Справа № 369/17380/25
Провадження № 2/369/10655/25
11 листопада 2025 року суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Лапченко О.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -
встановила:
позивач звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з вказаним позовом.
За змістом ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року.
За загальним правилом ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
В позовній заяві позивач вказує, що відповідно до ст. 28 ЦПК України звертається до Києво-Святошинського районного суду Київської області суду, оскільки фактично проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Між тим, щодо цього суд вказує таке.
Так, підсудність є сукупністю цивільних процесуальних норм, що встановлюють правила розмежування повноважень судів загальної юрисдикції.
Територіальною називається підсудність справи суду залежно від території, на яку розповсюджується юрисдикція даного суду. З її допомогою розмежовується компетенція однорідних судів (однієї ланки судової системи). Як правило, територіальна підсудність підрозділяється на загальну, за вибором позивача, договірну, виключну і підсудність пов'язаних справ.
Так, цивільне процесуальне законодавство виділяє кілька видів просторової підсудності, у залежності від місця знаходження сторін, характеру спірних правовідносин, угоди сторін, наявності зв'язку між справами. До них відносяться: загальна територіальна підсудність, альтернативна підсудність та виключна підсудність.
Загальна підсудність визначає компетенцію суду по розгляду справи залежно від знаходження відповідача. Коли ним є громадянин, то позови пред'являються до суду за місцем його проживання, його постійної осілості. Позови до підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності пред'являються за місцем знаходження їх органу управління. Правила загальної підсудності поширюють свою дію на всі справи позовного провадження, за винятком тих, для яких ЦПК встановлює інший вид підсудності.
Статтею 28 ЦПК України передбачено, що підсудність справ за вибором позивача, встановлює правила підсудності справ за вибором позивача, яку ще називають альтернативною підсудністю. Альтернативною називають підсудність, за якою декілька судів є компетентними розглянути справу. Не виключаючи можливість звернення особи до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача), вона встановлює можливість звертатися до іншого або інших судів, тобто встановлює альтернативу - можливість для позивача обрати один із двох чи більше судів.
Альтернативна підсудність є пільговою, вона встановлена для невеликої категорії справ, які мають особливо важливе значення для громадян. Специфіка цього виду підсудності полягає в тому, що в залежності від характеру матеріальних правовідносин та предмету спору, особистих обставин (стан здоров'я, малолітні діти тощо) позивач може обирати серед двох, трьох чи більшої кількості судів, які будуть компетентними розглянути таку справу.
Виключна підсудність встановлює, що пред'явлення позовів у деяких справах можливе тільки у точно визначеному законом суді. Вона передбачена до незначної частини позовів, виключаючи можливість застосування до них інших видів територіальної підсудності, тому і названа виключною підсудністю.
Окремо суд звертає увагу на положення ч. 1 ст. 378 ЦПК України, відповідно до якого, судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів, у тому числі й територіальної.
Принцип законного судді нерозривно пов'язаний з правом особи на повноважний, компетентний суд. Відповідно до статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Суд не тільки вправі, а й зобов'язаний ухилитися від розв'язання справ, йому не підсудних.
Відповідно до ч. 9 ст. 187 ЦПК України якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Згідно ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому ст. 32 ЦПК України, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
На підтвердження проживання за зазначеною позивачем адресою до позову нею долучений договір оренди квартири від 29.08.2025 року, однак долучений до позову договір оренди не свідчить про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання або перебування відповідача у Києво-Святошинському районі Київської області.
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 1993294 від 10.11.2025 року відповідач ОСОБА_2 зареєстрований у встановленому законом порядку за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до ч. 9 ст. 187 ЦПК України якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України передбачено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Частиною 3 ст. 31 ЦПК України зазначено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Оскільки місце реєстрації позивача та відповідача знаходиться за межами територіальної юрисдикції Києво-Святошинського районного суду Київської області, позовну заяву у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України слід передати на розгляд за підсудністю до Збаразького районного суду Тернопільської області.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 27, 30, 31, 187 ЦПК України, суддя
постановив:
цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів передати на розгляд за підсудністю до Збаразького районного суду Тернопільської області.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Передача справи на розгляд іншого суду здійснюється не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Суддя - Лапченко О.М.