Єдиний унікальний номер 448/1652/25
Провадження № 3/448/890/25
10.11.2025 року суддя Мостиського районного суду Львівської області Кічак Ю.В., з участю секретаря судового засідання Тхір О.Т., розглянувши матеріали справи, що надійшла з Відділення поліції №1 Яворівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області, про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Малнів Мостиського району Львівської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , працюючого водієм,
за ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративне правопорушення (надалі КУпАП),
учасники справи:
особа, що притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
його захисник - адвокат Борисенко В.В.,
права передбачені ст.268 КУпАП, ст.ст.10, 63 Конституції України особам роз'яснені,
На адресу Мостиського районного суду Львівської області надійшла справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Із протоколу про вищевказане адміністративне правопорушення серії ВАД №454095 від 21.08.2025 року, складеного ПОГ СВГ ВнП №1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_4. відомо, що громадянин ОСОБА_1 15.08.2025р. близько 10:30 год., перебуваючи за місцем свого проживання в АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно ОСОБА_2 , з якою пов'язаний спільним побутом, яке виражалося в висловлюваннях в її сторону нецензурними словами, образами та завданням ударів рукою по потилиці, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному чи фізичному здоров'ю потерпілої.
Вказано, що в діях ОСОБА_1 міститься склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечив обставини, що наведені в протоколі про адміністративне правопорушення. Зазначив, що 15.08.2025 року у ранковий час між ним та брата дружиною ОСОБА_2 виник словесний конфлікт на побутовому рівні. Ініціатором конфлікту була саме ОСОБА_2 . В ході конфлікту остання забрала його особистий рушник, обзивала його нецензурними словами, виганяла з хати, ловила за шию, при цьому порвала ланцюжок на шиї. Вказаний конфлікт був недовготривалим. Через деякий час він вийшов з хати та подався до тітки. Згодом до нього зателефонували працівники поліції і повідомили, що на лінію 102 звернулась громадянка ОСОБА_2 з приводу його неправомірних дій та щоб він не повертався до будинку. Він повідомив поліцейських де він знаходився та зустрівся з такими по дорозі. Поліцейські повідомили його, що є написана на нього заява від ОСОБА_2 та в подальшому все потрібно вирішувати з дільничним офіцером громади. Надалі, він цього ж для сам поїхав у відділ поліції до дільничного, щоб надати відповідні пояснення. Цього дня від нього в поліції жодних пояснень не відібрали, він поспілкувався з поліцейським ОСОБА_3 та останній його відправив додому, повідомивши, що його викличуть. Через день він знову ж таки поїхав у відділ поліції, де поліцейський ОСОБА_4 спочатку нічого йому не надавав для ознайомлення, однак згодом надав можливість ознайомитись із матеріалами справи. Проте і цього разу жодних пояснень від нього не відбирали, оскільки сказали, що це не потрібно і це нічого йому не допоможе. що не відповідає дійсності. 22.08.2025 року він звернувся в поліцією із заявою і лише цього дня у нього відібрали пояснення. Як згодом йому стало відомо в суді, що протокол про адміністративне правопорушення було складено відносно нього ще 21.08.2025 року та в протоколі була відмітка, що він відмовився від дачі пояснень. З вказаним протоколом про адміністративне правопорушення він категорично не згідний, про що неодноразово наголошував поліцейським. Покликався на те, що під час конфлікту із ОСОБА_2 такій жодних тілесних ушкоджень він не завдавав. Вважає, що відносно нього відсутні докази, які підтверджують склад адміністративного правопорушення за частиною 1 статті 173-2 КУпАП, а тому просить суд провадження щодо нього закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Захисник ОСОБА_1 - адвокат Борисенко В.В., просить суд закрити провадження в справі відносно його підзахисного ОСОБА_1 за відсутності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, у зв'язку з процесуальними порушеннями, а також зазначив, що останнім часом між його підзахисним та рідного брата дружиною ОСОБА_2 існують часті конфлікти побутового характеру, однак, це не підтверджує факту вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства.
Потерпіла ОСОБА_2 під час судового засідання, що мало місце 30.10.20252025 року зазначила, що 15.08.2025 року, близько 10:30 год. між нею та її чоловіка рідним братом ОСОБА_1 виник побутовий конфлікт з приводу користування речами, зокрема банним рушником. Вказаний конфлікт тривав недовго. В ході конфлікту ОСОБА_1 ображав її нецензурними словами, вдарив по потилиці. Надалі з приводу вказаного конфлікту вона викликала працівників поліції, оскільки її чоловік був відсутній вдома та вона побоювалась за своє здоров'я. Покликалась на те, що рушник через який виник конфлікт, є її особистою річчю, і ОСОБА_1 мав хоча б запитати дозвіл, перед тим як брати такий, однак цього не вчинив, а в агресивній формі почав обзивати її. Вказувала і те, що очевидців даного конфлікту, окрім як їх обидвох не було. В будинку окрім них перебувала лише свекруха, однак така має незадовільний стан здоров'я.
Свідок ОСОБА_5 , попереджений про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України, безпосередньо в судовому засіданні, що мало місце 30.10.2025 року, показав наступне. Так, 15.08.2025 року перебував на роботі, коли до нього зателефонувала дружина ОСОБА_2 і повідомила, що до неї чіпляється його рідний брат ОСОБА_1 з приводу користування рушником. При цьому також вказувала, що його брат нецензурно висловлювався в адресу його дружини, намагався завдати тілесні ушкодження, що призвело до того, що дружина викликала працівників поліції. Покликався і на те, що його брат живе разом з ними в одній хаті, однак жодних відносин вони з таким не підтримують вже понад рік часу.
Поліцейський ОСОБА_6 , котрий складав протокол про адміністративне правопорушення, в судовому засіданні пояснив, що йому на розгляд 21.08.2025 року надійшли матеріали за №8595 від 15.08.32025 року по факту вчинення домашнього насильства громадянином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В ході розгляду матеріалів ним було встановлено, що вищевказаний громадянин, перебуваючи за місцем проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру щодо громадянки ОСОБА_2 , яка являється його рідному братові дружиною.
Поліцейський ОСОБА_7 , котрий перебував у складі групи СРПП зазначив, що 15.08.2025 року, близько 10:43 год. надійшло телефонне повідомлення від громадянки ОСОБА_2 , в якому така зазначила, що чоловіка рідним братом ОСОБА_1 вчинено домашнє насильство щодо неї. Надалі він разом із поліцейським ОСОБА_8 виїхали на вказаний виклик. Приїхавши у с.Дубинки Яворівського району Львівської області на місце події вони допитали потерпілу, відібрали від такої заяву. Ймовірного порушника в той час не було за вказаною адресою. Зі слів потерпілої ОСОБА_2 , такий пішов із дому у невідомому напрямку. Надалі потерпіла надала його, ОСОБА_1 , номер телефону, щоб зв'язатись з ним, ми зателефонували йому, домовились де зустрітись, однак такий на вказане місце не прибув. Оскільки не було ОСОБА_1 , тому цього дня протокол про адміністративне правопорушення не складали.
Допитаний у судовому засіданні поліцейський ОСОБА_8 , у судовому засіданні надав пояснення, аналогічні поясненням поліцейського ОСОБА_7 з приводу обставин вчинення 15.08.2025 року близько 10:30 год. ОСОБА_1 домашнього насильства щодо громадянки ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
На підтвердження обставин викладених у протоколі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.173-2 КУпАП, надані наступні докази:
- протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №454095 від 21.08.2025 року, в якому викладена суть адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, зміст якого викладено вище;
- рапорт помічника чергового ВнП №1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області Вентика І.М. від 15.08.2025 року, з якого відомі наступні обставини: Надійшло телефонне повідомлення від заявниці ОСОБА_2 , що 15.08.2025 року об 10:43 год. було скоєно домашнє насильство за адресою: АДРЕСА_1 . Заявниця повідомила, що рідний брат чоловіка намагається побити таку;
- рапорт ПОГ СВГ ВП Яворівського РВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_4. від 21.08.2025 року, з якого відомо, що йому на розгляд надійшли матеріали, що були зареєстровані за №8595 від 15.08.2025 року по факту вчинення домашнього насильства психологічного та фізичного характеру гр. ОСОБА_1 ;
- заява ОСОБА_2 від 15.08.2025 року, адресовану начальнику ВнП №1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області Николюку С., в якій остання просить прийняти міри до рідного брата чоловіка - ОСОБА_1 , котрий вчинив домашнє насильство психологічного і фізичного характеру, а саме: ображав нецензурними словами та погрожували фізичною розправою;
- письмові пояснення ОСОБА_1 від 22.08.2025 року, які однорідні за змістом до пояснень, наданих ним в судовому засіданні;
- письмові пояснення ОСОБА_5 від 28.08.2025 року, з яких відомо, що такий проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом із дружиною, батьками та рідним братом. Так, 15.08.2025 року перебував на роботі, коли до нього зателефонувала дружина та повідомила, що його рідний брат ОСОБА_1 вчиняє щодо дружини домашнє насильство, зокрема ображає таку словесно, погрожує фізичною розправою, руками б'є по потилиці, тощо.
- письмові пояснення потерпілої ОСОБА_2 від 15.08.2025 року, в яких така зазначила, що 15.08.2025 року, у ранковий час чоловіка рідний брат ОСОБА_1 вчинив щодо неї домашнє насильство, а саме ображав нецензурними словами, погрожував фізичною розправою словесно, бив руками по потилиці;
- форма оцінки ризиків вчинення домашнього насильства від 15.08.2025 року;
Заслухавши думку усіх учасників даного процесу, з'ясувавши їхні позиції щодо обставин справи, дослідивши в сукупності з протоколом про адміністративне правопорушення матеріали справи, суд приходить до наступного переконання.
Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі: презумпції невинуватості, передбаченого статтею 62 Конституції України, згідно з якою всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
В силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
У відповідності до статті 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно статті 129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов'язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи. Притягнення до адміністративної відповідальності має відбуватись у відповідності до встановленого законодавством порядку.
В статті 7 КУпАП зазначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
У відповідності до вимог частини 1 статті 8 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст.9 КУпАП).
Тобто адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Згідно статті 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне в об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до положень статті 251 КУпАП - доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КУпАП.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
У справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011року, заява № 16347/02, «Малофєєва проти Росії» (заява № 36673/04), «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016року) Європейський суд робить висновок, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.
Діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні ЄСПЛ у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), суд встановив, серед іншого, порушення ч.3 ст.6 Конвенції у зв'язку з тим, що в протоколі фабула була сформульована лише в загальних рисах без конкретизації обставин вчинення правопорушення.
Відповідно до вимог статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Посадовою особою, що складає протокол, ставиться у вину особі вчинення таких конкретних протиправних діянь, що містять в собі ознаки того чи іншого адміністративного правопорушення, що відображається у протоколі. Суддя ж, розглянувши справу повинен переконатись у наявності чи відсутності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності за конкретні дії.
Згідно статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Тобто, після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов'язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.
Відповідно до чинного законодавства України протокол про адміністративне правопорушення є офіційним документом і основним джерелом доказів у справі, оскільки саме він має містити повні та точні відомості про вчинення правопорушення, його кваліфікацію, дані про потерпілих, свідків, якщо вони є. Саме протокол про адміністративне правопорушення є документом, в якому формулюється суть правопорушення.
Протокол складається у кожному випадку виявлення адміністративного правопорушення, він є єдиною формою документу, в якому фіксується факт вчинення допущеного порушення, ніякого іншого документу про прийняття до провадження уповноваженими органами не оформляється. Від того, наскільки грамотно, змістовно і умотивовано складений протокол, залежить якість розгляду справи про адміністративне порушення, правильність розгляду справи по суті й обґрунтованість застосування адміністративного стягнення.
Протокол про адміністративне правопорушення - це комплексне джерело доказової інформації. Однак він набуває значення доказу в таких випадках, коли: по-перше, протокол складений уповноваженою на те посадовою особою; по-друге, складений не пізніше термінів, передбачених для накладення адміністративного стягнення; по-третє, зміст протоколу відповідає усім вимогам, передбаченим коментованою статтею.
Суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП за якою складено протокол.
Обставини правопорушення повинні бути викладені в протоколі конкретно, з належним формулюванням складу адміністративного правопорушення у відповідності до змісту диспозиції статті (частини статті) КУпАП, що передбачає відповідальність за його вчинення.
Із фабули протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №454095 від 21.08.2025 року убачається, що ОСОБА_1 15.08.2025р. близько 10:30 год., перебуваючи за місцем свого проживання в АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно ОСОБА_2 , з якою пов'язаний спільним побутом, яке виражалося у висловлюваннях в її сторону нецензурними словами, образами та завданням ударів руками по потилиці, чим спричинив моральний та психологічний тиск, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному чи фізичному здоров'ю потерпілої.
Диспозицією частини 1 статті 173-2 КУпАП передбачено, що вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого тягне за собою юридичну відповідальність.
Норма статті 173-2 КУпАП є бланкетною, а тому для того, щоб повністю розкрити суть адміністративного правопорушення у протоколі повинно бути зазначено, які конкретно дії вчинила особа, який спосіб насильства прослідковується у діях порушника, якщо дій кілька, то зазначена кожна дія і, вид насильства, наслідки цих дій по відношенню до особи, щодо якої вони були спричинені.
У той же час, організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства визначаються Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Стаття 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство в сім'ї - насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи (п.14 ч.1 ст.1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству").
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (п.17 ч.1 ст.1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству").
Законодавець визнав адміністративним правопорушенням не будь-яке домашнє насильство, а лише те, яке потягло за собою завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого або ж могло спричинити таку шкоду.
Водночас, домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов'язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.
Юридичний склад адміністративного правопорушення - це передбачений нормами права комплекс ознак (елементів), за наявності яких певне протиправне діяння можна кваліфікувати як адміністративний проступок.
Такий комплекс ознак передбачає чотири елементи: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона.
Об'єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення полягає в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Суб'єктами адміністративних правопорушень можуть бути зокрема деліктоздатні фізичні особи, які вчинили певні правопорушення.
Серед загальних суб'єктів існують так звані спеціальні суб'єкти, тобто особи, які мають властивості адміністративної відповідальності. До них належать військовослужбовці, призвані на збори військовозобов'язаних, працівники Національної поліції, а також інші особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів; неповнолітні (особи віком від 16 до 18 років); іноземці; службові особи; батьки або особи, які їх замінюють; народні депутати; окремі фахівці; інші особи залежно від специфіки їх професійних і трудових обов'язків, стану здоров'я тощо (водії, експерти, перекладачі, вагітні, інваліди та ін.).
Згідно із частинами 2 та 3 ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: 1) подружжя; 2) колишнє подружжя; 3) наречені; 4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); 5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; 6) особи, які мають спільну дитину (дітей); 7) батьки (мати, батько) і дитина (діти); 8) дід (баба) та онук (онука); 9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка); 10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); 11) рідні брати і сестри; 12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); 13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; 14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; 15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім'ї патронатного вихователя. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання, а також на суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Згідно Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» до членів сім'ї відносяться особи, які проживають разом і (або) об'єднанні законними правами чи обов'язками щодо утримання.
Сім'ям або родина - соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.
Основними ознаками сім'ї є шлюбні зв'язки; зв'язки спорідненості; спільний побут та спільний сімейний бюджет.
Суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КпАП України, можуть бути як члени однієї сім'ї відповідно до визначеного поняття члена сім'ї у Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», та інші родичі та особи, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання.
Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
Статтею 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що постраждала особа має право, зокрема, на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства.
Однак важливо розрізняти поняття «сварка», «конфлікт», «насильство».
Особливостями ознак домашнього насильства є: наявність патерну (повторювані в часі інциденти множинних видів насильства); системна основа; повна влада та контроль над постраждалою особою; насильницькі дії у відносинах між близькими людьми; якщо вже є одна з форм домашнього насильства, висока ймовірність того, що й інші форми насильства можуть розвиватися.
Конфлікт (лат. conflictus - зіткнення, сутичка) - зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
Таким чином, виходячи з граматичного тлумачення диспозиції статті 173-2 КУпАП, орган поліції зобов'язаний при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, зазначати конкретно в чому саме полягало психологічне чи фізичне насильство, що прямо витікає з диспозиції статті (погрози, образи, чи переслідування, позбавлення житла, їжі, тощо) і це є обов'язковим.
Як було зазначено вище, 15.08.2025 року близько 10:30 год. за місцем проживання ОСОБА_2 , що за адресою: АДРЕСА_1 між останньою та чоловіка рідним братом ОСОБА_1 відбувся конфлікт.
Дії ОСОБА_1 кваліфікована працівником поліції за частиною 1 статті 173-2 КУпАП, як домашнє насильство психологічного та фізичного характеру.
Слід зазначити те, що у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД №454095 від 21.08.2025 року не конкретизовано в чому саме таке насильство полягало і яка шкода заподіяна, хоча це прямо випливає з диспозиції статті 173-2 КУпАП.
У даному випадку наявність наслідків дій ОСОБА_1 у виді спричинення шкоди здоров'ю ОСОБА_2 , хоча і відображені у протоколі про адміністративне правопорушення, і зокрема, у матеріалах даної справи, втім їх зміст не розкрито, а тим більше не доведено за стандартом «поза розумним сумнівом.
Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у багаточисельних рішеннях висловлена правова позиція щодо розгляду національними судами справ про адміністративні правопорушення. Так, у рішенні Суду "Енгель та інші проти Нідерландів" були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень.
Такими критеріями є: "критерій національного права", який визначає те, що будь-яке протиправне діяння є злочином, якщо воно передбачене як злочин відповідним національним законодавством; "критерій кола адресатів", відповідно до якого правопорушення повинне розглядатись як кримінальне, якщо відповідальність за нього поширюється на невизначене коло осіб; "критерій мети та тяжкості наслідків", за змістом якого вчинене правопорушення розглядається за природою кримінального злочину, якщо санкція за його вчинення є достатньо суворою і передбачає елемент покарання. У будь-якому випадку правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за правилами кримінального правопорушення за яке призначене покарання (стягнення), за яким особа позбавляється волі.
Аналіз диспозиції та санкції частини 1 статті 173-2 КУпАП дає підстави стверджувати те, що це правопорушення відповідає критерію "кола адресатів" та критерію "мети та тяжкості наслідків". Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене вказує на те, що зазначене вище правопорушення повинне розглядатись за процедурою кримінального судочинства. У зв'язку із цим, при розгляді апеляційної скарги, при наданні оцінки доказам та вирішенні питання про законність та обґрунтованість судового рішення суд вважає за необхідне застосовувати відповідні положення кримінального процесуального закону, в тому числі і щодо сутності адміністративного правопорушення, яке за своєю юридичною природою фактично є обвинуваченням.
Фактично об'єктивна сторона правопорушення в протоколі не розкрита.
Насильство в сім'ї, у розумінні статті 173-2 КУпАП, є адміністративним правопорушенням, з матеріальним складом, оскільки він потребує наявності не тільки певного діяння, але й спричинення або загрози завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Разом з тим, суперечка, про яку йде мова у протоколі про адміністративне правопорушення, не охоплюється диспозицією статті 173-2 КУпАП, не є об'єктивною стороною вказаного правопорушення, за що особа може бути притягнутою до адміністративної відповідальності.
Тобто факт вчинення домашнього насильства ОСОБА_1 не знайшов свого підтвердження при розгляді справи про адміністративне правопорушення в суді.
При цьому, суд, окрім викладених вище мотивів, виходив ще й з того, що на особу, уповноважену складати протокол про адміністративне правопорушення, покладається обов'язок довести причинно - наслідковий зв'язок між діями, що учинені особою та наслідками, що настали.
Саме по собі вживання нецензурної лайки на адресу осіб, із числа передбачених статтею 3 Закону України №2229-VIII, автоматично не утворює собою складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП, позаяк, ці дії неминуче мають потягнути за собою наслідки, а саме: завдання чи можливість завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
З фабули протоколу не простежується факт того, що конфліктна ситуації викликала у постраждалої особи - ОСОБА_2 побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинила емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному чи фізичному здоров'ю особи, тощо.
У даному випадку дійсним є лише факт того, що атмосфера взаєморозуміння між ОСОБА_1 і його рідного брата дружиною ОСОБА_2 - відсутня. Дійсно мала місце обопільна словесна перепалка, однак, не кожна перепалка є домашнім насильством у розумінні норм Закону.
Перепалка - запекла галаслива суперечка.
Сам факт звернення ОСОБА_10 , до органів поліції щодо вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії, не є достатнім підтвердженням вчинення такого насильства.
Наявність сварок і непорозумінь між особами на майновому та/чи побутовому ґрунті свідчить про існування між ними неузгодженості життєвих позицій в певних аспектах ставлення до життя, однак не підтверджує факту вчинення саме домашнього насильства чи потенційного конфлікту.
Як вище зазначалось тлумачення самого конфлікту, такий містить в собі ряд складових, одна з яких активні дії, що в даному випадку було відсутнє зі сторони ОСОБА_1 при спілкування із рідного брата дружиною ОСОБА_2 у помешканні в якому вони разом проживають.
Окрім цього, автором протоколу поліцейським ОСОБА_11 не подано жодних доказів, які б свідчили про склад скоєного ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП, які б підтвердили, що на відносини між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розповсюджується дія Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Щодо твердження ОСОБА_2 , про погрози їй ОСОБА_1 фізичною розправою, суд не розглядає дані твердження як реальні, оскільки працівниками поліції не встановлювалися і не підтвердженні дані факти, а будь-які докази щодо вчинення ОСОБА_1 даних активних дій відсутні.
Щодо рапортів працівників поліції, котрі містяться в матеріалах справи то такі, на переконання суду не можуть бути визнані достатніми доказами по даній справі, оскільки відображають лише висновок посадової особи органу поліції за результатами проведеної перевірки. При цьому сам працівник поліції не був очевидцем події, тому його висновки не містять доказових даних. Рапорт містить лише інформацію про подію, отриману працівником поліції з повідомлення заявника.
Щодо форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, в якому рівень небезпеки оцінено як високий, а також письмові пояснення самої потерпілої ОСОБА_2 від 15.08.2025 року, в яких остання не заперечувала, що на підвищеному тоні спілкувалася з чоловіка рідним братом ОСОБА_1 , не можуть бути беззаперечним доказом вини особи в тому діянні, яке ставиться їй в вину, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (п.43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282).
Водночас, суд також звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 статті 254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
В порушення вказаних вище вимог частини 2 статті 254 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №454095 було складено лише 21.08.2025 року, тоді, як можливе правопорушення мало місце 15.08.2025 року і станом на дату складання протоколу уповноваженій особі, яка склала цей протокол, було відомо про особу, яка могла вчинити правопорушення, що підтверджується поданою заявою про вчинене правопорушення 15.08.2025 року.
Складання даного протоколу про адміністративне правопорушення відбулось через значний проміжок з моменту вчинення правопорушення, виявлення особи, яка його вчинила, а також складання самого протоколу, а тому слід вважати дії уповноваженої посадової особи непослідовними, оскільки належним було б складання відповідного протоколу про адміністративне правопорушення не пізніше двадцяти чотирьох годин після його виявлення та закріплення відповідних доказів про їх вчинення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Зазначені дії посадової особи уповноваженої на складання протоколу не відповідають такій складовій принципу правової визначеності як передбачуваність застосування правових норм. Суд звертає увагу на те, що дотримання цього принципу є необхідним для того, щоб виключити будь-які ризики свавілля з сторони працівників поліції, якими безпідставно не було складено протокол про адміністративне правопорушення відразу після вчинення і виявлення адміністративного правопорушення.
Чинним законодавством не передбачено будь-яких випадків зволікання у часі оформлення протоколів у подібних справах, у зв'язку із чим складання протоколу через значний проміжок часу від дати виявлення правопорушення є недопустимим та не відповідає принципу законності.
Окрім цього, в адміністративному протоколі не вказано відповідно до вимог статті 256 КУпАП прізвища, адреси свідків правопорушення, інші відомості, необхідні для вирішення справи, що також суперечить вимогам п.п.12,15 Інструкції, якими передбачено, що до протоколу про адміністративне правопорушення долучаються інші матеріали про адміністративне правопорушення пояснення свідків, що містять інформацію про правопорушення.
При цьому, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, яка притягується до відповідальності, і лише в межах зазначеного у протоколі про адміністративне правопорушення обвинувачення, на підставі зібраних посадовою особою, уповноваженою на складання протоколу про адміністративне правопорушення, доказів.
Відповідно до ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За наведеного, сам по собі складений щодо ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 173-2 КУпАП, не може бути визнаний єдиним належним та допустимим доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, в частині підтвердження факту вчинення особою певних діянь, оскільки за своєю правовою природою не є самостійним беззаперечним доказом, а викладені у ньому обставини повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніву у суду.
В постанові КАС ВС від 08.07.2020 року (справа № 463/1352/16-а) вказано, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та вини особи, що притягається до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведення невинуватості цієї особи.
Із врахуванням положень і тлумачень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
Стандарт доведення вини поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що правопорушення було вчинено і особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, є винною у вчиненні адміністративного правопорушення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія, викладена у протоколі про адміністративне правопорушення, має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.
Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії, викладеній у протоколі про адміністративне правопорушення.
Наявність таких обставин, які свідчать про можливість іншої версії події, аніж викладена у протоколі про адміністративне правопорушення, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку вказано у протоколі про адміністративне правопорушення, має бути спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною згідно з протоколом про адміністративне правопорушення.
Обов'язкова відповідність судового процесу у справах про притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною 1 статтею 173-2 КУпАП таким засадам, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, безпосередність дослідження доказів, а також змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів безумовно має враховуватись як особами, яких звинувачують у скоєнні адміністративного правопорушення, та їх захисниками, так і судом, що здійснює розгляд відповідних справ.
Згідно рішення Конституційного суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010, яке є обов'язковим до виконання на території України, фактичні дані або будь-які інші докази, одержані в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо є неналежними доказами.
Судом враховано те, що протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП і який є підставою для подальшого провадження у справі. Зважаючи на викладене та враховуючи позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо протоколу про адміністративне правопорушення, висловлену в рішенні по справі "Карелін проти Російської Федерації", суд приходить до висновку, що протокол не може бути самостійним та достатнім доказом у справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи те, що при розгляді справи, доказів, що стверджують факт скоєння ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП не було встановлено, суд приходить до висновку, що провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно останнього підлягає закриттю, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, з наведених вище мотивів та підстав.
Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» та ст.40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому виходячи з норм статей 284 та 247 КУпАП, не вбачає підстав для звернення судового збору з ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 1,7, 9, 245, 247, 251, 276, 283-285 КУпАП, суддя -
Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КУпАП - закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП, за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Львівського апеляційного суду особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя Ю.В. Кічак