Провадження № 11-кп/803/2463/25 Справа № 201/6418/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
03 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_8 на вирок Соборного районного суду міста Дніпра від 02 червня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025042020000033 відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Турсунзаде, Республіки Таджикистан, громадянин України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з середньою освітою, не одруженого, працевлаштованого робітником в ТОВ «Завод Стеко», раніше судимого: 07 листопада 2018 року вироком Мелітопольського районного суду Запорізької області за ч. 2 ст.185, ч. 3 ст.185 КК України до покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі; 04 липня 2019 року вироком Гребінківського районного суду Полтавської області за ч. 2 ст. 185 ККУкраїни, із застосуванням положень ст. 70 КК України до покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений умовно-достроково 22 січня 2021 року, невідбутий строк 1 рік 27 днів; 06 серпня 2021 року вироком Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за ч. 3 ст. 185 КК України, із застосуванням положень ст. 71 КК України, до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців; 27 вересня 2021 року вироком Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за ч. 3 ст. 185 КК України, із застосуванням положень ст. 70 КК України, до покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений 24 січня 2025 року по відбуттю строку покарання,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
Вироком Соборного районного суду м. Дніпра від 02 червня 2025 року ОСОБА_7 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки. На підставі п.1, п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України зобов'язано ОСОБА_7 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Вирішено питання щодо речових доказів та щодо розподілу судових витрат.
Як встановлено судом, в період дії воєнного стану, 25 квітня 2025 року, приблизно о 01.00 годині, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , маючи злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене повторно в період дії воєнного стану, перебуваючи у кухонній кімнаті квартири АДРЕСА_2 , де на столі побачив смартфон «Motorola» Moto G24, кольору Ice-Green об?ємом пам?яті 4/128 GB, вартістю 3 452,50 грн, що належить ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та який визначив об?єктом свого злочинного посягання.
Реалізуючи свій раптово виниклий умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно в умовах воєнного стану, ОСОБА_7 , перебуваючи у вказаному місці та у вказаний час, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає і вони є таємними для оточуючих, умисно, з корисливих мотивів, в умовах дії воєнного стану, шляхом вільного доступу, зі столу вищевказаної кімнати взяв смартфон «Motorola» Moto G24, кольору Ice-Green об?ємом пам?яті 4/128 GB, вартістю 3 452,50 гривень.
Після чого ОСОБА_7 , виконавши усі дії, які вважав за необхідне, разом з викраденим майном покинув місце вчинення кримінального правопорушення, в подальшому розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинив ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , майнову шкоду у розмірі 3 452,50 гривень.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно в умовах воєнного стану.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Прокурор в своїй апеляційній скарзі просить вирок Соборного районного суду міста Дніпра від 02 червня 2025 року відносно ОСОБА_7 , в частині призначеного йому покарання - скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком 5 років. В іншій частині вирок суду прокурор просить залишити без змін.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги прокурор посилається на те, що вказаний вирок підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Зокрема, прокурор вважає, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_7 необґрунтовано звільнив його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, оскільки обвинувачений не має міцних соціальних зв'язків та був раніше неодноразово засуджений.
Так, останній раз засуджений ОСОБА_7 27.09.2021 року вироком Жовтневого районного суду м. Кривий Ріг Дніпропетровської області за ч. 3 ст. 185, ст. 71 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, звільнився 24.01.2025 по відбуттю строку покарання та 25.04.2025 знову вчинив умисний злочин проти власності, що на думку прокурора ОСОБА_7 на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив, що у сукупності з конкретними фактичними обставинами даного кримінального провадження, свідчить про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та осіб обвинуваченого.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з підстав та мотивів, викладених в ній.
Обвинувачений проти задоволення апеляційної скарги прокурора заперечував.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку учасників судового провадження, їх виступи в судових дебатах та з останнім словом обвинуваченого, перевіривши матеріали провадження в межах поданої апеляційної скарги, обговоривши її доводи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 185 КК України за обставин, викладених у вироку суду та кваліфікація його дій в апеляційній скарзі не оскаржуються, а тому, відповідно до ст. 404 КПК України, не є предметом апеляційного розгляду.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, які могли б істотно вплинути на висновок суду про винуватість ОСОБА_7 та на кваліфікацію його дій, не виявлено.
Водночас, доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та безпідставне застосування положень ст. ст. 75, 76 КК України при призначенні покарання, на думку колегії суддів, є слушними.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто, ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим кодексом; ухваленим судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України; в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування вироку суду першої інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
За вимогами ч. 1 ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Своєю чергою, наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання.
Для того, щоб покарання було достатнім, воно повинно бути справедливим, базуватися на всіх принципах кримінального права: законності покарання; визначеності покарання у вироку; обґрунтованості й обов'язковості мотивування покарання у рішеннях суду; індивідуалізації і справедливості покарання.
Відповідно до ч. 1 ст. 421 КПК України, обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках,коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Виходячи з положень ст. 50 КК України рішення суду про призначення покарання, повинно досягати мети виправлення та запобігання вчинення нових злочинів як обвинуваченим, так й іншими особами.
Як витікає з вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою ст. 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; з урахуванням ступеню тяжкості скоєного злочину, особи винного та обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Зі змісту ч. 1 ст. 75 КК України вбачається, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Вирішуючи питання про застосування ст. 75 КК України, суд повинен належним чином досліджувати та оцінювати всі обставини, які мають значення для справи і застосовувати вказаний кримінальний закон лише в тому разі, коли для цього є умови та підстави, про що в судовому рішенні мають бути викладені докладні мотиви.
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції вказаних вимог закону було дотримано не в повній мірі.
Так, призначаючи покарання ОСОБА_7 із застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України, суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України класифікується як тяжкий злочин, дані про особу обвинуваченого, який свою вину в інкримінованому кримінальному правопорушенню визнав повністю, щиро розкаявся, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.
Обставиною, що відповідно до ст. 66 КК України пом'якшує покарання, суд визнав щире каяття. Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлено.
Але з такими висновками суду першої інстанції колегія судів не погоджується з урахуванням наведених обставин, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства та призначення ОСОБА_7 покарання, із застосуванням вимог ст. ст. 75, 76 КК України.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції не в повній мірі врахував характер, ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину та дані про особу обвинуваченого, та не навів докладних мотивів, з яких він вважав можливим звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням.
Встановивши обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття, а також, пославшись на повне визнання обвинуваченим своєї вини, суд першої інстанції не мотивував, яким чином це істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину, враховуючи встановлені вироком суду дані про особу обвинуваченого.
Колегія суддів приходить до висновку про те, що поза належною увагою районного суду залишились характеризуючи ОСОБА_7 дані, зокрема останній має чотири не знятих та не погашених судимостей за вчинення агалогічних злочинів проти власності, звільнившись 24.01.2025 року після відбуття строку покарання, однак уже 25.04.2025 року знову вчинив умисний злочин проти власності. Це свідчить про те, що ОСОБА_7 не став на шлях виправлення та не зробив належних висновків зі свого попереднього засудження. Саме це й стало причиною вчинення ним нових кримінальних правопорушень проти власності з метою забезпечення власного існування шляхом протиправного заволодіння чужим майном.
На думку колегії суддів така поведінка та спосіб життя обвинуваченого свідчить про стійкість умислу, направленого на вчинення кримінальних правопорушень, які характеризуються особливою зухвалістю, і звідси і підвищеною суспільною небезпекою, що повинно враховуватись судами при вирішенні питання щодо можливості застосування вимог ст. ст. 75, 76 КК України при призначенні покарання.
Окрім цього, судом при призначенні покарання не було надано належної оцінки поведінці обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, який ані на стадії досудового розслідування, ані на стадії судового провадження не вжив жодних заходів по відшкодуванню завданої шкоди потерпілому.
З огляду на вказані обставини, колегія суддів приходить до висновку про те, що виправлення ОСОБА_7 неможливе без ізоляції від суспільства та реальної міри покарання, а тому, застосування судом першої інстанції відносно обвинуваченого положень ст. ст. 75, 76 КК України призвело до призначення явно несправедливого покарання через м'якість, яке не сприяє його меті - виправленню ОСОБА_7 та попередженню вчиненню нових злочинів, і яке не можна вважати пропорційним та співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого злочину, його наслідкам, даним про особу обвинуваченого та його поведінці після вчинення злочину.
Стійка систематична антисоціальна направленість обвинуваченого, не бажання виправлятися та покарання є необґрунтовано м'яким, недостатнім для його виправлення та попередження скоєння подібних кримінальних правопорушень.
Ухвалюючи новий вирок та вирішуючи питання про призначення ОСОБА_7 покарання, колегія суддів, відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України класифікується як тяжкий злочин, характер кримінального правопорушення, яке пов'язано із злочинами проти власності і яке виразилось у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому повторно, в умовах воєнного стану, дані про особу обвинуваченого, який схильний до вчинення кримінальних правопорушень, раніше судимий, в тому числі, за вчинення аналогічних корисливих злочинів проти власності, після звільнення з місць позбавлення волі, протягом короткого часу, вчинив новий корисливий злочин проти власності, міцних соціальних зв'язків не має, веде соціально девіантний спосіб життя, також, враховує обставини, які пом'якшують покарання щире каяття, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, який добровільно завдану шкоду потерпілому не компенсував, і вважає за необхідне призначити обвинуваченому в межах санкції ч. 4 ст. 185 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з його реальним відбуттям. Саме таке покарання, на думку колегії суддів, відповідатиме вимогам кримінального та кримінального процесуального закону, є відповідним вчиненому кримінальному правопорушенню, а також за своїм видом та розміром необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчиненню нових злочинів як самим обвинуваченим, так і іншими особами.
А тому, на підставі викладеного та керуючись положеннями ст. ст. 403, 404, 407, 409, 413, 421 КПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу прокурора Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_8 - задовольнити.
Вирок Соборного районного суду міста Дніпра від 02 червня 2025 року відносно ОСОБА_7 , за ч. 4 ст. 185 КК України в частині призначеного покарання - скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту його фактичного затримання.
В іншій частині вирок Соборного районного суду м. Дніпра від 02 червня 2025 року відносно ОСОБА_7 , за ч. 4 ст. 185 КК України - залишити без змін.
Копію вироку негайно вручити прокурору та обвинуваченому.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту його проголошення.
Судді Дніпровського
апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4