10 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 638/19239/23
провадження № 61-6872св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2024 року у складі судді Щепіхіної В. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 14 травня 2025 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н.П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що з 07 березня 2013 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі.
Під час шлюбу сторони набули наступне майно: квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; автомобіль Toyota Land Cruiser 150, 2017 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 .
Дане майно зареєстровано за відповідачкою.
Зазначив, що оскільки спірне майно придбано під час зареєстрованого шлюбу та за спільні кошти подружжя, тому належить їм на праві спільної сумісної власності.
Приймаючи до уваги засади рівності часток подружжя, позивач просив суд в порядку поділу майна подружжя визнати за ним: частку у праві власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 ; частку у праві власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 ; частку у праві власності на автомобіль Toyota Land Cruiser 150, 2017 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Поділено спільне майно подружжя, яке є об'єктом спільної сумісної власності.
Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право на:
- частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 ;
- частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 ;
- частку у праві власності на автомобіль Toyota Land Cruiser 150, 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 оскаржила його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 14 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
26 травня 2025 року ОСОБА_3 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 25 листопада 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 травня 2025 року, у якій просить скасувати вказані судові рішення і ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 07 серпня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Таш'ян Р. І. просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
07 липня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами встановлено, що 07 березня 2013 рокуміж ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , повторно виданим 11 липня 2023 року.
Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 від 10 лютого 2006 року.
На час подання ОСОБА_1 до суду позову до ОСОБА_3 про поділ майна шлюб розірвано не було.
10 лютого 2017 року між Обслуговуючим кооперативом «ЖБК «Спецбуд-3» (Організація) та ОСОБА_3 (Пайовик) укладено договір № 6 про пайову участь у будівництві, за умовами якого Організація зобов'язується на свій ризик, своїми силами і засобами виконати будівельно-монтажні роботи згідно проектно-кошторисної документації за адресою: АДРЕСА_5 та після закінчення будівництва і здачі будівлі в експлуатацію передати у власність Пайовику об'єкт паювання на умовах, встановлених у даному договорі. Пайовик зобов'язується прийняти його у власність та здійснити внесення долі (паю) згідно умов договору. Предметом договору є квартира за адресою: АДРЕСА_6 , загальна площа 45,8 м.кв., житлова площа 22,3 м.кв., кількість кімнат 1. Вартість предмету договору складає 742 500,00 грн, без ПДВ, що і є попередньою ціною договору.
13 квітня 2017 року між Обслуговуючим кооперативом «ЖБК «Спецбуд-3» та ОСОБА_3 складено акт приймання-передачі нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , згідно якого у зв'язку із внесенням асоційованим членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі в сумі 742 500,00 грн, Обслуговуючий кооператив «ЖБК «Спецбуд-3» передав, а ОСОБА_3 прийняла однокімнатну квартиру АДРЕСА_7 .
З копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 84423869 від 20 квітня 2017 року, вбачається, що 14 квітня 2017 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трощій І. В. зареєстровано право приватної власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 .
За договором купівлі-продажу квартири від 24 вересня 2020 року, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Петриченко О. О. (номер в реєстрі № 6082), ОСОБА_3 придбала у власність квартиру АДРЕСА_2 . Продаж здійснено за 1 049 450 грн.
Згідно з пунктом 17 вищезазначеного договору ОСОБА_3 придбаває квартиру за письмовою згодою чоловіка ОСОБА_1 , на підставі його заяви від 24 вересня 2020 року (реєстр № 6081), яка зберігається в справах приватного нотаріуса.
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 225362197 від 24 вересня 2020 року вбачається, що 24 вересня 2020 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_3 .
Відповідно до договору-купівлі продажу транспортного засобу від 23 липня 2019 року, ОСОБА_3 придбала автомобіль Toyota Land Cruiser 150, 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 . Продаж здійснено за 858 000 грн.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 , власником автомобіля Toyota Land Cruiser 150, 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , є ОСОБА_3 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За частиною першою статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в шлюбі неодноразово була предметом розгляду Верховним Судом та практика вирішення зазначеного питання є сталою.
За статями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 334/9028/15-ц.
Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (частина сьома статті 57 СК України).
Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірне майно було набуте сторонами у період шлюбу, презумпцію спільності права власності подружжя на вказане майно не спростовано, тому воно є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між ними в натурі у рівних частинах.
При таких обставинах, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Щодо клопотання про постановлення окремої ухвали
В поданій суду касаційній скарзі від 26 травня 2025 року ОСОБА_3 зокрема просила суд постановити окрему ухвалу щодо дій особи ОСОБА_1 , який перешкоджає реалізації права доступу до майна, викрадає речі та чинить психологічний тиск, з передачею матеріалів до правоохоронних органів.
Згідно зі статтею 420 ЦПК України суд касаційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.
Згідно з частиною першою статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно
від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду.
Верховним Судом не встановлено обставин, які б давали підстави для постановлення окремої ухвали у даній справі, а тому у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про постановлення окремої ухвали
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про постановлення окремої ухвали відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
РішенняДзержинського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов