Ухвала
10 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 349/2471/23
провадження № 61-13932ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Зайцева А. Ю., розглянувши касаційну скаргу адвоката Підлуського Василя Дмитровича як представника ОСОБА_1 на рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 04 грудня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Рогатинської міської ради Івано-Франківської області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, про визнання права на завершення приватизації земельних ділянок у порядку спадкування, скасування рішення міської ради та зобов'язання вчинити дії,
03 листопада 2025 року адвокат Підлуський В. Д. як представник ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 04 грудня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року (повний текст якої складено 01 жовтня 2025 року), тобто (з урахуванням вихідних днів) в строк, передбачений статтею 390 ЦПК України на касаційне оскарження, а тому клопотання представника заявника про поновлення строку на касаційне оскарження не підлягає процесуальному вирішенню.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду з огляду на таке.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі має бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину третю статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
В касаційній скарзі адвокат Підлуський В. Д. як представник ОСОБА_1 як на підставу скасування судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у перелічених ним постановах Верховного Суду.
Крім того, адвокат Підлуський В. Д. як представник ОСОБА_1 зазначає пункти 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Проте указані підстави касаційного оскарження судових рішень належним чином не обґрунтовано.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Однак, посилаючись на вищевказану підставу касаційного оскарження судових рішень, представник заявника не зазначає яку саме постанову Верховного Суду застосував апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні, від висновку якої вона просить відступити.
Також, зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
Аналіз пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України свідчить, що ця норма процесуального закону спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, конкретизацію змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року, справа № 522/22473/15-ц, провадження № 12-13гс22).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Також, представник заявника у касаційній скарзі зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, проте не зазначає певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України та не вказує підставу касаційного оскарження, передбачену частиною другою статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд роз'яснює заявнику, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має важливе значення, оскільки за приписами частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження зазначаються в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що зазначення заявником підстав касаційного оскарження є обов'язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яка необхідна для подальшого вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для розгляду касаційної скарги.
Виконання наведених вимог необхідне для коректного зазначення підстав касаційного оскарження в ухвалі про відкриття касаційного провадження у справі.
Ураховуючи наведене, а також з метою недопущення подвійного тлумачення змісту касаційної скарги, заявнику необхідно надіслати на адресу суду нову редакцію касаційної скарги, яка має відповідати вимогам статті 392 ЦПК України, та в якій згрупувати, систематизувати та чітко зазначити конкретну обов'язкову підставу (підстави) касаційного оскарження судових рішень у відповідності до визначеного статтею 389 ЦПК України переліку підстав для касаційного оскарження судових рішень та їх відповідне мотивування, надати копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи з урахуванням пункту 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Отже, касаційну скаргу слід залишити без руху з наданням можливості усунути вищевказані недоліки.
Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу адвоката Підлуського Василя Дмитровича як представника ОСОБА_1 на рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 04 грудня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року залишити без руху та надати для усунення зазначених вище недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга повернута заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя А. Ю. Зайцев