Справа № 529/191/24 Номер провадження 22-ц/814/3761/25Головуючий у 1-й інстанції Кириченко О. С. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
03 листопада 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді Бутенко С. Б.
Суддів Карпушина Г. Л., Обідіної О. І.,
за участю секретаря: Ракович Д. Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Диканського районного суду Полтавської області від 23 липня 2025 року, постановлену в селищі Диканька під головуванням судді Кириченко О. С.
за заявою ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служби у справах дітей Диканської селищної ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та їх вихованні та визначення способів участі батька у вихованні дітей,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Диканського районного суду Полтавської області із позовом до ОСОБА_3 , за участю третьої особи - Служби у справах дітей Диканської селищної ради, в якому просив суд зобов'язати ОСОБА_3 не чинити йому перешкод у спілкуванні з дітьми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визначити побачення з дітьми наступним чином: систематичні побачення з дітьми не менше одного дня на тиждень/вихідний день батька/ з 10:00 год до 19:00 год за адресою: АДРЕСА_1 ; додаткові побачення з дітьми кожний рік не менше 7 календарних днів під час його відпустки у денний час без ночівлі; щорічні побачення з дітьми для спільного святкування днів народжень дітей, а саме: 16 лютого, 11 березня, 16 червня кожного року не менше трьох годин на день.
Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 26 червня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у спілкуванні та вихованні дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Визначено спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 наступним чином:
- систематичні побачення ОСОБА_1 з дітьми один раз на тиждень, а саме у його вихідний день в суботу з 10:00 год до 12:00 год в громадському місці за обов'язкової присутності матері дітей ОСОБА_2 ;
- додаткові побачення ОСОБА_1 з дітьми кожний рік не менше 7 (семи) календарних днів під час його відпустки з 10:00 год до 12:00 год у громадському місці за обов'язкової присутності матері дітей;
- щорічні побачення ОСОБА_1 з дітьми для спільного святкування днів народжень дітей, а саме: 16 лютого, 11 березня, 16 червня кожного року, з можливістю батька забрати дітей до себе для привітання та вручення подарунків на не більше ніж 3 (три) години та повернення батьком дітей матері ОСОБА_2 .
Роз'яснено сторонам у справі, що реалізація визначених судом способів участі батька ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні з дітьми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які проживають з матір'ю ОСОБА_2 , повинна відбуватися з дотриманням одночасно певних умов - за бажанням батька та вчиненням ним реальних заходів, спрямованих на реалізацію його прав на підставі судового рішення; у визначені судовим рішенням дні та час, які можуть бути розширеними за згодою сторін; з урахуванням бажання дітей, їхнього стану здоров'я та режиму дня.
Вирішено питання розподілу судових витрат. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені у справі судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позову до суду у розмірі 1 211,20 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
01 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив про стягнення з ОСОБА_2 на його користь витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 13 978,04 грн.
Заява мотивована тим, що крім заявленої в позовній заяві суми 5 222,60 грн він поніс додатково 18 250 грн витрат на сплату вартості послуг адвоката Пустяк А. В. за час розгляду справи в суді першої інстанції - за участь в судових засіданнях та складення процесуальних документів, а також витрат, що пов'язані з переїздом адвоката до іншого населеного пункту. Тому з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог з відповідача підлягає стягненню сума 13 978,04 грн.
Ухвалою Диканського районного суду Полтавської області від 23 липня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що стороною позивача до закінчення судових дебатів у справі не було заявлено про необхідність розподілу додаткових судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, що є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат.
Не погодившись з даною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість ухвали, неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву та ухвалити по справі додаткове рішення.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд не надав належної оцінки тому, що позивачем при поданні позовної заяви надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи в сумі 5 000 грн та наведено відповідну калькуляцію цих витрат. Тобто, ще в позові ним вказано, що остаточний розмір витрат буде залежати від кількості судових засідань та залежить від обсягу роботи адвоката.
Таким чином, ним ще в позові було заявлено про намір змінити розмір судових витрат та подати додаткові розрахунки та докази, а тому подавати додаткову заяву він не мав.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду від учасників справи не надходив.
Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За правилами частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно частин другої, третьої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 138 ЦПК України).
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно абзацу другому частини третьої статті 259 ЦПК України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У пунктах 7.24.-7.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22) вказано, що аналіз положень статті 244 ГПК України та статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України). Подібне право має сторона в господарському судочинства згідно з частиною першою статті 221 ГПК України.
Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. Однак, через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі при прийнятті додаткового рішення скасовувати чи змінити первісне рішення, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема пов'язані з необхідністю розподілу судових витрат.
Частина перша статті 244 ГПК України (частина перша статті 270 ЦПК України) містить диспозитивну норму щодо права суду з власної ініціативи, або за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення. Винятком є розподіл судових витрат, який має ініціювати сторона з дотриманням правил статей 123-130, 221 ГПК України (статей 133 - 142, 246 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року у справі № 161/5317/18 (провадження № 61-3454св22), на яку послався суд першої інстанції, зазначено, що аналіз наведених процесуальних норм вказує на те, що умовами вирішення питання про розподіл судових витрат (крім судового збору), є подання стороною відповідної заяви (усної чи письмової) до закінчення судових дебатів у справі, а також подання відповідних доказів про понесені витрати у строки, визначені процесуальним законом.
Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, тобто крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат.
Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов'язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду.
Водночас потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, та доказів у підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи.
У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 (провадження № 61-4799св23), від 15 листопада 2024 року у справі № 756/12382/19 (провадження № 61-7630св24) вказано, що у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається апеляційним судом, встановлено та не спростовано доводами апеляційної скарги, що докази про понесення позивачем додаткових витрат на правничу допомогу адвоката та витрат, пов'язаних із явкою представника позивача до суду, загальною сумою 18 250 грн було надано позивачем суду 01.07.2025 - після ухвалення рішення у справі. При цьому ні усної, ні письмової заяви щодо відшкодування таких судових витрат до закінчення судових дебатів у справі сторона позивача не зробила, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в ухваленні додаткового рішення.
Доводи апеляційної скарги, що таку заяву було подано позивачем при зверненні до суду із позовом є необґрунтованими, оскільки у попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат позивачем наведено конкретну калькуляцію гонорару адвоката у розмірі 5 222,60 грн, а вказівка, що ця калькуляція не є остаточною і може бути змінена під час розгляду справи в суді не може розцінюватись як заява сторони про розподіл судових витрат після ухвалення рішення по суті спору.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Процесуальні норми містять вимоги, згідно яких відшкодування судових витрат здійснюється у разі подання стороною, на користь якої ухвалено рішення, разом з першою заявою по суті спору попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи, наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, та надання відповідних доказів цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Недотримання кожної із зазначених умов має процесуальні наслідки у вигляді відмови у відшкодуванні судових витрат в частині, що істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (частина четверта статті 141 ЦПК України) або відмови повністю у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору), якщо заявлена до відшкодування сума є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми (частина п'ята статті 141 ЦПК України), чи якщо відповідні докази не було надано суду під час розгляду справи та стороною до закінчення судових дебатів не заявлено про надання таких доказів протягом п'яти днів після ухвалення рішення й необхідність їх розподілу.
Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Оскільки вимога про розподіл додаткових витрат, пов'язаних з розглядом справи, не була заявлена позивачем у встановленому законом порядку до закінчення судових дебатів, а докази таких витрат було надано суду після ухвалення рішення по справі, підстав для відшкодування цих витрат позивачу колегією суддів апеляційного суду не вбачається.
За вказаних обставин ухвала Диканського районного суду області від 23 липня 2025 року є законною та обґрунтованою і підстав для її скасування з наведених в апеляційній скарзі мотивів апеляційним судом не встановлено.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Диканського районного суду Полтавської області від 23 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. Б. Бутенко
Судді Г. Л. Карпушин
О. І. Обідіна