Справа № 539/404/24 Номер провадження 22-ц/814/2272/25Головуючий у 1-й інстанції Даценко В. М. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
29 жовтня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючий суддя: Триголов В.М.
Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , адвоката Антіховича Володимира Володимировича на заочне рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07 березня 2024 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОНАТІ» до ОСОБА_1 , третя особа Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» про стягнення заборгованості, -
У січні 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «СОНАТІ» звернувся до суду з вищевказаним позовом.
В обґрунтування своїх вимог зазначив, що 23.12.2010 року між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», повним правонаступником якого за Статутом є Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк» і ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №010/0933/82/0012360, відповідно до умов якого відповідачу були надані кредитні кошти.
07.05.2013 року між Банком та Відповідачем було укладено Додаткову угоду до Кредитного договору №010/0933/82/0012360 від 23.12.2010, яким продовжили строк користування кредитом. Згідно п. 9.3. передбачено, що Банк має право продовжити Строк користування Кредитом.
У 12 стовпчику таблиці «Розрахунку заборгованості» вказано, що 04.05.2017 року Банк здійснив пролонгацію договору. В односторонньому порядку за ініціативою Банку у зв'язку із несплатою Відповідачем прострочених та поточних відсотків за кредитом такі відсотки були капіталізовані до суми кредиту у розмірі 37224,07 гривень. Таке збільшення суми кредиту не супроводжувалося видачею кредитних коштів позичальнику. З укладанням Договору у позичальника виник обов'язок повернути банку кредит та відсотки за кредитним договором у строки та в розмірах, встановлених умовами договору. Позичальник не виконав взяті на себе договірні зобов'язання, не здійснював щомісячно погашення кредитної заборгованості.
09.04.2020 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» відступило право вимоги за Договором (з усіма додатковими договорами та угодами до нього) до ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.Груп» на підставі Договору відступлення права вимоги № 114/2-31-F.
В свою чергу ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.Груп» відступило право вимоги за кредитним договором №011/1516/49476 від 25.11.2011р. (з усіма додатковими договорами та угодами до нього) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОНАТІ», на підставі Договору відступлення права вимоги № 07-12/20-S від 07.12.2020 року.
На підставі вищевикладеного, позивач прохає суд стягнути з відповідача 37 224 грн. 07 коп. заборгованості 3 028 грн. судового збору та 5 000 грн. витрат на правничу допомогу.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07 березня 2024 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОНАТІ» до ОСОБА_1 , третя особа Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОНАТІ» заборгованість у розмірі: 37 224 (тридцять сім тисяч двісті двадцять чотири) грн. 07 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОНАТІ» судові витрати у виді судового збору у розмірі 3 028 грн. 00 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 гривень.
В апеляційному порядку рішення оскаржив відповідач ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим , що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що до матеріалів справи не долучено доказів надання йому кредитних коштів , окрім того, додаткова угода від 07.05.2013 є нікчемною, адже укладена після закінчення строку дії основного договору який слив 23.12.2012.
Також зауважує , що до тіла кредиту було включено комісію, проте вчинення таких дій з боку кредитора є незаконним , а відповідні умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Окрім того, посилається на те , що нарахована позивачем сума відсотків є неспівмірною із заявленою до стягнення сумою заборгованості , та вказує що така не має перевищувати 50 % суми кредиту , що становить 6600 грн.
Посилається на не співмірність та завищення суми витрат на правничу допомогу стягнутих судом першої інстанції із наданими послугами.
Зважаючи на викладене просить скасувати рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07 березня 2024 року та постановити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до слідуючого висновку.
Судом встановлено, що 23.12.2010 року між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», повним правонаступником якого за Статутом є Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк» і ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №010/0933/82/0012360, відповідно до умов якого відповідачу були надані кредитні кошти у розмірі ліміту кредитування 13 200 грн., під фіксовану процентну ставку 36,9% річних, з дня набуття чинності договору страхування по 23.12.2012, а позичальник зобов'язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов'язання в порядку та строки, визначені договором (а.с.36-38).
Банк виконав свої зобов'язання надавши відповідачу кредитні кошти на поточний рахунок Клієнта.
07.05.2013 року між Банком та відповідачем було укладено Додаткову угоду до Кредитного договору №010/0933/82/0012360 від 23.12.2010, яким продовжили строк користування кредитом. Згідно п. 9.3. передбачено, що Банк має право продовжити Строк користування Кредитом (а.с.39-40).
В односторонньому порядку за ініціативою Банку у зв'язку з несплатою відповідачем прострочених та поточних процентів за кредитом, такі відмотки були капіталізовані до суми кредиту у розмірі 37224,07 грн.
09.04.2020 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» відступило право вимоги за Договором (з усіма додатковими договорами та угодами до нього) до ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.Груп» на підставі Договору відступлення права вимоги № 114/2-31-F (а.с.32-35).
В свою чергу, 07.12.2020 ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.Груп» відступило право вимоги за кредитним договором №011/1516/49476 від 25.11.2011р. (з усіма додатковими договорами та угодами до нього) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОНАТІ», на підставі Договору відступлення права вимоги № 07-12/20-S (а.с.25-31).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, оскільки відповідачем було допущено порушення зобов'язань з повернення кредитних коштів, у зв'язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача.
Відповідно до частин 1 і 2 ст. 207ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 526 ЦК Українипередбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістомст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей633,634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно з ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у сво їй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Так, з матеріалів справи вбачається, що кредитний договір №010/0933/82/0012360 був укладений між ПАТ «Рфйффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 23.12.2010 року.
Кредитний договір та Додатква угода до нього разом із умовами видачі кредиту підписані власноручним підписом відпвідача , що останнім не спростовано , клопотань про призначення почеркознавчої експертизи з метою встанвоелння не належності підпису відповідачу , ОСОБА_1 не заявляв.
Згідно п.2.7 Кредитного договору Кредитор має право продовжити строк дії ліміту кредитування встановленого п. 1.4 (по 23 грудня 2012 року) цього договору на строк зазначений в п.1.6 Договору (24 місяці) , за умови , що на останній робочий день строку дії ліміту кредитування буде дотримуватись наступних умов , зокрема , Кредитор не отримав листа Позичальника про відмову від подовження строку дії кредитування.
З матеріалів справи вбачається , що ОСОБА_1 із відповідною заявою до Кредитора не звертався , відповідних доказів суду не надано. Відтак , строк дії ліміту кредитування можна вважати продовженим, а отже , аргумент скаржника що Додаткова угода від 07.05.2013 була укладена поза строком кредитування не заслуговує на увагу.
Щодо посилань скаржника на не співмірність нарахованих відсотків , колегія суддів зазначає, що згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Підписуючи кредитний договір та Додаткову угоду сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов, зокрема, і щодо процентної ставки . Скаржником не надано доказів на підтвердження визнання недійсними відповідних пунктів договорів яким встановлено процентну ставку в судовому порядку.
Окрім того, як вище зазначалося передача права вимоги за кредитним договором №010/0933/82/0012360 відбулася за договорами про відступлення права вимоги укладеними між АТ «Райффайзен банк аваль» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП», та відповідно між ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» та ТОВ «ФК «Сонаті» , вказані договори ніким не оскаржені , визнані недійсними в цілому чи за окремими пунктами не були , тож в даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов'язковості виконання договору, відтак позивач має право на стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відповідним кредитним договором.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374,375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Антіховича Володимира Володимировича - залишити без задоволення.
Заочне рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В. М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов