Дата документу 04.11.2025 Справа № 335/1931/25
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/917/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Єдиний унікальний №335/1931/25Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2
Категорія: ч.4 ст.185 КК України
04 листопада 2025 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)
обвинуваченого ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора на вирок Вознесенівського районного суду м.Запоріжжя від 30 липня 2025 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Мала Білозерка Василівського району Запорізької області, який зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 ,
визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та виправдано у зв'язку з недоведеністю наявності в його діянні складу кримінального правопорушення,
Відповідно до обвинувального акта, ОСОБА_8 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.
Так, 06.11.2024 ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем, перебував у приміщенні квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , де у нього раптово виник умисел, направлений на таємне викрадення майна, вчинене в умовах воєнного стану. Далі, знаходячись у спальній кімнаті, ОСОБА_8 побачив мобільний телефон марки «Хіаоmі» моделі «Redmi 11 Pro», та павербанк марки «Baseus» моделі «Bipow», які належать ОСОБА_9 , та визначив їх предметом свого злочинного посягання. Реалізуючи свій умисел, направлений на таємне викрадення майна, вчинене в умовах воєнного стану, ОСОБА_8 , діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, в умовах воєнного стану, таємно викрав зазначені вище мобільний телефон та павербанк. Після чого, ОСОБА_8 з місця вчинення злочину зник, розпорядившись в подальшому викраденим майном на власний розсуд, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 4 719,75 грн.
Вказані дії обвинуваченого ОСОБА_8 були кваліфіковані прокурором за ч.4 ст.185 КК, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.
Вироком суду ОСОБА_8 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК, та виправдано у зв'язку з недоведеністю наявності в його діянні складу кримінального правопорушення.
В апеляційній скарзі прокурор просив вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Також прокурор просив повторно допитати під час апеляційного розгляду потерпілу, свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та обвинуваченого.
В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначив, що суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, та за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші. Зокрема поза увагою суду залишились покази потерпілої про те, що вона декілька разів дозволяла обвинуваченому використовувати її телефон, але такий дозвіл стосувався лише здійснення кількох телефонних дзвінків під час перебування обвинуваченого у найманій квартирі, в якій тимчасово мешкала потерпіла. Але потерпіла не надавала обвинуваченому дозволу виносити телефон із квартири, а дозволу обвинуваченому на користування павербанком та винесення його з квартири вона взагалі не надавала.
Крім того, виправдовуючи обвинуваченого, суд не взяв до уваги той факт, що обвинувачений мав можливість спитати дозвіл у потерпілої на користування майном, як він робив до цього. Натомість обвинувачений дочекався поки потерпіла засне та не зможе завадити йому вчинити крадіжку. Після цього обвинувачений витягнув з мобільного телефону сім-карту потерпілої, взяв телефон та павербанк, таємно їх викрав і пішов з квартири. При цьому, згідно з показами самого ж обвинуваченого, без участі потерпілої він не міг користуватися її мобільним телефоном, бо не мав пароля розблокування екрану. Тому покази обвинуваченого про те, що він не викрадав мобільний телефон потерпілої, а взяв у користування, є нелогічними, а лише спробою уникнути покарання за вчинений злочин. Зазначене додатково підтверджується тим, що обвинувачений перед вчиненням крадіжки вилучив з телефону потерпілої сім-карту, залишив її в квартирі, а також свою сім-карту з власним непрацюючим мобільним телефоном. Після цього обвинувачений взагалі вимкнув телефон потерпілої. Як саме без сім-карти та із заблокованим екраном можна користуватися телефоном обвинувачений в суді не пояснив. Вказані обставини спростовують версію обвинуваченого про намір лише тимчасово користуватися телефоном потерпілої. Зазначене також підтверджується і тим, що обвинувачений вимкнув телефон потерпілої у проміжку часу з 20 (відповідно до показів обвинуваченого) до 21 години 06.11.2024 (відповідно до показів потерпілої). Відтак суд мав надати критичну оцінку показам обвинуваченого про намір повернути мобільний телефон з павербанком.
Окрім цього, судом було встановлено, що потерпіла повідомила обвинуваченого про те, що вона є жителькою іншої області, в м.Запоріжжі мешкає тимчасово та о 06 годині 07.11.2024 буде повертатися додому до м.Харкова. Однак обвинувачений у період з 20:00 06.11.2024 до 06:00 07.11.2024 викрадене майно потерпілій не повернув.
Також суд взяв до уваги покази обвинуваченого про намір повернути мобільний телефон наступного дня після вчиненої крадіжки як обставини, яка виключає злочинність його діяння та на цій підставі виправдав обвинуваченого. Але суд не взяв до уваги, що крадіжку слід вважати закінченим злочином з моменту, коли винна особа вилучила майно та мала реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним.
Окрім цього, суд не взяв до уваги всі покази потерпілої у сукупності та не проаналізував їх, надавши перевагу лише показам обвинуваченого.
Більш того, обвинувачений, не запитавши дозволу власника взяти чуже майно, 06.11.2024 вийшов з квартири з майном потерпілої. Викрадене майно обвинувачений зберігав при собі більше доби - до опівночі наступного дня, коли він був затриманий і у нього були вилучені телефон і павербанк потерпілої. Жодних реальних дій, на які вказував обвинувачений і які б свідчили про його наміри повернути викрадене майно, ним вжиті не були. Вказане прямо свідчить про те, що повертати майно потерпілій обвинувачений насправді не збирався. Вилучення у обвинуваченого телефону та павербанку органами поліції відбулось не за бажанням обвинуваченого, а лише після вчинення ним іншого кримінального правопорушення 07.11.2024.
Отже висновок суду про невинуватість ОСОБА_8 зроблено виключно на основі його показів. Письмові докази, а також покази потерпілої і свідків до уваги судом не взято. Між тим, свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 зазначили, що їм ні особисто, ні від сусідів не відомо про те, щоб хтось, у тому числі обвинувачений, зверталися до мешканців під'їзду будинку з метою повернення майна потерпілої.
Крім того, у вироку зазначено, що однією з причин повернення обвинуваченого до квартири, де мешкала потерпіла, було те, що в квартирі обвинуваченим були залишені особисті речі. На противагу цьому у резолютивній частині вироку суд виніс суперечливе рішення - знищити речові докази, які належать обвинуваченому.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позицію прокурора, який повністю підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні; обвинуваченого та його захисника, які заперечили проти скарги та просили вирок суду залишити без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право вирок суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
У відповідності до ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Як зазначено у ст.374 КПК, у мотивувальній частині виправдувального вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Згідно зі ст.94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Проте, на переконання колегії суддів, оскаржуваний у даній справі виправдувальний вирок зазначеним вимогам закону не відповідає з огляду на таке.
Сукупність наданих стороною обвинувачення доказів не проаналізовані судом першої інстанції та не отримали належної оцінки в контексті їх достатності та взаємозв'язку у відповідності до положень ст.94 КПК.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що органом досудового розслідування ОСОБА_8 було пред'явлено обвинувачення у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні передбаченого ч.4 ст.185 КК кримінального правопорушення.
Виправдовуючи ОСОБА_8 у пред'явленому обвинуваченні, суд першої інстанції виходив з того, що стороною обвинувачення не було доведено, що в діянні обвинуваченого наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК, оскільки не надано доказів, які би підтверджували наявність прямого умислу та корисливого мотиву у обвинуваченого на заволодіння майном потерпілої.
Разом з тим, такі висновки місцевого суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Зокрема суд залишив поза увагою надані потерпілою ОСОБА_12 покази про те, що вона дійсно декілька разів надавала обвинуваченому ОСОБА_8 свій мобільний телефон для здійснення дзвінків, після чого останній повертав їй телефон, дозволу обвинуваченому виносити з квартири телефон, а тим паче павербанк, вона не надавала.
З показань обвинуваченого ОСОБА_8 вбачається, що він не міг користуватися мобільним телефоном потерпілої без її участі, оскільки не знав паролю розблокування екрану телефону. Вказана обставина була підтверджена обвинуваченим й під час апеляційного розгляду.
Відтак предмети злочину, якими заволодів обвинувачений, не могли ним використовуватись для зв'язку (здійснення телефонних дзвінків).
Таким чином покази ОСОБА_8 про те, що він не викрадав мобільний телефон потерпілої, а взяв у користування, є нелогічними та суперечливими.
Суд не взяв до уваги те, що ОСОБА_8 , дочекавшись коли потерпіла засне, забрав належні їй телефон та павербанк, попередньо вилучивши з телефону сім-карту потерпілої та вимкнувши його, та пішов з квартири, тим самим унеможливив здійснення виклику потерпілою на даний телефон.
Також суд не звернув увагу, що обвинувачений був обізнаний про намір потерпілої вранці наступного дня залишити квартиру та виїхати до м.Харкова.
Відтак дана обставина узгоджується з діями обвинуваченого ОСОБА_8 щодо заволодіння окрім телефону і павербанку, ще й ключами від замка вхідних дверей даної квартири. Адже усвідомлюючи обов'язкову відсутність потерпілої в квартирі на наступний день, ОСОБА_8 лише саме пообіді повернувся до вказаного помешкання. При цьому не виключається наявність у обвинуваченого розрахунку й на протиправне заволодіння іншими чужим майном, що перебувало у вказаному житлі. Адже не маючи правових підстав для проникнення до квартири, ОСОБА_8 зазначеним ключем безперешкодно відкрив квартиру, але неочікувано виявив там вже інших наймачів квартири, в присутності яких він лише забрав залишені там свої речі.
Жодних реальних дій, на які вказував ОСОБА_8 під час судового розгляду, які б свідчили про його наміри повернути викрадене майно потерпілій ним вжито не було, оскільки обвинувачений зберігав майно при собі більше доби, після чого телефон та павербанк були вилучені у нього працівниками поліції, коли він був затриманий за вчинення іншого кримінального правопорушення, пов'язаного із відкритим заволодінням ним ще одного телефону в іншої особи.
Таким чином, аналіз сукупності всіх доказів у повному обсязі місцевим судом не здійснений, а мотиви щодо недоведеності вини обвинуваченого, викладені у мотивувальній частині вироку, на переконання колегії суддів, не є безсумнівними та однозначними, оскільки є недостатніми та непереконливими, а тому не можуть слугувати беззаперечними підставами для висновку про законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо невинуватості ОСОБА_8 .
Висновки суду першої інстанції містять істотні суперечності та вочевидь не відповідають наявним доказам.
Наведеним обставинам як кожній окремо, так і в їх сукупності, суд першої інстанції в порушення вимог ст.374 КПК належної оцінки у вироку не надав, у зв'язку з чим дійшов до передчасного висновку про недоведеність стороною обвинувачення наявності в діянні обвинуваченого ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК. Адже такий висновок було зроблено судом без належної оцінки наданих доказів і з'ясування всіх обставин кримінального провадження.
Зазначене свідчить про допущення судом першої інстанції порушень вимог кримінального процесуального закону, які є істотними, оскільки ставлять під сумнів законність і обґрунтованість рішення районного суду, у зв'язку з чим вирок суду не відповідає вимогам ст.ст.370, 374 КПК та підлягає скасуванню з одночасним призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, оскільки допущені судом порушення вимог кримінального процесуального закону не можуть бути усунені під час апеляційного розгляду.
При новому розгляді суду першої інстанції належить врахувати наведене у цій ухвалі, дослідити всі обставини кримінального провадження, оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, після чого ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, виклавши його у належно мотивованому процесуальному документі згідно з вимогами закону.
Скасовуючи виправдувальний вирок суду та призначаючи новий розгляд в суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне застосувати до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, з огляду на те, що у даному кримінальному провадженні ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні передбаченого ч.4 ст.185 КК кримінального правопорушення, яке відповідно до ч.5 ст.12 КК є тяжким та за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі від 5 до 8 років, при цьому ОСОБА_8 є раніше судимою особою, не одружений, не працевлаштований, тобто є соціально неадаптованим, без міцних соціальних зв'язків, які могли б слугувати запорукою та запобіганням вчинення ним нових злочинів. Будь які дані про те, що за станом здоров'я обвинувачений ОСОБА_8 не може триматись під вартою в матеріалах кримінального провадження відсутні.
Таким чином існують юридичні підстави для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки на теперішній час існують передбачені ч.1 ст.177 КПК ризики, що обвинувачений може переховуватись від суду та продовжити злочинну діяльність. При цьому тяжкість інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення та дані про його особу не дають колегії суддів підстави для застосування щодо обвинуваченого менш суворого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Вирок Вознесенівського районного суду м.Запоріжжя від 30 липня 2025 року щодо ОСОБА_8 в цій справі скасувати.
Призначити новий розгляд даного кримінального провадження у суді першої інстанції в іншому складі суду.
Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 02 січня 2026 року включно.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4