Справа № 465/4749/25
Провадження 2/465/3054/25
Іменем України
11.11.2025 м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Чорного І.Я.
з участю секретаря судового засідання Блистіва Ю.І.
без участі сторін та фіксації процесу технічними засобами, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який діє через свого представника ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» про встановлення відсутності заборгованості за кредитним договором,
представник позивача звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» про встановлення відсутності заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за кредитним договором №200290588 від 28.08.2020 р. укладеним з Акціонерним товариством «Банк Форвард».
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 уклав кредитний договір №200290588 з АТ «Форвард банк» для отримання кредиту в сумі 77344,00 гривень. Умовами кредитного договору було передбачено ставку по кредиту в розмірі 0,01 % річних. Як стало відомо позивачу право вимоги за кредитним договором було переуступлено відповідачу згідно договору № GL1N426202/1 від 25.07.2024 Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» одразу почало вимагати оплати коштів за даним кредитним договором. Так 04.09.2024 позивачем було сплачено на реквізити цієї компанії суму в розмірі 30494,21 грн. після тривалих телефонних дзвінків та повідомлень, яка становила тіло кредиту та нараховані відсотки. На неодноразові телефонні дзвінки з різних номерів телефонів позивач повідомляв цій компанії що в нього відсутній борг перед ними оскільки він вже був оплачений. Ще в серпні 2024 року ОСОБА_3 було подано заяву до ТОВ «ФК «Кредит Капітал» в якій він просив роз'яснити суму боргу в розмірі 98707,55 грн. Згідно наданої інформації відповідачем решта суми боргу це заборгованість по комісії в сумі 68208,54 грн
В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві про приєднання до Договору визначений розмір процентної ставки 0,01 % річних. Сума заборгованості з врахуванням цієї відсоткової ставки сплачена позивачем.
Відповідач не роз'яснив за які конкретні розрахунково-касові дії з відповідача буде взята комісія за обслуговування кредитної заборгованості. Розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості встановлено без уточнення найменування конкретних послуг та систематичності запиту споживачем інформації щодо обслуговування кредитної заборгованості.
З урахуванням положень ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови кредитного договору №200290588 про встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 3086,07 грн. на місяць з 29.10.2020 позивач вважає нікчемними, а тому вимоги відповідача про стягнення такої заборгованості є безпідставними. Разом з тим, відповідач позову в суд для спростування цих обставин не заявляє, проте вносить відомості про позивача як боржника у реєстри кредитних історій, що порушує права та інтереси ОСОБА_1 , оскільки обмежує його в доступі до фінансових ресурсів. У зв'язку з цим, для захисту своїх прав позивач заявляє позов про встановлення відсутності заборгованості за кредитним договором №200290588 від 28.08.2020.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 03.06.2025 відкрито провадження у цивільній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Як встановлено із Довідки про доставку електронного документа до Електронного кабінету відповідача, копія зазначеної ухвали доставлена 03.06.2025.
Ухвалою про відкриття провадження, у відповідності до п.1 ч.2 ст.277 ЦПК України визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом п'ятнадцятиденного строку з дня вручення ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі. Визначено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У відповідності до ч.1 ст.193 ЦПК України, розяснено відповідачу право на пред'явлення зустрічного позову.
Відповідач своїм правом не скористався, відзиву до суду не надав.
У зв'язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що 28.08.2020 позивачем ОСОБА_1 було підписано паспорт споживчого кредиту до Оферти (Договору про споживчий кредит) № 200290588, відповідно до якого було запропоновано (надано оферту) АТ «Форвард банк» на умовах, визначених в цій пропозиції та відповідно до пунктів Оферти (Договору про споживчий кредит) №200290588 від 28.08.2025, що є невід'ємною частиною цієї пропозиції.
Відповідно до паспорту споживчого кредиту до Оферти № 200290588 від 28.08.2020, ОСОБА_1 підтвердив, отримання примірника, підписаного Сторонами цього Паспорту споживчого кредиту, до початку надання кредиту, в дату підписання договору, та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних ним умов кредитування, а також отримання ним усіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз'яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які можуть виникнути для нього, в тому числі в разі невиконання ним зобов'язань за таким договором.
На підставі зазначеного договору банком було здійснено відкриття поточного рахунку з використанням картки, а саме:
- тип: простір;
- номер: НОМЕР_2 ;
- тип кредиту: кредит, сума кредиту: 77344,96 грн.;
- строк кредитування: 48 міс.;
- мета отримання кредиту: на спожиті потреби;
- спосіб надання кредиту: безготівковим шляхом.
Згідно частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно частини першої статті 262, статті 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За правилами статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно частин першої, другої статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагається.
Згідно пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що снували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Позивач вказує, що він уклав кредитний договір №200290588 з АТ «Форвард банк» для отримання кредиту в сумі 77344,00 гривень. Умовами кредитного договору було передбачено ставку по кредиту в розмірі 0,01 % річних.
Крім того, судом встановлено, що між АТ «Форвард банк» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено Договір №GL1N4426202/1 про відступлення права вимоги від 25.07.2024, у відповідності до умов якого АТ «Форвард банк» передає (відступає) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» приймає належні АТ «Форвард банк» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.
Відповідно до Інформації з витягу з Реєстру боржників від 25.07.2024 до Договору №GL1N4426202/1 про відступлення права вимоги від 25.07.2024 (витяг з Реєстру боржників додається), ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до Позивача в сумі 98707,55 грн.
Позивач вказує, що 04.09.2024 оплатив на реквізити цієї компанії суму в розмірі 30494,21 грн. після тривалих телефонних дзвінків та повідомлень, яка становила тіло кредиту та нараховані відсотки.
Вищевказане підтверджується листом ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» від 17.03.2025, який адресовано позивачу, окрім того, у вказаному листі зазначено, що решта суми боргу, а саме 68 208,54 грн. - це заборгованість по комісії.
Представник позивача зазначає, що з урахуванням положень ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови кредитного договору №200290588 про встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 3086,07 грн. на місяць з 29.10.2020 р. є нікчемними, а тому вимоги відповідача про стягнення такої заборгованості є безпідставними.
У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, просить встановити відсуніть заборгованості за кредитним договором, констатуючи нікчемність окремих пунктів кредитного договору в частині стягнення з нього боргу по комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 погодилася з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі №6-308цс16, у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц і від 07 листопада 2018 року у справі №357/3394/16-ц про те, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Велика Палата Верховного Суду не погодилась з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року у справі №577/5321/17, від 03 жовтня 2018 року у справі №369/2770/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі №357/3394/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі №6-308цс16, у частині застосування таких способів захисту прав та інтересів, як визнання нікчемного правочину недійсним і встановлення нікчемності правочину. У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Верховного Суду України у цій частині. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Така позиція відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не завбачала правових підстав.
Водночас, суд вважає, що заявлені позовні вимоги, щодо оспорювання самого факту заборгованості за комісією, повинні мати місце в межах розгляду цивільної справи за позовом ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Разом з тим у випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі №905/2260/17 вказано, що «…як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Застосування будь-якого способу захисту порушеного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом обраного позивачем способу захисту порушеного права повинне реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається. При цьому обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правовідносин та правопорушення; цілям судочинства і застосування обраного способу захисту та не повинен суперечити принципу верховенства права.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року у справі № 925/642/19).
Згідно з ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права .Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на наведене, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши наявні у справі докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку щодо необхідності у позові відмовити у повному обсязі у зв'язку з обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав та інтересів у вказаних правовідносинах.
При цьому необхідно зауважити, що звернення позивача, до суду з даним позовом зумовлене не наміром захисту свого цивільного права або інтересу, а спрямоване на встановлення обставин, юридичних фактів, з наміром їх подальшого використання в якості доказу в іншій судовій справі.
В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем по фактично понесеним.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 78, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
у задоволенні позову ОСОБА_1 , який діє через свого представника ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» про встановлення відсутності заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повні ім'я та найменування сторін:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ: 35234236, адреса місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького 1, корп.28.
Повний текст рішення складено та підписано 11.11.2025.
Суддя І.Я. Чорний