Справа № 524/3742/25 Номер провадження 22-ц/814/3391/25Головуючий у 1-й інстанції Мельник Н.П. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
29 жовтня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючий суддя: Триголов В.М.
Судді: Лобов О.А., Пилипчук Л.І.
Секретар:Горбун К.О.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконфернеції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 10 червня 2025 року по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області як орган опіки та піклування, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про усиновлення дітей, -
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про усиновлення дітей:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
записавши його батьком усиновлених дітей, при цьому змінивши по батькові дітей із « ОСОБА_3 »/ « ОСОБА_4 » на « ІНФОРМАЦІЯ_6 »/ « ІНФОРМАЦІЯ_6 » та прізвище дітей з « ОСОБА_4 » на « ІНФОРМАЦІЯ_6 »/ « ІНФОРМАЦІЯ_6 », про що внести відповідні зміни до актових записів про народження дітей.
Заяву обґрунтував тим, що ОСОБА_1 перебуває із ОСОБА_2 (матір'ю дітей) у зареєстрованому шлюбі, від якого також мають і спільну дитину. Ним прийнято рішення щодо усиновлення трьох дітей дружини.
Мотивом усиновлення є утворення повноцінної сім'ї, право виховувати дітей та обрати освіту для них, у разі потреби допомагати дружині у медичному обстеженні дітей, а також необхідність влаштуватися офіційно на роботу задля отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Раніше не було вільного часу для вирішення питання усиновлення дітей.
Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука від 10 червня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи - виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області як орган опіки та піклування, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про усиновлення дітей.
В апеляційному порядку рішення оскаржив заявник ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим , що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В оскаржуваному рішенні суду вказано, що основним мотивом усиновлення зазначено офіційне працевлаштування та отримання відстрочки. Однак дане твердження не відповідає дійсності. Справді заявник посилався на необхідність відстрочки, проте суто в контексті можливості офіційного працевлаштування, оскільки зараз через можливість мобілізації роботодавці не оформляють офіційно трудові відносини.
Щодо показів дітей в суді першої інстанції, варто зазначити , що вони нервували оскільки вперше були в суді та в подібній обстановці , тому їх покази могли здатися суду невпевненими.
Щодо прізвища дітей , варто зауважити що це спільне рішення ОСОБА_1 із матірю дітей , зумовлене небажанням в період воєнного часу змінювати всі документи дітей на прізвище відмінне від прізвища матері.
Зважаючи на викладене апелянт просить скасувати рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 10 червня 2025 року, та постановити нове про задовлення його вимог.
З матеріалів справи встановлено, що 21.06.2022 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Глобинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кременчуцькому районі Полтавської області Північно- Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Подружжя має спільну дочку, ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 28.02.2025 відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції).
Подружжя та усі їхні діти є внутрішньо переміщеними особами згідно довідок про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи від 30.09.2023 № 1604-5002981766, від 16.09.2023 № № 1604-5002961695, 1604-5002961726, 1604-5002961747, 1604-5002961716.
14.03.2025 до Служби у справах дітей Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради надійшла заява ОСОБА_1 про усиновлення дітей своєї дружини.
Мати дітей 10.03.2025 надала нотаріальну згоду, посвідчену приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Васильченко О.Б., на усиновлення її дітей.
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, виданого 19.06.2024 № 00045589858 відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, відомості про батька неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , записані згідно ч.1 ст. 135 СК України.
Батько малолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
Згідно з повним витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України ОСОБА_1 на території України станом на 10.03.2025 є особою, стосовно якої відсутні відомості про притягнення до кримінальної відповідальності, наявність незнятої чи непогашеної судимості та про розшук.
Відповідно до висновку про стан здоров'я особи від 26.02.2025, виданого КНМП «Центр первинної медико-санітарної допомога № 3 м.Кременчука», заявник протипоказань за станом здоров'я не має.
ОСОБА_1 на час огляду ознак психічних розладів, пов'язаних із вживанням алкогольних напоїв та інших психоактивних речовин, не виявлено, скарги відсутні, (консультаційний висновок спеціаліста від 24.02.2025, виданий КП «Полтавський обласний центр терапії залежностей Полтавської обласної ради»).
Згідно довідки № 111 від 24.02.2025, виданої КП «Полтавський обласний центр терапії залежностей Полтавської обласної ради», заявник на динамічному спостереженні не перебуває, на лікуванні не знаходився.
Відповідно до виписок із медичної карти амбулаторних (стаціонарних хворих) від 04.03.2025, виданих КНМП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3» м. Кременчука, діти мають низку захворювань.
Квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності дружині заявника ОСОБА_2 (договір купівлі-продажу квартири від 10.08.2012).
17.03.2025 службою у справах дітей Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради обстежені житлово-побутові умови проживання родини за місцем їх фактичного проживання АДРЕСА_2 та встановлено, що квартира належить знайомим родини. Умови проживання задовільні, помешкання облаштоване необхідними для проживання меблями, електро- та побутовою технікою, речами повсякденного вжитку членів сім'ї.
Малолітня ОСОБА_4 має окрему кімнату, облаштовану відповідно до її вікових потреб. ОСОБА_3 та ОСОБА_5 також мають окрему кімнату. Діти забезпечені одягом, взуттям, шкільним приладдям.
17.03.2025 начальником служби у справах дітей Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Мазур О.О. в присутності матері ОСОБА_2 проведені бесіди з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . У ході бесіди діти повідомили, що проживають разом з мамою та ОСОБА_1 , який їх підтримує, між ними існують добрі взаємини. ІНФОРМАЦІЯ_6 турбується про них, забезпечуючи їх потреби. До питання усиновлення відносяться позитивно, не заперечують щодо зміни прізвища та по батькові.
Як зазначено у висновку про доцільність усиновлення ОСОБА_1 відноситься із повним розумінням та виважено. Вважає дітей своїми дітьми, приділяє їм увагу, батьківську турботу, зацікавленість у здоров'ї, шкільному та позашкільному житті дітей. Зі станом здоров'я дітей та правовими наслідками усиновлення ознайомлений.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів справи не вбачається , що органом опіки та піклування проаналізовано особу заявника як батька, не з'ясовано яку участь заявник приймає у вихованні дітей, щодо яких клопоче про усиновлення, як піклується про здоров'я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, які стосунки склалися між заявником та дітьми тощо. З урахуванням наведеного у своїй сукупності, звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про усиновлення є передчасним та формальним, і таке усиновлення у цьому конкретному випадку не буде відповідати якнайкращим інтересам дітей.
Так, відповідно до статей 3, 4, 5, 7 Сімейного Кодексу України кожна особа має право на проживання в сім'ї. Сім'я створюється, в тому числі, і на підставі усиновлення. Держава створює пріоритет сімейного виховання дитини. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.
Усиновленою може бути дитина (ч. 1 ст. 208 СК України). Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно з положеннями статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Відповідно до статті 211 СК України усиновлювачем може бути дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини. Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п'ятнадцять років.
Згідно з положеннями статті 217 СК України усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною. Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батькам, опікунам чи іншим особам, з якими вона проживає, є нікчемною. Згода батьків на усиновлення може бути дана ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення потрібна згода їхніх батьків. Письмова згода матері на усиновлення засвідчується нотаріусом. Мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.
Статтею 218 СК України передбачено, що для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану здоров'я. Дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення. Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення. Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.
Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» вбачається, що вирішуючи заяву по суті, суд зобов'язаний перевірити наявність передбачених законом підстав для усиновлення, зокрема: чи дали батьки дитини згоду на це (якщо вона необхідна); чи може заявник бути усиновлювачем; чи є дитина відповідно до законодавства суб'єктом усиновлення і чи виконано вимоги частин 1 - 3 статті 218 СК щодо наявності згоди дитини; чи відповідають висновок органу опіки та піклування і дозвіл на усиновлення уповноваженого органу виконавчої влади необхідним вимогам.
Статтею 223 СК України встановлено, що особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду заяву про усиновлення. Подання такої заяви через представника не допускається. Заява про усиновлення може бути відкликана до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.
Відповідно до положень статті 224 СК України суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема: стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини; мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення; взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується вже дитиною; особу дитини та стан її здоров'я; ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.
Статтею 207 СК України визначено, що усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.
Згідно зі статтею 8 Європейської конвенції про усиновлення дітей (ETS N58), прийнятої 24 квітня 1967 року в Страсбурзі, і яка, відповідно до статті 9 Конституції України, є складовою частиною національного законодавства України, компетентний орган приймає рішення про усиновлення лише тоді, коли впевниться, що воно здійснюється в інтересах дитини. Кожного разу компетентний орган звертає особливу увагу на те, щоб це усиновлення забезпечило дитині стабільні та гармонійні домашні умови.
Частиною першою статті 21 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що держави-учасниці, які визнають і/чи дозволяють існування системи усиновлення, забезпечують, щоб найкращі інтереси дитини враховувалися в першочерговому порядку.
На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
Суд, постановляючи рішення про усиновлення неповнолітньої особи, враховує мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їхній сімейний стан та стан здоров'я, а також інші обставини, що мають істотне значення.
При дотриманні всіх умов, встановлених СК України, здатності особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя дитини суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини.
За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На думку колегії суддів , суд першої інстанції надав правильну оцінку наявним у справі доказам та прийшов до обґрунтованих висновків про відсутність підстав для усиновлення дітей. Оскільки відсутні докази того, що таке усиновлення відповідатиме найвищим інтересам дітей.
Згідно з частинами 1,2 статті 10 Європейської конвенції про усиновлення дітей від 27.11.2008 (ратифікованої Україною 15.02.2011), компетентний орган приймає рішення про усиновлення лише після належного попереднього встановлення обставин стосовно усиновлювача, дитини та її сім'ї. Під час такого встановлення обставин і після цього дані можуть збиратися, оброблятися й розповсюджуватися лише відповідно до правил, які стосуються професійної конфіденційності й захисту персональних даних.
Установлення обставин в належному обсязі в кожній справі стосується настільки, наскільки це є можливим, та inter alia, таких питань:
a) особистості, стану здоров'я та соціального середовища усиновлювача, подробиць про його домівку та умови проживання, його здатності виховувати дитину;
b) причин, з яких усиновлювач бажає усиновити дитину;
c) причини, через які інший з подружжя або зареєстрованих партнерів не приєднується до заяви, коли лише один з подружжя або зареєстрованих партнерів звертається із заявою про усиновлення;
d) взаємної сумісності дитини й усиновлювача, а також тривалості часу, протягом якого дитина перебувала під його опікою;
e) особистості, стану здоров'я й соціального середовища дитини, а також з урахуванням встановлених законом обмежень її сімейного походження та її цивільного стану;
f) етнічного, релігійного та культурного походження усиновлювача й дитини.
Положення цієї статті не впливають на повноваження чи обов'язок компетентного органу отримувати будь-яку інформацію або докази, незалежно від того, чи охоплюються вони обсягом такого встановлення обставин, і які він розглядає як такі, що можуть бути використані (ч.4 ст.10 Європейської конвенції про усиновлення дітей).
Компетентний орган не приймає рішення про усиновлення, якщо не є переконаним, що усиновлення відповідатиме найвищим інтересам дитини (ч.1 ст.4 Європейської конвенції про усиновлення дітей) .
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявником не зазначено чітких та переконливих мотивів, що спонукають його на усиновлення дітей, а лише вказано про спільне проживання із ними та матір'ю дітей, з якою він уклав шлюб за однією адресою. При цьому, в матеріалах справи відсутні достатні дані, що рішення заявника про усиновлення є проявом справжніх намірів, з врахуванням його звернення до суду із заявою про усиновлення у 2025 році , зважаючи на те , що однією сім'єю із матір'ю дітей заявник проживає з 2019 року.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що заявником не надано доказів того, що із заявою про усиновлення від звернувся не з метою уникнення мобілізації, оскільки сам заявник вказує, що броні чи відстрочки у встановленому законом порядку він не має. Також матеріали справи не містять доказів того, що усиновлення відповідатиме інтересам дітей, які відносини наразі склалися між дітьми та кандидатом в усиновлювачі (заявником), не відображено дійсні обставини усиновлення, а також добросовісність і мету такого усиновлення.
Виходячи з наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звернення до суду із заявою про усиновлення є формальним, і таке усиновлення у даному випадку не буде відповідати якнайкращим інтересам дітей.
Докази та обставини, на які ОСОБА_1 посилається в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду з ухваленням нового немає.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення .
Рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 10 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В. М. Триголов
Судді: О.А. Лобов
Л.І.Пилипчук