Провадження № 22-ц/803/9299/25 Справа № 214/2959/22 Суддя у 1-й інстанції - Малаховська І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
11 листопада 2025 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.,
суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.
секретар судового засідання Лідовська А.А.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадженняцивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 липня 2025 року, ухвалене суддею Малаховською І.Б. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості про дату складення повного судового рішення відсутні,
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Саксаганської міської ради, Саксаганський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиціх (м. Дніпро), про визначення місця проживання дитини з батьком, припинення стягнення аліментів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з листопада 2007 року позивач проживав разом з відповідачем цивільним шлюбом, від якого народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 лютого 2014 року з позивача на користь відповідача були стягнуті аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку, щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 25.11.2013 року і до досягнення ним 18-річного віку.
Зазначає, що аліменти він сплачував до жовтня 2015 року, поки син не виявив самостійного бажання проживати разом із батьком, з тих причин, що мати в основному займалась своїм особистим життям, не приділяла належної уваги сину, не дбала про нього, внаслідок чого син звернувся до батька за допомогою.
З матір'ю ОСОБА_2 син спілкувався в телефонному режимі по Viber, аліменти чи фінансову допомогу остання йому не надавала та не надає. ОСОБА_3 перебуває на утриманні батька та проживає разом з ним.
ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але не мешкає за цією адресою з 2014 року, останнє відоме місце проживання згідно відповіді з поліції - м. Харків в 2018 році. Останні 5 років позивач звертався до поліції про розшук відповідача, однак місце проживання останньої не встановлено.
У 2014 році ОСОБА_2 зверталася до суду з позовною заявою, в якій просила визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням із зняттям з реєстраційного обліку та виселення. Однак рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в позові ОСОБА_2 відмовлено.
В проваджені ВП №4 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області слідчої Реутової Ю.М. перебувало кримінальне провадження №12018040750001802 від 13.08.2018 року за ознаками ст. 164 ККУ відносно ОСОБА_1 , яке за результатами розслідування було закрите, оскільки встановлено, що неповнолітній син проживає разом з батьком та перебуває на повному його утриманні, а мати не приймає участь у його вихованні та фінансово не забезпечує дитину.
Враховуючи, що неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з батьком ОСОБА_1 , тобто змінився сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, та особи, яка їх одержує, просить захистити порушене право позивача шляхом припинення примусового стягнення на користь матері аліментів з жовтня 2015 року, оскільки дитина ОСОБА_3 став фактично мешкати з батьком за повної відсутності матері і підстава для стягнення коштів на користь матері дитини відпала.
У зв'язку з викладеним, просить суд визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 01 жовтня 2015 року та припинити з 01 жовтня 2015 року стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , які стягуються на підставі рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 лютого 2014 року за виконавчим листом №214/90814/13-ц, стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати та судовий збір.
Заочним рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 липня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволений частково.
Визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 24 червня 2022 року.
У задоволенні позову в частині припинення стягнення аліментів з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які стягуються на підставі рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 лютого 2014 року за виконавчим листом №214/9081/13-ц відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 992,40 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 липня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що стягнення з одного із батьків аліментів на утримання дитини, за умови, що ця дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні суперечить положенням статті 181 СК України. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. З урахуванням предмету спору у даній справі (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі. Оскільки спільна дитина проживає з позивачем, існує необхідність припинення стягнення аліментів з нього.
Посилається, що нарахування аліментів за період, коли дитина не проживала з отримувачем аліментів, суперечить цільовому призначенню аліментів, за рахунок яких утримується дитина. Зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме, встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 СК України може бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів. Таке рішення суду повинно також відповідати найкращим інтересам дитини.
Зазначає, що справа розглядалася судом з червня 2022 року протягом 3-х років, дитина досягла 14-років. Неповнолітній ОСОБА_3 двічі був допитаний в судовому засіданні та надавав пояснення. Відповідач по справі ОСОБА_2 в жодному судовому засіданні участі не приймала, доказів того, що вона проживає з сином не надала. Натомість, він тричі вимушений був звертатися до правоохоронних органів з письмовими заявами про розшук останньої. Враховуючи, що з 01 жовтня 2015 року неповнолітня дитина ОСОБА_3 проживає з батьком ОСОБА_1 та перебуває на його повному утриманні, вважає, що суд має захистити порушене право позивача шляхом припинення примусового стягнення на користь матері дитини аліментів з жовтня 2015 року.
Відзив на апеляційну скаргу не наданий.
Заслухавши суддю доповідача, позивача ОСОБА_1 , який наполягав на задоволенні апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог за наявними у справі матеріалами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, відповідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис №1073 від 17.09.2008 р., його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.13).
Згідно акту обстеження, складеного працівниками служби у справах дітей виконкому Саксаганської районної у місті ради, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , на підставі звернення ОСОБА_1 , проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 у житлі, яке розміщене на дев'ятому поверсі дев'ятиповерхового будинку, що складається з однієї кімнати. Встановлено, що умови проживання нормальні, житло забезпечене комунальними послугами, санітарно-гігієнічні пристрої та кухонно-побутові приладами у робочому стані, хоча квартира потребує прибирання. Створено комфортні умови для виховання та розвитку дитини. Дитина забезпечена одягом, взуттям, білизною та засобами гігієни. В акті вказано, що за цією адресою проживають та мають постійне місце реєстрації ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , яка не проживає з осені 2015 року (а.с.14-15).
Відповідно витягу з ЄРДР внесено кримінальне провадження №12018040750001802 від 13.08.2018 року відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 164 КК України (а.с. 17).
З відповіді направленої з ВП №4 ОСОБА_1 , стосовно заяви ОСОБА_1 щодо розшуку ОСОБА_2 , вбачається, що останні 5 років відповідачка не проживає за зареєстрованою адресою, останнє її місце мешкання та проживання: м. Харків. При опитуванні мешканців будинку АДРЕСА_2 , де зареєстрована ОСОБА_2 та за перевіркою інформаційного порталу Національної поліції позитивної інформації щодо місця мешкання останньої не встановлено (а.с. 18).
Згідно виконавчого листа виданого за рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12.02.2014 року з ОСОБА_1 стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 , на утримання сина ОСОБА_3 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітної плати (доходу) щомісяця, але не менше, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25.11.2013 року і до досягнення ОСОБА_3 18-річного віку (а.с.19-20).
Відповідно розрахунку державного виконавця Кучер Владислав Михайлович станом на 01.03.2025 рік має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 358 795,44 грн. (а.с.151).
Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 жовтня 2014 року ОСОБА_2 відмовлено в задоволені позовних про визнання ОСОБА_1 особою, що втратила право користування житловим помешканням, зняття з реєстраційного обліку та виселення (а.с.21-22).
Згідно відомостей реєстру Криворізької міської територіальної громади відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.27).
Згідно відповіді начальника Саксаганського відділення поліції Криворізького відділення поліції підполковника поліції Грідіна С.В., зазначено, що в ході проведення розгляду матеріалів за зверненням ОСОБА_1 , щодо розшуку гр. ОСОБА_2 , зареєстрованого в Саксаганському ВП КВП до ЖЄО №23799 від 01.09.2017 року, місцезнаходження відповідача не встановлено (а.с.84).
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 в частині вимог про визначення місця проживання дитини, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком з 01 жовтня 2015 року у визначений позивачем спосіб, та задовольнив ці вимоги з дня подачі позову до суду - 24.06.2022 року, враховуючи інтереси та думку дитини, прихильність його до батька, їх спільне проживання протягом тривалого часу, умови виховання та проживання, встановлені на підставі акту обстеження умов проживання.
В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про припинення аліментів суд зазначив, що судове рішення від 12 лютого 2014 року про стягнення аліментів з позивача на користь відповідача набрало законної чинності, не оскаржувалось ОСОБА_1 . Позивачем заявлено вимогу про припинення стягнення аліментів з 01.10.2015 року що, на думку суду, є невірно обраним способом захисту цивільного права. Згідно довідки державного виконавця, станом на 01.03.2025 року, позивач має заборгованість по аліментам 358 795,44 грн на користь стягувача ОСОБА_2 . Суд дійшов висновку, вимога про припинення стягнення аліментів з 01.10.2015 року не підлягає задоволенню, оскільки вона заявлена за минулий період (з 01.10.2015 року) та не містить вимоги про звільнення позивача від сплати заборгованості по аліментам. Позовна вимога про припинення стягнення аліментів з 01.10.2015 року є невірно обраним способом захисту цивільного права, що є самостійною підставою для відмови в цій частині позову, оскільки з позову та обставин справи встановлено, що позивач має борг по аліментам, на користь відповідача, яка не проживає з дитиною.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів в повній мірі погодитися не може, з огляду на наступне.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява №2091/13, Суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява №31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі №607/20787/19, провадження №61-11625сво22.
У постанові від 06 червня 2019 року у справі №495/2106/17 Верховний Суд виснував, що коли батьки перебувають у рівних умовах, мають однакове ставлення до своїх батьківських обов'язків та в разі однакової прихильності дитини до обох батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, яким створено більш сприятливі умови для проживання дитини.
Наведені правові висновки Верховного Суду потрібно розуміти так, що суди під час вирішення спору про визначення місця проживання дитини мають керуватися принципом якнайкращих інтересів дитини, а при однаковому ставленні батьків до виконання своїх батьківських обов'язків та забезпечення умов проживання дитини враховувати сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
За обставин цієї справи сторони є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У ході розгляду справи судом встановлено, що на підставі виконавчого листа, виданого за рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12.02.2014 року з ОСОБА_1 стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітної плати (доходу) щомісяця, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25 листопада 2013 року і до досягнення ОСОБА_3 18-річного віку.
Відповідно Акту обстеження умов проживання, складеного працівниками служби у справах дітей виконкому Саксаганської районної у місті ради неповнолітній ОСОБА_3 проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 з осені 2015 року не проживає за вказаною адресою.
Наразі місце проживання ОСОБА_2 не встановлено.
Відповідно розрахунку заборгованості у ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати аліментів, чка станом на 01.03.2025 року становить 358 795,44 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц (провадження №14-327цс18) викладено правовий висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Верховний Суд у своїй практиці наголошує, що для зміни усталеного місця проживання дітей мають бути вагомі аргументи. Рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов'язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Отже, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.
Під час розгляду справи судом першої інстанції в судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_3 пояснив, що з народження проживає з батьком. Мати стягує аліменти на його утримання, але матеріально його не забезпечує. Фінансово вона йому допомагала у 2021 році, давала приблизно по 50 грн, всього 400 грн.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
До суду з позовом у даній справі ОСОБА_1 звернувся у червні 2022 року. На час звернення позивача до суду, його син ОСОБА_3 не досягнув 14-літнього віку, тому спір між батьками дитини щодо визначення місця проживання дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Натомість, на час ухвалення судом першої інстанці оскаржуваного рішення, ОСОБА_3 досягнув 16-річного віку, тому місце його проживання визначається ним самим.
Суд першої інстанції не встановив жодної обставини про матір дитини, що мати приймає участі в утриманні дитини з жовтня 2015 року. З огляду на зазначене, врахувавши, що з жовтня 2015 року дитина проживає з батьком та перебуває на його утриманні та вихованні, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача в частині визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 з 01 жовтня 2015 року, оскільки вказане під час розгляду справи не спростовано.
Разом з тим колегія суддів не може погодитися з висновками суду про відмову у задоволенні вимог позивача про припинення стягнення аліментів з 01 жовтня 2025 року та зазначає наступне.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
У статті 180 СК України встановлений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати, спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей (див. постанову Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 682/690/16-ц).
Відповідно до статті 197 СК України, з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Згідно з частиною четвертою статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Зазначені норми не встановлюють вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати аліментів. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.
З урахуванням предмета цього спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина та на якій підставі.
У справі встановлено, що рішенням Саксаганського районного суду мсіта Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12.02.214 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 стягнуті аліменти в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25 листопада 2013 року і до досягнення ОСОБА_3 повноліття.
При цьому наявними доказами не спростовано, що з жовтня 2015 року неповнолітній ОСОБА_3 проживає з батьком за місцем його реєстрації та перебуває на його утриманні та вихованні.
Згідно розрахунку заборгованості у ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати аліментів на користь відповідачки на утримання спільного вина, яка станом на 01.03.2025 року складає 358 795,44 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 , посилаючись, що син проживає з ним, зазначав, що оскільки змінився сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, та особи, яка їх отримує, просив захистити порушене право позивача шляхом припинення примусового стягнення на користь відповідачки аліментів з жовтня 2015 року.
Аналізуючи надані суду докази, позицію сторін у спорі та норми права, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо залишення без задоволення позовних вимог про припинення стягнення аліментів з позивача на утримання сина з 01 жовтня 2015 року з підстав обрання позивачем невірного захисту свого порушеного права та виходить з того, що наявні в матеріалах справи письмові докази підтверджують зміну обставин після видачі судового наказу про стягнення аліментів на користь відповідачки, а саме: спільний син сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з жовтня 2015 року у тому числі і на час звернення з цим позовом до суду фактично проживав разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц зазначено про застосування принципу найкращих інтересів дитини у справах щодо припинення стягнення аліментів. Міжнародні норми закріплюють, що в кожному з питань, які стосуються дітей, всі органи мають керуватися принципом найкращих інтересів дитини. У питаннях щодо аліментів, майнового утримання дитини тощо цей принцип також є застосовним, тому суди зобов'язані його враховувати.
Припинення стягнення аліментів можливе тоді, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, дитина проживає з іншим з батьків, який її повністю утримує. У такому разі відбувається припинення стягнення аліментів на ім'я їх одержувача. (постанова Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі №686/18140/21)
Оскільки під час розгляду справи встановленно факт проживання дитини з батьком, а не з матір'ю з жовтня 2015 року та на момент звернення до суду, стягнення аліментів на користь матері підлягає припиненню із вказаної дати.
При цьому колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 фактично порушував питання про звільнення від заборгованості по аліментам та припинення стягнення аліментів з 01 жовтня 2015 року, посилаючись, що саме з цього часу син проживає з ним та перебуває на його утриманні, що звільняє його від сплати аліментів на користь матері ОСОБА_3 відповідачки по справі.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний спосіб слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №338/180/17, від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16та від 30.01.2019 року у справі №569/17272/15-ц.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 22.09.2020 року у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 року у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 року у справі №910/2861/18).
Виходячи з системного аналізу підстав поданого позову у взаємозв'язку з обставинами справи та обраним позивачем способом захисту порушеного права, апеляційний суд зауважує, що ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу способом захисту прав позивача та неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , буде саме припинення стягнення з позивача на користь відповідачки аліментів на утримання сина та звільнення від сплати аліментів саме з 01 жовтня 2015 року.
Судове рішення щодо припинення стягнення аліментів та звільнення від сплати аліментів, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо наявності підстав для ухвалення такого судового рішення, відповідає зазначеному принципу.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду, застосовуючи принцип «jura novit curia» («суд знає закони») та принцип процесуальної економії, приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 в частині припинення стягнення та звільнення з 01 жовтня 2015 року від сплати аліментів, які стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 лютого 2014 року за виконавчим листом № 214/9081/13-ц. Тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Згідно п. п. 1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Європейський суд з прав людини вказав що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частинами 1, 2, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову-на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з положень ст. 137,141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 3 473,40 грн (1 984,80 + 1 488,60).
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Саксаганської міської ради, Саксаганський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком, припинення стягнення аліментів задовольнити.
Визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01 жовтня 2015 року.
Припинити стягнення та звільнити від сплати аліментів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які стягуються на підставі рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 лютого 2014 року за виконавчим листом №214/9081/13-ц з 01 жовтня 2015 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 3 473,40 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11 листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді: