Провадження № 22-ц/803/9023/25 Справа № 212/10389/14-ц Суддя у 1-й інстанції - Березюк М. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
11 листопада 2025 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.
суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.,
учасники справи :
заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
стягувач - Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»
суб'єкт оскарження - заступник начальника Криворізького відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лисогор Оксана Іванівна,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч. 3 ст. 17, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2025 року, постановлену суддею Березюк М.В. в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області (дата складення повного судового рішення відсутня),
27 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання рішень, заступника начальника Кривороізького відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпроперовської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Лисогор О.І.
Скарга ОСОБА_1 обгрунтована тим, що з метою примусового виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23.12.2015 року у справі №212/10389/14-ц за заявами АТ «Укрексімбанк» щодо скаржниці відкрито, зокрема виконавче провадження №70500912 від 08.12.2022 (сума стягнення - інфляційні збитки у розмірі 7 708 044,97 грн) на підставі виконавчого лимста №212/10389/14-ц, виданого 23.12.2015 Криворізьким районним судом Дніпропетровської області.
12 червня 2025 року у виконавчому провадженні №70500912 від 08.12.2015 заступник начальника Криворізького відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального уцправління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лисогор О.І. винесла постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 12.06.2025 року ВП №70500912.
Посилається, що оскаржувана постанова прийнята за відсутності законних підстав, всупереч імперативним нормам Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України «Про виконавче провадження», без обгрунтованого розрахунку загальної суми стягнення і з порушенням прав та законних інтересів скаржниці на мирне володіння майном.
Просить визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Кривороізького відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпроперовської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Лисогор О.І. про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 12.06.2025 року ВП №70500912.
Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2025 року скаргу ОСОБА_1 на рішення заступника начальника Кривороізького відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпроперовської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Лисогор О.І. повернуто без розгляду.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необгрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, просить скасувати ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2025 року.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що повторна скарга подана нею 30.06.2025 року в межах допустимого строку, однак через технічний збій в ЄСІТС вона не була зареєстрована в суді. Вона була переподана без змін. Посилаючись на практику Верховного Суду, зазначає, що технічні помилки ЄСІТС не повинні обмежувати право особи на доступ до правосуддя. Подання повторної скарги мало мсіце саме черед необгрунтовану відмову суду першої інстанції в прийнятті попередньої скарги, що робить цю ухвалу наслідком первинної помилки суду.
Згідно з частиною 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9,10, 14, 19, 37-40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що апеляційна скарга подана на ухвалу суду про повернення скарги заявнику, яка входить до переліку ухвал суду, зазначених у частині 2 статті 369 ЦПК України, і апеляційні скарги на які розглядаються без повідомлення учасників справи, дана справа підлягає розгляду за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення за наступних підстав.
Судове рішення, згідно зі ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає.
Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їйконституцієюабо законом (ст. 8).
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та встатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
За змістом пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини гарантії регламентовані статтею 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення ЄСПЛ у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Так, постановляючи ухвалу про повернення без розгляду скарги, суд першої інстанції виходив з того, що скаржниця звернулася до суду із скаргу поза межами встановленого законом строку, а клопотання про поновлення строку звернення до суду скаржником не обгрунтовано.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.
Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун'єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).
Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Згідно з частиною п'ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
Процедура судового контролю за виконанням судових рішень внормованаЦПК України, саме в русло оскарження дій виконавця спрямовує заявник свої вимоги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 12 червня 2025 року у виконавчому провадженні №70500912 від 08.12.2022 року з примусового виконання виконавчого листа №212/10389 виданого Криворізьким районним судом Дніпропетровської області 23.12.2015 року заступником начальника Криворізького відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Лисогор О.І. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Постановою державного виконавця від 12.06.2025 звернуто стягнення на доходи ОСОБА_1 , які вона отримує у ТОВ «МІК».
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Порядок оскарження стороною виконавчого провадження рішення, дій, бездіяльності державного виконавця передбачений розділом VII ЦПК України.
Відповідно статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно частини третьої статті 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
У постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) викладено висновок про те, що відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
У постановах від 18 листопада 2020 року у справах № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) та № 439/1493/15-ц (провадження № 61?7804св19), від 31 липня 2023 року у справі № 2-3187/11 (провадження № 61-4984св23), Верховний Суд вказав, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз'яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З'ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
Згідно зі статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
За загальним правилом, судам необхідно враховувати, що в тому разі, коли законом встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду, їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за загальними правилами. Скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено, залишається без розгляду.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 124 ЦПК України строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Перебіг строку, закінчення якого пов'язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.
У постанові від 19 квітня 2023 року у справі № 759/20392/18 (провадження № 61-905св23) Верховний Суд зазначив, що, виходячи з результату системного аналізу статей 123, 124, 126 ЦПК України із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якої пов'язано його початок, тобто після фактичної обізнаності особи про порушення її прав і свобод.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20) та від 07 липня 2021 року у справі № 127/2-200/2004 (провадження № 61-16384св19).
Скарга на дії/бездіяльність органу примусового виконання рішень, заступника начальника Криворізького відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Лисогор О.І. сформована та подана ОСОБА_1 в системі «Електронний суд» 27.06.2025 року.
Як вбачається, боржниця оскаржує дії державного виконавця, які були вчинені ним 12.06.2025 року. У поданій скарзі ОСОБА_1 посилається, що зі змстом оскаржуваної постанови вона ознайомилася 13.06.2025 року і не пропустила строк на звернення зі скаргою. Вказане не узгоджується з нормами процесуального законодавства, оскільки строк на подання скарги сплив 23.06.2025 року, про що обгрунтовано зазначено судом першої інстанції.
Таким чином, скаргу ОСОБА_1 подала 27.06.2025 року після спливу встановленого пунктом «а» частини першої статті 449 ЦПК України десятиденного строку.
Встановивши, що скарга подана ОСОБА_1 з пропуском встановленого десятиденного строку, суд дійшов обґрунтованого висновку про повернення скарги без розгляду.
При цьому суд обґрунтовано врахував, що у поданій скарзі ОСОБА_1 , заявивши клопотання про поновлення пропущеного строку для подання скарги, його не обґрунтувала, не зазначила обставини, що могли б свідчити про поважність причин пропуску визначеного законом строку на звернення до суду зі скаргою.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно пункту 1 частини першоїстатті 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції здійснив належну оцінку обґрунтованості доводів скаржниці, а доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувану ухвалу суду постановлено з додержанням вимог закону і підстави для її скасування відсутні, тому, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2025 року залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 11 листопада 2025 року.
Головуючий
Судді