Справа № 462/5223/25
12 листопада 2025 року м. Львів
Залізничний районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді - Мруць І. С.,
за участю секретаря судового засідання - Булавки Х.Н.
справа №462/5223/25
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою представника ТзОВ «ВІН ФІНАНС» - Романенка Михайла Едуардовича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
встановив:
представник позивача ТзОВ «ВІН ФІНАНС» - Романенко Михайло Едуардович через систему «Електронний суд» звернувся до суду із позовом у якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №332313 від 27.09.2018 року у розмірі 23374,22 грн. та понесені судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 27.09.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №332313. Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Авентус Україна» взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит у розмірі 7000 грн. Зазначає, що первісний кредитор свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому в договорі. Відповідач свої зобов'язання по договору не виконав, не надав своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості. 12.04.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу №1 відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» набуло право грошової вимоги до відповідача. 25.07.2024 року відповідно протоколу зборів №1706 ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» перейменована на ТОВ «ВІН ФІНАНС». У зв'язку з наведеним, просить позов задовольнити.
Ухвалою від 06 серпня 2025 року позовну заяву було залишено без руху та в подальшому недоліки усунено.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 14 серпня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу слухати у спрощеному порядку без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач відзив на позовну заяву не подала, про розгляд справи повідомлялася належним чином шляхом неодноразового направлення поштової рекомендованої кореспонденції за зареєстрованим місцем її проживання. Також відповідач повідомлялася шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті судової влади.
У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо, відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу у порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з'ясувавши обставини справи, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з положеннями статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, а на відповідача відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості (висновки ВС у постанові ВС від 30 серпня 2023 року у справі № 753/20537/18).
Виходячи із матеріалів справи, 27.09.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №332313 згідно договору такий підписаний відповідачем електронно-цифровим підписом. (а.с.30-31,44).
Відповідно до умов договору сторонами погоджено суму кредиту 4000 грн, фіксовану процентну ставку 0.9 % за кожний день користування кредитом, строк дії договору 30 днів, та зазначено, що кредит надається строком на 30 днів. (а.с.20 зворот-31).
Також позивачем долучено графік розрахунків до договору у якому зазначено дуту повернення кредиту та процентів - не пізніше 27.10.2018, сума кредиту 4000 грн, сума нарахованих процентів 1080 грн., разом до оплати 5080 грн, та зазначені реквізити для оплати заборгованості. (а.с.32)
12.04.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу №1. 30.01.2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено додаткову угоду №11 до договору факторингу №1 від 12.04.2018 року.
Відповідно до реєстру прав вимоги від 30.01.2019 року до договору факторингу відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором №332313 від 27.09.2018 року. (а.с.19, 26-28, 41-42)
25.07.2024 року відповідно протоколу зборів №1706 ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» перейменована на ТОВ «ВІН ФІНАНС». (а.с.39)
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
У позовній заяві позивач стверджує, що ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору про надання фінансового кредиту №332313 від 27.09.2018 року та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 7000 грн.
У зв'язку з цим, судом встановлено наступне.
Відповідно до пунктів договору про надання фінансового кредиту №332313 від 27 вересня 2018 року:
1.5 кредит надається шляхом:
1.5.1 перерахування Товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок Клієнта;
1.5.2 здійснення грошового переказу на ім'я Клієнта через внутрішньодержавні платіжні системи.
На підтвердження переказу коштів відповідачу ОСОБА_1 позивачем надано суду лист ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙР», вих. №5590-ВП від 07.05.2025 року, у якому зазначено про успішність перерахування коштів на картки клієнтів, у якому 250 записів. За 27.09.2018 року наявні чотири записи (56-59), у трьох з яких зазначена сума 4000 (запис 57-59)
Відповідно до запису під №57 зазначено:
«27.09.2018 на суму 4000 (чотири тисячі гривень 00 копійок) грн, маска картки НОМЕР_1 , код авторизації 266292, номер транзакції в системі WayForPay- creditplus-726946» (а.с.9-17)
Суд звертає увагу, що у даному листі не зазначено про факт надання грошових коштів відповідачу ОСОБА_1 на підставі договору №332313 від 27 вересня 2018 року у розмірі 4000 грн. а тому такий не є належним доказом видачі/отримання коштів позичальником. (а.с. 34-38).
В матеріалах справи відсутні докази верифікації банківської картки, на яку, як зазначає позивач згідно листа, здійснювалося перерахування коштів за договором, а також первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували переказ коштів ОСОБА_1 за договором №332313 від 27 вересня 2018 року.
У змісті договору №332313 від 27 вересня 2018 року відсутня інформація про картковий рахунок ОСОБА_1 , на який первісний кредитор повинен був здійснити переказ коштів згідно договору, дана інформація також відсутня у розділі реквізити та підписи сторін та у графіку розрахунків.
Лист ТОВ «Авентус Україна», у якому зазначено, що він підтверджує видачу на платіжні карти клієнтів онлайн кредитів не містить інформації про надання грошових коштів відповідачу ОСОБА_1 на підставі договору №332313 від 27 вересня 2018 року у розмірі 4000 грн., та сам по собі не є доказом видачі/отримання коштів позичальником. Суд звертає увагу, що у такому також відсутня інформація про платіжні карти клієнтів. (а.с. 34-38)
Враховуючи наведене, позивачем не надано жодних виписок, платіжних доручень, квитанцій, тощо, які б засвідчували факт перерахування коштів відповідачу ОСОБА_1 , на виконання договору №332313 від 27 вересня 2018 року.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, однак позивачем не надано достатніх доказів які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про перерахування коштів відповідачу на виконання умов договору.
У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі №274/7221/19 (провадження №61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Водночас, відповідно до пунктів 4,8, 5.5,5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254), передбачено, що у первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції в грошовому виразі, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження). Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій, призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Згідно з пунктами 61,62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (яке є чинним на час вирішення справи судом апеляційної інстанції), форма клієнтських рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Клієнтські рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер клієнтського рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код Єдиного ідентифікатора Національного банку України (далі - ID НБУ) банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; сума вхідного залишку за рахунком; код ID НБУ банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); сума оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
Відповідно до вимог частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Слід зазначити, що звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
У своїй заяві представник позивача просив розглянути справу при їх відсутності, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа 755/18920/18, провадження 61-17205ск19.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи вище наведені положення законодавства, а також досліджені у справі докази, суд, оцінивши їх з точки зору достатності для встановлення фактичних обставин, якими обґрунтовуються заявлені позовні вимоги, дійшов остаточного висновку про відмову в задоволенні позову за недоведеністю заявлених вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у позові відмовлено, судові витрати залишаються за позивачем.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
у задоволенні позову представника ТзОВ «ВІН ФІНАНС» - Романенка Михайла Едуардовича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Сплачений судовий збір - залишити за позивачем.
Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (місце знаходження - 04112, місто Київ, вулиця Ігоря Сікорського, будинок 8, код ЄДРПОУ 38750239);
Відповідач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Судове рішення складено 12 листопада 2025 року.
Суддя: І.С. Мруць