Справа № 147/1481/25
Провадження № 2/147/573/25
10 листопада 2025 року с-ще Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Борейко О. Г.,
із секретарем Задверняк Т. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
27.08.2025 ТОВ «ВІВ ФІНАНС», в інтересах якого діє представник - Романенко М.Е., звернулися до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить: поновити строк позовної давності для пред'явлення даного позову; стягнути із відповідача на користь товариства заборгованість за кредитним договором №206363 від 27.06.2018 у розмірі 19395,63 грн; стягнути з відповідача на користь товариства судовий збір та понесені витрати на професійну правничу допомогу.
Стислий виклад позиції позивача.
25 липня 2024 року на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» протоколом №1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» на ТОВ «ВІН ФІНАНС».
27 червня 2018 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №206363. Сума кредиту становила 3500 грн. ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» виконало умови договору та перерахувало відповідачу кредитні кошти. Відповідач не виконав умови договору, внаслідок чого виникла заборгованість.
12 квітня 2018 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» було укладено договір факторингу №1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги, в тому числі за договором про надання фінансового кредиту №206363 від 27.06.2018. Таким чином, позивач ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» набуло прав кредитора відносно відповідача ОСОБА_1 .
Загальна сума заборгованості відповідача перед ТОВ «АВЕНТУ УКРАЇНА» на дату відступлення вимоги складала 14820,00 грн. Позивач ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ'посилаючись на своє право як нового кредитора в частині нарахування інфляційних втрат та 3% річних вказує, що заборгованість відповідача ОСОБА_1 на момент пред'явлення позову складає 19395,63 грн.
Процесуальні дії у справі. Заперечення відповідача та інші заяви (клопотання) учасників справи.
Ухвалою суду від 09 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання.
31 жовтня 2025 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву у якому вона просить відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ВІН ФІНАНС» у повному обсязі. В обґрунтування відзиву вказує, що належним доказом заборгованості відповідача за тілом кредиту може бути виписка по картковому рахунку, яка повинна досліджуватися в сукупності з іншими доказами. Разом з тим, позивачем не надано належних доказів на підтвердження перерахування відповідачу коштів по кредитному договору - розрахункового документа (платіжного доручення, меморіального ордеру, тощо) або виписки з банківського рахунку, які б відповідали вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім того, доданий до позовної заяви роздрукований розрахунок заборгованості с необґрунтованим, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Так, у додатках до позовної заяви міститься так зване підтвердження видачі онлайн кредиту, в якому містяться 199 пунктів (номерів), в яких зазначаються дати грошових переказів, суми переказів, маски карток, коди авторизації та номери транзакцій в системі WауFоrРаy. Зокрема під номером 47 зазначено, 27.06.2018 на суму 3500 (три тисячі п'ятсот гривень 00 копійок, маска картки НОМЕР_1 , код авторизації 145278, номер транзакції в системі WayForPay - creditplus-429867. Крім того, ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», з метою надання вичерпної інформації щодо даних, які підтверджують видачу на платіжні картки клієнтів онлайн кредитів також наводить список з 200 номерів, де зазначається номер договору, transaction code, ІПН клієнта та ПІБ клієнта. У даному списку під №47 міститься наступна інформація, номер договору №206363, transaction code creditplus-429867, 111Н 3301006004, ОСОБА_1 . Проте, вищевказані документи не містить повного номера картки, з чого можна було б встановити факт перерахування коштів на картковий рахунок саме відповідача ОСОБА_1 . Позивачем не надано первинного банківського документа (платіжного доручення чи виписки), який би підтверджував факт списання коштів з рахунку ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та зарахування їх на повний картковий рахунок Відповідача. Наявність у наданих Позивачем списках лише маски картки є недостатнім доказом для достовірної ідентифікації кінцевого отримувача. Маскований номер картки лише підтверджує, що операція пройшла через платіжну систему WayForРау, але не є доказом зарахування коштів саме на юридично ідентифікований банківський рахунок Відповідача. Також вказує, що договір про надання фінансового кредиту №206363 від 27.06.2018 не містить відомостей про його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором саме ОСОБА_1 , оскільки саме тільки зазначення в кредитному договорі персональних даних відповідача не підтверджує проходження ним верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства, шо відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача. Водночас відповідач заперечує підписання договору і отримання кредитних коштів коли позивачем не надано до суду достатніх і допустимих доказів того, що саме відповідач погодив усі істотні умови вищевказаного договору кредитної лінії. Відомості про те, що відповідач пройшов ідентифікацію та верифікацію особи (заповнив анкету клієнта із зазначенням ПІБ, даних паспорту, РНОКПП, місця проживання, місця реєстрації, зазначив реквізити картки для отримання кредиту) підтвердив номер мобільного телефону, ознайомився з умовами надання кредиту, умовами кредитного договору, правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, здійснив акцептування кредитного договору, шляхом надсилання електронного повідомлення підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором та підписав договір одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та Закону України «Про платіжні послуги», належними, допустимими, достатніми доказами не доведено і факту укладання кредитного договору саме відповідачем не підтверджується. Крім того, будь-який формуляр заяви на отримання кредиту, який би мав бути складеним і підписаним електронним підписом відповідача, електронна ідентифікація (автентифікація) якої здійснена з дотриманням вимог Закону, та який би був підтверджений, в матеріалах справи відсутній. Будь-які документи, що підтверджують особу позичальника в матеріалах справи відсутні. Позивачем зазначено лише регламентований порядок заповнення анкети та укладання кредитного договору на веб-сайті надавача платіжних послуг. Саме тільки зазначення в кредитному договорі персональних даних відповідача не підтверджує проходження ним верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства, що відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що веб-сайт в мережі Інтернет www.creditplus.ua належить саме ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», як і відсутній відповідний документ на підтвердження того, що відповідач отримував смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором. У той же час, у матеріалах справи відсутні й позивачем не надано будь-які належні, допустимі і достатні докази перерахування кредитних коштів позичальнику відповідно до вимог ст. 526, 1054, 1088 ЦК України. Реквізити повного карткового рахунку позичальник позивачем не додано, ні в змісті договору ні в будь-яких інших документах оформлених при наданні кредитних коштів.
Відповідь на відзив до суду не надходила.
Представник позивача в судове засідання не прибув; у позовній заяві висловився про розгляд справи за відсутності представника позивача.
Відповідач у судове засідання не з'явилася; у відзиві на позовну заяву зокрема просила, розгляд справи проводити без її участі.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, відповідно до нормам матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
Згідно із індивідуальною частиною договору №206363 про надання фінансового кредиту від 27.06.2018, ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 уклали індивідуальну частину договору про надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту. Розмір позики - 3500 грн. Строк дії договору - 30 днів. Сторони також погодили процентну ставку (а.с. 19-20).
Графіком розрахунків до договору про надання фінансового кредиту №206363 від 27.06.2018, визначено суму кредиту, суму нарахованих процентів та загальний розмір заборгованості (а.с. 21).
Доказів щодо перерахування ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» на рахунок відповідача грошових коштів на виконання умов кредитного договору, суду не надано.
Відповідно до розрахунку заборгованості (станом на дату відступлення права вимоги), загальна заборгованість відповідача ОСОБА_1 становить 14820 грн (а.с. 8-12, 27).
Згідно із договором факторингу №1 від 12.04.2018 ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» уклали договір факторингу, відповідно до якого, ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» зобов'язується відступити ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» права вимоги, зазначені у реєстрі, а ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» зобов'язується їх прийняти (а.с. 16-18).
У формі реєстру прав вимоги під №13 зазначено кредитний договір №206363 від 27.06.2018 та відповідача ОСОБА_1 (а.с. 30-31).
25.07.2024 загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» прийнято рішення про зміну назви на Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (Код ЄДРЮОФОПГФ: 38750239), на підтвердження чого надано Наказ директора №55-к від 24.07.2024 та Протокол загальних зборів учасників №1706 (а.с. 22, 26).
Відповідно до розрахунку представника позивача сума боргу відповідача становить 19395,63 грн, яка складається з: суми заборгованості - 14820.00 грн, суми інфляційних втрат 3240,61 грн, суми 3% річних 1335,02 грн.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Оцінка та висновки суду.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч.3 ст. 215 ЦК України).
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно із ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного варто дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Важливо щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено ст. 11 ЦК України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з ч.1 ст. 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч.1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №668/7544/15-ц зазначено, що за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1 ст. 519 ЦК України).
Тлумачення ч.2 ст. 516, ст. 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним (постанова Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №2-2035/11 (провадження №61-2449св18), постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15).
Згідно із ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доведеність позовних вимог, розмір заборгованості, набуття новим кредитом права вимоги до боржника покладається процесуальним законом у справах цієї категорії на позивача.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (п.1, п.2 ч.1 ст. 264 ЦПК України).
Отже, судом встановлено, що кредитний договір, який був укладений між первинними кредитором та відповідачем, були укладені в електронній формі шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19); від 09.09.2020 у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20).
Разом з цим, позивачем ТОВ «ВІН ФІНАНС» на підтвердження позовних вимог не надано суду доказів перерахування первісним кредитором - ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відповідачу ОСОБА_1 коштів на виконання укладеного кредитного договору.
Крім того, в постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/564/18 вказано, що доказами які підтверджують наявність заборгованості та підтверджують її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положеннями Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Виписка по рахунку може бути належним доказом наведених у позові обставин, яка досліджується судом у сукупності з іншими доказами.
Однак, представником позивача на підтвердження позовних вимог до позову додано лише розрахунки заборгованості за кредитними договорами без виписки про рух коштів по рахунку, а також без документа, який підтверджує отримання відповідачем суми грошових коштів у користування, тобто доказів про зарахування цієї суми на рахунок відповідача первісним кредитором. На думку суду, сам по собі наданий розрахунок заборгованості, не може слугувати доказом виникнення та існування між первісним кредитором та відповідачем кредитних відносин.
Судова практика у кредитних правовідносинах, стягненні заборгованості за договорами займу наразі дотримується позиції необхідність наявності доказів щодо передачі кредитором грошових коштів боржнику. Обов'язковою умовою для прийняття позитивного для кредитора рішення є надання останнім документу, який підтверджує вказаний факт.
Позиція ВС/КЦС у справі №278/2177/15-ц від 17 грудня 2021 року викладена: «Заборгованість за кредитом та її розмір має доводитись первинними касовими документами, наприклад виписками за картковими рахунками за кредитним, договором».
В даній справі позивач на підтвердження наявності заборгованості не надав доказів, які підтверджують факт надання відповідачу кредитних коштів.
Позиція Верховного Суду викладена в Постанові від 29 січня 2020 року по справі №55/18920/18: «Наданий банком розрахунок заборгованості, як доказ існування між сторонами кредитних правовідносин, наявності заборгованості та її розмір, сам по собі не є належним та допустимим доказом укладення кредитного договору та наявності заборгованості за цим договором, оскільки будь-яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача, позивачем не надано».
Водночас, згідно з частинами 2, 4, 5 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
В матеріалах справи відсутнє повідомлення позивача до суду про неможливість з об'єктивних причин подати докази разом з позовною заявою.
Таким чином, оскільки позивачем не підтверджено належними доказами факту надання кредитних коштів ТОВ «АВЕНТУС Україна» (Первісним кредитором) - відповідачу ОСОБА_1 , вимоги позивача є не доведеними.
За змістом норм чинного законодавства, які регулюють право вимоги, представник позивача повинен надати належні та допустимі докази на підтвердження, що ТОВ «ВІН ФІНАНС» набуло право вимоги по виконанню відповідачем боргових зобов'язань за договором №206363 про надання фінансового кредиту, укладеного 27.06.2018 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що він отримав право вимоги за зобов'язаннями ОСОБА_1 на підставі договору факторингу № 1, укладеного 12.04.2018 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» (далі - Договір).
Відповідно до п.п. 4.1 п. 4 Договору право вимоги переходить від Клієнта до Фактора на в день підписання ними відповідного Реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному Додатку.
Пунктом 8.1. визначено, що цей Договір набуває чинності та всі права та обов'язки Сторін за цим Договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін, та скріплення печатками (за наявності її у Сторони).
У пункті 8.2 Договору передбачено, що його строк починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1. цього Договору та закінчується 31.12.2018, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання Сторонами взятих на себе зобов'язань за цим Договором.
Враховуючи зазначені умови договору, обов'язковим підтвердженням переходу прав вимог за цим договором факторингу є реєстр прав вимоги.
Судом встановлено, що Договір факторингу № 1 укладено між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» 12.04.2018, тобто ще до підписання кредитного договору №206363 від 27.06.2018 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 .
Разом із тим, до позову долучено копію реєстру прав вимог №13 від 18.02.2019, тобто складеного поза межами строку дії вказаного вище договору факторингу, тому за вказаних обставин позивачем не доведено факту відступлення права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №206363 від 27.06.2018 від ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» до ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ».
У постанові Верховного Суду від 24.04.2018 по справі №914/868/17 зроблено висновок, що відповідно до положень статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги щодо майбутніх вимог можливе тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.
Отже, відповідно до вимог чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
За таких обставин, станом на день укладення договору про відступлення прав вимоги між ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відповідачка не була боржником ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та не мала перед ним будь-яких зобов'язань, оскільки кредитний договір був укладений після укладення договору факторингу (відступлення права вимоги).
Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 29.01.2020 у справі №755/18920/18.
Встановлені обставини свідчать про те, що позивачем не надано до суду доказів на підтвердження того, що до ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» (нова назва ТОВ «ВІН ФІНАНС») перейшло право вимоги до відповідачки від ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відповідно до договору факторингу, тобто не доведено набуття права первісного кредитора.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, водночас суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статтей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
У своїй позовній заяві ТОВ «ВІН ФІНАНС» просило розглянути справу у їх відсутність на підставі наявних у справі матеріалів, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляли.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа №755/18920/18, провадження №61-17205ск19.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, оскільки вони жодним чином не спростовуюти висновків суду, а з огляду на встановлені фактичні обставини справи суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Щодо клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду з цим позовом, суд зазначає наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст.256 ЦК України).
Частиною 3 статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Постанова від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, пункти 138-140 постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).
Враховуючи викладене, оскільки суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог ТОВ «ВІН ФІНАНС», що має наслідком відмову у задоволенні позову, а відповідачем не заявлено про застосування позовної давності, питання щодо строків позовної давності до вимог позивача вирішенню судом не підлягає.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у позові відмовлено, то понесені позивачем витрати по сплаті судового збору з відповідача не стягуються.
Керуючись статтями 12, 13, 76, 81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280 ЦПК України та статтями 526, 530, 549, 610-612, 625, 1054, 1082 ЦК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», код ЄДРПОУ - 38750239, юридична адреса: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, місто Київ, 04112;
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 11 листопада 2025 року.
Суддя О. Г. Борейко