунктом 9-15 Розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» сум недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа;
19) прийняття Фондом гарантування вкладів фізичних осіб рішення про початок процедури ліквідації банку-боржника;
19-1) якщо відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню незалежно від дати укладення такої угоди;
19-2) врегулювання (погашення, списання) відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість учасників процедури врегулювання заборгованості, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням, яке набрало законної сили;
20) врегулювання (погашення, списання) оператором газорозподільної системи заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», якщо таке виконавче провадження розпочато за рішенням про зобов'язання Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановити оператору газорозподільної системи економічно обґрунтований тариф на послуги з розподілу природного газу з включенням компенсацій за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2020 року включно;
21) виконання або відкликання вимоги територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», скасування рішення суду про тимчасове обмеження громадянина України у праві керування транспортним засобом під час мобілізації, якщо виконавче провадження розпочато за таким рішенням.
Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (ч.2 ст.39 Закону).
Одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження відносно боржника - фізичної особи виконавцем за допомогою автоматизованої системи формується та подається запит про надання Державною податковою службою України інформації про реєстраційні номери облікових карток платників податків - боржників - фізичних осіб або серію (за наявності) та номер паспорта боржників - фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті відповідно до Порядку надання інформації Державною податковою службою України на запити органів державної виконавчої служби та приватних виконавців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 21 липня 2020 року №2483/5/436, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 липня 2020 року за №690/34973, за виконавчими документами, у яких відсутні такі дані.
Під час здійснення виконавчого провадження виконавець за допомогою автоматизованої системи може сформувати узагальнену інформацію про боржника, його майно, доходи та кошти. Така інформація формується автоматизованою системою на підставі наявних у ній на дату формування відомостей, отриманих виконавцями з реєстрів, баз даних та інших інформаційних систем державних органів, банків або інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг в ході примусового виконання рішень.
Смерть боржника слід розглядати як вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження.
Відповідно до ч.5 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Відповідно до ст.442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особи), державний або приватний виконавець.
Виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, зокрема у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому ч.5 ст.15 цього Закону (п.5 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження»).
Положення щодо закінчення виконавчого провадження у разі смерті боржника (п.3 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження») слід розуміти так, що вони стосуються, зокрема, випадків, коли правовідносини не допускають правонаступництва (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.2 ст.263 ЦПК України).
У разі смерті фізичної особи-сторони виконавчого провадження виконавець повинен перевірити, чи допускають відповідні правовідносини правонаступництво, чи ні. Якщо ж виконавче провадження було закінчене виконавцем, у тому числі у зв'язку зі смертю боржника, і виконавець при цьому не врахував відповідні вимоги чинного законодавства щодо можливого правонаступництва боржника, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити в судовому порядку.
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст.1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб (ч.1 ст.1281 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
У випадку смерті боржника його права й обов'язки щодо заборгованості за комунальними послугами переходять до спадкоємців, які зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину (ч.1 ст.1282 ЦК України).
Отже, зі смертю позичальника зобов'язання з повернення боргу за комунальні послуги включаються до складу спадщини, тому правовідносини у справі допускають правонаступництво.
Оскільки спірні правовідносини допускають правонаступництво, у старшого державного виконавця не було підстав для закінчення виконавчого провадження через смерть боржника, він зобов'язаний був зупинити виконавче провадження та вирішити питання про залучення правонаступників.
За вказаних обставин, дізнавшись про смерть боржника, старший державний виконавець Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відповідно до вимог закону повинен був звернутися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, а саме боржника ОСОБА_2 правонаступником.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при розгляді позову КП «Миколаївкомунтранс» до ОСОБА_2 не врахував, що позивач звернувся до відповідача, коли остання вже рахувалась померлою, є неприйнятними з огляду на те, що такі доводи є фактично оскарженням заочного рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 03 вересня 2025 року. Державна виконавча служба фактично ініціює ревізію цього судового рішення шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу цього ж суду щодо виконання зазначеного рішення. Тобто без звернення правонаступника боржника із власною апеляційною скаргою, апеляційний суд, з огляду на ст.ст.359,360 ЦПК України, не переглядає рішення суду першої інстанції, що підлягає виконанню.
Виконання судового рішення - сфера регулювання ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року у справі «CASE OF VOYTENKO AND OTHERS v. UKRAINE», в якому ЄСПЛ зазначав, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1).
Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» на державного виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дій, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дій, що є недопустимим з огляду на положення ст.129-1 Конституції України щодо обов'язковості судових рішень.
Оскільки примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка зобов'язана вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що старший державний виконавець діяв із порушенням вказаного Закону, при цьому прийняв неправомірне рішення про закриття виконавчого провадження.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) - залишити без задоволення.
Ухвалу Інгульського районного суду міста Миколаєва від 03 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: В.В. Коломієць
Н.В. Самчишина
Повний текст судового рішення
складено 12 листопада 2025 року