Єдиний унікальний номер 448/1637/25
Провадження № 2/448/789/25
(повний текст)
05.11.2025 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Кічака Ю.В.,
при секретарі судового засідання Романченко І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м.Мостиська цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
І. Стислий виклад обставин справи.
Представник ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» Мишевська Н.М. звернулася до суду з позовом, який обґрунтовується тим, що 17.11.2021 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» і Сувалик В.Я., було укладено договір №436703-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію», відповідно до умов якого, банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 10000 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом.
Вказує, що згідно з умовами Договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 0,86295 процентів за кожен день користування Кредитом.
Зазначає, що всупереч вимог законодавства та умов кредитного договору, відповідач свої зобов'язання за Кредитним договором №436703-КС-001 належним чином не виконав, а лише частково сплатив кошти на загальну суму 1830 грн, у зв'язку з чим станом на 08.08.2025 року утворилась заборгованість у розмірі 24254,70 грн, що складається з 10000 грн - суми прострочених платежів по тілу кредиту; 13290,20 грн - суми прострочених платежів по процентах; 964,50 грн - суми прострочених платежів за комісією.
Враховуючи неналежне виконання відповідачем умов вказаного кредитного договору, позивач просив стягнути з останнього вказану суму заборгованості та понесені судові витрати.
ІІ. Позиція учасників справи.
В судове засідання представник позивача не з'явився, однак в прохальній частині позову міститься вимога про розгляд справи у їх відсутності, при цьому вказує, що не заперечують проти ухвалення заочного рішення по вказаній справі.
Відповідач ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у судове засідання не з'явився, клопотань про відкладення або про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило. Як вбачається із матеріалів справи, виклик відповідача здійснювався у відповідності до вимог ч.11 ст.128 ЦПК України, - через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України та останній вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи з часу опублікування оголошення про виклик. Крім того, останнього повідомляли про дату, час і місце розгляду справи, шляхом надіслання судових повісток рекомендованими листами з повідомленням про вручення поштового відправлення за адресою місця його проживання, що зареєстрована у встановленому законом порядку ( АДРЕСА_1 ). Відомості про будь-які інші адреси місця проживання чи перебування відповідача чи про його офіційну електронну адресу в матеріалах справи відсутні, заяв про зміну місця проживання чи перебування від відповідача не надходило.
Тому, на підставі статей 128, 131 ЦПК України, суд приходить до висновку, що відповідач вважається повідомленим про дату, час та місце розгляду справи.
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
29.08.2025 року ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у даній цивільній справі та визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
05.11.2025р. ухвалою судді у даній цивільній справі ухвалено провести заочний розгляд справи.
Враховуючи положення ст.280 ЦПК України, а також те, що відповідач ОСОБА_1 належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, однак в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву не подав, а також враховуючи те, що сторона позивача не заперечувала проти заочного вирішення справи, судом вирішено ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Оскільки розгляд справи відбувся за відсутності сторін, то відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
ІV. Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин, що виникли між сторонами.
Суд, дослідивши усі надані докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов'язків, виходив із такого.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що 17.11.2021р. між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 , укладено договір №436703-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронним повідомленням, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію», і Правилами про надання споживчих кредитів ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА», через особистий кабінет позичальника на сайті кредитодавця.
Відповідно до п. 1 Договору, кредитодавець надає позичальникові грошові кошти в розмірі 10000 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором та правилами надання споживчих кредитів.
Згідно умов Договору, тип кредиту - кредит; строк кредиту 24 тижнів; процентна ставка в день 0,86295000, фіксована; загальний розмір наданого кредиту 10000 грн; термін дії договору: до 04.05.2022р.; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту 21960 грн; орієнтовна реальна річна процентна ставка 3563,71 процентів.
В. п. 3 кредитного договору, сторонами погоджено «Графік платежів», відповідно до якого визначено розмір та дату внесення позичальником платежів.
До вказаного договору додані правила надання споживчих кредитів ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА», візуальна форма послідовності дій клієнта та анкета клієнта.
З візуальної форми послідовності дій клієнта вбачається порядок дій здійснений сторонами кредитного договору щодо його укладення.
ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» свої зобов'язання за Договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 10000 грн, що підтверджується платіжним документом ТАС Pay №462807789 від 17.11.2021 року.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитом, станом на 08.08.2025 року в ОСОБА_1 , наявна заборгованість за Договором №436703-КС-001 про надання кредиту від 17.11.2024р., яка складає 24254,70 грн, з яких: 10000 грн - сума прострочених платежів по тілу кредиту; 13290,20 грн - сума прострочених платежів по процентах; 964,50 грн - сума прострочених платежів за комісією.
Позивач звертаючись до суду вказує, що ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти на умовах передбачених договором, натомість відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за договором належним чином не виконав, сплатив кошти лише частково, а саме на загальну суму 1830 грн, чим порушив свої зобов'язання, встановлені договором, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка становить 24254,70 грн.
Вказані обставини підтверджуються: пропозицією укласти договір (оферта) № 436703-КС-001 про надання кредиту від 17 листопада 2021 року; прийняття (акцент) пропозиції (оферти) щодо укладення договору № 436703-КС-001 від 17 листопада 2021 року; договором № 436703-КС-001 про надання кредиту від 17 листопада 2021 року; візуальною формою послідовності дій клієнта; Анкетою клієнта від 08.08.2025 року; правилами надання споживчих кредитів ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА»; паспортом споживчого кредиту; розрахунком заборгованості за кредитом у гривні.
На виконання ухвали суду АТ КБ «ПриватБанк» повідомив суд, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 (IBAN НОМЕР_2 ).
Згідно руху коштів (виписки) по банківській справі вбачається, що 17.11.2021 року на зазначену банківську карту було зараховано переказ на 10000 грн. Відповідач активно користувався даною картою, здійснював платежі.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договір та інші правочини.
Згідно зі ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст.205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст.207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно з п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч.3, ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно з вимогами ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За змістом ч.12 ст.11 цього Закону України електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до ч.1 ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частина 1ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За правилами статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними і достатніми.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Про допустимість доказів зазначено у статті 78 ЦПК України, згідно вимог якої, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно з процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов'язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу.
Надання доказів на підтвердження доводів і обставин, на які позивач посилається як на підставу свої вимог, є обов'язком саме позивача, і їх ненадання є неналежним виконання процесуальних прав та свідчить про те, що позивач не вчиняє активних дій для доведення обґрунтованості своїх вимог перед судом.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Своїми процесуальними правами сторони під час розгляду вищевказаної цивільної справи розпорядились на власний розсуд.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» виконало в повному обсязі умови Договору, надавши відповідачу обумовлену суму кредиту, проте відповідач прийняті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 08.08.2025 року, утворилась заборгованість за Договором № 436703-КС-001 про надання кредиту, в розмірі 24254,70 грн, що складається з: 10000 грн - сума прострочених платежів по тілу кредиту; 13290,20 грн - сума прострочених платежів по процентах; 964,50 грн - сума прострочених платежів за комісією.
Враховуючи, що відповідач оплату за Договором не здійснив, заборгованість за основним боргом в сумі 10000 та заборгованість за процентами в сумі 13290,20 грн, підлягає стягненню з відповідача.
Щодо вимог позивача про стягнення плати за обслуговування кредиту, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6) частини 1 статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
Тому сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов'язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)).
Зі змісту укладеного між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 . Договору вбачається, що сторони погодили плату за обслуговування кредитної заборгованості.
Суд вважає, що дана умова кредитного договору про таку плату є нікчемною, виходячи з наступного.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України). Отже, суть зобов'язання за кредитним договором полягає в обов'язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов'язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти.
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 496/3134/19 від 13 липня 2022 року (за касаційною скаргою позивача Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк»), зробила правовий висновок, що положення пунктів кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Таким чином, відповідачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено. Пункти кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними, а відтак частина заборгованості, яка є предметом спору та нарахована на підставі умов Договору, які є нікчемними, а саме нарахована та прострочена плати за обслуговування кредиту в розмірі 964,50 грн, не підлягає стягненню з відповідача.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду повинне бути не просто формально законним і обґрунтованим, а й справедливим за своєю суттю.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторона позивача посилалася як на підставу своїх вимог, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову сторони позивача, з наведених вище мотивів та підстав.
Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, а інше вирішення спору не відповідало б таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).
V. Розподіл судових витрат.
З приводу вимоги позивача про відшкодування понесених ним судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» при поданні позову сплачено в дохід держави судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп., що підтверджено наданим позивачем платіжною інструкцією № 12292 від 26 серпня 2025 року.
Оскільки позовні вимоги позивача задоволено частково (96%), судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 2325,50 грн.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 141-142, 247, 258, 259, 264, 265, 268, 280-284 ЦПК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (код ЄДРПОУ: 41084239, місцезнаходження: 01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, буд.26, офіс 411 Київської області) заборгованість за Договором про надання кредиту №436703-КС-001 від 17 листопада 2021 року в розмірі 23290 (двадцять три тисячі двісті дев'яносто) гривень 20 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (код ЄДРПОУ: 41084239, місцезнаходження: 01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, буд.26, офіс 411 Київської області) - 2325 (дві тисячі триста двадцять п'ять) гривень 50 коп. сплаченого судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, відповідно до вимог ст.284 ЦПК України.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим кодексом, до Львівського апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку, встановленому цим кодексом, до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 10.11.2025 року.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», код ЄДРПОУ: 41084239, місцезнаходження: 01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, буд.26, офіс 411 Київської області.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,
Суддя Ю.В. Кічак