Ухвала
Іменем України
10 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 761/15837/20
провадження № 61-13851ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» про визнання кредитного договору недійсним,
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним кредитний договір від 22 січня 2008 року № 38/П/99/2008-840 шляхом введення в оману.
Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 22 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовив.
06 серпня 2025 року ОСОБА_1 подав до апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду від 22 вересня 2021 року, в якому заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження посилаючись на те, що повний текст рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2021 року він отримав 08 липня 2025 року.
Київський апеляційний суд ухвалою від 12 вересня 2025 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2021 року на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.
05 листопада 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 вересня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження, чим порушив права позивача на апеляційний перегляд справи. При цьому ОСОБА_1 вважає, що мав підстави для поновлення строку, оскільки з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, строк дії якого закінчився 30 червня 2023 року. Також, апеляційним судом не прийнято до уваги і те, що з 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан у зв'язку із повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України. Не врахував доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив порядок вручення судового рішення, лише 08 липня 2025 року він отримав рішення суду, тому наявні підстави на поновлення строку на апеляційне оскарження. Разом з цим, ухвала апеляційного суду порушує права заявника на справедливий суд та перешкоджає у доступі до правосуддя.
Перевіривши доводи касаційної скарги та оскаржуване судове рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.
За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.
Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку про те, що за відсутності виключних випадків сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку. В контексті наведеної статті під неповідомленням особи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).
Такий висновок сформульований Верховним Судом у постановах від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15-ц та від 21 червня 2023 року у справі № 202/32361/13-ц.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 був присутнім в судовому засіданні 22 вересня 2021 року, підтримав свої позовні вимоги та просив їх задовольнити. В судовому засіданні 22 вересня 2021 року було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення. У повному тексті рішення суду відсутня дата його складення.
Апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2021 року ОСОБА_1 подав 06 серпня 2025 року, тобто більше ніж через три роки після його ухвалення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що рішення суду першої інстанції він отримав 08 липня 2025 року. Проте апеляційна скарга не містить посилань на винятки, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
З метою виконання процесуального обов'язку дотримання строку на апеляційне оскарження судового рішення особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти всі можливі та залежні від неї дії, в тому числі спрямовані на своєчасне одержання судового рішення.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та порушенням принципу стабільності судового рішення, що суперечить статті 129-1 Конституції України та практиці Європейського суду з прав людини.
У пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» Європейського суду з прав людини нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права в такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Отже, саме на заявника покладено обов'язок доведення наявності в нього об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення. Однак заявник не навів таких обставин.
Врахувавши факт подання апеляційної скарги після спливу більше, ніж одного року з дня ухвалення оскаржуваного судового рішення, обізнаність ОСОБА_1 про рішення суду, апеляційний суд у зв'язку з відсутністю підстав для відкриття апеляційного провадження, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.
З огляду на встановлені апеляційним судом обставини обізнаності ОСОБА_1 про розгляд справи, посилання заявника на те, що він не отримував копії рішення суду першої інстанції, не свідчать про помилковість висновків суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Інші аргументи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції.
Ураховуючи викладене, оскільки правильне застосування судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частиною четвертої статті 394 ЦПК України,Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» про визнання кредитного договору недійсним.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов