28 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 465/1841/15-к
провадження № 51-4803 км 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
у режимі відеоконференції:
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
представника цивільного відповідача ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами представника цивільного відповідача Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - ГУ МВС України у Львівській області) ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_6 на вирок Франківського районного суду м. Львова від 26-29 квітня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року стосовно
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Дніпропетровська, який
зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 Кримінального кодексу України (в редакції Закону № 3207-VI від 07 квітня 2011 року) (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Франківський районний суд м. Львова вироком від 26-29 квітня 2024 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року:
- засудив ОСОБА_8 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК (в редакції Закону № 3207-VI від 07 квітня 2011 року), до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, з позбавленням права обіймати посади в органах Міністерства внутрішніх справ на строк 3 роки, зі штрафом у розмірі 1 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі - НМДГ), що становить 25 500 грн;
- на підставі ст. 54 КК позбавив ОСОБА_8 спеціального звання «майор міліції»;
- стягнув з:
- ОСОБА_8 на користь ГУ МВС України у Львівській області 930 376,53 грн заподіяних збитків та в дохід держави 31 105,48 грн витрат за проведення експертиз;
- ГУ МВС України у Львівській області на користь потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 моральну шкоду по 800 000 грн кожному;
- цивільний позов ОСОБА_11 , ОСОБА_10 до ОСОБА_8 про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишив без розгляду;
- провадження в частині позовних вимог ОСОБА_12 до ОСОБА_8 про стягнення матеріальної та моральної шкоди закрив у зв'язку зі смертю позивачки.
За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
Згідно з наказом начальника ГУ МВС України у Львівській області № 325 о/с від 12 жовтня 2012 року ОСОБА_8 був призначений на посаду заступника командира батальйону - начальника штабу батальйону міліції особливого призначення (далі - БМОП) «ІНФОРМАЦІЯ_2» при ГУ МВС України у Львівській області, мав спеціальне звання «майор міліції», тобто був працівником правоохоронного органу та службовою особою.
Відповідно до займаної посади ОСОБА_8 здійснював керівництво вказаним підрозділом за відсутності керівника та згідно із Положенням «Про спеціальний підрозділ міліції громадської безпеки «ІНФОРМАЦІЯ_2», затвердженим наказом МВС України №1011 від 24 жовтня 2013 року, був відповідальним за стан і збереження озброєння, боєприпасів, спеціальних та інших матеріальних засобів, організацію і стан пожежної безпеки.
20 лютого 2014 року приблизно о 18:30 ОСОБА_8 , перебуваючи у приміщенні БМОП «ІНФОРМАЦІЯ_2» на вул.Тролейбусній,16 у м. Львові, явно виходячи за межі наданих йому прав та повноважень, використовуючи своє службове становище як керівника підрозділу, діючи умисно, з метою знищення та пошкодження майна підрозділу шляхом підпалу, розлив у кімнаті озброєння на підлогу та предмети світлий нафтопродукт, внаслідок чого утворилась пароповітряна суміш нафтопродукту з киснем повітря у замкнутому просторі приміщення. Потім він заніс до приміщення кімнати озброєння джерело запалювання, від якого відбулось запалення утвореної суміші зі швидким поширенням полум'я і підвищенням тиску з утворенням ударних вибухових хвиль, що спричинило тяжкі наслідки - руйнування внутрішньої стіни кімнати озброєння, та призвело до загибелі двох працівників БМОП «ІНФОРМАЦІЯ_2» -міліціонера автороти ОСОБА_13 та міліціонера-водія ОСОБА_14 , які проходили повз стіну, а також заподіяло майнової шкоди ГУ МВСУ у Львівській області на загальну суму 930 376,53грн.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
Представник цивільного відповідача ГУ МВС України у Львівській області ОСОБА_7 , не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить їх змінити, повністю відмовивши у задоволенні цивільних позовів потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Свої вимоги представник мотивує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції:
- неправильно вирішив цивільні позови у кримінальному провадженні, а саме, без урахування положень статей 23, 1166, 1172, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), практики Верховного Суду та безпідставно стягнув з ГУ МВС України у Львівській області завдану ОСОБА_8 моральну шкоду;
- не врахував того, що заподіяння потерпілим моральної шкоди відбулось фактично поза межами виконання винною особою своїх службових обов'язків, а потерпілими не надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження завданої моральної шкоди, зміни ритму життя й душевних страждань;
- не встановив: усіх обов'язкових елементів цивільно-правової відповідальності; відповідність розміру заявленої моральної шкоди фактичним обставинам справи та причинно-наслідковому зв'язку між злочином і моральними стражданнями;
- суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом, формально провів апеляційний розгляд, належним чином не перевірив доводів апеляційних скарг і не дав на них вичерпних відповідей;
- судові рішення не відповідають вимогам статей 370, 374, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , не погоджуючись із судовими рішеннями стосовно ОСОБА_8 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Свої вимоги захисник мотивує тим, що:
- дії ОСОБА_8 кваліфіковано неправильно;
- викладення в обвинувальному акті фактичних обставин та формулювання обвинувачення не містять:
- об'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК, - завдання істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб;
- жодного посилання на нормативно-правові акти, що розкривають характер повноважень ОСОБА_8 ;
- висновки суду першої інстанції ґрунтуються на вибіркових показаннях свідків, наданні переваги одним доказам над іншими без відповідного мотивування свого рішення;
- сторона обвинувачення:
- інкримінуючи ОСОБА_8 одночасне перевищення влади і службових повноважень, не конкретизувала, які саме функції представника влади чи організаційно-розпорядчі обов'язки виконував ОСОБА_8 20 лютого 2014 року;
- на підставі належних, допустимих і достовірних доказів не встановила зв'язку між повноваженнями ОСОБА_8 як заступника командира - начальника штабу БМОП «ІНФОРМАЦІЯ_2» ГУ МВС України у Львівській області та діянням у виді підпалу приміщення кімнати озброєння, форму вини в інкримінованому діянні, мотив та мету ОСОБА_8 , які пов'язані з його службовими повноваженнями, на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК;
- суд першої інстанції:
- в порушення вимог статей 337, 338 КПК перебрав на себе функцію сторони обвинувачення, вийшов за межі наданих йому повноважень та змінив формулювання обвинувачення, виключивши кваліфікуючу ознаку - перевищення влади - як зайву;
- не навів у вироку достатнього обґрунтування своїх висновків;
- призначив надмірно суворе покарання;
- суд апеляційної інстанції:
- не здійснив належної перевірки вказаних обставин і викладених в апеляційній скарзі доводів, не надав їм жодної вмотивованої оцінки;
- дійшов необґрунтованого висновку про правильність кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 365 КК на підставі наказу № 93 від 27 лютого 2013 року, посилання на який відсутні в обвинувальному акті та реєстрі матеріалів досудового розслідування;
- суди постановили рішення, які не відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК.
Від прокурора Львівської обласної прокуратури ОСОБА_5 надійшли заперечення, в яких він, із наведенням відповідних обґрунтувань, просить касаційні скарги залишити без задоволення, а судові рішення стосовно ОСОБА_8 - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Представник цивільного відповідача та захисник підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг, підтримав викладені у запереченнях доводи та просив залишити без зміни оскаржувані судові рішення стосовно ОСОБА_8 .
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу;переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст.412 КПК).
У поданих касаційних скаргах сторони покликаються:
- захисник - на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості;
- представник цивільного відповідача - на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне вирішення цивільних позовів.
Доводи захисника ОСОБА_6 щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом перевірки суду касаційної інстанції в розумінні ст. 438 КПК.
Інші викладені в касаційних скаргах доводи Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального й кримінального процесуального законів.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
За приписами ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Згідно зі ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Так, при перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК, та правильність кваліфікації його дій за цією нормою кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
При цьому, як убачається з вироку, суд урахував:
- показання:
- потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_9 ;
- свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 ;
- пояснення експертів ОСОБА_39 , ОСОБА_40 ;
відомості, що містяться у:
- протоколах огляду місця події від 21 та 22 лютого 2014 року (з відеофайлами);
- протоколі огляду дисків від 06 березня 2014 року з фототаблицями до нього;
- протоколі огляду речей від 24 лютого 2014 року;
- протоколах проведення слідчого експерименту від 10 липня 2014 року (з фототаблицями та стенограмами до них);
- висновках експертів № 173/2014 від 19 березня 2014 року, № 644/2014-т від 27 лютого 2014 року, № 599/2014 від 06 березня 2014 року, № 172/2014 від 21 лютого 2014 року, № 643/2014-т, № 531/2014 від 28 лютого 2014 року, № 108/14 від 20 березня 2014 року, № 3/205 від 10 квітня 2014 року, № 3/301 від 23 квітня 2014 року, № 2/49Е від 08 серпня 2014 року, № 1611 від 12 вересня 2014 року, № 14020/14021/14022/14-47 від 31 жовтня 2014 року, № 101 від 25 лютого 2015 року.
На підставі вказаних доказів суд першої інстанції встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК, та, ухвалюючи вирок, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_8 винен в умисному підпалі приміщення зберігання зброї БМОП «ІНФОРМАЦІЯ_2», що явно виходить за межі наданих йому повноважень та спричинило тяжкі наслідки.
Водночас суд дійшов висновку про необхідність виключення кваліфікуючої ознаки - перевищення влади - як зайвої, що узгоджується з приписами ч. 3 ст. 337 КПК.
Вирок суду першої інстанції належним чином умотивований і відповідає вимогам статей 370, 374 КПК. Зокрема, в ньому вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого засудженого визнано винуватим, та об'єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом, з дотриманням вимог КПК, правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість.
При цьому місцевий суд перевірив доводи сторони захисту щодо недопустимості доказів - протоколів огляду DVD-дисків із записом огляду місця події від 07 та 10 березня, 22 липня 2014 року, і, не виявивши порушень КПК під час їх зібрання, зазначив про те, що вони відповідають вимогам статей 86, 99, 237 КПК.
Отже, судовий розгляд проведено з дотриманням вимог статей 22, 23, 323, 337 КПК, в межах пред'явленого обвинувачення, та діям ОСОБА_8 дано правильну юридичну оцінку.
Відповідно до ст. 65 КК при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Так, обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_8 основне та додаткове покарання з позбавленням його військового звання, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, обставини його вчинення, характер діяння, форму і ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, наслідки вчиненого, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, дані про особу винного, зокрема те, що він раніше не судимий, позитивно характеризувався за місцем роботи та проживання, а також те, що після подій, описаних у вироку, з метою уникнення кримінальної відповідальності він виїхав на територію рф, яка з 2014 року здійснює військову агресію проти держави Україна.
Тобто суд першої інстанції загалом дотримався вимог статей 50, 65-67 КК.
Також суд першої інстанції задовольнив цивільні позови та стягнув, зокрема, з ГУ МВС України у Львівській області на користь потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 по 800 000 грн кожному в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Згідно з приписами ст. 418, ч. 2 ст. 419 КПК судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_6 та представника цивільного відповідача ОСОБА_7 , доводи яких фактично є аналогічними до доводів, викладених у їхніх касаційних скаргах, з дотриманням вимог 404, 405, 407, 412-414 КПК проаналізував їх, дав на них відповіді, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.
При цьому суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків:
- ОСОБА_8 був службовою особою, працівником правоохоронного органу, мав права та обов'язки, визначені для командира підрозділу Положенням про спецпідрозділ міліції громадської безпеки «ІНФОРМАЦІЯ_2»;
- ОСОБА_8 як заступник командира - начальник штабу БМОП «ІНФОРМАЦІЯ_2» відповідав за загальну організацію зберігання та обліку озброєння і спеціальних засобів;
- у приміщенні штабу знаходилися каністри з паливно-мастильними матеріалами, кімната для зберігання зброї не була поставлена на сигналізацію;
- ОСОБА_8 наказав занести до кімнати зберігання зброї комп'ютери та документи, незадовго до вибуху - співробітникам залишити приміщення, черговому ОСОБА_23 - залишати відкритими двері кімнати;
- вибух стався після занесення до кімнати джерела запалювання та його контакту з пароповітряною сумішшю нафтопродукту; ніхто, крім ОСОБА_8 , перед вибухом до кімнати не заходив;
- ОСОБА_8 після події залишив територію України, виїхав до рф, перебуває в міжнародному розшуку;
- дії ОСОБА_8 правильно кваліфіковано за ч. 3 ст. 365 КК, оскільки він вчинив неправомірні дії, які явно виходять за межі наданих йому повноважень, що спричинило тяжкі наслідки у виді загибелі двох його підлеглих та матеріальних збитків ГУ МВС України у Львівській області в розмірі, що перевищив 250 НМДГ;
- обґрунтовано покладено на ГУ МВС України у Львівській області відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвала суду апеляційної інстанції загалом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Доводи про неправильне вирішення цивільних позовів про відшкодування моральної шкоди
У касаційній скарзі представник цивільного відповідача - ГУ МВС України у Львівській області - посилається на необґрунтованість рішення про стягнення з юридичної особи коштів на користь потерпілих у рахунок відшкодування моральної шкоди через те, що:
- потерпілі не надали доказів на підтвердження завданої їм моральної шкоди, зміни ритму життя, душевних страждань;
- ГУ МВС України у Львівській області не може відповідати за незаконні дії ОСОБА_8 , які не були зумовлені волею роботодавця, трудовим договором чи функціональними обов'язками.
Згідно зі ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (ч. 1).
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства (ч. 5).
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Тобто моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психологічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Положеннями ч. 1 ст. 1172 ЦК України визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої ст. 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, в повному обсязі задовольнив позовні вимоги потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , стягнув з ГУ МВС України у Львівській області на їхню користь по 800 000 грн кожному в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів уважає, що суди дійшли обґрунтованих висновків у частині вирішення цивільних позовів потерпілих, виходячи з такого:
- ГУ МВС України у Львівській області є належним відповідачем у заподіянні потерпілим моральної шкоди його співробітником ОСОБА_8 під час виконання ним своїх службових обов'язків;
- цивільні позови потерпілих у заявленому розмірі знайшли своє підтвердження під час судового розгляду;
- в результаті неправомірних дій ОСОБА_8 потерпілим було заподіяно моральної шкоди;
- вони переживають непоправну втрату своїх синів - найбільшу нематеріальну втрату, яка не підлягає відновленню;
- через загибель дітей потерпілі тривалий час зазнають глибоких душевних та фізичних страждань, мають суттєве погіршення стану їхнього здоров'я.
Відтак доводи представника цивільного відповідача колегія суддів уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з викладеними у судових рішеннях висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час розгляду цього кримінального провадження як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу, вважає їх достатньо обґрунтованими та переконливими.
Інші аргументи касаційних скарг не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, а зводяться до оцінки доказів, а також незгоди з висновками щодо оцінки цих доказів та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами.
Переконливих доводів, які би спростовували правильність висновків судів, наведених в оскаржуваних судових рішеннях, та ставили під сумнів їх законність, скаржники у касаційних скаргах не навели.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК, та які перешкодили чи могли перешкодити судам ухвалити законні й обґрунтовані судові рішення, Судом не встановлено.
Водночас колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни судових рішень у порядку ст. 433 КПК.
За змістом ч. 2 цієї статті суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.
Суд першої інстанції призначив ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 365 КК (в редакції Закону № 3207-VI від 07 квітня 2011 року) покарання у виді 10-ти років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади в органах Міністерства внутрішніх справ строком на 3 роки та штрафом у розмірі 1 500 НМДГ, що становить 25 500 грн.
Проте на час вчинення злочину та на час ухвалення вироку санкцією ч. 3 ст. 365 КК покарання у виді штрафу не передбачалось.
За приписами ч. 1 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності.
Оскільки змінена редакція закону покращує становище засудженого, Суд уважає за необхідне в порядку ч. 2 ст. 433 КПКвиключити з вироку та ухвали рішення про призначення ОСОБА_8 покарання у виді штрафу.
Керуючись статтями 433, 441, 442 КПК, Суд
постановив:
касаційні скарги представника цивільного відповідача Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
В порядку ст. 433 КПК вирок Франківського районного суду м. Львова від 26-29 квітня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_8 змінити.
Виключити з них рішення про призначення ОСОБА_8 покарання у виді штрафу в розмірі 1 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25 500 грн.
В решті судові рішення залишити без зміни.
Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3