Справа № 462/6893/25
12 листопада 2025 року м. Львів
Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючої судді Постигач О. Б., за участю секретаря судового засідання Глушко С. І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
позивач звернувся до Залізничного районного суду м. Львова з позовом, в якому просить розірвати шлюб, укладений між ним та відповідачкою, зареєстрований 10.07.2014 року Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, актовий запис № 1349.
Позов мотивовано тим, що подальше спільне життя подружжя не склалось, починаючи з 2022 року почали виникати часті конфлікти, що як наслідок призвело до втрати взаємної поваги, довіри, підтримки та порозуміння між сторонами. Зазначає, що шлюб між сторонами носить формальний характер, оскільки з березня 2025 року сторони спільно не проживають, спільного господарства не ведуть, фактичні шлюбні відносини припинені. Спори щодо поділу майна чи визначення місця проживання дитини відсутні. Позивач вважає, що подальше примирення є неможливим, а збереження шлюбу таким, що не відповідає його інтересам та інтересам їх спільного сина, у зв'язку з чим просить суд розірвати шлюб.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 09.09.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачці встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву /а.с.21/.
01.10.2025 року від відповідачки ОСОБА_2 на адресу суду надійшло клопотання про надання сторонам строку на примирення та зупинення провадження у справі. Клопотання обґрунтовано тим, що між сторонами зберігається можливість відновлення подружніх відносин та збереження сім'ї, оскільки вони мають спільного сина. Відповідачка зазначає, що щиро бажає зберегти шлюб, вважає за можливе подолати наявні непорозуміння та налагодити сімейні стосунки шляхом примирення. З цією метою вона готова вживати всіх необхідних заходів для відновлення взаєморозуміння, підтримки та поваги між подружжям. У зв'язку з викладеним просить суд задовольнити клопотання /а.с.28-29/.
21.10.2025 року від позивача ОСОБА_1 до суду надійшли заперечення на клопотання про надання строку для примирення, у яких останній заперечив щодо задоволення клопотання відповідачки з наступних підстав. Позивач зазначає, що підставою для звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу стала неналежна поведінка відповідачки, несумісна з принципами подружнього життя та вірності, яка мала систематичний характер. Такі дії з боку відповідачки завдали позивачу значних душевних страждань та остаточно підірвали довіру між подружжям. На переконання позивача, відповідачка не виявила реальних намірів щодо збереження шлюбу, у зв'язку з чим надання строку для примирення сторін лише призведе до безпідставного затягування розгляду справи. З огляду на викладене, позивач просить відмовити у задоволенні клопотання.
Суд, вивчивши матеріали позовної заяви та вказаного клопотання виходить з наступного.
В обґрунтування позову позивач стверджує, що вони з відповідачкою тривалий час разом не проживають, спільного господарства не ведуть, подальше збереження сім'ї неможливе та суперечить інтересам позивача.
Судом беруться до уваги такі доводи, оскільки вони відповідачкою не спростовані.
При цьому судом враховується позиція Верховного Суду, викладена у постанові КЦС ВС від 11 червня 2019 року у справі № 605/434/18 (61-3235св19), згідно з якою закріплена ст. 111 Сімейного кодексу України норма щодо необхідності вжиття заходів до примирення подружжя є диспозитивною, оскільки суд вживає заходів щодо примирення подружжя лише у тому випадку, якщо це не буде суперечити моральним засадам суспільства. Тобто, у випадку виявлення обставин або фактів, під час розгляду справи, які свідчать про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі та з позицій інтересів подружжя або їх дітей, суд повинен уникати формалізму та не надавати строку на примирення.
Крім того, суд виходить з пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», яка визначає, що вжиття заходів щодо примирення подружжя є можливістю суду, а не його обов'язком та вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення.
Тому, приймаючи до уваги вимоги закону, відповідно до яких шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається, суд дійшов висновку про те, що шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання, оскільки це відповідатиме волі позивача і після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права подружжя, так як такий шлюб існує формально, докази про можливість збереження сім'ї у сторін відсутні, подальше спільне проживання буде суперечити інтересам сторін.
При цьому суд відхиляє доводи відповідачки, які фактично зводяться до того, що остання не погоджується із розірванням шлюбу з позивачем, оскільки має на меті зберегти шлюбні відносини. Слід зазначити, що незгода відповідача з розірванням шлюбу не є підставою для відмови у позові, оскільки кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини, і не може бути примушений до їх збереження.
З урахування наведеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про надання сторонам строку на примирення та зупинення провадження у справі слід відмовити.
Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
У відповідності до ч. 1 ст. 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Побудова сімейних відносин повинна здійснюватись на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки та не може будуватися на примушені сторони до навіть формального знаходження в зареєстрованому шлюбі та в подружніх відносинах, що узгоджується із висновками викладеним у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 522/9229/15-ц.
Згідно з ст. 56 Сімейного кодексу України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ст. ст. 104-105 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 Сімейного кодексу України.
Статтею 109 Сімейного кодексу України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до ст. ст. 110, 112 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 10.07.2014 року, на підтвердження чого надано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції /а.с. 9/.
Від шлюбу сторони мають спільного малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , актовий запис № 2 /а.с. 10/.
Крім цього, судом також встановлено, що 19.10.2024 року між сторонами укладено шлюбний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 1848 /а.с. 12/.
Згідно ч. 1 ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність неповнолітніх дітей та інші обставини життя подружжя. За приписами частини другої цієї ж статті суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.
Зазначене вище узгоджується із правовою позицією Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду викладеною у постанові № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) від 15.01.2020 року.
Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що їх подальше спільне життя подружжя збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Позивач зазначає, що тривалий час сторони не підтримують подружніх відносин, спільного господарства не ведуть, позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, а збереження шлюбу буде суперечити його інтересам і інтересам їх сина.
Звернення позивача до суду із цим позовом та однозначна послідовна позиція при розгляді справи свідчить про стійке бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачкою, а відмова у розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що суперечитиме принципу добровільності шлюбу та є неприпустимим.
Крім того, задовольняючи позов, суд виходить з того, що шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого із сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Відомості, які б свідчили про наявність перешкод для задоволення позову, відсутні. Надання строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком, та правових підстав для цього у даному випадку суд не вбачав.
Наведений висновок суду також узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 30.05.2019 у справі № 442/6319/16-ц, від 21.03.2019 у справі № 569/1011/18-ц, від 07.04.2025 року у справі № 757/10360/23-ц.
Враховуючи позицію позивача, який категорично наполягає на розірванні шлюбу, а відповідачкою не надано переконливих заперечень щодо такого, суд, з урахуванням фактичних взаємин подружжя, дійсних причин позову, дійшов висновку про те, що розлад у відносинах сторін носить стійкий характер і продовжується тривалий час, а тому суд вважає, що шлюб між сторонами носить формальний характер.
Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги знайшли своє повне ствердження, а тому підлягають до задоволення.
Вирішення спору про розірвання шлюбу не пов'язується із вирішенням спору про утримання, виховання та визначення місця проживання дитини, поділ майна подружжя (постанова Верховного Суду від 24.07.2020 у справі № 357/12676/18).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі задоволення позову на відповідача.
Тому суд дійшов висновку, що з відповідачки слід стягнути на користь позивача судовий збір, який сплачено при подачі позовної заяви до суду у сумі 1211, 20 грн.
На підставі ст. ст. 12, 89, 264-265, 274-275, 279 ЦПК України, керуючись ст. ст. 109-113 СК України, суд-
Позов задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 10.07.2014 року Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції (актовий запис № 1349).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя: Постигач О. Б.