Справа №760/30461/25 1-кс/760/13279/25
04.11.2025 м. Київ
Слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_3
захисника адвоката ОСОБА_4 ,
підозрюваного ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого 3-го відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 лейтенанта юстиції ОСОБА_6 , погоджене прокурором, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні - прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Київської міської прокуратури ОСОБА_7 про застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, подане в рамках кримінального провадження № 22025101110000086, від 07.02.2025 стосовно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, офіційно не працевлаштованого, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.436-2, ч.3 ст. 436-2 КК України, -
03.11.2025 до Солом'янського районного суду м. Києва надійшло клопотання слідчого 3-го відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 лейтенанта юстиції ОСОБА_6 , погоджене прокурором, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні - прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Київської міської прокуратури ОСОБА_7 , про застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту щодо підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.436-2, ч.3 ст. 436-2 КК України, в рамках кримінального провадження №22025101110000086 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.02.2025 року КК України.
Клопотання обґрунтовано наступним.
24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація (далі - РФ).
Згідно з п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
31.05.1997 відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та РФ уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ (ратифікований Законом України від 14.01.1998 № 13/98-ВР та Федеральним Законом РФ від 02.03.1999 № 42 ФЗ). Відповідно до ст. ст. 2-3 зазначеного договору РФ зобов'язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Рішенням Конституційного Суду України № 3-зп від 11.07.1997 зазначено, що засади конституційного ладу в Україні закріплені у розділах І, ІІ та ХІІІ Основного Закону України - Конституції України.
Зокрема, положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Упродовж 2013 року у зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади та Збройних Сил РФ (далі - ЗС РФ) виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій із використанням зброї, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Своїх злочинних цілей представники влади і ЗС РФ вирішили досягти зокрема шляхом збройного конфлікту та створення і фінансування терористичних організацій на території України.
Так, 07 квітня 2014 року в м. Донецьку Донецької області під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади РФ та ЗС РФ із застосуванням зброї створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»). Координація діяльності цієї терористичної організації, як і її фінансове, матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється невстановленими на цей час представниками влади та ЗС РФ, окремими іноземними громадянами, а також окремими суб'єктами господарської діяльності та громадянами України, лояльно налаштованими до ідей та діяльності «ДНР».
Надалі, 27.04.2014 року в м. Луганськ, Луганської області під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади РФ та ЗС РФ із застосуванням зброї створено терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»). Координація діяльності цієї терористичної організації, як і її фінансове, матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється невстановленими на цей час представниками влади та ЗС РФ, окремими іноземними громадянами, а також окремими суб'єктами господарської діяльності та
07.04.2014 за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі - АТО) із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань, яка тривала до 30 квітня 2018 року та надалі отримала формат «операції Об'єднаних сил».
З квітня 2014 року учасники терористичних організацій «ЛНР» та «ДНР», реалізуючи злочинний умисел представників влади РФ і ЗС РФ щодо досягнення зазначених завдань, з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації збройного конфлікту, міжнародного ускладнення та впливу на прийняття рішень органами державної влади і місцевого самоврядування, зокрема щодо визнання легітимності діяльності «ЛНР» та «ДНР», влади її керівників, здійснюють захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів інфраструктури на території Луганської та Донецької областей, акти застосування збройної сили проти держави України, чинять збройний опір військовослужбовцям Збройних Сил України та правоохоронним органам України, задіяним у відновленні територіальної цілісності України та забезпеченні правопорядку, вчиняються інші злочини.
Як наслідок, частина території Луганської та Донецької областей опинилась під контролем представників терористичної організації «ЛНР» та «ДНР» та відповідно до постанови Верховної Ради України № 254-VIII від 17.03.2015 «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», постановою Верховної Ради України № 252-VIII від 17.03.2015 «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування», Закону України від 18.01.2018 «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» набула статусу тимчасово окупованої території.
Факт створення «ЛНР» та «ДНР» за підтримки та під контролем РФ визнано Резолюцією ПАРЄ від 12.10.2016. При цьому в Резолюції зазначено, що «ЛНР» та «ДНР», всі їх «установи» не мають будь-якої легітимності у відповідності з українським або міжнародним правом.
У подальшому, 23.02.2022 керівники тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей звернулися до Президента РФ з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих «Донецької та Луганської народних республік».
24.02.2024 Президент РФ ОСОБА_8 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2737 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували та розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів ЗС РФ) на територію України.
Надалі, на виконання вищевказаного наказу військовослужбовці ЗС РФ шляхом збройної агресії, із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію України через державний кордон України в Автономній республіці Крим, Київській, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви, інші цивільні об'єкти та здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України з 05 год. 30 хв., який набув чинності з дня його опублікування 24.02.2022. Згідно Указу Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2119-ІХ від 15.03.2022, та у подальшому продовжено указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 06.05.2024, №470/2024 від 28.10.2024, № 26/2025 від 14.01.2025 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05.30 год. 08.02.2025 строком на 90 діб.
Незважаючи на викладене, у громадянина України ОСОБА_5 , при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах, але не пізніше 05.04.2023 року, виник та сформувався стійкий злочинний намір, направлений на вчинення кримінально караних діянь, що полягають у поширенні матеріалів, у яких міститься у поширенні матеріалів, у яких міститься виправдовування, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році.
На виконання свого злочинного умислу, громадянин України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за допомогою технічних пристроїв, що перебували у його користуванні, під'єднаних до глобальної мережі Інтернет, зареєстрував обліковий запис у соціально-орієнтованій мережі «Instagram» за посиланням: « ІНФОРМАЦІЯ_2 » під назвою « ОСОБА_9 », який на момент публікації від 05.04.2023 року нараховував 452 читача.
У подальшому, у невстановленому досудовим розслідуванням місці, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 05.04.2023, ОСОБА_5 , з використанням раніше створеного ним акаунту « ОСОБА_9 » у застосунку «Instagram» за допомогою невстановленого електронного пристрою, поширив серед необмеженого кола користувачів соціальної мережі «Instagram», публікацію, яка починається словами: «Сначала вам лапшали что война…» та закінчується словами «… и успешно поддерживал войну как свой бизнес!!! Только в гораздо меньших масштабах (…)», в яких міститься заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році.
Таким чином, ОСОБА_5 , усвідомлюючи протиправний характер власних намірів, в тому числі сформованих в умовах швидкого розвитку інформаційного суспільства в Україні та глобального інформаційного простору, використання інформаційно-телекомунікаційних технологій у всіх сферах життя, де особливого значення набувають проблеми інформаційної безпеки, як складової державної безпеки України, діючи умисно, цілеспрямовано, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України, переслідуючи ідеологічні мотиви, достовірно знаючи про публічно комунікативний характер соціальної мережі «Instagram» через можливість поширення інформації через всесвітню мережу Інтернет серед невизначеного кола осіб, переслідуючи прямий умисел, направлений на поширення матеріалів, у яких міститься заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, серед користувачів соціальної мережі «Instagram», розмістив на особистій сторінці вищевказану публікацію, чим повторно поширив серед користувачів соціальної мережі «Instagram» матеріали, в яких міститься заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році.
Таким чином, ОСОБА_5 підозрюється у поширенні матеріалів, у яких міститься заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України.
Крім того, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 14.04.2023 року знаходячись на території Київської області, громадянин України ОСОБА_5 , в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України, на шкоду інформаційній безпеці суспільства та держави, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, в умовах швидкого розвитку інформаційного суспільства в Україні та глобального інформаційного простору, використання інформаційно-телекомунікаційних технологій у всіх сферах життя, де особливого значення набувають проблеми інформаційної безпеки, як складової державної безпеки України, продовжуючи свій злочинний намір, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці з використанням раніше створеного ним акаунту « ОСОБА_9 » у застосунку «Instagram» поширив серед користувачів вказаної соціальної мережі публікацію, в якій міститься заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, а саме:
-14.04.2023 у період часу з 00 год. 00 хв. по 23 год. 59 хв. поширив публікацію, яка починається словами: «Пентагон решает …» та закінчується словами: «… тех кто за ним!!!», в якій міститься заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році
Таким чином, ОСОБА_5 , усвідомлюючи протиправний характер власних намірів, в тому числі сформованих в умовах швидкого розвитку інформаційного суспільства в Україні та глобального інформаційного простору, використання інформаційно-телекомунікаційних технологій у всіх сферах життя, де особливого значення набувають проблеми інформаційної безпеки, як складової державної безпеки України, діючи умисно, цілеспрямовано, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України, переслідуючи ідеологічні мотиви, достовірно знаючи про публічно комунікативний характер соціальної мережі «Instagram» через можливість поширення інформації через всесвітню мережу Інтернет серед невизначеного кола осіб, переслідуючи прямий умисел, направлений на поширення матеріалів, у яких міститься заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, серед користувачів соціальної мережі «Instagram», розмістив на особистій сторінці вищевказану публікацію, чим повторно поширив серед користувачів соціальної мережі «Instagram» матеріали, в яких міститься заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році.
Таким чином, ОСОБА_5 підозрюється у повторному поширенні матеріалів, у яких міститься заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, вчиненому повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України.
31.10.2025 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у поширенні матеріалів, у яких міститься заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України та у поширенні матеріалів, у яких міститься заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, вчиненому повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України.
У зв'язку з викладеним та наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, виникла необхідність в застосуванні до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, з огляду на що слідчий за погодженням з прокурором звернувся з даним клопотанням до слідчого судді.
В судовому засіданні прокурор подане клопотання підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити з підстав, викладених у ньому.
Захисник підозрюваного ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_4 заперечував проти задоволення вказаного клопотання, свою позицію виклав у вигляді письмових заперечень, які долучив під час розгляду вказаного клопотання. Зі змісту усних пояснень та письмових заперечень, зокрема, вбачається незгода сторони захисту з повідомленою підозрою ОСОБА_5 та необґрунтованістю ризиків, які сторона обвинувачення намагається довести перед судом.
Підозрюваний заперечував проти задоволення клопотання сторони обвинувачення, підтримав позицію та заперечення свого захисника. Також додав, що у нього наявне постійне місце проживання, де він проживає разом з дружиною та неповнолітніми дітьми, які знаходиться на його утриманні, тому він не може перебувати під цілодобовим домашнім арештом, у зв'язку з чим просив застосувати до нього менш суворий запобіжний захід.
Заслухавши думку прокурора, з'ясувавши позицію підозрюваного та його захисника, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини 1 статті 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті (частина 2 статті 177 КПК України).
Отже, умовою, без якої неможливе вирішення питання про застосування запобіжного заходу, є підозра у вчиненні особою кримінального правопорушення, яка, власне, випливає зі змісту процесуального рішення прокурора, слідчого (за погодженням з прокурором), яке ґрунтується на зібраних під час досудового розслідування доказах та в якому формується твердження (припущення) про причетність певної особи до вчинення кримінального правопорушення, засноване на результатах розслідування, з повідомленням про це такій особі та роз'ясненням її прав і обов'язків в порядку статті 276-279 КПК України.
Слідчим суддею встановлено, що управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22025101110000086, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.02.2025 за підозрою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.436-2, ч.3 ст. 436-2 КК України (витяг з ЄРДР а.с. 12).
Відповідно до відомостей, які містяться в матеріалах клопотання, 31 жовтня 2025 року ОСОБА_5 письмово повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.436-2, ч.3 ст. 436-2 КК України (а.с. 56-67). Отже, ОСОБА_10 набув процесуального статусу підозрюваного у даному кримінальному провадженні і стосовно нього може розглядатися питання про застосування запобіжного заходу.
Вирішуючи питання стосовно того, чи є пред'явлена ОСОБА_5 підозра обґрунтованою, слідчий суддя виходить з наступного.
Кримінальне процесуальне законодавство України не дає визначення поняття «обґрунтована підозра», а тому, в силу приписів частини 5 статті 9 КПК України, слідчий суддя враховує практику Європейського суду з прав людини під час вирішення питання щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення.
З точки зору практики Європейського суду з прав людини, обґрунтована підозра означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Обґрунтованість залежить від усіх обставин, проте факти, що в сукупності дають підстави для підозри, не мають бути такого ж рівня як ті, що обґрунтовують засудження особи, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачень (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Лабіта проти Італії», «Мюррей проти Сполученого Королівства», «ІльгарМаммадов проти Азейбарджану», «Нечипорук і Йонкало проти України»).
Оскільки кримінальне провадження перебуває на стадії досудового розслідування, слідчий суддя, вирішуючи питання щодо обґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, не встановлює наявність в його діях складу злочину та ступінь його вини, оцінюючи докази з точки зору їх достатності і допустимості.
З метою встановлення наявності чи відсутності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 зазначених вище кримінальних правопорушень, слідчим суддею досліджені долучені до клопотання докази та проаналізовано доводи, викладені у клопотанні і підтримані прокурором в судовому засіданні.
Зокрема, слідчим суддею проаналізовано долучені до клопотання в його обґрунтування матеріали в їх копіях, зокрема: протокол допиту свідка ОСОБА_11 від 19.02.2025 (а.с. 15-17); протокол допиту свідка ОСОБА_12 від 18.02.2025 (а.с. 18-20); протокол огляду від 09.04.2025 (а.с.23-33); висновок експерта № 616 за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи мовлення від 18.04.2025 (а.с.34-46);протокол обшуку від 31.10.2025 (а.с.50-55), повідомлення про підозру від 31.10.2025 (а.с.56-67); протокол допиту підозрюваного від 04.11.2025 (а.с.104-106); протокол огляду предметів від 01.11.2025 (109-114) та інші докази в їх сукупності та взаємозв'язку, які на думку слідчого судді, обґрунтовано свідчать про причетність підозрюваного до вчинення кримінальних правопорушень, які розслідуються.
Дослідивши обставини вчинення зазначеного вище кримінального правопорушення та можливу роль ОСОБА_5 у ньому, не вирішуючи питання про доведеність вини ОСОБА_5 , виходячи лише з фактичних обставин, які містяться в поданих та досліджених в судовому засіданні матеріалах, слідчий суддя переконався в тому, що аналіз представлених матеріалів пов'язує підозрюваного з кримінальним правопорушенням, доводячи його причетність в такій мірі, що виправдовує подальше розслідування та встановлює можливість вирішення питання про застосування стосовно нього запобіжного заходу, а тому слідчий суддя дійшов висновку, що пред'явлена ОСОБА_5 підозра є цілком обґрунтованою на час розгляду даного клопотання за представлених на її обґрунтування доказів.
Крім встановлення обґрунтованості пред'явленої особі підозри, положеннями статей 177,178, 194 КПК України визначена необхідність дослідження слідчим суддею під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу і таких обставин: підстави вважати, що існує хоча б один із ризиків кримінального провадження, на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні; індивідуальні обставини підозрюваного та особливості інкримінованого кримінального правопорушення.
З метою недопущення впливу на кримінальне провадження, слідчий суддя оцінює вірогідність та реальну можливість здійснення підозрюваною спроб протидіяти кримінальному провадженню у способах, визначених в частині 1 статті 177 КПК України.
Обґрунтовуючи клопотання про застосування запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_5 , прокурор послався на існування ризиків того, що він може: переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Ризик переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду є основним ризиком, який обґрунтовує необхідність вжиття запобіжних заходів.
Досліджуючи практику Європейського суду з прав людини, можливо дійти висновку, що небезпеку переховування від правосуддя необхідно визначати з урахуванням низки релевантних чинників, серед яких доцільно виокремити особистість обвинуваченого, його моральні якості та переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування, його міжнародні контакти у поєднанні із загрозою суворості можливого покарання (рішення у справах «Пунцельт проти Чехії», «В. проти Швейцарії).
Під час розгляду клопотання слідчим суддею встановлено, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2, ч.3 ст.436-2 КК України, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої.
На думку слідчого судді, на початкових етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності очікування можливого суворого покарання в сукупності з доказами причетності підозрюваного до скоєння злочину, саме по собі може бути реальним мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Ця позиція суду узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Отже, вирішуючи питання щодо застосування запобіжного заходу, слідчий суддя приходить до висновку про наявність ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
З урахуванням наявних матеріалів клопотання та доводів прокурора, слідчий суддя не знаходить підстав для встанволення наявності ризиків знищення, приховування чи спотворення речей або документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а також ризику незаконного впливу на свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення чи перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
Як убачається з матеріалів провадження, на даному етапі досудового розслідування свідки, які могли б дати показання, ще не встановлені. Крім того, під час проведення слідчих дій, зокрема обшуку, слідчими вже були вилучені предмети, документи та інші матеріальні об'єкти, які мають значення для з'ясування обставин вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, що унеможливлює їх подальше знищення, приховування або спотворення підозрюваним.
Більш того, сторона обвинувачення, посилаючись на наявність вказаних ризиків, не надала суду жодних конкретних доказів, які б підтверджували реальну можливість вчинення підозрюваним таких дій, обмежившись лише загальними припущеннями про потенційну ймовірність їх існування.
Крім того, слідчий суддя зазначає, що ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином не може бути ототожнений із ризиком переховування від органу досудового розслідування, чи суду, оскільки кожен із зазначених ризиків є самостійним та має різну правову природу.
За таких обставин, слідчий суддя дійшов висновку, що на час розгляду клопотання частково існують ризики, передбачені статтею 177 КПК України, на які посилається сторона обвинувачення у поданому клопотанні.
Дослідивши надані стороною обвинувачення відомості та матеріали, заслухавши позицію підозрюваного та його захисника, слідчий суддя під час вирішення питання щодо застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу враховує, що станом на момент розгляду цього клопотання він є людиною середнього віку, громадянином України, одруженого, який має двох неповнолітніх дітей, який є фізичною особою - підприємцем, має постійне місце проживання та реєстрації.
Підозрюваний ОСОБА_5 раніше не судимий, при цьому відомості про застосування до нього раніше запобіжних заходів та про наявність повідомлення йому про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення слідчому судді не надано та на такі прокурором не вказувалося.
Отже, слідчим суддею встановлено, що прокурором загалом доведена можлива причетність ОСОБА_5 до вчинення інкримінованого йому злочину, а також вірогідність існування певних ризиків стосовно вчинення ОСОБА_5 дій, передбачених статтею 177 КПК України, що свідчить про наявність достатніх підстав для застосування до нього запобіжного заходу.
В межах даного кримінального провадження ОСОБА_10 підозрюється, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2, ч.3 ст. 436-2 КК України, що відносяться, зокрема, до тяжкого злочину та карається, позбавленням волі на строк до восьми років з конфіскацією майна або без такої.
Слідчий суддя вважає, що для запобігання доведеним прокурором ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки, виконання покладених на підозрюваного ОСОБА_5 обов'язків, є необхідним та достатнім застосування щодо останнього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у певний період доби за місцем йогопроживання за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки на думку слідчого судді, саме такий вид запобіжного заходу здатен забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного під час досудового розслідування для встановлення усіх обставин справи.
Також у відповідності до положень частини 5 статті 194 КПК України на підозрюваного слід покласти обов'язки, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання: прибувати за кожною вимогою до слідчого ІНФОРМАЦІЯ_3 в провадженні якого знаходиться дане кримінальне провадження і прокурора, який здійснює процесуальне керівництво, слідчого судді, суду; не відлучатись за межі Волинської області, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади усі свої паспорти громадянина України для виїзду за кордон, службовий паспорт, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд до України; носити електронний засіб контролю.
При визначенні строку, на який на підозрюваного покладаються зазначені вище обов'язки, з передбаченого частиною 5 статті 194 КПК України переліку, слідчий суддя враховує, що обов'язки можуть бути покладені на підозрюваного на строк не більше двох місяців, а також те, що досудове розслідування відповідно до пункту 4 частини 3 статті 219 КПК України повинно бути закінчено протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.
У зв'язку з викладеним, клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту відносно підозрюваного ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 177, 178, 181, 183, 193, 194, 196, 205, 309, 395 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання слідчого 3-го відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 лейтенанта юстиції ОСОБА_6 , погоджене прокурором, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні - прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Київської міської прокуратури ОСОБА_7 про застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, подане в рамках кримінального провадження № 22025101110000086, від 07.02.2025 стосовно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити частково.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби, заборонивши йому залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , за виключенням випадків необхідності отримання медичної допомоги та прибуття до укриття чи бомбосховища у будь-який час коли лунають сигнали тривоги, які сповіщають населення про повітряну небезпеку в період часу з 22 год. 00 хв по 05 год. 00 хв., строком на 2 місяці в межах строку досудового розслідування, тобто до 31 грудня 2025 року включно.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов'язки:
- прибувати за кожною вимогою до слідчого ІНФОРМАЦІЯ_3 в провадженні якого знаходиться дане кримінальне провадження і прокурора, який здійснює процесуальне керівництво, слідчого судді, суду;
- не відлучатись за межі Волинської області, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади усі свої паспорти громадянина України для виїзду за кордон, службовий паспорт, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд до України;
- носити електронний засіб контролю.
Строк дії ухвали визначити до 31 грудня 2025 року.
Роз'яснити підозрюваному, що працівники Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.
Копію ухвали направити для виконання органу Національної поліції за місцем перебування підозрюваного під домашнім арештом, який зобов'язати негайно поставити його на облік і повідомити про це слідчого 3-го відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 лейтенанта юстиції ОСОБА_6 .
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора в даному кримінальному провадженні.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 (п'яти) днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_1