ЄУН 337/4275/25
2/337/2336/2025
(заочне)
06 листопада 2025 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя в складі:
головуючого судді - Мурашової Н.А.
за участю секретаря - Сьомченко А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , до ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , про стягнення заборгованості за аліментами на утримання малолітньої дитини, пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення сплати аліментів,
18.08.2025 позивачка звернулась до суду із вказаним позовом, який в подальшому вточнила та мотивує тим, що судовим наказом Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21.05.2020 у справі №337/1553/20 з відповідача стягуються аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно з 28.04.2020 і до досягнення дитиною повноліття. Відповідач систематично ухиляється від виконання рішення суду та не сплачує аліменти, станом на 30.08.2025 заборгованість за аліментами складає 44 167,85грн. Відповідач внесений до Єдиного реєстру боржників, що підтверджує наявність заборгованості та ухилення від виконання рішення суду. У зв'язку з ухиленням відповідача від сплати аліментів вона має право відповідно до ст.196 СК України на стягнення пені, розмір якої за її розрахунком становить 37 432,06 грн, а також на підставі ст.625 ЦК України на стягнення інфляційних втрат в розмірі 6 589,84грн та 3% річних в сумі 884,31грн.
Просить стягнути з відповідача на її користь заборгованість по аліментам в сумі 44 167,85грн, пеню в розмірі 37 432,06грн, інфляційні втрати в розмірі 6589,84 грн, 3% річних в сумі 884,31грн, усього 89 078,06грн.
Також просить зазначити в резолютивній частині рішення, що воно підлягає визнанню та виконанню відповідно до Гаазької конвенції від 23.11.2007 року, без необхідності легалізації чи апостилювання, на території Королівства Норвегія, де ймовірно фактично проживає відповідач, і зобов'язати канцелярію суду видати їй засвідчену копію рішення, а також інші документи, передбачені ст. 25 Гаазької конвенції 2007 року (зокрема сертифікат за формою, затвердженою Конвенцією).
Ухвалою суду від 22.08.2025 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом і призначено її розгляд по суті у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не прибула, подала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує повністю, просить їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність позивачки.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не прибув за невідомими причинами, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, відзиву на позов або зустрічного позову не подав.
На підставі ст.280 ЦПК України суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача в заочному порядку.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до такого.
Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч.1,2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989р., яка набула чинності для України 27.09.1991р., держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч.8,9 ст.7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності, розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати свою неповнолітню дитину.
У відповідності до ч.4 ст.195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а у разі спору - судом.
Відповідно до ч.1 ст.196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Суд встановив, що з 11.04.2014 сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
21.05.2020 Хортицьким районним судом м.Запоріжжя видано судовий наказ №2-н/337/217/2020, ЄУН 337/1553/20, яким з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 стягнуті аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів доходів громадян на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28.04.2020 і до досягнення дитиною повноліття.
На даний час вказаний судовий наказ перебуває на примусовому виконанні у Запорізькому відділі державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).
Згідно з розрахунком державного виконавця від 21.01.2025 станом на 31.12.2024 заборгованість відповідача ОСОБА_2 за сплати аліментів на користь позивачки ОСОБА_1 становить 15475,41грн.
Згідно з розрахунком державного виконавця від 23.07.2025 станом на 30.06.2025 заборгованість відповідача ОСОБА_2 за сплати аліментів на користь позивачки ОСОБА_1 становить 36994,74грн.
Згідно з розрахунком державного виконавця від 26.08.2025 станом на 26.08.2025 заборгованість відповідача ОСОБА_2 за сплати аліментів на користь позивачки ОСОБА_1 становить 44167,85грн.
Відповідно до повідомлення державного виконавця від 26.08.2025 відомості про ОСОБА_2 внесені до Єдиного реєстру боржників у зв'язку із наявністю заборгованістю зі сплати аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 .
Відповідно до ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Згідно з ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
П.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», №63566/00).
З'ясувавши повно, всебічно та об'єктивно обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв'язку, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Так, позивачка ОСОБА_1 в межах цієї справи вимагає стягнення з відповідача заборгованості по аліментам станом на 30.08.2025 в розмірі 44 167,85грн, неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів в розмірі 37 432,06грн, а також відповідно до ст.625 ЦК України інфляційних втрат в розмірі 6589,84 грн, 3% річних в сумі 884,31грн.
Ухвалюючи рішення, суд вважає встановленим та доведеним факт виникнення у відповідача ОСОБА_2 заборгованості по аліментам на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , які він зобов'язаний сплачувати на користь позивачки ОСОБА_1 на підставі судового наказу №2-н/337/217/2020, ЄУН 337/1553/20 від 21.05.2020 і який на даний час перебуває на примусовому виконанні в органах ДВС.
Факт наявності заборгованості та її розмір підтверджується розрахунками державного виконавця від 23.07.2025 та від 26.08.2025, які суд вважає належними та допустимими доказами і бере до уваги при ухваленні цього рішення.
Зокрема, з цих розрахунків вбачається, що до грудня 2022 відповідач регулярно сплачував аліменти на користь позивачки і мав переплату. Починаючи з грудня 2022 до серпня 2024 (включно), він також щомісячно сплачував аліменти, але іноді в меншому розмірі, ніж було визначено державним виконавцем, що призвело до виникнення та поступового зростання розміру заборгованості по аліментам. Починаючи з вересня 2024 і до серпня 2025 (включно), відповідач повністю припинив сплату аліментів і станом на 26.08.2025 заборгованість по аліментам становить 44 167,85грн.
Як вже зазначалось вище, позивачка ОСОБА_1 , крім інших вимог, просить стягнути з відповідача заборгованість по аліментам у вказаному розмірі. Разом з тим, суд вважає таку вимогу безпідставною.
Так, порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду (судового наказу) визначений Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5.
Відповідно до ч.3,4 ст.71 вказаного Закону визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.
Виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті.
Відповідно до ч.8 ст.71 Закону спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Аналогічні положення містяться в п.4 розділу ХVI Інструкції.
При цьому, в п.4 зазначено, що сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 Сімейного кодексу України.
Крім того, відповідно до п.9,10 розділу ХVI Інструкції виконавець закінчує виконавче провадження про стягнення аліментів після закінчення передбаченого законом строку їх стягнення за умови, що суму аліментів стягнено в повному обсязі. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття. У разі наявності заборгованості, яка виникла на момент закінчення встановленого строку для стягнення аліментів, її стягнення проводиться у загальному порядку, визначеному Законом.
Отже, виходячи з системного аналізу вказаних норм чинного законодавства, заборгованість по аліментам, яка утворилася внаслідок невиконання рішення суду в рамках відкритого виконавчого провадження, за відсутності спору щодо розміру заборгованості по аліментам, вона стягується державним виконавцем відповідно до відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, а не на підставі повторного рішення суду. Повторне стягнення з боржника суми, яка має бути ним виплачена у порядку виконання рішення суду про стягнення аліментів, недопустиме.
В цій справі судом встановлено, що судовий наказ про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів перебуває на примусовому виконанні в Запорізькому ВДВС у Запорізькому районі Запорізької області, визначений ним строк стягнення аліментів не скінчився. Жодних обставин, які б вказували на наявність між сторонами спору щодо розміру заборгованості, судом не встановлено, з такими вимогами позивачка до суду не зверталась. При цьому, вона жодним чином не обґрунтувала свої вимоги про стягнення заборгованості по аліментам у відкритому виконавчому провадженні.
Таким чином, суд вважає необхідним в задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості по аліментам в розмірі 44 167,85грн. відмовити.
Ухвалюючи рішення в частині стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, суд виходить з того, що передбачена ст.196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Крім того, стягнення пені, передбаченої ч.1 ст.196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі, якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Тобто в сімейному законодавстві діє презумпція вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати, яка є підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої ч.1 ст.196 СК України. Спростувати цю презумпцію повинен платник аліментів.
Оцінивши обставини справи, суд вважає, що факт ухилення від сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина та виникнення заборгованості по аліментам за період з грудня 2022 до серпня 2025 (включно) в розмірі 44 167,85грн. з його вини відповідач ОСОБА_2 належними та допустимими доказами не спростував. Доказів на підтвердження неможливості сплачувати аліменти у визначеному розмірі, або доказів, що заборгованість по аліментам виникла з незалежних від нього причин, відповідач суду не надав. Як вже зазначалось, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, відповідач в судове засідання не прибув, відзиву на позов чи інших заяв/клопотань по суті спору не подав. У зв'язку з цим стягнення з нього на користь позивачки неустойки (пені) на підставі ст.196 СК України є правомірним.
При визначенні розміру пені суд виходить з того, що за вимогами ч.1 ст.196 СК України одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені. Максимальний розмір неустойки за прострочення сплати аліментів не може перевищувати 100 відсотків заборгованості.
Тобто за змістом вказаної статті, з урахуванням того, що зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, при розгляді спорів про стягнення на підставі ст.196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток. Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
При застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред'явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.
Перевіривши наданий позивачкою розрахунок неустойки (пені), суд вважає його вірним, складеним відповідно до вказаних вимог законодавства, тому суд приймає його за основу при ухваленні цього рішення.
Відповідно до вказаного розрахунку розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, нарахованих в період з 01.12.2022 до 30.08.2025, становить 37432,06грн., що не перевищує 100% сукупного розміру заборгованості за цей період - 44 167,85грн.
Таким чином, на підставі ст.196 СК України стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 підлягає неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів на утримання малолітнього сина в розмірі 37432,06грн., у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.
Щодо позовних вимог позивачки ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на підставі ст.625 ЦК інфляційних втрат та 3% річних за прострочення сплати аліментів на утримання малолітнього сина, суд виходить з такого.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приписи ст.625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ст.625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У контексті ст.524,533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошові зобов'язання, відповідальність за які встановлена ст.625 ЦК України, передбачають насамперед договірні правовідносини.
Встановлена ст.625 ЦК України відповідальність за прострочення грошового зобов'язання не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. За загальним правилом спеціальні норми права мають пріоритет над загальними нормами.
Відповідно до ч.1 ст.10 СК України, якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону). Відносини, що виникли між сторонами є сімейними та регулюються виключно сімейним законодавством.
Сімейний кодекс України, який є спеціальним законом, чітко встановив відповідальність за несплату аліментів у вигляді неустойки (пені) (ст.196 СК України). При цьому, у вказаній статті законодавцем чітко розмежовані наслідки прострочення сплати аліментів від наслідків прострочення оплати додаткових витрат на дитину. Зокрема, у разі прострочення сплати аліментів для боржника встановлена відповідальність у вигляді пені за кожен день прострочення. Натомість, у разі прострочення оплати додаткових витрат на дитину встановлена відповідальність у вигляді виплати заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також нарахування 3% річних із простроченої суми.
З урахуванням вказаного, суд вважає, що застосування ст.625 ЦК України і нарахування штрафних санкцій у вигляді інфляційних втрат і 3% річних за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини не відповідає вимогам спеціального законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат в розмірі 6589,84 грн та 3% річних в розмірі 884,31грн. є безпідставними і в їх задоволенні слід відмовити.
На підставі вищевикладеного, позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за задоволені позовні вимоги про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів в сумі 1211,20грн, від сплати яких при поданні позову позивачка звільнена відповідно до Закону України «Про судовий збір».
Щодо вимоги позивачки про обов'язкове зазначення в резолютивній частині рішення про те, що воно підлягає визнанню та виконанню відповідно до Гаазької конвенції від 23.11.2007 року, без необхідності легалізації чи апостилювання, на території Королівства Норвегія, де ймовірно фактично проживає відповідач, і зобов'язання канцелярії суду видати їй засвідчену копію рішення, а також інші документи, передбачені ст. 25 Гаазької конвенції 2007 року (зокрема сертифікат за формою, затвердженою Конвенцією), суд зазначає таке.
Вимоги до змісту рішення суду визначаються ст.265 ЦПК України. Зокрема, відповідно до ч.5 цієї статті у резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України.
Відповідно до ч.7 цієї ж статті у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про: 1) порядок і строк виконання рішення; 2) надання відстрочення або розстрочення виконання рішення; 3) забезпечення виконання рішення; 4) повернення судового збору; 5) призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат; 5-1) здійснення судового контролю, передбаченого частинами п'ятою, шостою статті 453-1 цього Кодексу; 6) дату складення повного судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
За змістом ч.1 ст.2 розділу І Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання, яка підписана в м.Гаазі 23.11.2007 та ратифікована
Україною 11.01.2013, набула чинності 01.11.2013, та на яку посилається позивачка, ця Конвенція застосовується: a) до зобов'язань про утримання, що виникають з відносин між батьками та дитиною, стосовно особи віком до 21 року; b) до визнання та виконання або виконання рішення про утримання одного з подружжя, коли заяву зроблено разом з вимогою в межах підпункту "a", а також c) до утримання одного з подружжя, за винятком розділів II й III.
При цьому, відповідно до ч.6 ст.20, ч.1 ст.23 розділу V Конвенції рішення визнається лише якщо воно має законну силу в державі походження, та виконується, лише якщо воно є таким, що підлягає виконанню, у державі походження. Процедури визнання та виконання регулюються законом запитуваної держави.
Отже, враховуючи, що ухвалене в цій справі рішення про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, підлягає виконанню лише після набрання ним законної сили у встановленому законом порядку, а також те, що питання про визнання та виконання рішення суду України на території іноземної держави у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не належить до компетенції суду, який ухвалив таке рішення, суд вважає безпідставною вимогу позивачки про обов'язкове зазначення в цьому рішенні про те, що воно підлягає визнанню та виконанню відповідно до Гаазької конвенції від 23.11.2007 року.
Питання звернення рішення суду до виконання (оформлення, видача виконавчих документів, копії рішення суду тощо) після набрання цим рішенням законної сили належить до компетенції апарату суду.
Керуючись ст.7,10,180,195,196 СК України, ст.625 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, ст.2,4,5,12,13,76-82,89,141,258,263-265,280-282 ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації (ВПО): АДРЕСА_1 , неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 37432,06грн. (тридцять сім тисяч чотириста тридцять дві гривні 06 копійок).
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , на користь держави (Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Отримувач: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; Код ЕДРПОУ отримувача: 37993783; Номер рахунку отримувача: UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір в сумі 1211,20грн.. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 11.11.2025.
Суддя Н.А. Мурашова
06.11.2025